Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Голокост євреїв Прикарпаття в контексті історії Голокосту в Україні та «остаточного розв’язання єврейського питання» в Європі
„Якщо комусь захочеться намалювати невеличку картину Галичини, то нехай поїде на ярмарок Коломиї. Там він опиниться на форумі давньої римської колонії. Серед штовханини гендлярів, що пропонують, купують, сновигають туди й сюди, він побачить, як перед ним пропливає дивовижна країна. Йому здаватиметься, що він то на багдадському базарі, то на церковній площі якогось села у Шварцвальді… [Тут] Схід та Захід простягають один одному руки. Жоден край багато-національної монархії не запропонує йому такої картини – ані Угорщини, ані Далмація, жоден – такої повноти протилежностей…”.Так писав про Галичину середини і кінця ХІХ ст. Леопольд фон Захер-Мазох.
І справді, до Другої світової війни Галичина належала до найцікавіших з національного погляду регіонів у Європі. Вчені-демографи вважають, що можна навіть сказати, що в Європі не було іншої, подібної величиною території (55 700 кв. км.) і числом населення (5,8 млн.) країни, де б панували такі складні етнічні відносини.
Динаміка руху єврейського населення Прикарпаття
Роки Кількість єврейського населення
1931 117 342
1939 122 120
1941 132-150 тисяч
1959 3 900
Як ми бачимо наочно зі статистичних даних і як свідчать документи, на Прикарпатті в роки Другої світової війни розігралася Трагедія не менших масштабів, ніж у інших всесвітніх символах Катастрофи єврейського народу – Бабиному Ярі у Києві, Янівському таборі у Львові, Варшавському гетто та ін. Та Катастрофа євреїв Станіславщини все ще й досі залишається невідомою широкій громадськості сторінкою історії.
Голокост єврейства Прикарпаття на жаль став не тільки невід’ємною частиною Голокосту в Україні, але й Катастрофи європейського єврейства загалом. До 1939 р. територія Галичини входила до складу Другої Речі Посполитої. А Польща, як відомо, належала до країн, де було зосереджено найбільш чисельне єврейське населення у світі загалом, століттями створювалась культура, заснована на єврейській традиції та ідиші.
Із трьох мільйонів євреїв, які проживали в Польщі до війни вціліло біля 300 тисяч. На території Польщі, яка була приєднана до Німеччини – Познанського і частини Варшавського воєводства, Верхньої Сілезії, та м. Лодзь – до війни проживало біля 600 тисяч євреїв. На основній частині окупованих центральних та східних польських земель було створене 12 жовтня 1939 р. Польське Генерал-губернаторство – тут проживало біля 1,5 мільйона. Решта 1,3 млн. опинилась в радянській зоні окупації.
Якщо більша частина польських євреїв опинилась відразу з початком Другої світової війни на окупованих німцями територіях, інша потрапила в зону радянської окупації. Частина польських євреїв добровільно намагались втекти власне в радянську зону окупації. Інших німецькі солдати в перші тижні окупації районів вздовж нового радянсько-німецького кордону силою заставляли переходити на радянську територію: гнали їх до рік Буг і Нарва та відкривали вогонь при найменшому спротиві. Всього у внутрішніх районах СРСР опинилось біля за різними даними від 200 до 350 тисяч польських євреїв. Частина з них, в основному заможних людей, лідерів і активістів єврейських партій було депортовано радянською владою у віддалені райони СРСР, більшість потрапили у вир Голокосту разом з західноукраїнським єврейством вже на території дистрикту Галичина генерал-губернаторства. На території області, яка як відомо ввійшла у склад дистрикту Галичина, також загинули не тільки галицькі євреї, але чисельна група (від 5,5 до 25,5 тис.) біженців із Заходу – в основному з Польщі (після 17.09.1939 р.), а також з Німеччини, Австрії та ін., які прибули сюди в кінці 1930-х років.
З липня 1941 г. в область почали прибувати великі групи угорських євреїв. Ось як описує ці події їх очевидець В. Яшан, який в часі поїздок по терені області часто бачив їх великі групи:
“Між ними було багато з бородами і пейсами..., були то нещасні люди різного віку – старики з сивими бородами патріярхів, жінки з дітьми, дівчата..., видно було, що вони вже довго йшли піхотою... Жаль було дивитися на тих переселенців. Легко було відтворити картину, як подібно мусів виглядати в давнину татарський ясир – з тим додатком, що наші люди були ще й пов’язані. Таке видовище робило на населення дуже прикре враження”.
