Uahistory.info

Микола Васильович КУГУТЯК. ГОЛОДОМОР 1933-го І ЗАХІДНА УКРАЇНА (ТРАГЕДІЯ НАДДНІПРЯНЩИНИ НА ТЛІ СУСПІЛЬНИХ НАСТРОЇВ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ 20–30-х РОКІВ). – Івано-Франківськ, 1994. – 70 с.

У книзі вперше розкрито масовий рух західноукраїнської громадськості на порятунок голодуючих в Україні. На обширному документальному матеріалі показано, як політика голодомору, колективізації та винищення українства на Наддніпрянщині спричинилась до активізації національно-визвольного руху на Західній Україні.

Для студентів, викладачів, учителів, усіх, кого цікавить трагічне і звитяжне історичне минуле українського народу.

За минулі роки з'явилося чимало науково-історичних розвідок, які всесторонньо розкривають причини, масштаби та наслідки голоду 1933-го року в Україні. Проте по сьогоднішній день трагедія Наддніпрянщини не досліджувалася на широкому тлі суспільних настроїв західноукраїнської громадськості 20–30-х років, Між тим більшовицька політика масових репресій, колективізації та голодомору 1933 року на Наддніпрянщині болем відгукнулася в серцях мільйонів єдинокровних братів за Збручем. Голодова катастрофа мобілізувала всі громадсько-політичні сили західноукраїнського суспільства на порятунок нації. Тим самим було виявлено глибоке соборницьке розуміння загальнонародних вислідів трагедії.

Події на Наддніпрянщині змінили ставлення місцевого населення до більшовицького режиму та його політики, активізували формування нових суспільних настроїв, спричинились до перегрупування політичних сил. Історичний досвід, набутий населенням Західної України у 20–30-х роках, становить і в наші дні значний пізнавальний інтерес.

Микола Васильович КУГУТЯК. ГОЛОДОМОР 1933-го І ЗАХІДНА УКРАЇНА (ТРАГЕДІЯ НАДДНІПРЯНЩИНИ НА ТЛІ СУСПІЛЬНИХ НАСТРОЇВ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ 20–30-х РОКІВ). – Івано-Франківськ, 1994. – 70 с.

У книзі вперше розкрито масовий рух західноукраїнської громадськості на порятунок голодуючих в Україні. На обширному документальному матеріалі показано, як політика голодомору, колективізації та винищення українства на Наддніпрянщині спричинилась до активізації національно-визвольного руху на Західній Україні.

За минулі роки з'явилося чимало науково-історичних розвідок, які всесторонньо розкривають причини, масштаби та наслідки голоду 1933-го року в Україні. Проте по сьогоднішній день трагедія Наддніпрянщини не досліджувалася на широкому тлі суспільних настроїв західноукраїнської громадськості 20–30-х років, Між тим більшовицька політика масових репресій, колективізації та голодомору 1933 року на Наддніпрянщині болем відгукнулася в серцях мільйонів єдинокровних братів за Збручем. Голодова катастрофа мобілізувала всі громадсько-політичні сили західноукраїнського суспільства на порятунок нації. Тим самим було виявлено глибоке соборницьке розуміння загальнонародних вислідів трагедії.

Події на Наддніпрянщині змінили ставлення місцевого населення до більшовицького режиму та його політики, активізували формування нових суспільних настроїв, спричинились до перегрупування політичних сил. Історичний досвід, набутий населенням Західної України у 20–30-х роках, становить і в наші дні значний пізнавальний інтерес.

Микола Васильович КУГУТЯК. ГОЛОДОМОР 1933-го І ЗАХІДНА УКРАЇНА (ТРАГЕДІЯ НАДДНІПРЯНЩИНИ НА ТЛІ СУСПІЛЬНИХ НАСТРОЇВ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ 20–30-х РОКІВ). – Івано-Франківськ, 1994. – 70 с.

У книзі вперше розкрито масовий рух західноукраїнської громадськості на порятунок голодуючих в Україні. На обширному документальному матеріалі показано, як політика голодомору, колективізації та винищення українства на Наддніпрянщині спричинилась до активізації національно-визвольного руху на Західній Україні.

Для студентів, викладачів, учителів, усіх, кого цікавить трагічне і звитяжне історичне минуле українського народу.

