Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Політичні та філософські пам’ятки часів Київської 
Трактати польсько-литовської доби (Віталій з Дубна 
Суспільно-політична думка козаччини (Григорій Сков 
Кирило-Мефодіївське братство, Тарас Шевченко 
Молода Україна (тарасівці, Леся Українка, Іван Фра 
Суспільно-політична думка в Україні в 1920 – 1991 
Головні проблеми сучасної суспільно-політичної дум 



БДЖОЛА

Складені у Візантії збірки, афоризмів, настанов, приказок та історичних анекдотів, перекладені у XII – XIIІ ст. на території Київської або Галицької земель, користувалися надзвичайною популярністю. Існує дуже багато списків таких збірок під назвою “Бджолаˮ. Ця пам’ятка писемної та філософської культури складалася більш як із 60 статей, або розділів та близько 2,5 тисячі висловів на різноманітні теми багатьох авторів: античних письменників та філософів, отців християнської церкви, фрагментів з Біблії і Євангелія, історичних діячів та анонімних авторів. Збірки відповідали на конче актуальне питання, як жити у світі, формували у читача філософсько-етичну свідомість, розширювали світоглядний обрій, навчали афористичному мисленню, лаконічності думки. Значною мірою вплинула “Бджолаˮ на ментальність домонгольського та наступних періодів (збереглася велика кількість списків XVI – XVII ст.). Значна кількість висловів з “Бджолиˮ використовувалась і цитувалася мислителями, релігійними й світськими діячами.

Переклад вибраних фрагментів “Бджолиˮ здійснено за виданням: Семенов В. Древняя русская Пчела по пергаментному списку // Сборник отделения русского языка и словесности. СПб., Т. 54, № 1. С. 1 - 444.




Розмістив: Admin 28 листопада 2011 | Переглядів: 2161 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ІСАЙЯ КОПИНСЬКИЙ

(? – 1640)

За одними відомостями Ісайя Копинський був вихованцем Острозьких училищ, за іншими він навчався у Ставропігійській братській школі м. Львова. У ранньому віці Копинський став ченцем Києво - Печерського монастиря, де пробув щонайменше 16 років, був настоятелем Антонієвої печери. У 1615 р. перейшов до нещодавно відкритого Братського Богоявленського монастиря. У 1616 р. він став настоятелем Межигірського монастиря. Копинський брав на себе турботу про влаштування нового Густинського монастиря та Мгарського Лубенського монастиря.

З ігуменів Межигірського монастиря Копинський був висвячений єрусалимським патріархом на єпископа Перемишльського, але змушений був залишити місто через утиски з боку єзуїтів та уніатів. Після цього він перебуває спочатку в Межигір’ї, потім у Густинському монастирі, Ладинському скиті. У 1628 р. став архієпископом Смоленським і Чернігівським, але не був визнаний польським урядом.

По смерті Йова Борецького в 1631 р. Копинського було вибрано митрополитом Київським. Але завдяки підтримці православної шляхти після смерті польського короля Сигизмунда III, відомого захисника уніатства, було призначено митрополитом Київським Петра Могилу. Ісайя Копинський вважав незаконним призначення Могили й не хотів віддавати йому своїх прав. Цей конфлікт між ними закінчився тим, що, як писав С. Голубєв, за розпорядженням Могили старого й хворого Копинського вночі схопили в Києво - Михайлівському монастирі, де він був настоятелем, і перевезли до Лаври. В ув’язненні Копинський перебував недовго, у кінці 1633 чи на початку 1634 р. він знову повертається настоятелем до Києво-Михайлівського монастиря. У цьому конфлікті на боці Копинського був простий люд, особливо найбідніші прошарки. Кілька разів за Копинського вступалося козацтво війська Запорозького. Але біди, що виникли для Копинського через конфлікт з Петром Могилою, на цьому не скінчилися.

