Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Hrygori Skovoroda / Григорій Сковорода
Український філософ XVIII ст., містик і поет Григорій Сковорода, автор поетичного збірника "Сад божествених пісень", а також декількох робіт у прозі, є представником епохи закінчення українського барокко – періоду, що ознаменувався надзвичайним захопленням символікою. Сам життєвий шлях Сковороди символічний і являє собою коло. Про місце, де він народився, поет згадує з ніжністю, характеризуючи його як край лісів, пагорбів, джерел і садів.



Розмістив: Admin 9 травень 2016 | Переглядів: 288 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

(1722 – 1794)

Г. С. Сковорода є, безперечно, найвідомішим українським філософом. Його містична наука богопізнання та незвичайний спосіб життя мандрованого мудреця вже два сторіччя привертають до себе увагу філософів, істориків культури та широких кіл освіченої публіки.

Григорія Сковороду, який походив з незаможного козацького роду, у 12-річному віці було віддано до Києво-Могилянської академії, де він провчився з перервами до 1753 р. За цей час йому довелося служити співаком у придворній капелі російської цариці Єлизавети, а пізніше здійснити подорож до Угорщини, Австрії та, можливо, Німеччини. Відомо, що Сковорода двічі намагався посісти місце викладача в Харківському та Переяславському колегіумах, проте був змушений полишити це через непорозуміння з начальством. Деякий час він працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках. Саме тоді розпочалася його філософська дружба та листування з юнаком Михайлом Ковалинським, майбутнім автором життєпису свого славетного наставника. Як згодом розповідав Ковалинському Сковорода, десь близько 1770 р. під час ранкової прогулянки він надбав внутрішній містичний досвід «просвітлення». З того часу й вирішив остаточно присвятити себе пошукам духовної істини. Впродовж чверті сторіччя, аж до самої смерті, ця людина не мала постійного притулку, свідомо ведучи мандрівне життя. «Світ ловив мене, але не спіймав » , стверджує Сковорода в аутоепітафії. Результати своїх філософських роздумів він звичайно викладав у формі діалогів на зразок платонівських, які навмисне не друкував, призначаючи їх лише найближчим друзям.



Розмістив: Admin 12 січня 2012 | Переглядів: 1217 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

(1722 – 1794)

Г. С. Сковорода є, безперечно, найвідомішим українським філософом. Його містична наука богопізнання та незвичайний спосіб життя мандрованого мудреця вже два сторіччя привертають до себе увагу філософів, істориків культури та широких кіл освіченої публіки.

Григорія Сковороду, який походив з незаможного козацького роду, у 12-річному віці було віддано до Києво-Могилянської академії, де він провчився з перервами до 1753 р. За цей час йому довелося служити співаком у придворній капелі російської цариці Єлизавети, а пізніше здійснити подорож до Угорщини, Австрії та, можливо, Німеччини. Відомо, що Сковорода двічі намагався посісти місце викладача в Харківському та Переяславському колегіумах, проте був змушений полишити це через непорозуміння з начальством. Деякий час він працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках. Саме тоді розпочалася його філософська дружба та листування з юнаком Михайлом Ковалинським, майбутнім автором життєпису свого славетного наставника. Як згодом розповідав Ковалинському Сковорода, десь близько 1770 р. під час ранкової прогулянки він надбав внутрішній містичний досвід «просвітлення». З того часу й вирішив остаточно присвятити себе пошукам духовної істини. Впродовж чверті сторіччя, аж до самої смерті, ця людина не мала постійного притулку, свідомо ведучи мандрівне життя. «Світ ловив мене, але не спіймав » , стверджує Сковорода в аутоепітафії. Результати своїх філософських роздумів він звичайно викладав у формі діалогів на зразок платонівських, які навмисне не друкував, призначаючи їх лише найближчим друзям.



Розмістив: Admin 12 січня 2012 | Переглядів: 2822 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

(1722 – 1794)

Г. С. Сковорода є, безперечно, найвідомішим українським філософом. Його містична наука богопізнання та незвичайний спосіб життя мандрованого мудреця вже два сторіччя привертають до себе увагу філософів, істориків культури та широких кіл освіченої публіки.