Дивізія СС “Галичина” в джерелах

Історія формування, діяльності та наслідків існування дивізії СС “Галичина” знайшли своє відображення в численних джерелах та історіографії. Джерела умовно можна розділити на дві групи: 1) документи радянського та німецького діловодства; 2) мемуарна література. Матеріали з першої групи зберігаються в ряді архівів України. Зокрема, вони містяться в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДВО України), у Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГОУ) в Києві та Центральному державному історичному архіві України в Львові (ЦДІАУЛ). Серед них переважають трофейні таємні документи німецького командування: повідомлення німецькихокупаційних польових комендатур, рейхсміністерства окупованих східних територій, нацистської служби безпеки (СД). Там само зберігаються доповідні записки керівництва органів Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), Народного комісаріату депржавнеої безпеки (НКДБ) України та донесення радянських партизанських загонів, які цікавилися справою українських збройних формувань у військах Німеччини. З’ясувати деякі невідомі подробиці створення дивізії дозволяють також пропагандиські листівки й письмові документи сучасників їх фоормування, виявлені в Державному архіві Віннницької області (ДАВО), Державному архіві Львівської області (ДАЛО), Державному архіві Рівненської області (ДАРО)

Князівські з’їзди у джерелах

Особливістю ХІІ-ХІІІ ст. є велика кількість і значне розмаїття джерел з вивчення історії Київської Русі. Велика їх частина була втрачена під час погромів Києва у 1169, 1203, 1240 рр.,чи вилучалася за повелінням київських правителів і піддавалася редагуванню, або ж узагалі знищувалася. Однак, до наших днів зберігся багатий корпус джерел, що свідчить про високу активність всіх суспільних процесів на Русі в зазначуваний період. В ХІІ-ХІІІ ст. до даних літописів і археології додаються численні акти і печатки, все більше зберігається юридичних документів. Значного розмаху набуває й літописання. Літописи ведуться в багатьох князівствах.

Українські портрети XVII – XVIII ст. як історичні джерела

У 1999 р. Національний музей історії України відзначав своє 100-річчя. Цей факт змусив науковців ще раз переглянути фондові колекції, в тому числі збірку історичних портретів. Більшість з них, як свідчать документи, були зібрані саме в перші десятиліття існування музею його аматорами – Миколою Біляшівським та Данилом Щербаківським. Завдяки їх численним експедиціям по Україні, вмінню зацікавлювати та переконувати людей у важливості музейної іконографічної колекції та її розширення до фондів надійшли безцінні історичні реліквії. Поруч з придбанними експонатами надходження поступали через осіб, що дарували цілі колекції або окремі полотна. Слід відмітити тут діяльність історика Олександра Лазаревського, який колекціонував українську старовину, особливо портрети, і був одним з ініціаторів утворення Київського міською музею (нині НМІУ). По смерті О.Лазаревський заповідав передати до музею портрети Адама Киселя, Раїни Могилянки та Кирила Тарновського – «дикого папи», який вінчав імператрицю Єлизавету і графа О.Розумовського. Свого часу він замовляв копії, фотографії портретів, якщо власники не бажали з ними розлучатися. За його ініціативою Яковом Сварочинським були зроблені копії портрету Раїни Могилянки, портрети Вишневецьких – Ієремії та польського короля Михайла [ 9, с.26] . Велику збірку портретів – 28 живописних полотен – передав музею в рік заснування міський голова В.І.Толлі з галереї Вишневецького замку. До сьогодні збереглися тільки 16 портретів з Вишнівця, 12 з них – осіб роду Вишневецьких. З 1884 р. і до передачі в музей портрети зберігались на горищі Київської міської думи і, за свідченням Б.І. Ханенка, перебували в «жахливому стані» [ 13, с.201] . Того ж року з Міської думи на ім’я Б.І. Ханенка до музею було передано портрет Дмитрія Ростовського.

Джерела до вивчення питань феодальної роздробленості Київської Русі

            Київська Русь залишила для нащадків великий масив речей, предметів, письмових творів, які виступають прямо чи опосередковано джерелами з вивчення її історії. В тому числі подій і процесів ХІІ – ХІІІ століть. Найбільш достовірними з історичної точки зору є релікти історичної дійсності: знаряддя праці, зброя, посуд, прикраси, руїни міст і фортець, храмів т. ін. Вони всі є витворами свого часу, мали певну функціональну роль. Такі релікти є безпосередніми свідками епохи

З’їзд князів у Любечі

У 1097 році прийшли Святополк...

Смерть Ярослава Мудрого. Поділ Київської держави між його синами (1054 р.)

Князівські міжусобиці

Року 1169. Після смерті Ростислава 1 почали слати по Мстислава брати, Володимир Мстиславич, Рюрик 2, Давид 3 і кияни від себе послали, чорні клобуки 4 від себе послали. Мстислав 5 же послав Володислава Воротиславича перед собою до Василька Ярополковича, наказуючи йому сидіти в Києві