Молодий князь Єремія Вишневецький віддав свої монастирі в Лівобережній Україні, що були підпорядковані Копинському, який багато зробив для їхнього улаштування, під безпосереднє керівництво родича Петра Могили. Потім Копинський залишив Михайлівський монастирі розпочав процес за повернення під своє керівництво монастирів у Лівобережній Україні (за іншими відомостями – намісництва в Києво-Михайлівському монастирі). І хоча в 1637 р. польський король призначив спеціальну судову комісію для розгляду справи Ісайї Копинського вона була вирішена не на користь останнього. Місце його перебування в останні роки життя та місце смерті невідомі. Помер Ісайя Копинський 5 жовтня 1640 р.

Уривки дані за виданням “Алфавіта духовногоˮ 1877 р. Більшість цитат із твору Копинського наводиться українською мовою; якщо окремі слова церковнослов’янської мови не мають аналогів у сучасній українській, вони даються без перекладу.



Розмістив: Admin 28 листопада 2011 | Переглядів: 2224 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
Філософські ідеї у братських школах

Наприкінці XVI у першій третині XVII ст. визначну роль у суспільному та культурному житті України відігравали братства національно-релігійні організації православного населення міст. Цей період характеризувався помітною інтенсифікацією процесу переходу від грекофільської орієнтації до ментальності нового часу, що не в останню чергу стимулювалося доволі агресивним наступом польського католицизму і поширенням реформаційних, а також ренесансно-гуманістичних ідей, щоправда вже в бароковому забарвленні. Приблизно до 1615 р. ще простежується значна стійкість традицій Київського візантінізму ˮ . Переважають містико-аскетичні ідеї, підживлені рецепцією ісіхазму Тирновської школи з часів другого південнослов’янського впливу.

Філософія розуміється як мудрість, що вчить осягати істину виключно через містичне єднання з Богом. Чимало зусиль покладається для обґрунтування необхідності збереження і розвитку старослов’янської мови, обстоюється її чудодійна сила і сакральний сенс. Проникнення у приховану духовну сутність священних текстів, викладених старослов’янською мовою, уявлялося обов’язковою умовою становлення людини , як особистості. У цьому зв’язку особливо загострюється увага до проблеми внутрішньої ˮ людини і пов’язаної з нею проблеми самопізнання. Адже, на думку діячів братських шкіл, людський розум лише тоді осягається небесним світлом і проникає у приховану сутність повчального слова Біблії, коли сама людина з “ветхоїˮ, пов’язаної земними бажаннями та пристрастями, перетворюється на “новуˮ духовну людину. Останнє ж здійснюється лише завдяки самопізнанню, що уможливлює розумові смертної людини вихід на контакт із вищим буттям – Богом і таким чином гарантує людині істинність її пізнання.

Чимало місця у творах братчиків відводиться нищівній критиці Ватикану та власного православного єпископату, обстоюється життєздатність духовних цінностей княжої доби і демонструється вкрай негативне ставлення до культурних здобутків латинського Заходу, а сформовані ними ж на православному ґрунті реформаційні ідеї всесвященства і спасіння особистою вірою витлумачуються як одвічно притаманні ранньохристиянській і руській традиції княжої доби. Про це свідчать, зокрема, твори Герасима Смотрицького, Клірика Острозького, Йова Княгиницького, Івана Вишенського, Святого Фікари, Ісайї Копинського, Віталія з Дубна, зміст полемічного твору “Пересторогаˮ тощо.

Ситуація змінюється із заснуванням 1615 р. Київського братства, членами якого стають чимало випускників західноєвропейських університетів і колегій, що прагнуть підняти рівень Київської школи до загальноєвропейського. Це приводить до розвитку гуманістичних ідей, до виникнення інтересу до натурфілософської проблематики, логіки, до надання проблемі людини не лише морального, а й гносеологічно-природознавчого звучання, підноситься значення людського розуму, освіченості надається перевага над побожністю, змінюється ставлення до античної спадщини та духовних здобутків Заходу, починає усвідомлюватися необхідність розвитку української культури на основі синтезу досягнень вітчизняної та європейської думки. У цей же час як посібник для братських шкіл створюється славнозвісна Граматика ˮ Мелетія Смотрицького. До нової плеяди діячів культури, пов’язаних із тяжіючим до гуманізму етапом розвитку братських шкіл, належать Мелетій Смотрицький, Йов Борецький, Касіян Сакович, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Хома Євлевич.