Єврейське населення Угорщини в 1938 р. нараховувало 450 тисяч, разом з євреями частини Словакії, Закарпаття, Північної Трансільванії та півночі Югославії та біженцями – біля мільйона осіб. Помилковою на наш погляд, є твердження про те, що до 1944 г., єврейству Угорщини нічого не загрожувало. В серпні 1941 р. 14 тисяч депортованих з Угорщини євреїв були розстріляні айнзацгрупою „С” 26-28 серпня 1941 р. біля Кам’янець-Подільського, а декілька тисяч югославських розстріляні в м. Новий Сад. Тільки на території Станіславського і Коломийського округів дистрикту Галичини загинуло за різними даними від 7 до 14 тисяч угорських євреїв. Ворохта, Городенка, Серафинці – Бабин, Косів (Замковая гора), Лоєва, Микуличин, Надвірна (урочище Буковинка), Потічок, Татарів, Коломия (Шепарівський ліс), Яблуниця, Яремче, Станіслав – ось місця їх загибелі на території нинішньої Івано-Франківської області.
Як відомо фашистами для „остаточного вирішення єврейського питання” були обрані два способи: акції геноциду на місцях та депортація євреїв в табори масового знищення. Причому ключову роль відводилося створеним саме на території Генерал-губернаторства таборам масового знищення (серед них і табір смерті Белжець, куди вивозили власне євреїв з Прикарпаття).
Генерал-губернаторство (головним чином район Любліна) за початковими планами нацистів в рамках „кінцевого вирішення єврейського питання” до березня 1940 р. повинно було стати гігантською резервацією для всього європейського єврейства. В рамках реалізації цих планів, починаючи з жовтня 1939 р. і в 1940 р. сюди було переселено декілька тисяч євреїв з Німеччини, Австрії і Чехословаччини, а також депортовані з польських областей, які ввійшли до складу Німеччини. Таким чином на теренах генерал-губернаторства. опинилась і велика частина представників центральноєвропейського єврейства.
Саме на території Польщі були побудовані спеціальні табори для масового знищення європейського єврейства – Аушвіц (Освенцім), Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка і Майданек. Це була повністю уніфікована система знищення, яка дістала сумну назву”конвеєр смерті”. Вбивство мільйонів євреїв у них передбачало щось на зразок „виробничого процесу”, елементами якого використовуючи нацистські евфемізми були „транспортування”, „прийняття транспорту”, „селекція”, „спеціальна акція” і т. д. Депортація польських євреїв до таборів Белжеця, Собібора і Треблінки стала частиною операції „Рейнхард”, спрямованої на поголовне знищення польського єврейства загалом. Причому у східній частині Польщі було розташовано чотири з шести таборів смерті – Белжець, Собібор, Треблінка і Майданек та концентраційний табір у Львові (Янівський).
Депортація євреїв генерал-губернаторства почалась в 1942 р., після створення табору смерті в Белжеці. Темпи посилились, коли почали діяти газові камери в Собіборі, і диявольська машина запрацювала повним ходом після пуску конвеєру смерті в Треблінці. В якості отруйних речовин Белжець, Собібор, Треблінка використовувались вихлопні гази дизельних моторів колишніх радянських танків. Ці табори були відносно невеликі за розмірами: біля 600 м в довжину і 400 м в ширину. В кожному з них працювало біля 30 есесівців-німців і декілька сотень найманців. Всі ці три табори, за словами одного есесівця, представляли собою „прості, але справно працюючі конвеєри смерті”. В’язнів зазвичай привозили в набитих товарних вагонах, частина з них вже прибувала мертва від задухи, або випарів хлору, який використовували нібито для „дезінфекції”. На відміну від Освенціма і Майданека, тут не було ніяких лікарів і селекцій. Вся „акція” займала не більше 1-2 год.: приреченим пропонували „прийняти душ” в кабінах, в яких навіть отвори на стелі були подібні до душу, але підключені вони були не до водопровідної мережі…
На засіданні в Ванзеї мова йшла про 2 284 000 осіб. Жертвами цієї акції, яка тривала з осені 1941 р. до кінця літа 1943 р. під керівництвом генерала СС, начальника СС і поліції дистрикту Люблін Одило Глобочніка стали 1,7 мільйонів.
