uahistory.info > Історія архітектури в Україні > ПАЛАЦ КНЯЗІВ САНГУШКІВ – ЧАСТИНА ІСТОРІЇ ДРЕВНЬОГО ІЗЯСЛАВА

ПАЛАЦ КНЯЗІВ САНГУШКІВ – ЧАСТИНА ІСТОРІЇ ДРЕВНЬОГО ІЗЯСЛАВА


28 січня 2018. Разместил: Admin
ПАЛАЦ КНЯЗІВ САНГУШКІВ – ЧАСТИНА ІСТОРІЇ ДРЕВНЬОГО ІЗЯСЛАВА
ПАЛАЦ КНЯЗІВ САНГУШКІВ – ЧАСТИНА ІСТОРІЇ ДРЕВНЬОГО ІЗЯСЛАВА
ДВОРЕЦ КНЯЗЕЙ САНГУШКО – ЧАСТЬ ИСТОРИИ ДРЕВНЕГО ИЗЯСЛАВА
SANGUSHKO PALACE – PART OF THE HISTORY OF ANCIENT IZIASLAV

Автор – Сльозкін Максим, студент ІІ курсу історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Рис. 1. Сучасний стан пам’ятки
Ізяслав – древнє місто, яке на сьогодні є районним центром в Хмельницькій області, що славиться своїми архітектурними спорудами, величчю та давньою історією.
Однією з найвизначніших пам’яток і, водночас, окрасою міста, здавалося б, мав бути палацовий комплекс, що в далекому XVIII ст. належав князям Сангушкам, які в свою чергу володіли часткою земель сучасної Волині. В XIX ст. колишній палац-резиденція перебував в розпорядженні вже нової, Російської влади, що утвердилась на цій території в ті часи (рис. 1).
Розміщений палац на правому березі р. Горинь в районі Нового міста. До комплексу входять залишки оборонних валів з бастіонами, руїни палацу ХVІІІ ст.,  місток, дворик з аркадами, флігель. Палац збудовано у
1754-1770 роках під замовлення Барбари Сангушкової та виконано в стилі бароко. Планування та проектування майбутньої резиденції виконував відомий архітектор Пауло Антоніо Фонтана (1696 – 1765 рр.), під ретельним управлінням якого й проходило будівництво.
Барбара фінансувала, але не втручалася в будівництва сакральних споруд. Натомість прискіпливо вивчала проекти палаців, вимагала детальні креслення найменших елементів, робила зауваження на полях звітів. Паоло Фонтану вона вважала старомодним. І саме вона звернулася до Якуба Фонтани з проханням відкоригувати проект ізяславського палацу. Після цього королівський зодчий вніс правки у загальний вигляд споруди.
Будівництво й облаштування палацу тривало понад 15 років. Затримки виникали через те, що над ним працювали приїжджі майстри, адже серед місцевих компетентних не було. Багато матеріалів привозили здалеку. Наприклад, бляху транспортували з Гданська. Петлі, дверні ручки та фурнітуру замовляли в Терешкові (на Полтавщині), Ганнополі, Шепетівці та Мізочі, що неподалік Ізяслава (рис. 2).
Інтер’єр палацу прикрашали фамільні портрети, живописи фламандської школи, а також колекція польських та англійських гравюр, занотував краєзнавець Тадеуш Стецький. А за даними опису палацу, кімнати декорували кольоровим папером: більярдна була, наприклад, жовтою. Стелю обрамляла ліпнина. Палац Сангушків з’єднали коридорами з іншим, Новозаславським, добудували приміщення, заклали під’їзний міст. Таким чином барокова споруда стала частиною архітектурного комплексу. Навколо запланували парк, але місцевий садівник не впорався із завданням. На прохання Барбари Сангушко проект розробив варшавський спеціаліст Карл Кнакфус, а його брат реалізував задум. Новозбудований палац став популярним місцем зустрічі політиків, магнатів та військових. Зокрема, польський король Станіслав Август гостював тут двічі.
За іншими даними, початок побудови комплексу припадає на 1-шу половину XVII ст., коли князі Заславські, власники міста, вирішили збудувати новий замок на протилежному березі Горині з суттєво більшою площею і застосуванням більш надійних бастіонних фортифікацій. Будівництво нового замку бастіонного типу розпочалось в 1624 р. Територія обмежувалася з півночі руслом р. Топори, з заходу – течією Горині, з двох інших боків – штучними ровами, котрі, очевидно, могли наповнюватися водою. По периметру комплекс оточував невисокий кам’яний мур, що був складовою частиною бастіонних укріплень. Під головним приміщенням був великий підвал, з якого йшов вихід до Горині.
Рис. 2. Палац князів Сангушок. (фото кінця ХІХ – початку ХХ ст.)
