Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Політичні та філософські пам’ятки часів Київської 
Трактати польсько-литовської доби (Віталій з Дубна 
Суспільно-політична думка козаччини (Григорій Сков 
Кирило-Мефодіївське братство, Тарас Шевченко 
Молода Україна (тарасівці, Леся Українка, Іван Фра 
Суспільно-політична думка в Україні в 1920 – 1991 
Головні проблеми сучасної суспільно-політичної дум 




ФІЛОСОФІЯ

У КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІИ АКАДЕМІЇ

 

Києво-Могилянська академія − одне з найяскравіших явищ української духовної культури XVII − XVIII ст. Заснована 1632 р. майбутнім митрополитом Київським Петром Могилою, вона започаткувала наукову, інтелектуальну Україну, в її сучасному розумінні національну вищу школу, стала виразником специфічних рис духовності українського народу, сприяла формуванню його самосвідомості. Києво-Могилянська академія такою ж мірою є національною святинею для українців, як, приміром, Оксфорд − для англійців, Сорбонна − для французів або ж Ягеллонський університет − для поляків. До визначних діячів Академії належали Йосип Кононович-Горбацький, Інокентій Гізєль, Йоасаф Кроковський, Стефан Яворський, Георгій Кониський, Амвросій Дубневич, Георгій Щербацький, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович та багато інших.

Філософія Києво-Могилянської академії відзначалася сполученням, радше синтезуванням запозичених із прастарої традиції ідей, що складали підґрунтя духовної творчості України попередніх епох, із філософськими надбаннями латинського Заходу, своєрідним співіснуванням ретроспективності й традиціоналізму з підходами до ідеї наукового знання. Ця філософія спричинилася до значного поступу в усіх галузях знання: в натурфілософії, гносеології, психології, в державно-правових ідеях. Спрямовуючи тогочасного вченого-книжника до інтелектуального пізнання істин віри, утверджуючи високий статус раціонального знання, вона сприяла подоланню стійкої в українській культурі традиції пошуку істини виключно на шляху містичного єднання з Богом, через “життя в істиніˮ, вказала іншу дорогу до богопізнання, а саме − через пізнавальну діяльність розуму. Цим вона утвердила високий престиж розуму, який, щоправда, поки що розглядався як помічник у справах віри, відіграла величезну роль у становленні теоретичного мислення в Україні.

Водночас вона поступово витворила те інтелектуальне тло, на якому започаткувався пошук базових понять новітньої філософії і науки. Засвоєння в Україні тієї істини, що була відкрита західною схоластикою, модифікація ідей європейської філософії Нового часу на українському ґрунті, схоластична система освіти загалом спричинилися до прискореного національно-культурного та соціально-політичного розвитку.

Києво-Могилянська академія зробила вагомий внесок у збереження історичної пам’яті українського народу, у розвиток державно-правових ідей (досить згадати хоча б “Конституціюˮ вихованця Академії Пилипа Орлика), мистецтва тощо. Проте несприятливі історичні обставини, внаслідок яких Україна опинилася в колоніальній залежності від Росії, призвели до закриття 1817 р. Києво-Могилянської академії. її кращі інтелектуальні сили починаючи з XVII ст. були використані для організації освіти і науки в Росії, що стало потужним стимулом для майбутнього розквіту російської культури.

 

Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C .   154-155 .

 

 



Розмістив: Admin 5 грудня 2011 | Переглядів: 1201 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ХРИСТОФОР ФІЛАЛЕТ

“Апокрисисˮ − один з найвидатніших творів української літератури кінця XVI ст., є першим полемічним трактатом, спрямованим проти Брестської унії 1596 р. Для обґрунтування унії Петро Скарга видав 1596 р. у Кракові книжку “Synod Brzeski і jego obronaˮ. її переклав українською мовою митрополит Іпатій Потій, назвавши “Описанье и оборона собору руского берестейскогоˮ (Вільно, 1597). 1597 р. у Кракові вийшла анонімна брошура “Ектезісˮ, яка висвітлює хід і зміст православного Брестського собору, викриваючи єпископів, що прийняли унію. Наприкінці 1597 – на початку 1598 р. публікується польською мовою фундаментальний “Апокрисиаˮ. Майте одночасно в Острозькій друкарні виходить він й українською мовою у перекладі, як вважається, Клірика Острозького чи Гаврила Дорофейовича.