17 березня 1942 г. газові камери Белжеця – другого після Хелмно табору смерті, створеного нацистами, вже готові були прийняти першу партію євреїв, доставлених із Люблінського гетто. Загалом за період з березня по грудень 1942 р. тут загинуло біля 600 тисяч євреїв. Будівництво табору, яке німці оточили глибокою таємницею, розпочалось з листопада 1941 р., спеціально відбувалось поблизу західних кордонів України (всього за 25 км від Львова), оскільки він був призначений не тільки для польських євреїв, яких привозили сюди з Кракова, Верхньої Сілезії, а також для євреїв Галичини, і зокрема Прикарпаття. В Белжеці вперше було встановлено стаціонарні газові камери, і замість вихлопних газів почали використовувати з квітня 1942 р. газ „циклон-Б”. Перша депортація зі Львова відбулася 17-19 березня 1942 р.
З Івано-Франківської області у спеціально створені для знищення європейського єврейства табори смерті на території Польщі було вивезено від 35,5 до 44,5 тис. галицьких євреїв (з них у Белжець – біля 32–41 тис., у Майданек – 1,5 тис.). Біля 2-х тисяч в потрапило в Янівський табір у Львові.
Якщо депортація у т. с. на територію Польщі була характерною особливістю Голокосту саме в Галичині, а не для Голокосту загалом в Україні, то проведення масових акцій геноциду єврейського народу на місцях вже було характерною відмінністю саме Голокосту в країнах Східної Європи.
Східна Галичина ще починаючи з ХIV ст. – одне з найкрупніших місць зосередження східноєвропейського єврейства. Містечко (штетл) – перехідне від сільського до міського поселення, де євреї складали більшість – було традиційною формою поселення євреїв у Східній Європі. Це підтверджує і статистика національної структури населення міських поселень Прикарпаття. Переважна більшість міст і містечок Прикарпаття були або польсько-єврейськими або єврейсько-польськими. На території сучасної Івано-Франківської області серед усіх міст і містечок на початку ХХ ст. більше половини української людності налічувалося лише в Печеніжині (65,5%), Делятині (57,6%) і Галичі (51,8%). У всіх інших переважали поляки та євреї. Найбільша питома вага поляків серед міст і містечок мала місце в Більшівцях (70,1%), Кутах (62,2%), Долині (62,2%), Коломиї (62,3%), а також у передмістях Станіслава – Княгинин-Колонії (57,4%) та Княгинин-Селі (51,6%). Найбільша ж відносна кількість єврейського населення зафіксована у Болехові (76%), Станіславі (49,3%), Калуші (43,1%) та Рожнятові (36,1%). Така тенденція збереглася аж до початку Другої світової війни. Той самий передвоєнний перепис населення 1931 р. показав, що з усіх 240,8 тис. міських жителів області чисельність євреїв становила 35,6%, поляків 28,6% , українців 33,8% від загальної чисельності міського населення.
Наша детальна увага до статистики поселень зумовлена й тим сумним фактом, що саме в містах і містечках у роки Другої світової війни й розігралась страшна трагедія єврейського народу. Найбільш масові вбивства в області відбулись у Коломиї, с. Шепарівці Коломийського району, Рогатині, Надвірній, Тлумачі, Долині, Болехові, Косові, с. Семаківці Городенківського району, Делятині, Кутах, Заболотові.
Після етнічних катастроф 1939–1953 рр. більшість з цих населених пунктів загалом кардинально змінили свою етнічну структуру й стали, в кращому випадку, „селищами міського типу”. Тому Голокост євреїв Прикарпаття став трагічною складовою етнодемографічної катастрофи у Східній Галичині, внаслідок якої галицьке єврейство перестало існувати як етнічна спільнота. Серед складових чинників етнодемографічної катастрофи Східної Галичини – стихійні й штучно створені катаклізми, епідемії, дві світові війни, масова трудова еміграція галичан, західноукраїнський етноцид, який розпочався відразу після окупації Західної України у вересні 1939 р. і продовжувався до середини 1950-х років і включав масове винищення й виселення інтелігенції та селянства, голодомор 1946 р., примусова депортація поляків та Катастрофа власне єврейського населення краю у роки Другої світової війни – все це значною мірою вплинуло на історичний розвиток Прикарпаття, призвело до величезних втрат населення та змін у його етнічній структурі.
