Uahistory.info

Дивізія СС “Галичина” в радянській історіографії

Радянський уряд ніколи не визнав того, що мільйони радянських громадян допомагали німцям у боротьбі з СРСР. Так, само, як ніколи не признався в тому, що мільйони його громадян дезертували з Червоної Армії і воювали проти існуючого режиму. І це зовсім зрозуміло, бо ж признатися в тому — означало б зменшити престиж СРСР в очах західніх союзників.

Проблеми культури Західної України в працях радянських істориків

Радянська історіографія обмежувала проблему Другої світової війни переважно військовими і політичними подіями, залишаючи осторонь культурне життя на окупованих землях, що деформувало загальну уяву про характер того драматичного етапу в українській історії. Культурні процеси на окупованих землях радянські історики вивчали через призму ідеологічних стереотипів, тому не мали змоги об'єктивно і неупереджено підійти до вивчення проблеми

Радянська історична думка про роль і значення князівських з’їздів

Революційні події 1917 – 1920 рр. і встановлення радянської влади в Росії, Україні, Закавказзі, Білорусії, Монголії мали значний вплив на становлення нової, радянської, історичної науки. Нова генерація істориків, опираючись на ідеологів свого часу та концептуально-теоретичні здобутки своїх попередників, зайнялась розробкою різних питань стародавньої історії, в т.ч. і проблемою феодального роздроблення і князівських з’їздів.

Проблема становлення розвинутого феодалізму в Київській Русі у радянській історіографії

            Тривалий час після утвердження радянської влади в та Україні серед істориків зберігався деякий плюралізм думок щодо державно-політичного устрою Київської Русі загалом та окремих її земель в ХІІ ХІІІ століттях зокрема. До кінця 20-х рр. ХХ ст. продовжували публікуватися дослідження науковців “дореволюційної школи” М.С.Грушевського, К.І.Кавеліна, М.І.Кареєва, М.І.Костомарова, В.О.Ключевського, О.Преснякова т. ін. Водночас в цей період появляються перші роботи істориків – марксистів М.Н.Покровського, М.С.Гуслистого т. ін. Вони започаткували основи формаційного підходу до вивчення історії Росії

Проблема становлення розвинутого феодалізму в Київській Русі у радянській історіографії

            Тривалий час після утвердження радянської влади в та Україні серед істориків зберігався деякий плюралізм думок щодо державно-політичного устрою Київської Русі загалом та окремих її земель в ХІІ ХІІІ століттях зокрема. До кінця 20-х рр. ХХ ст. продовжували публікуватися дослідження науковців “дореволюційної школи” М.С.Грушевського, К.І.Кавеліна, М.І.Кареєва, М.І.Костомарова, В.О.Ключевського, О.Преснякова т. ін. Водночас в цей період появляються перші роботи істориків – марксистів М.Н.Покровського, М.С.Гуслистого т. ін. Вони започаткували основи формаційного підходу до вивчення історії Ро

Політичні відносини між руськими князівствами у висвітленні радянської історіографії

  За традицією, під радянською історіографією розуміють лише історіографію марксиського напрямку хоча це не зовсім правильно. Так, в радянській історіографії марксизм та похідний від нього історичний матеріалізм займали панівні позиції й слугували для аполегетики радянської влади. Водночас в радянській історіографії, особливо в 20-х рр. ХХст., продовжували існувати інші історичні напрямки та школи. В УРСР фактично до 1929 р., легально діяли, продовжували свої дослідження М.С.Грушевський, С.Шамрай, Д.І.Багалій, О.Ю.Гермайзе, що входили з національних позицій. В РРФСР вели свої дослідження М.В.Кареев, О.Л.Волгін, Т.М.Лукін. Кожному з них належать праці по періоду історії Київської Русі, які зараз є маловідомими для дослідників, і які були повністю відмінними від праць істориків-марксистів. Серед останніх теж не було єдності у поглядах на епоху феодальної розробленості Київської Русі. Це чітко проявилося в 40-50-х рр. ХХ ст., коли суперечки велися навколо проблем характеру міжкнязівських відносин, проблем етногенезу росіян, білорусів та українців...