Григорія Сковороду, який походив з незаможного козацького роду, у 12-річному віці було віддано до Києво-Могилянської академії, де він провчився з перервами до 1753 р. За цей час йому довелося служити співаком у придворній капелі російської цариці Єлизавети, а пізніше здійснити подорож до Угорщини, Австрії та, можливо, Німеччини. Відомо, що Сковорода двічі намагався посісти місце викладача в Харківському та Переяславському колегіумах, проте був змушений полишити це через непорозуміння з начальством. Деякий час він працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках. Саме тоді розпочалася його філософська дружба та листування з юнаком Михайлом Ковалинським, майбутнім автором життєпису свого славетного наставника. Як згодом розповідав Ковалинському Сковорода, десь близько 1770 р. під час ранкової прогулянки він надбав внутрішній містичний досвід «просвітлення». З того часу й вирішив остаточно присвятити себе пошукам духовної істини. Впродовж чверті сторіччя, аж до самої смерті, ця людина не мала постійного притулку, свідомо ведучи мандрівне життя. «Світ ловив мене, але не спіймав » , стверджує Сковорода в аутоепітафії. Результати своїх філософських роздумів він звичайно викладав у формі діалогів на зразок платонівських, які навмисне не друкував, призначаючи їх лише найближчим друзям.

Багатогранна особа Григорія Сковороди зазнала різноманітних, часом протилежних оцінок. Більшість сучасних дослідників його творчості погоджується, що наука Сковороди містить платонічні елементи та є дуже близькою до так званого «внутрішнього християнства». Ця строката духовна течія, що веде своє походження від містики доби Відродження, заперечує авторитет Церкви та звертається до безпосереднього алегоричного витлумачення Святого Письма. Образам Біблії надається значення космічних символів-ідей, котрі ведуть світ до божественного першоджерела. Проте знайомство з творами середньовічних грецьких теологів Отців Церкви відторгає думку Сковороди від поширеної на Заході магічної містики й надихає його на глибоку постановку світоглядних проблем у плані внутрішнього гнозису людського духу.

За Сковородою, вся дійсність (всесвіт, людина, символічний світ Біблії) складається з двох «натур»: вічної, єдиної, невидимої «божественної» натури та видимої, роздрібненої, минаючої «матерії». Ця остання не має власного коріння існування, вона є тільки вічною «тінню» Бога. Щастя та справжнє блаженство людини не в гонитві за швидкоплинними благами зовнішнього світу, а в єднанні з джерелом буття вічною божественною натурою. Найкоротший шлях до Бога через самопізнання, через «обожнення» та «переображення» власного серця. Біблійні символи (розкриттю деяких з них і присвячений діалог, уривки з якого подаються в ці й книжці) немовби пробуджують внутрішнє духовне життя, сприяють «другому народженню» людини. Той, хто пізнав себе (тобто «образ Божий» у власній душі), хто зрікся егоїстичної особистої волі та зробив себе провідником волі «природної» або божественної, стає «сином Божим» «вічною людиною», непідвладною ні гріху, ані стражданню... Основні праці Сковороди: поетична збірка «Сад божественных пєсней» (1753 1785), зібрання моралістичних фабул «Басни Харьковскія» (1769 1774), курс катехізичних лекцій «Начальная дверь ко христіанському добронравію» (1768), близько п’ятнадцяти філософських трактатів та діалогів, серед яких – «Наркісс» (1769 – 1771, пролог – 1794 ?), «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» (1773 ?), «Кольцо» (1773 ?), «Алфавит, или Букварь мира» (до 1775 ?), «Икона Алківіадская» (або «Израилскій змій», 1775 – 1776?, друга ред. – 1780), «Жена Лотова» (після 1780), «Брань архистратига Михаила со сатаною» (1783 – 1788), «Благодарный Еродій» (1787), «Убогій Жайворонок» (1787 ?), «Потоп зміин» (1791), а також переклади та листування.

Нижче подаємо уривки з твору Сковороди «Діалог. Имя ему – Потоп зміин» за виданням: Сковорода Г. С Повне зібр. творів: У 2 т. К., 1973. Т. 2.


Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C.  238-282.


Розмістив: Admin 12 січня 2012 | Переглядів: 2737 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

(1722 – 1794)

Г. С. Сковорода є, безперечно, найвідомішим українським філософом. Його містична наука богопізнання та незвичайний спосіб життя мандрованого мудреця вже два сторіччя привертають до себе увагу філософів, істориків культури та широких кіл освіченої публіки.