Демографічні втрати й соціальні наслідки Голокосту для Галичини стали невідворотними – галицьке єврейство перестало існувати як етнічна спільнота. Обезлюднені містечка, вже немає у них єврейських кварталів, втрачений багатовіковий пласт культури, зникли єврейські ремісники, лікарі, адвокати, торговці... А пам’ятником зниклим єврейським громадам Європи стала тільки „Долина зруйнованих громад” в меморіальному комплексі Яд Ва-Шем в Єрусалимі. Разом із загибеллю мільйонів, щезла багата релігійна і світська культура східноєвропейського єврейства – т. зв. культура на ідиш.
Основна частина області була окупована за період з 24 червня по 9 липня 1941 р. угорськими військами, за винятком Рогатинського повіту, який відразу увійшов в німецьку зону окупації. Організоване й систематичне знищення євреїв почалося вже після 1 серпня 1941 р., коли відбулася передача влади від угорської німецькій військовій адміністрації й Прикарпаття увійшло до складу дистрикту Галичина. Як відомо 1 серпня 1941 р. Галичину підпорядковано польському Генерал-губернаторству як п’ятий його дистрикт, до якого ввійшли західноукраїнські землі Львівської, Дрогобицької, Станіславської та більшої частини Тернопільської областей. Кількість євреїв, які опинилися в окупації в новоствореному дистрикті Галичина становила біля півмільйона.
Першими жертвами реалізації нацистської політики щодо євреїв на Прикарпатті, як і в інших місцях, стали представники єврейської інтелігенції. Це був свого роду почерк фашистів – в першу чергу знищити провідників нації, щоб зламати дух громади. Найбільш масові акції знищення інтелігенції мали місце в Станіславі (03.-08.1941 г., 2865 осіб), Снятині, Болехові, Рогатині, Коломиї та ін. Особливо „витончено” знущались нацисти над ортодоксальними євреями, рабинами та ін. Багато наступних акцій були спеціально сплановані фашистами спеціально в дні єврейських релігійних свят Суккот (Надвірна, 06.10.41), Рош-га-шана (Станіслав, 12.10.1941 р.), Йом Кіпур (Рогатин, 21-22.09.42), на католицьке Різдво (24-25.12.1942 р., Станіслав), на греко-католицьку Пасху (Коломия, весна 1942 р.), приурочені до річниць Жовтневої революції (Коломия, 06.11.1941 р.) та ін.
Перші масові акції: 06.10.1941 р. біля 2,5 тис. розстріляні в урочищі Буковинка біля Надвірної; 12.10.1941 р. – 7-10 тис. на єврейському цвинтарі м. Станіслава і біля 3-х тисяч у Шепарівському лісі біля Коломиї; 16-17.10.1941 р. – біля 2-х тис. на Замковій горі в Косові; 04.12.1941 р. – 2600 в Семаківцях та ін.
Для підвищення темпів знищення почалась концентрація євреїв у містах, з цією метою на території області, в основному в кінці 1941 р. – початку 1942 р., було створено 21 гетто. Із-за перенаселення, епідемій, нелюдських умов праці рівень смертності в цих таборах примусової праці і гетто був надзвичайно високим. У районні центри були в основному переселені євреї з сіл даного району, в окремих випадках також із сусідніх районів: у Болехів – з Вигоди, Рожнятова, частково з сіл Вигодського й Долинського районів; у Букачівці – з Бурштина; в Рогатин – з Букачівського, Бурштинского, Більшівцівського; в Долину – з Рожнятова; в Городенку – з Обертинського, Чернелицького; в Калуш – з Рожнятівського і Перегінського; в Надвірну – з Ланчинського, Яремчанського; в Тлумач – з Отинії.