Автор “Апокрисисуˮ назвав себе вигаданим ім’ям – Христофор Філалет, що в перекладі з грецької означає Христоносець Правдолюб. Дослідники сходяться на тому, що псевдонім належить прибічнику князя Острозького протестанту Мартину Броневському. Найвірогідніше, “Апокрисисˮ написано на замовлення князя Острозького. Провідні ідеї твору визрівали у гуманістично-ренесансному середовищі тодішньої українсько-білоруської інтелігенції, що склалося при дворі князя.

Наведений текст з уривками з “Апокрисисуˮ Христофора Філалета, а також словник до них і відомості про твір та його автора подаються за виданням: Українська література XIV-XVI ст. К., 1988. С 289-305.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1405 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ХРИСТОФОР ФІЛАЛЕТ

“Апокрисисˮ − один з найвидатніших творів української літератури кінця XVI ст., є першим полемічним трактатом, спрямованим проти Брестської унії 1596 р. Для обґрунтування унії Петро Скарга видав 1596 р. у Кракові книжку “Synod Brzeski і jego obronaˮ. її переклав українською мовою митрополит Іпатій Потій, назвавши “Описанье и оборона собору руского берестейскогоˮ (Вільно, 1597). 1597 р. у Кракові вийшла анонімна брошура “Ектезісˮ, яка висвітлює хід і зміст православного Брестського собору, викриваючи єпископів, що прийняли унію. Наприкінці 1597 – на початку 1598 р. публікується польською мовою фундаментальний “Апокрисиаˮ. Майте одночасно в Острозькій друкарні виходить він й українською мовою у перекладі, як вважається, Клірика Острозького чи Гаврила Дорофейовича.

Автор “Апокрисисуˮ назвав себе вигаданим ім’ям – Христофор Філалет, що в перекладі з грецької означає Христоносець Правдолюб. Дослідники сходяться на тому, що псевдонім належить прибічнику князя Острозького протестанту Мартину Броневському. Найвірогідніше, “Апокрисисˮ написано на замовлення князя Острозького. Провідні ідеї твору визрівали у гуманістично-ренесансному середовищі тодішньої українсько-білоруської інтелігенції, що склалося при дворі князя.

Наведений текст з уривками з “Апокрисисуˮ Христофора Філалета, а також словник до них і відомості про твір та його автора подаються за виданням: Українська література XIV-XVI ст. К., 1988. С 289-305.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1262 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ

(близько 1538 – 1550 – після 1620)

Іван Вишенський найвизначніший український письменник-полеміст кінця XVI – початку XVII ст. Біографічних відомостей про нього мало. Народився між 1538 – 1550 р. у містечку Судова Вишня на Львівщині, де здобув початкову освіту. Жив у Луцьку та Острозі. В 70-80-х роках XVI ст. переселився на Афон (Греція), що став тоді найбільшим духовним центром православ’я. У монастирях Афона Вишенський був послушником, ченцем, а під кінець життя аскетом-пустельником в одній із келій над Егейським морем. Загалом на Афоні він прожив близько 40 років аж до своєї смерті у 20-х роках XVI ст. У 1604 – 1606 р. Іван Вишенський перебував в Україні, був гостем львівського братства та свого приятеля Іова Княгиницького.