Григорія Сковороду, який походив з незаможного козацького роду, у 12-річному віці було віддано до Києво-Могилянської академії, де він провчився з перервами до 1753 р. За цей час йому довелося служити співаком у придворній капелі російської цариці Єлизавети, а пізніше здійснити подорож до Угорщини, Австрії та, можливо, Німеччини. Відомо, що Сковорода двічі намагався посісти місце викладача в Харківському та Переяславському колегіумах, проте був змушений полишити це через непорозуміння з начальством. Деякий час він працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках. Саме тоді розпочалася його філософська дружба та листування з юнаком Михайлом Ковалинським, майбутнім автором життєпису свого славетного наставника. Як згодом розповідав Ковалинському Сковорода, десь близько 1770 р. під час ранкової прогулянки він надбав внутрішній містичний досвід «просвітлення». З того часу й вирішив остаточно присвятити себе пошукам духовної істини. Впродовж чверті сторіччя, аж до самої смерті, ця людина не мала постійного притулку, свідомо ведучи мандрівне життя. «Світ ловив мене, але не спіймав » , стверджує Сковорода в аутоепітафії. Результати своїх філософських роздумів він звичайно викладав у формі діалогів на зразок платонівських, які навмисне не друкував, призначаючи їх лише найближчим друзям.

Багатогранна особа Григорія Сковороди зазнала різноманітних, часом протилежних оцінок. Більшість сучасних дослідників його творчості погоджується, що наука Сковороди містить платонічні елементи та є дуже близькою до так званого «внутрішнього християнства». Ця строката духовна течія, що веде своє походження від містики доби Відродження, заперечує авторитет Церкви та звертається до безпосереднього алегоричного витлумачення Святого Письма. Образам Біблії надається значення космічних символів-ідей, котрі ведуть світ до божественного першоджерела. Проте знайомство з творами середньовічних грецьких теологів Отців Церкви відторгає думку Сковороди від поширеної на Заході магічної містики й надихає його на глибоку постановку світоглядних проблем у плані внутрішнього гнозису людського духу.

За Сковородою, вся дійсність (всесвіт, людина, символічний світ Біблії) складається з двох «натур»: вічної, єдиної, невидимої «божественної» натури та видимої, роздрібненої, минаючої «матерії». Ця остання не має власного коріння існування, вона є тільки вічною «тінню» Бога. Щастя та справжнє блаженство людини не в гонитві за швидкоплинними благами зовнішнього світу, а в єднанні з джерелом буття вічною божественною натурою. Найкоротший шлях до Бога через самопізнання, через «обожнення» та «переображення» власного серця. Біблійні символи (розкриттю деяких з них і присвячений діалог, уривки з якого подаються в ці й книжці) немовби пробуджують внутрішнє духовне життя, сприяють «другому народженню» людини. Той, хто пізнав себе (тобто «образ Божий» у власній душі), хто зрікся егоїстичної особистої волі та зробив себе провідником волі «природної» або божественної, стає «сином Божим» «вічною людиною», непідвладною ні гріху, ані стражданню... Основні праці Сковороди: поетична збірка «Сад божественных пєсней» (1753 1785), зібрання моралістичних фабул «Басни Харьковскія» (1769 1774), курс катехізичних лекцій «Начальная дверь ко христіанському добронравію» (1768), близько п’ятнадцяти філософських трактатів та діалогів, серед яких – «Наркісс» (1769 – 1771, пролог – 1794 ?), «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» (1773 ?), «Кольцо» (1773 ?), «Алфавит, или Букварь мира» (до 1775 ?), «Икона Алківіадская» (або «Израилскій змій», 1775 – 1776?, друга ред. – 1780), «Жена Лотова» (після 1780), «Брань архистратига Михаила со сатаною» (1783 – 1788), «Благодарный Еродій» (1787), «Убогій Жайворонок» (1787 ?), «Потоп зміин» (1791), а також переклади та листування.

Нижче подаємо уривки з твору Сковороди «Діалог. Имя ему – Потоп зміин» за виданням: Сковорода Г. С Повне зібр. творів: У 2 т. К., 1973. Т. 2.


Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C.  238-282.

 



Розмістив: Admin 12 січня 2012 | Переглядів: 3423 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГЕОРГІЙ ЩЕРБАЦЬКИЙ

(1725 – ?)