Створення Коломийського гетто, яке, зокрема, складалося з трьох дільниць продовжувалось з листопада 1941 р. до 26.03.1942 (закрите 01.02.1943); з 11.04. 1942 р. у ньому почалась концентрація євреїв Коломийського и Косівського повітів, а також із Заболотова Снятинского й Обертина Городенківскього повітів. Невеликій частині працююючих для потреб вермахта ще дозволено було проживання у Кутах, Косові, Заболотові й Печеніжині. Але після 11.04.1942 р. тільки Коломия, Снятин і Городенка стали основними місцями концентрації євреїв округу, а з 14-17.08.1942 почалась акція переселення і збір всіх євреїв округа в Коломиї, яка повинна була бути завершена до 30.09.1942 р. За наявними даними і нашими підрахунками, загалом через Коломию пройшло 37-40 тисяч євреїв, у т. ч. 4,5-6 тисяч біженців (в основному угорських євреїв), 12, 5-16 тис. євреїв-мешканців міста, 19-20 тисяч євреїв Коломийського округу (з Городенківського, Гвіздецького, Заболотівського, Коршівського, Косівського, Кутського, Обертинського, Снятинського районів, Яблонова и Печеніжина).
Найбільше гетто – Станіславське – офіційно було створене 20.12.1941 (закрито 23.02.1943). Оскільки після 10.11.1942 всі існуючі до цього часу гетто в окрузі були закриті, саме в Станіславському гетто концентрували всіх решта євреїв, які ще залишалися в живих. Із загальної кількості жертв по Станіславу біля 20 тис. складали євреї з сіл Богородчанського, Войнилівського, Галицького, Жовтневого, Калушського, Лисецького, Надвірнянського, Отинійського, Солотвинського, Тисменицького, Тлумацьского районів. Таким чином Станіславське гетто було створене з метою концентрації євреїв не тільки міста, а й всього округу; у Станіславському “юлазі” використовувалася примусова праця євреїв-спеціалістів, ремісників із усієї області; єврейський цвинтар Станіслава став місцем масової загибелі євреїв не тільки міста, а й усієї області, а за кількістю жертв він стоїть у сумному ряду всесвітньо відомих місць скорботи.
Табори примусової праці для євреїв області діяли в Косові, Надвірній, Болехові, Брошневі-Осаді, Небилові, Вишкові, Станіславі.
Наприкінці 1943 р. губернатор дистрикту Галичина генерал-майор СС і поліції Кацман повідомив у Берлін, що в дистрикті знищено понад 350 тисяч євреїв і урочисто оголосив, що Галичина може вважатися „юденфрай” – тобто очищеною від євреїв.
Знищення євреїв Станіславщини відбувалося в руслі реалізації нацистами політики „остаточного вирішення єврейського питання” в Європі. Тому методи організації злочину та послідовність етапів його безпосередньої реалізації загалом були типовими для здійснення геноциду євреїв. Перехід у німецьку зону окупації “ознаменувався” винищенням спочатку єврейської інтелігенції. Проведення перших масових акцій мало перед собою мету зменшення кількості єврейського населення для ізоляції решти в гетто, створення якого було спрямоване на концентрацію євреїв для підготовки подальших планових акцій геноциду на місці та депортацій євреїв у табори масового знищення. Якщо до середини осені 1942 р. акції були спрямовані проти жінок, літніх людей, хворих, дітей, непрацюючих, згодом вони стали тотальними й поголовними.
Під час окупації в області діяло біло 10 підпільних антифашистських груп, організацій, загонів. У Рогатині навіть мав місце збройний спротив в’язнів гетто, які переховувалися у сховищах. А в цілому по області мали місце також чисельні індивідуальні акти спротиву, саботажу, диверсій, самогубств та ін.Відомим в історії залишається факт, що саме релігія допомогла євреям зберегти народ, культуру, традиції. В роки війни їх віра стала формою духовного Спротиву євреїв нацизму. Більшість євреїв, залишаючись вірними своїй релігії, сповідували концепцію „Кіддуш-га-шем”, т. готовність віддати життя в імя Б-га. Такий Спротив, як правило не спасав життя, але зберіг гідність народу.
