Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ 1991-2001 РОКІВ: ОСНОВНІ ВІХИ
Спроба модернізації політичного й економічного устрою СРСР на тлі системної кризи здетонували потужні зрушення у національних республіках. 1989 рік ознаменувався не лише скликанням З’їзду народних депутатів СРСР, але й формуванням громадсько-політичних національно-демократичних організацій. 8-10 вересня 1989 року відбувся установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову. Верховна Рада СРСР ухвалила новий виборчий закон, який був значно прогресивніший ніж союзний. По-перше, вибори були прямими і таємними. По-друге, право висувати кандидатів у депутати найвищого законодавчого органу отримали політичні та громадські організації, збори трудових колективів і збори громадян за місцем проживання. І саме вибори були тим камертоном, який і визначив розвиток подій наступного року.
Ланцюг злуки - поклик до волі
13 січня на науковій сесії Великої Ради Руху Іван Драч, обраний першим головою Народного Руху України, запропонував з нагоди річниці об’єднання Української Народної і Західноукраїнської Народної Республік продовжити живий ланцюг нашого єднання по лінії Львів-Київ-Полтава-Харків. Проте сил на той час було малувато: навіть на трасі Київ-Львів були розриви. За даними тодішнього Міністерства внутрішніх справ в акції взяли участь близько 450 тисяч громадян, а за даними Миколи Поровського - одного з організаторів - 5 мільйонів. (Олексій Гарань «Убити дракона»). Передвиборча кампанія загострила протистояння по лінії компартія-демократи. Частина нечисленних радикальних організацій, які також ішли на вибори під демократичними прапорами, висунули гасло «За ради без комуністів» і наполягали на проголошенні незалежності України. У передвиборній листівці Руху містився заклик: «Виборюймо її волю, її незалежність економічну і політичну». Під тиском опозиції та обставин деякі кроки в цьому напрямку робить і компартія. Зокрема, Пленум ЦК КПУ в лютому 1990 року ухвалив постанову про розробку проекту закону «Про економічну самостійність України» та про розгляд його у Верховній Раді УРСР, а у березні - напередодні виборів - резолюцію «Про політичний і економічний суверенітет України». Власне, можна стверджувати, що березневі вибори 1990 року підштовхнули політичних антагоністів до руху в одному напрямку - напрямку Незалежності. Опозиціонери висунули гасла, а компартія реалізувала їх на практиці: втілювала їх у своїх програмних документах, теоретичних розробках і законопроектах. Бо одні хотіли реальної влади, інші - прагнули її зберегти.
Отож за підсумками виборів у найвищому законодавчому органі вперше опинилися поряд і керівники компартії, і багаторічні в’язні сумління. А у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях на місцевих виборах переміг Рух. Тутешні комуністи опинилися в опозиції.
Предтеча: об’єднані однією метою
Проте структурувалося не тільки суспільство, але й політичні організації. 8 березня - між першим і другим туром виборів - «Літературна Україна» вмістила заяву, підписану лідерами НРУ, де пропонувалося «негайно провести позачерговий з’їзд, ...на якому виробити концепцію Руху та його діяльності як політичної партії». Щоправда, Четверта сесія Великої Ради Руху, яка пройшла наприкінці березня у Хусті, цю ідею не підтримала. Натомість секретаріат ЦК компартії відреагував заявою: ті члени партії, які підписали документи до «Літературної України», самі поставили себе поза КПРС. (Володимир Литвин, «Політична арена України: дійові особи і виконавці»).
Першою некомуністичною партією стала Українська Республіканська партія, рішення про заснування якої прийняла конференція Української Гельсінської Спілки, що відбулася 29-30 квітня 1989 р. у Києві в Будинку офіцерів. Головою партії «правозахисників» обрали Левка Лук’яненка, відомого дисидента, засудженого радянською владою до страти. А на сесії Великої Ради НРУ у Хусті Іван Драч і Дмитро Павличко оголосили про намір створити Демократичну партію України, головним теоретиком якої став ще один в’язень сумління Юрій Бадзьо. Остаточно Демпартія України була утворена у вересні у містечку Теребовля на Тернопільщині. У травні в Києві відбулися установчі з’їзди Об’єднаної соціал-демократичної партії (невдовзі вона розкололася на дві партії лівоцентристського спрямування) та Української селянської демократичної партії. Окрім того, в середині КПУ сформувалася «Демократична платформа», яка провела 24-25 березня у Харкові республіканську конференцію. Згодом представники партійних клубів 24-25 травня зібралися в Харкові ще раз, щоб заявити про своє об’єднання. Саме члени «Демплатформи» згодом утворили Партію демократичного відродження України.
