Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Політичні та філософські пам’ятки часів Київської 
Трактати польсько-литовської доби (Віталій з Дубна 
Суспільно-політична думка козаччини (Григорій Сков 
Кирило-Мефодіївське братство, Тарас Шевченко 
Молода Україна (тарасівці, Леся Українка, Іван Фра 
Суспільно-політична думка в Україні в 1920 – 1991 
Головні проблеми сучасної суспільно-політичної дум 



Історія парламентів Європи та світу

Парламент – узагальнююча назва представницького органу громадян, що здійснює законодавчу владу в державі. Питання обрання, структури і повноважень парламентарів були і залишаються визначальними у функціонуванні політико-правових систем. Це пояснюється ключовою роллю парламентів у політико-правовій системі та в організації і здійсненні державної влади.



Розмістив: Admin 19 лютого 2012 | Переглядів: 2852 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1555 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1547 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1489 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 2804 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ДОНЦОВ

(1883 – 1973)

Д. Донцов, видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху, народився поблизу Мелітополя 29 серпня 1883 р. З 1900 до 1907 р. у Санкт-Петербурзі вивчав право. Після закінчення університету переїздить до Києва, де вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії. За активну партійну діяльність його ув’язнюють. У 1908 р. тікає з Києва до Галичини й удосконалює вивчення права у Відні. З 1914 до 1916 р. проживає у Відні, потім – у Швейцарії. У 1917 р. їде до Києва, де після повалення царського режиму очолює Українське телеграфне агентство. Після заяви українського уряду про союз з Росією повертається до Швейцарії, де працює в Українській дипломатичній місії.

Після припинення існування УHP Донцов переїздить до Львова, де плідно працює до 1939 p., видав один з найпопулярніших журналів України «Літературно-науковий вісник». У1939 р. тікає від більшовиків до Бухареста. В часи німецької окупації України живе в Празі. З 1945 до 1947 р. він шукає притулку у Франції, Англії, США. У 1947 р. оселяється в Монреалі (Канада), де живе до кінця своїх днів (1973).

Праці Донцова подано за виданнями: Донцов Д. Дух нашої давнини. Дрогобич, 1991.



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 10716 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ДОНЦОВ

(1883 – 1973)

Д. Донцов, видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху, народився поблизу Мелітополя 29 серпня 1883 р. З 1900 до 1907 р. у Санкт-Петербурзі вивчав право. Після закінчення університету переїздить до Києва, де вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії. За активну партійну діяльність його ув’язнюють. У 1908 р. тікає з Києва до Галичини й удосконалює вивчення права у Відні. З 1914 до 1916 р. проживає у Відні, потім – у Швейцарії. У 1917 р. їде до Києва, де після повалення царського режиму очолює Українське телеграфне агентство. Після заяви українського уряду про союз з Росією повертається до Швейцарії, де працює в Українській дипломатичній місії.

Після припинення існування УHP Донцов переїздить до Львова, де плідно працює до 1939 p., видав один з найпопулярніших журналів України «Літературно-науковий вісник». У1939 р. тікає від більшовиків до Бухареста. В часи німецької окупації України живе в Празі. З 1945 до 1947 р. він шукає притулку у Франції, Англії, США. У 1947 р. оселяється в Монреалі (Канада), де живе до кінця своїх днів (1973).

Праці Донцова подано за виданнями: Донцов Д. Націоналізм. Торонто, 1966.



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1471 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ У 20 – 80-ті РОКИ XX ст.

З перемогою в кінці 1920 р. радянської влади в Україні умови для творчого розвитку філософської думки різко погіршуються. Щоправда, не були вони сприятливими й до цього, за доби колоніального гноблення України російським царатом. І все ж попри жорстку русифікацію та цькування національної культури маємо у XVIII – XIX ст. в Україні таких мислителів, як Г. Сковорода, М. Гоголь, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, П. Юркевич, творчість яких справедливо оцінюємо як епоху української класичної і філософії з її виразною українською ментальністю. На рубежі XIX – XX ст. нова генерація українських мислителів – М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський разом з інтелектуальною елітою УНР М. Грушевським, В. Винниченком, І. Огієнком та ін. – дає вагому заяву на новий сплеск української світоглядної духовності. Не судилося...