До нас дійшло 16 творів Івана Вишенського в різних рукописних списках. Ще у 1599 – 1600 pp. Іван Вишенський частину своїх творів переписав у спеціальну “Книжкуˮ, яку він готував до друку в Острозькій друкарні. “Книжкаˮ складалася з передмов и десятьох послань; сюди, зокрема, ввійшли: “Оглавление писанного в книжце...ˮ, “О чину пропитания сего писанияˮ, “Ко прочитателю наедині сего писаняˮ і десять “главˮ, що є, власне, окремими творами – “Обличение диявола-миродержца...ˮ (1599 – 1600), “Послання князю Василю Острозькому...ˮ (1599 – 1600), “Порадаˮ (1599 – 1600), “Писание до всіх обще, в Лядской земли живущихˮ (1588), “Писание к утекшим от православной віри єпископамˮ (1598), “Извіщение краткое о латинских прелестях...ˮ (1588 – 1589), “O єретикахˮ (1599 – 1600), “Загадка философам латинским...ˮ (1599 – 1600), “Слід к постижению и изучению художества...ˮ (“Слід краткийˮ) (1599 – 1600) і “Новина, или Вість...ˮ, яку не вважають оригінальним твором Вишенського. Після 1600 р. полеміст написав ще кілька творів: “Краткословный отвіт Феодула... Петру Скаргеˮ (1601), “Послання Домнікіїˮ (1605), “Зачапка мудрого латынника з глупым русиномˮ (1608 – 1609), “Послання львівському братствуˮ (1610), “Послання Іову Княгиницькомуˮ (1610), “Позорище мысленноеˮ (1615 – 1616).

Спадщину полеміста прийнято поділяти на твори, написані до Брестської унії 1596 р., та твори, написані після неї, хоч усі вони мають багато спільного. Через те, що свої твори Іван Вишенський писав за межами батьківщини, вони мають здебільшого форму “посланьˮ чи “писаньˮ, адресованих або всьому народу, або певним особам, що видно із самих назв. Письменник неодноразово звертався до земляків і просив, щоб його “посланняˮ читали “совокупноˮ, тобто громадою, переписували, а оригінали повертали назад. Про те, що твори полеміста розповсюджувалися в рукописах, свідчить кілька списків, які дійшли до нас, зокрема найбільш повний так званий Підгорецький рукопис XVII ст. Поширювалися в рукописах твори Івана Вишенського і в Росії. Один із списків, що зберігається в Саратовському університеті, датується 1682 р.

Хоч Іван Вишенський і готував свої твори до друку, однак за його життя було опубліковано анонімно 1598 р. в Острозькій “Книжиціˮ тільки послання “От святой Афонской горы скитствующихˮ, що, як гадають дослідники, є першим варіантом “Писання к утекшим от православной веры епископамˮ. А потім ім’я Івана Вишенського майже на 250 років забулося, і тільки 1865 р. М. Костомаров у “Актах, относящихся к истории Южной и Западной Россииˮ опублікував чотири твори письменника. Це дало поштовх С. Голубєву, І. Франкові, Г. Митецькому до дальших розшуків і публікацій його послань.

Уривки з “Книжкиˮ Івана Вишенського, а також словник до неї та біографічна довідка подаються за виданням: Українська література XIV – XVI ст. К, 1988. С 343 – 344, 348, 354, 357, 359 – 360, 368.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1622 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КАСІЯН САКОВИЧ

(близько (1578 – 1647)

Касіян (Калліст) Сакович народився у м. Потеличі на Галичині в родині священика. По закінченні студій у Замойській та Краківській академіях був домашнім учителем (зокрема, навчав Адама Киселя, що згодом став Київським воєводою), дяком у Перемишлі. Починаючи з 1620 р. впродовж чотирьох років очолював школу Київського Богоявленського братства. У 1624 р. здійснював проповідницьку діяльність у Люблінському братстві, а 1625 р. перейшов до унії і до 1639 р. завідував Дубенською архімандрією. У 1641 р. перейшов до католицизму.

Касіян Сакович написав декілька полемічних творів, у тому числі Перспектива ˮ , 1622 р. видав Вірші на жалісний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного... ˮ , є автором філософських творів Арістотелівські проблеми, або питання про природу людини ˮ (1620) І Трактат про душу... ˮ (1625), виданих у Кракові. Касіян Сакович писав польською та давньоукраїнською мовами. Помер 1647 р. у Кракові, де він був католицьким священиком.