 

Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C .  69 - 70 .

 



Розмістив: Admin 28 листопада 2011 | Переглядів: 6407 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДАНИЛО ЗАТОЧЕНИК

Вчені не дійшли згоди у питанні особи Данила. Зараховують його і до дворян, і до дружинників, і до холопів, і до ремісників. Висловлено різні припущення з приводу того, ким і коли, де і чому Данила було заточено. “Заточеник” може витлумачуватись як прізвисько, що фіксує соціальний стан, як ув’язнений, вигнанець, як людина, що згодилася на підневільні роботи, і т. ін. Можливо, що реального Данила не існувало, що це суто літературний образ. Адресатами Слова вважають і Юрія Довгорукого, і Андрія Володимировича Доброго, сина Володимира Мономаха, і сина Всеволода Велике (Большое) Гніздо Ярослава Всеволодовича тощо.

 

“Слово” Данила Заточеника – один з найдавніших, найцікавіших і найзагадковіших світських літературно-публіцистичних і суспільно-політичних творів давньої української писемності. За своїм значенням воно не поступається таким пам’яткам красномовства, як “Слово про закон і благодать” Іларіона Київського, “Слово о полку Ігоревім”, “Повчання” Володимира Мономаха та багатьом іншим перлинам української культури епохи Київської Русі. “Слово” – видатна пам’ятка світової культурної спадщини.

Вже близько 150 років численні вітчизняні й зарубіжні дослідники сперечаються з приводу жанрової природи цього рукопису, його авторства, точного часу й місця написання, адресату, ідеологічної та політичної спрямованості.

Слово , або ж Моління Данила Заточеника виявлено і вперше частково опубліковано М. М. Карамзіним у примітках до його Истории государства Российского . Існує два близьких один до одного за текстом твори: «Слово» Данила Заточеника і «Моління» Данила Заточеника. Один з текстів є переробкою іншого або обидва вони походять з якогось третього джерела. Текст дійшов до нас у списках XVI XVII ст. Нині опубліковано 19 списків пам’ятки, що являють собою дві основні редакції. Першу редакцію називають “Словом”, другу – “Молінням”. Словниковий матеріал пам’ятки, особливості її змісту та багато інших ознак дають можливість припустити, що батьківщина твору знаходилася в межах Південної Русі. Найвірогідніше, це м. Переяслав (Руський або Київський, нині м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.), що має стосунок до Києво-Галицької книжної культури.

Витвір Данила Заточеника несе у собі глибокий філософський і суспільно-політичний смисл. На відміну від панівної києворуської літературної традиції, де автори принципово дотримувалися середньовічних християнських засад анонімності й самоприниженості, “Слово” знаменує собою якісно нове явище суспільної свідомості, а також появу світської національної інтелігенції. Тут виразно звучить голос особистості, індивіда, духовно розкутої людини. Данило сміливо проголошує абсолютний пріоритет розуму над фізичною силою, знання над хоробрістю, мудрості над військовою вдачею. Він звеличує духовність, стверджує самоцінність мислячої людини. Передчасна людина, людина зайва, дисидент, що була заточена у світі корисливості й утилітарної моралі, автор завдяки природженому розумові та ґрунтовній освіті, мабуть, незатишно почувався у середовищі, де вклонялися багатству й славі, авторитету і владі. Справжня інтелігентність його проявилася насамперед у щирому вболіванні за долю свого народу, в бажанні прислужитися йому умом і серцем, милосердям і добром. Мудрість і розважливість є основним чинником розквіту суспільства – це головна думка, що її заповідає нащадкам наш предтеча і сучасник Данило Заточеник.

“Слово” рясніє цитатами й афоризмами, запозиченими з Біблійних книг, Бджоли, Фізіолога, Повісті про Акіра Премудрого, літописів, Ізборників, а також мирськими приказками. Воно справило величезний вплив на українську книжність XV—XVII ст.

Переклад основної й найдавнішої редакції Слова здійснено за виданням: Зарубин Н. Н. Слово Данила Заточника по редакциям XII и XIII веков и их переделкам. Л., 1932. С. 4 - 35.