А тим часом новообрана Верховна Рада готувалася до першої сесії. 7 травня Пленум ЦК КПУ прийняв рішення висунути на посаду Голови Верховної Ради кандидатуру першого секретаря ЦК Володимира Івашка. Демократи, які становили майже третину парламенту, об’єдналися у Народну Раду, висунули цілу групу кандидатів, у тому числі Михайла Гориня та Левка Лук’яненка, Івана Драча та Володимира Яворівського, Дмитра Павличка й Ігоря Юхновського. Балотувалися на високу посаду демплатформенці Іван Салій і Володимир Гриньов. Але, зрозуміло, сили були нерівні й демблок в основному бойкотував вибори Голови. Проте 278 депутатів проголосували за Володимира Івашка, 28 - за В. Гриньова, 27 - за І. Юхновського, 4 - за І. Салія. Заступниками Голови стали: Першим - Іван Плющ і Володимир Гриньов - від опозиції. За пропозицією В. Івашка 7 із 23 комітетів очолили депутати від демблоку.
Щоправда, під час роботи першого етапу XXVIII з’їзду КПУ (15-22 червня) Голова Верховної Ради подав у відставку з посади першого секретаря ЦК. Лідером комуністів було обрано Станіслава Гуренка. Схоже, Володимир Івашко уже не міг виносити подвійного тиску: і з боку своїх соратників, і з боку опозиції. 28 червня Верховна Рада почала розглядати питання про державний суверенітет Української РСР, а 2 липня розпочав роботу XXVIII з’їзд КПРС, на який поїхала і частина депутатів, у тому числі В. Івашко. 5 липня Вячеслав Чорновіл від імені Народної Ради виголосив заяву, в якій містилася вимога відкликати всіх депутатів - делегатів з’їзду. До речі, за цю вимогу проголосувало 300 народних обранців, у тім числі 200 комуністів. 9 липня В. Івашко пише заяву про відставку з посади Голови ВР, яку І. Плющ виголосив 11 липня. Згодом В. Івашко скаже, що не захотів залишитися «в історії України» третім у списку після гетьмана Скоропадського і Петлюри. 16 липня Верховна Рада УРСР конституційною більшістю - 355 голосів «за» - ухвалила Декларацію про державний суверенітет України - предтечу Акта проголошення незалежності України.  Наступного тижня Головою ВР обрано Леоніда Кравчука.
Протистояння: переможців не було
Якщо до прийняття Декларації наступала в основному опозиція, то з приходом до керма в КПУ Станіслава Гуренка ситуація різко змінилася. За підсумками першого етапу XXVIII з’їзду КПУ з’явилася заява депутатської групи «За суверенну Радянську Україну», яка виступила проти «перетворення Верховної Ради на трибуну для пропаганди політичного екстремізму, антисоціалістичних сепаратистських поглядів та ідей». За дорученням 239 депутатів її підписав С. Гуренко. Ця сама магічна цифра з’явилася при підрахунку голосів за Л. Кравчука під час виборів Голови Верховної Ради. Власне, це перша спроба формування парламентської більшості. Її існування підтвердив Л. Кравчук, який у вересні, напередодні початку роботи другої сесії ВР, заявив, що співпраця з опозицією неможлива. Більшість буде шукати розумні компроміси, але опозиція не повинна диктувати свої умови. Протистояння посилювалося ще й тим, що у західних областях розпочався демонтаж пам’ятників Володимиру Леніну, а над Київрадою - вперше за 70 років - замайорів національний прапор. 11 вересня Президія Верховної Ради приймає рішення про заборону проведення під час сесії в радіусі кілометра зборів, мітингів, пікетувань. У відповідь Народна Рада закликала громадян підтримати її 1 жовтня своєю присутністю біля будинку ВР.