Трактат про душу... ˮ К. Саковича є продовженням його твору “Арістотелівські проблеми, або питання про природу людиниˮ і, ймовірно, становить другу частину лекційного курсу, прочитаного К . Саковичем студентам Київської братської школи. Якщо у першій частині при розгляді людини і співвідношення її тіла й душі йшлося переважно про тіло і природні закономірності його діяльності, то у другій спеціально розглядається душа та матеріальний субстрат психічних явищ. У центрі обох творів − людина, проблеми її самопізнання, щоб, вивчивши себе, людина змогла краще керувати “домом свого тілаˮ: відчуттями, розумом, волею, вчинками.

Видання складається з 1 стор. вірша на герб Ієремії Чарторийського, 7 стор. передмови-присвяти цьому ж меценатові й 167 стор. основного тексту, всього 175 стор. Твір зберігся повністю, однак інколи нумерація сторінок порушена. “Трактат про душу...ˮ, як і “Арістотелівські проблеми...ˮ, зберігається в бібліотеці ім. Оссолінських у Вроцлаві (Польща) в єдиному нині відомому примірникові.

Ще більше, ніж “Арістотелівські проблеми...ˮ, цей твір свідчить про відхід ідеологів братських шкіл від давньоруського розуміння філософії як мудрості і життя в істині, що ґрунтувалося на духовно-практичному способі освоєння світу і зародження у їхнім колі теоретичного способу вивчення явищ дійсності, в тому числі й людини та її діяльності.

Автор твору при розгляді душі намагається керуватися природничо-науковими даними. Більший успіх йому випадає при викладі проблем, пов’язаних з відчуттями: тут він часто підходить до натурфілософського сенсуалізму. При розгляді проблем розумної душі, де тогочасна наука була ще безсилою, автор часто змушений опиратися на теологію, хоч і в цих випадках він проголошує пріоритет науки й освіченості перед побожністю.

У “Трактаті про душу...ˮ висвітлюються проблеми, які були в центрі тогочасної науки: про сутність душі, її роди, здатності, локалізацію, місцеперебування після смерті тіла. При визначенні сутності душі автор намагається опертися на природознавство й арістотелізм. Але, говорячи про розумну душу, він відходить від її розуміння як форми органічного тіла і схиляється до платонівського визначення душі як самосутної сутності, що є безсмертною і може існувати без тіла.

Йдучи за Арістотелем, К. Сакович розрізняє три роди душі − вегетативну, чуттєву і розумну. Проте на відміну від Стагірита він вважає, що людина має не три, а одну душу, в якій те, що у Арістотеля називається родами душі, виступає як її здатності.

Основною у “Трактаті про душу...ˮ є категорія вчинку. Всі інші категорії: відчуття, пам’яті, фантазії, уявлення, розуму, волі, мотивації, вибору фіксують підготовчі щаблі до здійснення вчинку. Останній етично забарвлений: від того, добрі чи погані вчинки здійснювала людина протягом життя, залежить майбутнє її душі − вічне блаженство чи вічні муки.

Автор “Трактату про душу...ˮ, не пориваючи з християнством, поєднує свідчення християнських письменників з думками античних філософів, широко звертається до іноконфесійних учених, високо цінить людський розум і освіченість, ставить на перше місце земне життя особистості − все це зближує його з представниками гуманістичної думки доби Відродження.

 



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 4338 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Добре

КЛИМ СМОЛЯТИЧ

Цей мислитель, про якого літописець писав: “І був книжник і філософ, яких в Руській землі не бувало , народився на Смоленщині. Свій релігійний шлях починав схимником, а у 1147 1155 pp. був Київським митрополитом, поставленим князем Ізяславом Мстиславовичем без згоди на це константинопольського патріарха. По смерті Ізяслава Клима змусили залишити митрополичу кафедру.