Розмістив: Admin 3 лютого 2012 | Переглядів: 2559 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ІВАН ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ

(1919 – 1981)

Син відомої української діячки Мілени Рудницької, майже все своє свідоме життя провів за межами України. Наукова і організаторська діяльність І. Лисяка-Рудницького була підпорядкована одній меті – популяризації українських інтелектуальних цінностей в англомовному культурному середовищ.

Наукові інтереси І. Лисяка-Рудницького торкаються в основному історії українського національного відродження з кінця XVIII ст. до 1917 – 1920 pp. Передусім його цікавили політичні аспекти національного відродження, насамперед української політичної думки. У своїх дослідженнях він продовжує традиції так званої «державницької школи» в українській історіографії. Зокрема, був послідовником головних представників цієї школи – В’ячеслава Липинського і Степана Томашівського. Але найбільший вплив на нього мала філософія Гегеля. Він був переконаний, що історичний процес має власну об’єктивну логіку і що свобода можлива лише в рамках правової держави.

Аналізуючи події української історії, І. Лисяк-Рудницький виходив із факту існування у кожного народу свого національного характеру, що визначається «комплексом культурних вартостей, правилами поведінки і системи звичаїв, які притаманні кожній окремій країні». Національний характер виступає як поєднання рис, з одного боку, поширених серед багатьох народів, а з другого – властивих лише окремій історичній спільності. Міра поєднання загального й особливого у національному характері кожного народу зумовлюється особливостями його історичного розвитку. Для української історії, на думку І. Лисяка-Рудницького, характерне існування двох традицій – західної, соціально-політичної, та східної, християнсько-духовної, синтез яких найяскравіше проявився в період Київської Русі та козацької держави XVII ст.

Працю Лисяка-Рудницького «Україна між Сходом і Заходом» подано за виданням: Лисяк-Рудницький І. Між історією й політикою; Статті до історії та критики української суспільно-політичної думки. Б. м., 1973.



Розмістив: Admin 2 лютого 2012 | Переглядів: 1734 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ІВАН ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ

(1919 – 1981)

Син відомої української діячки Мілени Рудницької, майже все своє свідоме життя провів за межами України. Наукова і організаторська діяльність І. Лисяка-Рудницького була підпорядкована одній меті – популяризації українських інтелектуальних цінностей в англомовному культурному середовищ.

Наукові інтереси І. Лисяка-Рудницького торкаються в основному історії українського національного відродження з кінця XVIII ст. до 1917 – 1920 pp. Передусім його цікавили політичні аспекти національного відродження, насамперед української політичної думки. У своїх дослідженнях він продовжує традиції так званої «державницької школи» в українській історіографії. Зокрема, був послідовником головних представників цієї школи – В’ячеслава Липинського і Степана Томашівського. Але найбільший вплив на нього мала філософія Гегеля. Він був переконаний, що історичний процес має власну об’єктивну логіку і що свобода можлива лише в рамках правової держави.

Аналізуючи події української історії, І. Лисяк-Рудницький виходив із факту існування у кожного народу свого національного характеру, що визначається «комплексом культурних вартостей, правилами поведінки і системи звичаїв, які притаманні кожній окремій країні». Національний характер виступає як поєднання рис, з одного боку, поширених серед багатьох народів, а з другого – властивих лише окремій історичній спільності. Міра поєднання загального й особливого у національному характері кожного народу зумовлюється особливостями його історичного розвитку. Для української історії, на думку І. Лисяка-Рудницького, характерне існування двох традицій – західної, соціально-політичної, та східної, християнсько-духовної, синтез яких найяскравіше проявився в період Київської Русі та козацької держави XVII ст.

Працю Лисяка-Рудницького «Україна між Сходом і Заходом» подано за виданням: Лисяк-Рудницький І. Між історією й політикою; Статті до історії та критики української суспільно-політичної думки. Б. м., 1973.



Розмістив: Admin 2 лютого 2012 | Переглядів: 4026 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
1 2 [3] 4 5 6 7 8 9
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