Київська рада Української студентської спілки звернулася до студентів із закликом встановити 1 жовтня на майдані Незалежності (тоді - площа Жовтневої революції) наметове містечко і розпочати голодування. Вимоги: націоналізація майна КПУ та ЛКСМУ, розпуск Верховної Ради і проведення весною 1991 року виборів на багатопартійній основі. Згодом до цих вимог додадуться інші: відставка зі своїх посад Л. Кравчука та В. Масола, відмова від Союзного договору, повернення в Україну юнаків, які служили за її межами. 28 вересня у Києві на заклик опозиції пройшла маніфестація, в якій взяло участь 100 тисяч громадян.
1 жовтня десятки тисяч осіб, скандуючи «Геть Масола і Кравчука», підійшли до Верховної Ради. Група народних депутатів після відкриття сесії внесла до зали синьо-жовтий прапор. Того самого дня розпочалося голодування студентів на чолі з Маркіяном Іванишиним та Олесем Донієм. Через кілька днів до них приєдналися студенти з інших міст України, ряд народних депутатів.
Однак більшість продовжувала гнути свою лінію. Депутат Віталій Рева запропонував витіснити голодуючих з майдану... танками. У відповідь патріарх української літератури Олесь Гончар вийшов з КПРС. Протистояння сягнуло апогею в середині жовтня. До студентів почало приєднуватися і київське робітництво. Мітинги на майдані щодня збирали десятки тисяч людей. 15 жовтня студенти зайняли Київський університет і розпочали «окупаційний страйк». Того дня мітингуючі прорвали міліцейський кордон біля Верховної Ради і влаштували табір біля входу в будинок. 16 жовтня розпочався VIII з’їзд Спілки журналістів УРСР, який підтримав вимоги студентів. Делегати з’їзду проголосували про вихід республіканської організації зі складу Спілки журналістів СРСР, що стало справжньою несподіванкою для ЦК КПУ. Наступного дня головою СЖУ було обрано редактора «Сільських вістей» Івана Сподаренка. 17 жовтня Верховна Рада ухвалила компромісне рішення: з посади Голови Ради Міністрів за власним бажанням пішов В. Масол. Союзний договір вирішили укладати після прийняття нової Конституції. Решта рішень було відкладено на кінець 1990 - початок 1991 року. До речі, саме того жовтня почався зоряний час А. М. Кравчука як політика. Після того, як він відвідав студентське наметове містечко, як пішов на створення спільної зі студентами узгоджувальної комісії і дав Олесю Донію (студенту історичного факультету) виступити з трибуни Верховної Ради УРСР, ніхто вже не згадував, що Леонід Макарович сів у крісло Голови Президії Верховної Ради УРСР з подачі ЦК КПУ. Всі пишались тим, що Україна вийшла з усієї цієї історії, образно кажучи, через цивілізовані двері. Багато чого можна закинути першому президенту України Леоніду Кравчуку. І історія, безумовно, колись це зробить. Але в ній назавжди буде занотовано, що публічна цивілізована політика в нашій країні почалася саме з візиту Леоніда Кравчука у студентське наметове містечко... Спалах протистояння повторився 7 листопада, коли опозиція робила все для того, щоб зірвати військовий парад і демонстрацію на честь чергових роковин більшовицької революції. Того ж дня стався конфлікт між народним депутатом Степаном Хмарою і полковником міліції Олегом Григор’євим. С. Хмару, за поданням тодішнього прокурора Михайла Потебенька, було позбавлено імунітету і заарештовано в будинку Верховної Ради. Як з’ясувалося майже через рік, справа була спровокована правоохоронцями. С. Хмару звільнили з-під варти, а М. Потебенько змушений був вибачатися перед ним. 14 листопада Головою Ради Міністрів сесія обере Вітольда Фокіна, кандидатуру якого підтримала Народна Рада під час затвердження уряду на першій сесії.

Брецко Ф. Ф., Дрік А. Л.,  Майор Л. П. Незалежна Україна: хроніка державотворчого процесу (1991 - 2009): Навчально-пізнавальний посібник для вчителів та учнів 7-12 класів загальноосвітніх шкіл, гімназій та ліцеїв. - Ужгород: Гражда, 2009. - 264 с.


 (голосів: 1)

Автор: Admin 16 липня 2016 | Переглянуто: 531 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