Uahistory.info

Сучасна українська історіографія про дивізію СС “Галичина”

Вітчизняні історичні дослідження з даної проблеми не є такими насиченими, як праці істориків діаспори. Надзвичайно мала кількість монографічної літератури, поверхневість розвідок ще довший час залишатимуть проблему актуальною. Усі без виннятку статті та праці українських дослідників побачили світ не без допомоги діаспори. Звичайно, позиція дослідників є відмінною від радянської офіційної ідеології, проте є багато в чому схожою до істориків діаспори, що на нашу думку є значним недоліком.

Проблеми культури Західної України в сучасній українській історіографії

У сучасній вітчизняній історіографії вивчення окупаційного режиму відбувалося на основі архівних матеріалів, раніше недоступних дослідникам, преси, що виходила в часи окупації і містила чимало невідомих фактів, а також документів і матеріалів воєнних і цивільних адміністративних органів влади, які характеризують суспільно-політичну, господарську діяльність окупантів.

Першими переглянули свої підходи до подій воєнної історії П.Брицький, В.Замлинський, В.Коваль, М.Коваль, В.Кучер, В.Король. Вони підняли завісу над багатьма драматичними сторінками війни, українського руху опору.

Сучасна історична думка про причини, хід і наслідки князівських з’їздів в контексті формування державності України-Руси

Вже на початку 1991 р. з ’ являється   український переклад курсу О.Субтельного “Україна: історія”, що на кілька років став основним вузівським підручником. Серед причин роздроблення автор називає суб’єктивні (розбрат серед князів, відсутність правил престолонаслідування) та об’єктивні (економічний застій внаслідок зміни міжнародної торгової кн’юктури). В цьому контексті і оцінюється Любецький з ’ їзд

Українська історіографія проблеми феодальної роздробленості Київської Русі ХІІ – ХІІІ століть на сучасному етапі

            Кінець 80-х рр. ХХ століття ознаменувався глибокими змінами в суспільно-політичній думці більшості країн Європи і світу. Не стали винятком у цьому відношенні й Україна. В цей період відчувалася гостра необхідність переосмислення історичного минулого нашого народу. Традиційно прийнято вважати, що започаткувала зміни в українській історіографії стаття О.Білоконя “Чи маємо ми історичну науку?”. В ній автор піддав різкій критиці п’ятичленну формаційну модель історичного розвитку, що була панівною в радянській історіографії, поставив під сумнів тезу про Київську Русь як “колиску”, “спільний корінь” “трьох братніх слов’янських народів”. О.Білокінь вказав на прояви позитивізму в історичних працях українських науковців, відсутність в них глобальних, глибоких висновків та нових моделей розуміння історичного процесу. Думки О.Білоконя дали поштовх до появи цілого ряду нових, з ідеологічної та методологічної точок зору, наукових досліджень