|
|
 |
|
 |
| |  | |  | |
Поставлена організаційним з'їздом російських філологів справа раціонального укладу історії Слов'янства в задуманій Слов'янській Енциклопедії(Писано з нагоди пляну слов'янської історії, виробленого історичною підсекцією з'їзду.) дає мені нагоду порушити справу схеми історії Східнього Слов'янства. Я не раз порушував уже справу нераціональностей у звичайній схемі "русскої історії" (Напр, в "Записках" Наукового Товариства ім. Шевченка т. XIII, XXXVII І XXXIX, бібліографія, оцінки праць Милюкова, Сторожева, Загоскина, Владимірского-Буданова (завважу, що з моїх заміток до книги Милюкова "Очерки по истории русской культуры" зробив ужиток проф. Филевич в своїй рецензії праці д. Милюкова, в час. "Новое Время", покликуючись на них на попертя своїх гадок, зовсім противних тим, якими продиктовані були мої замітки). Также в приготованім ним до друку "Очерку исторіи украинскаго народа".), тепер хотів би обговорити се питання трохи повніше.
Звичайно прийнята схема русскої історії всім звісна. Вона починається з перед-історії Східньої Европи, звичайно про неслов'янську колонізацію, потім іде мова про розселення слов'ян, про сформування Київської держави; історія її доводиться до другої половини XII в., потім переходить до великого князівства Володимирського, від нього в XIV віці, до князівства Московського, слідиться історія Московської держави, потім Імперії, а з історії українсько-руських і білоруських земель, що лишилися поза границями Московської держави, часом беруться деякі важніші епізоди (як держава Данила, сформування Великого князівства Литовського і унія з Польщею, церковна унія, війни Хмельницького), часом не беруться зовсім, а в кожнім разі з прилученням до російської держави сі землі перестають бути предметом сеї історії. |
Розмістив: Admin 28 серпня 2007 | Переглядів: 328 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
| | | | | |
Ще один
інструмент, з яким ходили мандрівні співці –
колісна ліра (фото на початку сторінки – робота майстра Олеся Саніна, 1991 р.). Відома у Західній Європi ще з
VIII
-
IX
ст.Ліра прийшла в Україну десь близько
XV
-
XVI
ст. Лiрницька традицiя тiсно переплелася з кобзарською, частково запозичивши й репертуар кобзарiв. Але якщо бандуру й кобзу знала переважно Лiвобережна – Гетьманська Україна, то лiру – i Полiсся, й Карпати. Колiщатко у правiй частинi лiри вiдiграє роль безперервного смичка, видобуваючи звук з 2 – 4 струн. На однiй струнi – спiваницi – лiрник, перебираючи клавiшi пальцями лiвої руки, грає мелодiю, iншi ж – бурдоннi – дають постiйне звучання квiнти. На лiрi грали як духовнi псальми, так i епiчнi твори та свiтськi мелодiї, у т.ч. й до танцю. Хто хоч раз почув лiру, завжди безпомилково її впiзнаватиме. В колекції Музею є колісна ліра ХІХ ст., знайдена І.М.Гончаром на Хмельниччині. Цей інструмент не має жодного клеєного з’єднання – усі деталі скріплені металевими скобами. Є відомості, що в давнину подібні інструменти сліпі лірники робили собі самі, заліплюючи щілини між деталями тістом.
|
Розмістив: Admin 13 липня 2007 | Переглядів: 651 | Коментарі: 1 | детальніше |
|
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
|
 Опитування |
|
|
|
|
|
| Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями? |
|
|
|
 |
|
 |
|
Категорії
Підкатегорії
Популярні
Вхід на сайт