Георгій (Григорій) Щербацький народився 1725 р. у селі Рогозів Переяславського полку в козацькій родині. Він доводився небожем митрополиту Київському Тимофію Щербацькому (1748 – 1757). З 1737 по 1747 р. навчався у Києво-Могилянській академії. По закінченні працював учителем синтаксими в Академії, згодом викладав поетику, риторику, грецьку мову та філософію. Тоді ж написав шкільну п’єсу під назвою «Трагедокомедия, нарицаемая Фотий, т. є. об отступлении западной церкви от восточной». Зміст п’єси зачіпає актуальну для України проблему відношення між православ’ям і католицизмом. Трагікомедія, мабуть, справляла велике враження на сучасників, адже втілення загальної ідеї твору супроводжувалося використанням народних і міфологічних мотивів з натяками на сучасні події. Як блискучий знавець грецької мови Г. Щербацький відредагував створену Варлаамом Лащевським грецьку граматику, що згодом, 1779 p., видав у Лейпцігу М. Бантиш-Каменський.

Георгій Щербацький брав участь у комплектуванні найкращої на той час у Російській імперії бібліотеки Києво-Могилянської академії. Відомо, що для бібліотеки він замовляв у Бреславського книгопродавця Якоба Корна книг на суму 1000 рублів.

1749 р. Г. Щербацький став ієромонахом, а 4 серпня 1753 р. за наказом Святійшого синоду був переведений до Московської академії для викладання там богослов’я. Курс лекцій з філософії, уривки якого публікуються нижче, зберігається у ЦНБ АН України (шифр 454/П 1698).



Розмістив: Admin 13 грудня 2011 | Переглядів: 2479 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ГЕОРГІЙ ЩЕРБАЦЬКИЙ

(1725 – ?)

Георгій (Григорій) Щербацький народився 1725 р. у селі Рогозів Переяславського полку в козацькій родині. Він доводився небожем митрополиту Київському Тимофію Щербацькому (1748 – 1757). З 1737 по 1747 р. навчався у Києво-Могилянській академії. По закінченні працював учителем синтаксими в Академії, згодом викладав поетику, риторику, грецьку мову та філософію. Тоді ж написав шкільну п’єсу під назвою «Трагедокомедия, нарицаемая Фотий, т. є. об отступлении западной церкви от восточной». Зміст п’єси зачіпає актуальну для України проблему відношення між православ’ям і католицизмом. Трагікомедія, мабуть, справляла велике враження на сучасників, адже втілення загальної ідеї твору супроводжувалося використанням народних і міфологічних мотивів з натяками на сучасні події. Як блискучий знавець грецької мови Г. Щербацький відредагував створену Варлаамом Лащевським грецьку граматику, що згодом, 1779 p., видав у Лейпцігу М. Бантиш-Каменський.

Георгій Щербацький брав участь у комплектуванні найкращої на той час у Російській імперії бібліотеки Києво-Могилянської академії. Відомо, що для бібліотеки він замовляв у Бреславського книгопродавця Якоба Корна книг на суму 1000 рублів.

1749 р. Г. Щербацький став ієромонахом, а 4 серпня 1753 р. за наказом Святійшого синоду був переведений до Московської академії для викладання там богослов’я. Курс лекцій з філософії, уривки якого публікуються нижче, зберігається у ЦНБ АН України (шифр 454/П 1698).

 



Розмістив: Admin 13 грудня 2011 | Переглядів: 1321 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

(1677 чи 1681 – 1736)

Дата народження Ф. Прокоповича точно невідома. На думку Т. З. Байера, він народився 17 червня 1677 p., за Д. Руднєвим – 9 червня 1681 р. Через втрату батьків у малолітньому віці його вихованням займається дядько по матері професор і ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович 1, який віддав хлопця спочатку до трирічної школи, а згодом до Києво-Могилянської академії. Не прослухавши до кінця курсу теології, Ф. Прокопович з освітньою метою розпочинає звичну для тогочасних українських інтелектуалів подорож до Європи. Він відвідує Польщу, Німеччину, вивчає філософію у колегії св. Афанасія у Римі. Повернувшись 1702 р. в Україну, Прокопович викладає в Київській академії поетику, риторику, філософію, теологію. Після Прутського походу 1711 р. Петро І забирає його спочатку до Москви, а згодом до Петербурга. Там він разом з Я. Брюсом, В. Татищевим, А. Кантемиром, А. Волинським та іншими засновує літературно-філософський гурток – «вчену дружину», допомагає в організації наукових і навчальних закладів, чим значною мірою сприяє піднесенню і розвитку духовної культури тодішньої Росії. Політик і історик, філософ і математик, поет і публіцист, Ф. Прокопович зробив значний внесок у розвиток різних галузей знання, насамперед філософії, поетики, риторики, історії, у своїх працях обгрунтував теорію освіченого абсолютизму, був автором низки поетичних творів, трагікомедії «Володимир». Помер Ф. Прокопович 8 вересня 1736 p., похований у Новгороді в Софійському соборі.

