Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



КЛИМ СМОЛЯТИЧ

Цей мислитель, про якого літописець писав: “І був книжник і філософ, яких в Руській землі не бувало , народився на Смоленщині. Свій релігійний шлях починав схимником, а у 1147 1155 pp. був Київським митрополитом, поставленим князем Ізяславом Мстиславовичем без згоди на це константинопольського патріарха. По смерті Ізяслава Клима змусили залишити митрополичу кафедру.

До нас дійшов лише один твір, що безперечно належить його перу. Це – “Післання, написане Климом митрополитом руським Хомі Пресвітеру, витлумачено Афанасіем монахом”, яке віддзеркалює ситуацію, що її було створено навколо відставки Клима. На митрополичу кафедру Візантія посадила грека Костянтина, а Клима звинуватили у чванливості та марнолюбстві. Заголовок твору свідчить про те, що його було перероблено якимось монахом Афанасієм. Сама ж полемічна спрямованість “Післання...”, де поставлено питання про те, якою мірою можна інтерпретувати Святе Письмо, про його символічну природу, про сенс історії, Божий Промисл, свободу волі, сутність людини, матеріальне та духовне, свідчить про надзвичайну обізнаність автора, глибоке розуміння ним духу Біблії і Євангелія, його талант і неабияку філософську культуру. У своїх роздумах Клим спирається на Біблію, вчення отців церкви, візантійських богословів, Теодорита Кірського та Микити Гераклійського, християнських мислителів.

Витвір Клима Смолятича – непересічний взірець середньовічної філософсько-теологічної екзегези. З точки зору політичної філософії тут розвинуто ідею цілковитої незалежності Русі, започатковану Іларіоном та іншими ідеологами Київської держави.

Переклад Післання... подається скорочено за виданням: Никольский Н. К. О литературных трудах митрополита Климента Смолятича, писателя XII века. СПб., 1892. С. 103 - 136.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1190 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КИРИЛО ФІЛОСОФ

(827 – ?)

Слов’янський першовчитель Костянтин (у чернецтві Кирило) народився у 827 р. у м. Фесалоніки (Солунь). З дитинства він виявляв значні розумові здібності, навчався у Солінській школі. У Константинополі при дворі візантійського імператора обіймав посаду бібліотекаря і професора філософії. Після прийняття сану священика разом з братом Мефодієм їх було направлено у Моравію та Панонію, де брати розвинули активну релігійно-освітню діяльність. Костянтин склав слов’янську абетку та розпочав переклад Євангелія на слов’янську мову. Писемну спадщину братів-просвітників Київська Русь одержала з приходом християнства.

Пам’ятки болгарської агіографії “Житія” Кирила та Мефодія широко використовувалися впродовж усього вітчизняного середньовіччя. Житіє Кирила Філософа цікаве передусім наявним тут визначенням філософії та відомостями про наукові дисципліни, що викладались у тогочасних навчальних закладах.

Фрагменти Житія подаються за виданням: Лавров П. А. Материалы по истории древнейшей славянской письменности. Л., 1930.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1444 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КИРИК НОВГОРОДЕЦЬ

Кирик, вчений і письменник, був дияконом та доместиком (уставщиком, регентом хору) Антонійового монастиря у Новгороді. Він був наближеним до двору колишнього інока Києво-Печерського монастиря (а з 1130 р. новгородського єпископа) Нифонта, брав участь у написанні Новгородського літопису та творів, що тлумачили різні питання церковного життя. Трактати Кирик писав як відповіді на запитання Нифонта, що був, вірогідно, духовним учителем мислителя. Кирик один з перших відомих нам мудреців, математиків і астрономів. Його наукові трактати не мають аналогів ні в києворуській, ні у візантійській, ні в південнослов’янській писемній культурі. Вони свідчать про надзвичайно високий рівень наукової думки, демонструють теоретичні та практичні здобутки культури мислення наших предків. На календарні обчислення Кирика, безперечно, вплинули античні уявлення про космос та час, космогонічні догмати християнства та побудови візантійських хроністів. Тут яскраво висвітлено тогочасні уявлення про світ, його стихії, час, циклічність, поновлення тощо. Спадщина Кирика поширювалась і використовувалася аж до XVII ст.

