Uahistory.info

Віталій Скоморовський

 

Розвиток історичного краєзнавства в Наддніпрянській Україні в першій половині ХІХ ст .

 

На сучасному етапі духовного відродження   незалежної   України невід’ємною   складовою   громадського руху та наукових досліджень є історичне краєзнавство, спрямоване на відродження духовності, історичної   пам’яті, формування в громадян і, передусім, у молоді любові до рідного   краю, національного   патріотизму,   поваги   до людини, відповідальності за збереження історико-культурного надбання. У статті розглядається розвиток історичного краєзнавства в Наддніпрянській Україні в період завершення процесу адміністративно-територіальної уніфікації українських земель у першій половині ХІХ століття.

Ключові слова: Наддніпрянська Україна, історичне краєзнавство, краєзнавчі дослідження, краєзнавчий рух.

Концептуальні підходи до визначення демократичного режиму в Україні

Поява демократичних інститутів в країні, як і власне курс на демократизацію суспільства були наслідками тих суспільно-політичних перетворень, які характеризували перебудову радянського суспільства. Демократія – це устрій суспільства, в якому основним джерелом влади є народ, його інтереси, його суверенна воля. Причому під устроєм слід розуміти не лише політичну організацію, політичну систему суспільства, а й відносини між владою, управлінням і людьми, різними верствами населення, між політичними інститутами і особами. Основний інститут, який свідчить про демократизм суспільства – це держава, що відтворює систему влади в країні на основі загальнонародного волевиявлення

Принципи формування та структура парламентів у сучасному світі

Сьогодні парламенти є найважливішою конституційно-правовою основою для здійснення опосередкованої, або представницької демократії. Народне представництво (депутати) обирається в багатьох країнах на підставі вільних виборів і таємного голосування, завдяки чому ефективніше виражає волю народу.

Історія парламентів Європи та світу

Парламент – узагальнююча назва представницького органу громадян, що здійснює законодавчу владу в державі. Питання обрання, структури і повноважень парламентарів були і залишаються визначальними у функціонуванні політико-правових систем. Це пояснюється ключовою роллю парламентів у політико-правовій системі та в організації і здійсненні державної влади.

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 

ДМИТРО ДОНЦОВ

(1883 – 1973)

Д. Донцов, видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху, народився поблизу Мелітополя 29 серпня 1883 р. З 1900 до 1907 р. у Санкт-Петербурзі вивчав право. Після закінчення університету переїздить до Києва, де вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії. За активну партійну діяльність його ув’язнюють. У 1908 р. тікає з Києва до Галичини й удосконалює вивчення права у Відні. З 1914 до 1916 р. проживає у Відні, потім – у Швейцарії. У 1917 р. їде до Києва, де після повалення царського режиму очолює Українське телеграфне агентство. Після заяви українського уряду про союз з Росією повертається до Швейцарії, де працює в Українській дипломатичній місії.

Після припинення існування УHP Донцов переїздить до Львова, де плідно працює до 1939 p., видав один з найпопулярніших журналів України «Літературно-науковий вісник». У1939 р. тікає від більшовиків до Бухареста. В часи німецької окупації України живе в Празі. З 1945 до 1947 р. він шукає притулку у Франції, Англії, США. У 1947 р. оселяється в Монреалі (Канада), де живе до кінця своїх днів (1973).

Праці Донцова подано за виданнями: Донцов Д. Дух нашої давнини. Дрогобич, 1991.

ДМИТРО ДОНЦОВ

(1883 – 1973)

Д. Донцов, видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху, народився поблизу Мелітополя 29 серпня 1883 р. З 1900 до 1907 р. у Санкт-Петербурзі вивчав право. Після закінчення університету переїздить до Києва, де вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії. За активну партійну діяльність його ув’язнюють. У 1908 р. тікає з Києва до Галичини й удосконалює вивчення права у Відні. З 1914 до 1916 р. проживає у Відні, потім – у Швейцарії. У 1917 р. їде до Києва, де після повалення царського режиму очолює Українське телеграфне агентство. Після заяви українського уряду про союз з Росією повертається до Швейцарії, де працює в Українській дипломатичній місії.

Після припинення існування УHP Донцов переїздить до Львова, де плідно працює до 1939 p., видав один з найпопулярніших журналів України «Літературно-науковий вісник». У1939 р. тікає від більшовиків до Бухареста. В часи німецької окупації України живе в Празі. З 1945 до 1947 р. він шукає притулку у Франції, Англії, США. У 1947 р. оселяється в Монреалі (Канада), де живе до кінця своїх днів (1973).

Праці Донцова подано за виданнями: Донцов Д. Націоналізм. Торонто, 1966.