До нас дійшов лише один твір, що безперечно належить його перу. Це – “Післання, написане Климом митрополитом руським Хомі Пресвітеру, витлумачено Афанасіем монахом”, яке віддзеркалює ситуацію, що її було створено навколо відставки Клима. На митрополичу кафедру Візантія посадила грека Костянтина, а Клима звинуватили у чванливості та марнолюбстві. Заголовок твору свідчить про те, що його було перероблено якимось монахом Афанасієм. Сама ж полемічна спрямованість “Післання...”, де поставлено питання про те, якою мірою можна інтерпретувати Святе Письмо, про його символічну природу, про сенс історії, Божий Промисл, свободу волі, сутність людини, матеріальне та духовне, свідчить про надзвичайну обізнаність автора, глибоке розуміння ним духу Біблії і Євангелія, його талант і неабияку філософську культуру. У своїх роздумах Клим спирається на Біблію, вчення отців церкви, візантійських богословів, Теодорита Кірського та Микити Гераклійського, християнських мислителів.

Витвір Клима Смолятича – непересічний взірець середньовічної філософсько-теологічної екзегези. З точки зору політичної філософії тут розвинуто ідею цілковитої незалежності Русі, започатковану Іларіоном та іншими ідеологами Київської держави.

Переклад Післання... подається скорочено за виданням: Никольский Н. К. О литературных трудах митрополита Климента Смолятича, писателя XII века. СПб., 1892. С. 103 - 136.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1190 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

РОЗВИТОК ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XVI — першої половини XVIII ст.

Уривки з творів Станіслава Оріховського-Роксолана, Івана Вишєнського, Христофора Філалета дають змогу хоча б контурно представити специфіку формування політико-правових ідей в Україні XVI – першої половини XVII ст. У цей період до національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Україна входила до складу польсько-литовської феодальної держави – Речі Посполитої і була втягнута в загальноєвропейський соціально-політичний процес, а згодом сама стала його активною учасницею. Формування політико-правових ідей в Україні відбувалося в тісній взаємодії з розвитком польської політичної думки. Чимало мислителів, суспільних та культурних діячів, приміром С. Оріховський-Роксолан, належать одночасно до двох культур – польської та української.

Як типовий представник європейської політико-правової думки С. Оріховський розробляв концепцію природного права та суспільно-договірного походження держави, обстоював ідею держави як аристократичної республіки з освіченим, підпорядкованим закону монархом на чолі. Водночас наприкінці XVI ст. на ґрунті формування в Україні реформаційних ідей у середовищі книжників братств та Острозького культурно-освітнього центру, зокрема у творах І. Вишенського та X. Філалета, обґрунтовуються ідеї всесвященства, контролю та виборності ієрархів, відкритого обговорення питань віри й участі всіх у їх вирішенні. Тобто з ідеї демократизації церкви поступово починають викристалізовуватися ранньобуржуазні політичні принципи, а з проголоше­ної ними свободи сумління виникає принцип інтелектуальної та моральної автономії   особистості, усвідомлюються такі її ознаки, як вроджена рівність, свобода вираження своєї волі, висловлювань, свобода боротьби за свої пере­конання, обстоюються гідність, права, звичаї, культура, віра і мова українського народу. Кульмінацією розвитку політико-правової думки тогочасної України була “Конституціяˮ і “Вивід прав Україниˮ гетьмана Пилипа Орлика. Останній документ був написаний з метою захисту національно-державних прав українського народу перед європейськими урядовими колами та тогочасною міжнародною громадськістю. Політико-правові ідеї плідно розвивали також Петро Могила, Феофан Прокопович та інші діячі української культури.

 

Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C .   108-109.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 2042 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КИРИЛО ФІЛОСОФ

(827 – ?)

Слов’янський першовчитель Костянтин (у чернецтві Кирило) народився у 827 р. у м. Фесалоніки (Солунь). З дитинства він виявляв значні розумові здібності, навчався у Солінській школі. У Константинополі при дворі візантійського імператора обіймав посаду бібліотекаря і професора філософії. Після прийняття сану священика разом з братом Мефодієм їх було направлено у Моравію та Панонію, де брати розвинули активну релігійно-освітню діяльність. Костянтин склав слов’янську абетку та розпочав переклад Євангелія на слов’янську мову. Писемну спадщину братів-просвітників Київська Русь одержала з приходом християнства.