Переклад Вчення дається за виданням: Обнорский С. П., Бархударов С. Г. Хрестоматия по истории русского языка. Л.; М., 1938. Ч. 1. С. 186 - 193 та фотокопією цього ж тексту, який опубліковано у виданні: И сторико-математические исследования. М., 1953, вып. VI. С. 174 - 190.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1491 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ІЗБОРНИК 1073 РОКУ

Ізборник 1073 р. найдавніша датована давньоукраїнська збірка енциклопедичного характеру, що містить близько 380 статей щонайменше 40 авторів. Він подає відомості з філософії, історії, медицини, біології, географи, богослов’я та інших галузей знання. Нині існує кілька версій щодо того, як потрапила на Русь ця рукописна книга, складена у Візантії в XI ст. високоосвіченим і талановитим, невідомим нам представником грецької культури. Більшість учених вважає, що збірку було перекладено у X ст. для болгарського царя Сіменона, однак існує версія (і є багато підстав підтримувати її), за якою збірку було перекладено з грецької безпосередньо в Києві київськими книжниками. У будь-якому разі Ізборник , де б його не перекладали, був переписаний у Києві і подарований князю Святославу. Сьогодні у різних книгосховищах Східної Європи зберігається близько 24 списків Ізборника 1073 року , переписаних у XIII XVII ст. Таким чином, ця перекладна пам’ятка культури функціонувала на території Київської Русі, і її можна безперечно залучати до корпусу писемної спадщини українського народу.

Серед статей цього манускрипту знаходиться так званий “Філософський трактат”, в основу якого покладено положення Арістотелевої “Метафізики” і коментар Порфирія Тірського (“Ісагоге”) до “Категорій” Аристотеля, адаптований останнім для потреб християнської релігійно-філософської думки. Це виклад низки логічних категорій, що використовувалися для боротьби з античними філософськими вченнями, різними релігійними течіями та єретичними рухами всередині самого православ’я. Не виключено, що Трактат , як і весь Ізборник , правив за на­вчальний посібник для княжих дітей або для навчальних закладів. “Трактат” складається з окремих статей (“Про різницю між сутністю і єством”, “Про випадкове”, “Про індивідуальне”, “Про кількість і якість” та ін.), що дають достатнє уявлення про рівень філософсько-логічних знань вітчизняної культури XI ст.

Фрагмент зі статті Про лице перекладено за виданням: Изборник Святослава 1073 года: факсимильное издание. М., 1983. Арк. 226.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1411 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДАНИЛО ЗАТОЧЕНИК

Вчені не дійшли згоди у питанні особи Данила. Зараховують його і до дворян, і до дружинників, і до холопів, і до ремісників. Висловлено різні припущення з приводу того, ким і коли, де і чому Данила було заточено. “Заточеник” може витлумачуватись як прізвисько, що фіксує соціальний стан, як ув’язнений, вигнанець, як людина, що згодилася на підневільні роботи, і т. ін. Можливо, що реального Данила не існувало, що це суто літературний образ. Адресатами Слова вважають і Юрія Довгорукого, і Андрія Володимировича Доброго, сина Володимира Мономаха, і сина Всеволода Велике (Большое) Гніздо Ярослава Всеволодовича тощо.

 

“Слово” Данила Заточеника – один з найдавніших, найцікавіших і найзагадковіших світських літературно-публіцистичних і суспільно-політичних творів давньої української писемності. За своїм значенням воно не поступається таким пам’яткам красномовства, як “Слово про закон і благодать” Іларіона Київського, “Слово о полку Ігоревім”, “Повчання” Володимира Мономаха та багатьом іншим перлинам української культури епохи Київської Русі. “Слово” – видатна пам’ятка світової культурної спадщини.

Вже близько 150 років численні вітчизняні й зарубіжні дослідники сперечаються з приводу жанрової природи цього рукопису, його авторства, точного часу й місця написання, адресату, ідеологічної та політичної спрямованості.

Слово , або ж Моління Данила Заточеника виявлено і вперше частково опубліковано М. М. Карамзіним у примітках до його Истории государства Российского . Існує два близьких один до одного за текстом твори: «Слово» Данила Заточеника і «Моління» Данила Заточеника. Один з текстів є переробкою іншого або обидва вони походять з якогось третього джерела. Текст дійшов до нас у списках XVI XVII ст. Нині опубліковано 19 списків пам’ятки, що являють собою дві основні редакції. Першу редакцію називають “Словом”, другу – “Молінням”. Словниковий матеріал пам’ятки, особливості її змісту та багато інших ознак дають можливість припустити, що батьківщина твору знаходилася в межах Південної Русі. Найвірогідніше, це м. Переяслав (Руський або Київський, нині м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.), що має стосунок до Києво-Галицької книжної культури.

Витвір Данила Заточеника несе у собі глибокий філософський і суспільно-політичний смисл. На відміну від панівної києворуської літературної традиції, де автори принципово дотримувалися середньовічних християнських засад анонімності й самоприниженості, “Слово” знаменує собою якісно нове явище суспільної свідомості, а також появу світської національної інтелігенції. Тут виразно звучить голос особистості, індивіда, духовно розкутої людини. Данило сміливо проголошує абсолютний пріоритет розуму над фізичною силою, знання над хоробрістю, мудрості над військовою вдачею. Він звеличує духовність, стверджує самоцінність мислячої людини. Передчасна людина, людина зайва, дисидент, що була заточена у світі корисливості й утилітарної моралі, автор завдяки природженому розумові та ґрунтовній освіті, мабуть, незатишно почувався у середовищі, де вклонялися багатству й славі, авторитету і владі. Справжня інтелігентність його проявилася насамперед у щирому вболіванні за долю свого народу, в бажанні прислужитися йому умом і серцем, милосердям і добром. Мудрість і розважливість є основним чинником розквіту суспільства – це головна думка, що її заповідає нащадкам наш предтеча і сучасник Данило Заточеник.