Філософський курс Ф. Прокоповича відображає тенденцію переходу тогочасних українських мислителів від схоластичної парадигми філософування до системи координат, у яких розвивалися філософія і наука нового часу, радше визрівання в межах схоластики ідей, суголосних філософії Відродження і Просвітництва. Це спостерігається, зокрема, на прикладі очищення ідей Бога від особистісної форми і перетворення його у філософський надчуттєвий абсолют, на тенденції до визнання непорушності законів природи, до утвердження сили людського розуму, до критики авторитаризму і догматизму, на усвідомленні корисності і необхідності практичного застосування знання.

Нижче подаємо в перекладі з латинської мови частину курсу лекцій з логіки та натурфілософії, або фізики за виданням: Прокопович Феофан. Твори: У З т. К., 1980. Т. 2.



Розмістив: Admin 12 грудня 2011 | Переглядів: 2177 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

(1677 чи 1681 – 1736)

Дата народження Ф. Прокоповича точно невідома. На думку Т. З. Байера, він народився 17 червня 1677 p., за Д. Руднєвим – 9 червня 1681 р. Через втрату батьків у малолітньому віці його вихованням займається дядько по матері професор і ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович 1, який віддав хлопця спочатку до трирічної школи, а згодом до Києво-Могилянської академії. Не прослухавши до кінця курсу теології, Ф. Прокопович з освітньою метою розпочинає звичну для тогочасних українських інтелектуалів подорож до Європи. Він відвідує Польщу, Німеччину, вивчає філософію у колегії св. Афанасія у Римі. Повернувшись 1702 р. в Україну, Прокопович викладає в Київській академії поетику, риторику, філософію, теологію. Після Прутського походу 1711 р. Петро І забирає його спочатку до Москви, а згодом до Петербурга. Там він разом з Я. Брюсом, В. Татищевим, А. Кантемиром, А. Волинським та іншими засновує літературно-філософський гурток – «вчену дружину», допомагає в організації наукових і навчальних закладів, чим значною мірою сприяє піднесенню і розвитку духовної культури тодішньої Росії. Політик і історик, філософ і математик, поет і публіцист, Ф. Прокопович зробив значний внесок у розвиток різних галузей знання, насамперед філософії, поетики, риторики, історії, у своїх працях обгрунтував теорію освіченого абсолютизму, був автором низки поетичних творів, трагікомедії «Володимир». Помер Ф. Прокопович 8 вересня 1736 p., похований у Новгороді в Софійському соборі.

Філософський курс Ф. Прокоповича відображає тенденцію переходу тогочасних українських мислителів від схоластичної парадигми філософування до системи координат, у яких розвивалися філософія і наука нового часу, радше визрівання в межах схоластики ідей, суголосних філософії Відродження і Просвітництва. Це спостерігається, зокрема, на прикладі очищення ідей Бога від особистісної форми і перетворення його у філософський надчуттєвий абсолют, на тенденції до визнання непорушності законів природи, до утвердження сили людського розуму, до критики авторитаризму і догматизму, на усвідомленні корисності і необхідності практичного застосування знання.

Нижче подаємо в перекладі з латинської мови частину курсу лекцій з логіки та натурфілософії, або фізики за виданням: Прокопович Феофан. Твори: У З т. К., 1980. Т. 2.



Розмістив: Admin 12 грудня 2011 | Переглядів: 1427 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ІНОКЕНТІИ ГІЗЕЛЬ

(близько 1600−1683)

I. Гізєль − видатний культурний і суспільний діяч України. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, по закінченні якої продовжив навчання за кордоном, імовірно, в Англії. З 1645 р.− професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії. Брав активну участь у створенні “Києво-Печерського патерикаˮ (1661), першого підручника вітчизняної історії “Синопсисаˮ (1674), відомий як автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. До нас дійшли три філософські праці І. Гізеля: “Твір про всю філософіюˮ (1645 1646), “Філософські аксіомиˮ (1646), “Мир з богом людиніˮ (1669).

“Твір про всю філософіюˮ, уривки з якого публікуються нижче, подано за виданням: Філософська думка. 1970. № 1.

 



Розмістив: Admin 7 грудня 2011 | Переглядів: 1722 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
[1] 2
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