Розмістив: Admin 15 листопада 2011 | Переглядів: 1884 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ

Іларіон – священик церкви на Берестові поблизу Києва. 1051 р. князь Ярослав Мудрий поставив його митрополитом Київським. (До цього часу такі посади обіймали посланці з Візантії). Перу Іларіона Київського належить “Слово про закон і благодать”. Зміст “Слова...” свідчить про надзвичайну обізнаність автора з культурними здобутками візантійської, болгарської, чеської та західноєвропейської думки, його непересічний розум, здатність до суто філософського осмислення історії та сьогодення, виняткову красномовність, любов до рідної землі. Іларіон стояв біля витоків філософської, історичної, релігійної думки українського народу. Поставлені ним питання і способи вирішення їх ніякою мірою не поступалися тогочасній західноєвропейській ментальності. Іларіон осмислював злободенні державні проблеми, обстоював національну, державну незалежність Русі. Оригінальні історіософські побудови мислителя витлумачують історію як таку, що має універсальний, цілісний, провіденціальний характер. Він намагається збагнути її сенс, тенденції, чинники, місце Русі у цілому світі. У “Слові...” висунуто цікаві ідеї щодо сенсу буття, свободи та необхідності, старого й нового та багато інших питань філософсько-світоглядного характеру. Ідеї, висловлені Іларіоном, плідно використовувалися протягом середньовіччя в Русі та сусідніх слов’янських країнах, вони суттєво вплинули на ідейний клімат Київської Русі та подальші періоди історії.

Дослідники вважають, що “Слово...” було виголошене Іларіоном у Софії Київській перед князем та його оточенням.

Текст пам’ятки дійшов до нас у списках XV – XVII ст. Переписувачі виявили виняткову повагу до тексту і мови оригіналу. Текстологічне зіставлення списків визначило текст, що є найближчим до протографу XI ст.

Переклад на сучасну українську мову здійснено за цим списком, опублікованим у виданні: Молдован А. М. “Слово о законе и благодати” Іларіона. К., 1984. С. 78 – 100. Заголовок пам’ятці дав переписувач XV ст. У рукописній збірці, де вміщено “Слово...”, наявні ще два твори – “Молитва” та “Оповідання віри”, які приписують цьому автору, й інші твори. Тут і далі там, де у тексті присутні прямі цитати, парафрази та фрази з Біблії, у дужках подано посилання на книги Святого Письма за найпоширенішим виданням: “Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту” під редакцією І. Огіенка.



Розмістив: Admin 13 липня 2011 | Переглядів: 2246 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях та інститутах. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. До 988 року засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Найвищим божеством у язичницькому пантеоні вважався Перун — бог грому і блискавки, аналогічний скандинавському богові Тору, хоч пов'язана з ним міфологія не була такою химерною. До інших важливих божеств належали Дажбог і Сварог — боги повітря й сонця, дарителі земних благ. Закономірно, що серед землеробського люду поширеним був також культ богів родючості — Рода та Рожаниці. Крім того, об'єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди й людей. Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів, як і не мали складної духовної ієрархії — власне це й пояснює відносно слабкий опір християнству з боку їхньої релігії. І все ж із приходом нової релігії вірування предків не зникли безслідно. Під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкування приходу весни).


Розмістив: Admin 13 липня 2011 | Переглядів: 2132 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.

Думки від Ліни Костенко

Коли починається смерть культури, настає культура смерті

Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.

...Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі й не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притульне, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілась, — прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозлітались хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають уже по-іншому. Нація навіть не косноязика. Нація недорікувата. Я розумію, все має свої історичні корені. Часом їх хочеться висмикнути.

Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити.

Деінде журналістів стріляють, переслідують, кидають до в'язниць, а в нас тенденція більше до повішення, до шантажу, до убивства в темну, бейсбольними битами. У випадку Ґонґадзе - до відрубання голови. Так що якби який сучасний Бенвенуто Челліні, то тепер він мав би створити не Персея з мечем і головою Медузи, а бравого правоохоронця з сокирою у правій руці і головою журналіста у лівій.

Відсталий ми народ, українці, зі своїми поняттями про кохання. Нам би все, як у пісні: «Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках однесу». Тепер би він її тричі трахнув по дорозі

Нашого цвіту по всіх борделях світу.