“Слово” рясніє цитатами й афоризмами, запозиченими з Біблійних книг, Бджоли, Фізіолога, Повісті про Акіра Премудрого, літописів, Ізборників, а також мирськими приказками. Воно справило величезний вплив на українську книжність XV—XVII ст.

Переклад основної й найдавнішої редакції Слова здійснено за виданням: Зарубин Н. Н. Слово Данила Заточника по редакциям XII и XIII веков и их переделкам. Л., 1932. С. 4 - 35.



Розмістив: Admin 15 листопада 2011 | Переглядів: 1865 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ

Іларіон – священик церкви на Берестові поблизу Києва. 1051 р. князь Ярослав Мудрий поставив його митрополитом Київським. (До цього часу такі посади обіймали посланці з Візантії). Перу Іларіона Київського належить “Слово про закон і благодать”. Зміст “Слова...” свідчить про надзвичайну обізнаність автора з культурними здобутками візантійської, болгарської, чеської та західноєвропейської думки, його непересічний розум, здатність до суто філософського осмислення історії та сьогодення, виняткову красномовність, любов до рідної землі. Іларіон стояв біля витоків філософської, історичної, релігійної думки українського народу. Поставлені ним питання і способи вирішення їх ніякою мірою не поступалися тогочасній західноєвропейській ментальності. Іларіон осмислював злободенні державні проблеми, обстоював національну, державну незалежність Русі. Оригінальні історіософські побудови мислителя витлумачують історію як таку, що має універсальний, цілісний, провіденціальний характер. Він намагається збагнути її сенс, тенденції, чинники, місце Русі у цілому світі. У “Слові...” висунуто цікаві ідеї щодо сенсу буття, свободи та необхідності, старого й нового та багато інших питань філософсько-світоглядного характеру. Ідеї, висловлені Іларіоном, плідно використовувалися протягом середньовіччя в Русі та сусідніх слов’янських країнах, вони суттєво вплинули на ідейний клімат Київської Русі та подальші періоди історії.

Дослідники вважають, що “Слово...” було виголошене Іларіоном у Софії Київській перед князем та його оточенням.

Текст пам’ятки дійшов до нас у списках XV – XVII ст. Переписувачі виявили виняткову повагу до тексту і мови оригіналу. Текстологічне зіставлення списків визначило текст, що є найближчим до протографу XI ст.

Переклад на сучасну українську мову здійснено за цим списком, опублікованим у виданні: Молдован А. М. “Слово о законе и благодати” Іларіона. К., 1984. С. 78 – 100. Заголовок пам’ятці дав переписувач XV ст. У рукописній збірці, де вміщено “Слово...”, наявні ще два твори – “Молитва” та “Оповідання віри”, які приписують цьому автору, й інші твори. Тут і далі там, де у тексті присутні прямі цитати, парафрази та фрази з Біблії, у дужках подано посилання на книги Святого Письма за найпоширенішим виданням: “Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту” під редакцією І. Огіенка.



Розмістив: Admin 13 липня 2011 | Переглядів: 2230 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях та інститутах. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. До 988 року засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Найвищим божеством у язичницькому пантеоні вважався Перун — бог грому і блискавки, аналогічний скандинавському богові Тору, хоч пов'язана з ним міфологія не була такою химерною. До інших важливих божеств належали Дажбог і Сварог — боги повітря й сонця, дарителі земних благ. Закономірно, що серед землеробського люду поширеним був також культ богів родючості — Рода та Рожаниці. Крім того, об'єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди й людей. Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів, як і не мали складної духовної ієрархії — власне це й пояснює відносно слабкий опір християнству з боку їхньої релігії. І все ж із приходом нової релігії вірування предків не зникли безслідно. Під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкування приходу весни).


Розмістив: Admin 13 липня 2011 | Переглядів: 2111 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

Слово про закон і благодать

«Слово про закон і благодать», Слово «О законі... і о благодаті... і похвала кагану нашему Владимиру» — визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037 — 1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Київської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли. Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона і Саву Сербських.



Розмістив: Admin 28 травень 2011 | Переглядів: 1615 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

«Повчання дітям» Володимира Мономаха — визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1096 р. у кількох неповних частинах.

Точної дати написання не встановлено, ймовірно 1117 рік.

З літературного погляду — це зразок популярного в античній та середньовічній літературі жанру повчань і одночасно перша в давній українській літературі спроба життєписної розповіді.

«Повчання» — оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів.

Вперше текст «Повчання» Володимира Мономаха був опублікований графом О. Мусіним-Пушкіним 1793 р.



Розмістив: Admin 28 травень 2011 | Переглядів: 2359 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