Пам’ятки болгарської агіографії “Житія” Кирила та Мефодія широко використовувалися впродовж усього вітчизняного середньовіччя. Житіє Кирила Філософа цікаве передусім наявним тут визначенням філософії та відомостями про наукові дисципліни, що викладались у тогочасних навчальних закладах.

Фрагменти Житія подаються за виданням: Лавров П. А. Материалы по истории древнейшей славянской письменности. Л., 1930.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1444 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КИРИК НОВГОРОДЕЦЬ

Кирик, вчений і письменник, був дияконом та доместиком (уставщиком, регентом хору) Антонійового монастиря у Новгороді. Він був наближеним до двору колишнього інока Києво-Печерського монастиря (а з 1130 р. новгородського єпископа) Нифонта, брав участь у написанні Новгородського літопису та творів, що тлумачили різні питання церковного життя. Трактати Кирик писав як відповіді на запитання Нифонта, що був, вірогідно, духовним учителем мислителя. Кирик один з перших відомих нам мудреців, математиків і астрономів. Його наукові трактати не мають аналогів ні в києворуській, ні у візантійській, ні в південнослов’янській писемній культурі. Вони свідчать про надзвичайно високий рівень наукової думки, демонструють теоретичні та практичні здобутки культури мислення наших предків. На календарні обчислення Кирика, безперечно, вплинули античні уявлення про космос та час, космогонічні догмати християнства та побудови візантійських хроністів. Тут яскраво висвітлено тогочасні уявлення про світ, його стихії, час, циклічність, поновлення тощо. Спадщина Кирика поширювалась і використовувалася аж до XVII ст.

Переклад Вчення дається за виданням: Обнорский С. П., Бархударов С. Г. Хрестоматия по истории русского языка. Л.; М., 1938. Ч. 1. С. 186 - 193 та фотокопією цього ж тексту, який опубліковано у виданні: И сторико-математические исследования. М., 1953, вып. VI. С. 174 - 190.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1491 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ІЗБОРНИК 1073 РОКУ

Ізборник 1073 р. найдавніша датована давньоукраїнська збірка енциклопедичного характеру, що містить близько 380 статей щонайменше 40 авторів. Він подає відомості з філософії, історії, медицини, біології, географи, богослов’я та інших галузей знання. Нині існує кілька версій щодо того, як потрапила на Русь ця рукописна книга, складена у Візантії в XI ст. високоосвіченим і талановитим, невідомим нам представником грецької культури. Більшість учених вважає, що збірку було перекладено у X ст. для болгарського царя Сіменона, однак існує версія (і є багато підстав підтримувати її), за якою збірку було перекладено з грецької безпосередньо в Києві київськими книжниками. У будь-якому разі Ізборник , де б його не перекладали, був переписаний у Києві і подарований князю Святославу. Сьогодні у різних книгосховищах Східної Європи зберігається близько 24 списків Ізборника 1073 року , переписаних у XIII XVII ст. Таким чином, ця перекладна пам’ятка культури функціонувала на території Київської Русі, і її можна безперечно залучати до корпусу писемної спадщини українського народу.

Серед статей цього манускрипту знаходиться так званий “Філософський трактат”, в основу якого покладено положення Арістотелевої “Метафізики” і коментар Порфирія Тірського (“Ісагоге”) до “Категорій” Аристотеля, адаптований останнім для потреб християнської релігійно-філософської думки. Це виклад низки логічних категорій, що використовувалися для боротьби з античними філософськими вченнями, різними релігійними течіями та єретичними рухами всередині самого православ’я. Не виключено, що Трактат , як і весь Ізборник , правив за на­вчальний посібник для княжих дітей або для навчальних закладів. “Трактат” складається з окремих статей (“Про різницю між сутністю і єством”, “Про випадкове”, “Про індивідуальне”, “Про кількість і якість” та ін.), що дають достатнє уявлення про рівень філософсько-логічних знань вітчизняної культури XI ст.

Фрагмент зі статті Про лице перекладено за виданням: Изборник Святослава 1073 года: факсимильное издание. М., 1983. Арк. 226.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1411 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
1 2 3 4 5 6 [7] 8 9
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