Пристрасть - це натхнення тіла, а кохання - це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.

Схоже, що трагедії стають буднями людства.

Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах.

Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана. Так що бажано стабільно підтримувати в ній цей стан.

Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко.







Розмістив: Admin 29 травень 2011 | Переглядів: 4575 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

Федун-Полтава Петро

Петро Федун-Полтава (24 лютого 1919, Шнирів — 22 грудня 1951, с. Вишнів) — полковник УПА, ідеолог національно визвольної боротьби 1940—1950 рр., Керівник бюро інформації УГВР.

Народився у 1919 році в с. Шнирів Бродівського району на Львівщині. Закінчив гімназію у Бродах у 1938 році, член ОУН, студент медицини у Львівському університеті. У період першої більшовицької окупації був мобілізований до радянської армії. В рядах ЧА воював проти Фінляндії в 1940 році, проти Німеччини у 1941 р., потрапив у німецький полон, з якого вдалося звільнитися. Навчався у Львові (1942—1944). Редактор журналу «Юнак», крайовий провідник юнацтва ОУН ЗУЗ (1942—1943), комендант Школи кадрів юнацтва ОУН в Карпатах (1944), начальник політвиховного відділу КВШ УПА-Захід (1944—1946), підвищений до звання сотника політвиховника УПА 22 січня 1946 року. Керівник Головного осередку пропаганди проводу ОУН, редактор підпільних видань від 1946 року, начальник політвиховного відділу ГВШ (1946—1949), керівник Бюро інформації УГВР (1946—1951). Нагороджений УГВР Срібним Хрестом Заслуги (1947). Член Проводу ОУН від літа 1950 року. Автор багатьох статей та брошур, головний ідеолог збройного підпілля. Нагороджений медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Загинув у грудні 1951 року в бою з військами НКВД на хуторі Зруб (с. Вишнів, Рогатинський район, Івано-Франківська область).





Розмістив: Admin 29 травень 2011 | Переглядів: 1085 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
Характеристична для еволюції світогляду Франка його публіцистика, якій не бракувало й наукового підходу, тому часто в його творчості втрачаються грані між науковим і публіцистичними есе. Франко бачив Україну як суверенну одиницю «у народів вольних колі». При цьому він багато уваги приділяв здобуттю загальнолюдських прав. Почавши свою громадську діяльність з москвофільського гуртка, він незабаром покинув його для народовецького табору. За студентських часів Франко захоплювався соціалізмом, студіював Маркса й Енґельса, а коли побачив облудність «нової релігії», її завзято поборював. Назагал у Франка помітна еволюція від крайнього радикалізму до поступового націонал-демократизму. В своїй статті «Що таке поступ» Франко одним із перших спрогнозував появу тоталітаризму і тоталітарної держави.


Розмістив: Admin 29 травень 2011 | Переглядів: 1415 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

За радянських часів в Україні використовувався культ Франка для політичних цілей, а радянське франкознавство однобічно і тенденційно висвітлювало його творчість, представляючи Франка як активного поборника ідей «українсько-російського єднання», переконаного соціаліста, войовничого атеїста.

В Україні була вилучена з ужитку низка його творів: «Не пора …», «Великі роковини», «Розвивайся ти, високий дубе…», інші сфальшовані чи тенденційно скорочені (передмова до збірки «Мій Ізмарагд», «Що таке поступ», «Соціалізм і соціал-демократизм», «Народники і марксисти», «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм», рецензія на книгу Ю. Бачинського «Ukraina irredenta», «Михайло Павлик, замість ювілейної сильветки» й ін.). Деякі твори І. Франка які були заборонені в СРСР побачили світ у виданні «Іван ФРАНКО, МОЗАЇКА із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах.»

З іншого боку, наголошувався вплив російських революційних демократів на Франка, а одночасно штучно підкреслювались ворожі взаємини між Франком і Грушевським, українським консервативним табором тощо.




Розмістив: Admin 29 травень 2011 | Переглядів: 1292 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
1 2 3 4 5 6 7 [8] 9
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