Наступне ми можемо почерпнути із Інвентаря палацу Заславського в день 1 серпня 1857 року: «…на першому поверсі розташовувалися тринадцять кімнат, для «розваг, прийомів і спання». Один з покоїв мав чотири мозаїчні колони, інші були поклеєні «мальованим папером». У шести кімнатах підлога була вкрита плиткою, в двох — імітація під цеглу, у пяти — дерев’яна. Двоспадовими сходами головного вестибюля можна було піднятися до невеличкого передпокою з двома колонами, звідки відкривалися двері до заль. На другому поверсі було три передпокої (перед обідньою залою, перед «жовтим» покоєм і в західному павільйоні) та вісім кімнат, з яких два «мозаїчні», один з «стіною через середину», другий з чотирма колонами і опуклою стелею оздобленою ліпниною. У чотирьох покоях стіни були декоровані папером, стелі обрамлені ліпниною. Остання «жовта» кімната слугувала для гри у більярд.»  
Фасад палацу підкреслено двома колонами, які, в свою чергу, увінчені трикутними фронтонами, на яких зображено герби та обладунки. Серцевину палацу становить монументальний ризаліт, у якому розташувався головний вхід до палацу, що має вестибюль. У проекції наближений до квадрата з сильно заокругленими кутами. Фасад серцевинного ризаліту прикрашають профільовані балки. В нижньому ярусі ризаліту розміщено два віконних вирізи, в верхньому – п’ять. Вікна, що знаходяться в верхньому ярусі оздоблені декоративними щитками, утвореними хвилястими пелюстками, поєднаними з трикутним карнизом. Все вказувало на князівську велич та могутню владу.
Але, на початку 70-х років XIX ст. князь Роман Даміан Санґушко був змушений продати свою заславську резиденцію російській владі. І, вже під кінець 19 століття був розроблений проект переоблаштування палацу князів Санґушків під казарму, в якій мали розміститися помешкання, їдальня, бібліотека тощо для офіцерів російського війська.
В 1913 році палац відвідав знаний любитель старосвітської архітектури Г.Лукомський. Описуючи стан палацу, він пише: «У ньому (палаці) немає вже баневого покриття серцевої частини, немає і півкруглих фронтонів на його бічних крилах. Немає й усієї мансардної крівлі помітної ще на старих малюнках, тобто частин, що були ще в 40-50-х роках XIX ст. Тепер у палаці офіцерське зібрання. Всередині залишилися лише сходи з дивовижної краси поруччям, але вже немає усіх меблів та картин французької і фламандської шкіл».
Після Першої Світової війни в колишній резиденції Сангушків розташувався штаб корпусу Січових стрільців Армії Української Народної Республіки під командуванням Євгена Коновальця. Українців захопили червоні козаки, яких невдовзі замінили більшовики.
Під час Другої Світової війни палац був сильно пошкоджений артилерійськими обстрілами. Але, є спогади про те, що покрівля, підлога та перегородки пережили окупацію, та визвольні операції Червоної армії.
Рис. 3. Палац-резиденція, понівечений вандалами.
Сучасний вигляд палацу викликає лише жах у туристів, журналістів та всіх гостей міста (рис. 3). Немов звиклі до такої картини ізяславчани не помічають цих руїн. «Побачивши в Інтернеті кілька непоганих ізяславських фотографій “на історичну тематику”, я сподівався побачити щось подібне до Круглої вежі в Острозі – у зруйнованому віками, але більш-менш доглянутому стані. А виявилось, місцеве бароко може викликати лише культурний шок.», – згадує один з туристів.
Незважаючи на те, що Постановою Ради Міністрів УРСР
від 24 серпня 1963 року № 970 «комплекс пам’яток, розташованих на новозаславському замковому обширі під загальною назвою «Садиба», узято під охорону держави» та на те, що цей ж самий комплекс пам’яток  занесено до Державного реєстру національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури), та присвоєно відповідно охоронний номер, ніхто не заважає вандалам нищити пам’ятку.
В 2006 році колишню резиденцію князів Сангушків відвідав прямий нащадок  роду Павло (Пауло) Санґушко, який мешкає у Бразилії. Станом будівлі він був шокований. Одразу ж, після візиту П.Сангушка уряд виділив певну суму на реконструкцію та розчищення палацу, але роботи по реставрації так і не були початі та виділені кошти «зникли в невідомому напрямку». На сучасному етапі ведуться плідні дискусії з приводу реконструкції палацу, але, сьогодні, це – лише слова.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

Джерело