Загальна кількість загиблих по області за даними Надзвичайної державної комісії (НДК) складає 223 920 осіб, більшість з них складали євреї – від 132 до 160 тисяч. Власне на території області загинуло більше 56 тис. євреїв (це не враховуючи загиблих у Станіславі); місця їх масового знищення: Коломия, Шепарівці, Городенка, Гвіздець, Рогатин, Надвірна, Тлумач, Долина, Болехів, Косів, Семаківці, Делятин, Кути, Заболотів, Снятин, та ін.
Щодо кількості загиблих по Станіславу є кардинально різні дані від 40 до більше 127 тис. осіб. Найбільш наближеними до істини, на нашу думку, є дані про загибель біля 80 тисяч євреїв міста й округу, висунуті нацистським злочинцям на судовому процесі в Мюнстері (1966 г.)
Серед Праведників народів світу прикарпатці: Я. Василик, Г. Гайдейчук, М. Гук, П. Дутчак, М. Ільницький, С. Ільницький, З. Крушельницький, І. Лещук, О. Петренко, П. Посохова, О.Онуфрійчук, сім’я Оршанських, Ф. Сливінська, Т.Слив’як, К. Шеремета та ін.
У серпні-вересні 1944 р. у комітетах НДК було зареєстровано 150, а за даними міської інспектури ЦСУ станом на 01.11.1944 р. у місті проживало 228 євреїв. Згідно першого післявоєнного перепису населення 1959 р. їх кількість у місті складала 2 100 осіб, в області – 3 900. Порівняймо їх з передвоєнними даними : в області кількість євреїв складала від 138 до 150 тисяч, а в місті – більше 30 тисяч осіб. Цифри говорять самі за себе.
За різними даними, Голокост євреїв Прикарпаття забрав життя 130-тисячної громади краю, біженців, та угорських євреїв. Загалом кількість єврейських жертв по області складає від 132 до 160 тисяч осіб.
Серед загиблих були і т. зв. „єврейські мішанці”, і представники інших національностей, які загинули від рук фашистів тільки за те, що перебували у родинних стосунках із євреями або допомагали їм. Як наприклад, директор окружної лікарні, відомий у Станіславі лікар, українець Кость Воєвідка, якого, за інформацією В. Яшана, разом з дружиною-єврейкою і сином гестапо застрелило уже при відступі. Серед загиблих у вогні Голокосту – сім’я одного з менеджерів Калуського пивзаводу Шпільмана (діда співпродюсера фільму „Список Шиндлера”, родина бургомістра Надвірної Боднара та багато інших відомих осіб.
І ще один вражаючий факт: з січня 1944 до 25 березня 1944 р. на цвинтарі, який загородили триметровим парканом, працювала спеціально привезена бригада арештантів із Янівського концтабору. Щоб знищити сліди злочинів, а основне – у пошуках золота, трупи розстріляних і замучених викопували з ям, спалювали в спеціально привезених для цієї мети печах, попіл просіювали, а кістки перемелювали. Мертвим не було спокою і після смерті. Коли після закінчення антиєврейських масових акцій на єврейському цвинтарі Станіслава знову були викопані свіжі ями, “люди були збентежені”, писав у своїх спогадах сучасник тих подій В. Яшан, містом поповзли чутки й здогади, що ями призначені для жебраків, старців і немічних. Хто наступний?..
У 26-ти місцях скорботи встановлено 30 пам’ятників. 18 з них – у період незалежності України, 12 було встановлено в радянський час, тому без зазначення національності загиблих (у т. ч. і у місцях, які є одними з наймасовіших). На чотирьох пам’ятниках радянських часів в період незалежності встановлено таблички із надписами про кількість і національність жертв. Тобто повністю меморіалізованими можна вважати, на нашу думку, тільки 20 із 71 місць скорботи (останні включають 55 місць масових розстрілів на місцях і 16 місць зникнення єврейських громад внаслідок „акцій переселення”).
Щоб засвоїти уроки Голокосту, важливо не тільки показати етапи самого процесу геноциду, його наслідки і т. д., вагоміше, на наш погляд, зрозуміти який історико-культурний пласт ми втратили. Власне без цього знання й відбувається розрив історичної пам’яті. Адже відомо, що людина вмирає двічі, перший раз фізично, вдруге – коли про неї забувають.
Любов Соловка
історик-джерелознавець


Джерело

 (голосів: 1)

Автор: Admin 27 січня 2017 | Переглянуто: 343 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