Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



У такому вигляді зберігались документи в архіві.

Завданням і змістом діяльності Державного архіву у Львові був збір та інвентаризація документальних матеріалів ліквідованих державних установ. Поточна ж робота архіву в основному зводилась до видачі на платній основі, як вже наголошувалось вище, довідок біографічного і тематичного характеру.

Доступ потенційних користувачів до роботи з матеріалами архіву обмежувався. Так, у 1921 році в читальному залі працювало 4 дослідника, а у 1939 – лише 8.

Архів мав свою бібліотеку, яку складали видання переважно юридичного спрямування. Книжковий фонд поповнювався повільно, оскільки річний бюджет бібліотеки складав всього 100 злотих.

Проте, незважаючи на відносно непогані умови праці архівістів, їх високий фаховий рівень, стан справ у деяких державних архівах був, м’яко кажучи, не надто високий. Зокрема, у 1933 році директор Державного архіву у Львові Є. Барвінський піддав гострій критиці роботу архіву міста Львова. [15] Він, зокрема, писав: “… тоді були в управлінні міста Львова люди, які відчували потребу заснування архіву і у 1838 році довірили ту працю Зубрицькому, особа якого здавалось давала відповідні гарантії. На жаль, виявилось, що вибір був фатальним, що праця його не запобігла непорядкам, збільшила хаос і наразила архів на утрату цінних книг і документів…

Коли другий історичний з’їзд, що відбувся у 1891 році і надав виняткового значення архівам, висловив надію, що архів буде сучасно організований і переданий під фахове керівництво, міська рада без зволікань прислухалась до того заклику і подбала про наукову організацію міського архіву. Сталось це у час, коли покликання до життя Державного архіву у Львові ще десятки років лежало у галузі нездійснених мрій, а крайовий архів міг заледве анемічно животіти. Отримав, отже, міський архів директора, який до сьогодні урядує ( 42 роки! – В. К. ) , і персонал щоразу освіченіший, і фінансові засоби в цілому значні. Здавалось, що справа почала благополучно залагоджуватись, що Львів займає позицію керівництва на прогресивних наукових засадах… Місто і науковий світ довідується сьогодні з остовпінням, що за такий довгий 42-х річний період (1891-1933 р.р. – В. К. ) архів не просунувся в галузі інвентаризації і внутрішньої організації збірки ані на крок поза результатами праці від вісімдесятих років (XIX ст. – В. К. ) , що цілком не враховано досягнень архівної науки останніх десятиріч, принципів поваги до фондів, приналежності до канцелярії, основ сучасного управління та інвентаризації архівів, про які мусить знати кожен архівний учень-початківець…

Фасцикули містять усе, що завгодно. Є тут оригінальні дипломи і королівські декрети, є фрагменти і витяги з судових та адміністративних книг, часто сьогодні неіснуючих, є зошити, рахункові записники, фрагменти і, навіть, цілі книжки лонгерські, яких референт налічив 100 штук, реєстри, люстраційні протоколи, описи майна, ба й навіть бібліотечні рукописи і друки – усе вперемішку від середньовіччя до XIX сторіччя. … Усе так переплутано, що і працівники, і референт дружно запевняють, що потрібно щасливого випадку, щоб щось знайти, а про ведення сконтра і мислити не можна. Це є станом катастрофічним і неприпустимим…

Про новий архів, що містить акти другої половини XIX ст. …Його стан є ще більше трагічний… Виявилось, що акти в значній мірі знищені шкідниками і залишились лише фрагменти. Усе це сталось у часі, коли місто мало організований архів, а уряд його, який мав час на усе, що тільки в ратуші діялось, не помишляв про забезпечення того, що належало до найтіснішого кола його діяльності…

Таким є на жаль образ стану архіву міста Львова. Постає мимоволі питання, як могла бути протягом десятків років толерована така нечувана занедбаність, відповідальність за яку несе орган нагляду, який не подбав про залучення до свого кола відповідальних фахівців.”

Слід думати, що стан справ у Державному архіві у Львові був значно кращий.

 

Спокійне, розмірене життя майже академічної установи закінчилось з початком Другої світової війни і приєднанням Західної України до Української УРСР у вересні 1939 року.

Відповідно до чинних на той час у Радянському Союзі правил, державні архівні установи підпорядковувались відповідним територіальним органам Народного Комісаріату Внутрішніх Справ. Мережею новостворюваних державних архівних установ як в обласному центрі, так і на місцях керував Архівний відділ Управління НКВС по Львівській області у складі начальника (посадовий оклад 800 руб.), заступника начальника (630 руб.), старшого інспектора (580 руб.), двох інспекторів (по 350 руб.), секретаря (350 руб.), рахівника (250 руб.), друкарки (200 руб.), прибиральниці (120 руб.). [16] Цей підрозділ здійснював реорганізацію, а фактично створював нову систему архівних установ області.

Так, на базі колишнього польського Державного архіву у Львові організовано Обласний історичний (державний) архів [17] , а на базі колишнього міського архіву – Архів давніх актів. Обидві ці архівні установи були підпорядковані Архівному відділу УНКВС.

Штати і посадові оклади новоорганізованих архівів до кінця 1939 року залишались такими ж, як і у довоєнний час, але з 1940 року почалось їх стрімке зростання. Наприклад, кількість працівників Архіву давніх актів станом на 01.01.1940 р. складала вже 31 чоловік.

Що стосується Обласного державного архіву, то у передвоєнний час відбувається взагалі небачене і безпрецедентне зростання його штатної чисельності. Якщо у 1939 році працювало 13 осіб, то з 1 січня 1940 року його штат був збільшений до 56 посад, а з 1 січня 1941 року (затверджено 05.03.1941 р.) - уведено вже 94 посади. Цей останній передвоєнний штатний розпис передбачав такі посади: директор, (посадовий оклад 700 руб), заступник директора по науковій частині, начальник відділу секретних фондів (із зарплатою 600 руб., що на 100 руб. більше, ніж у інших 4-х начальників відділів), 5 старших наукових працівників, 8 наукових працівників, 5 завідувачів архівосховищ, завідувачі столу довідок, читального залу, бібліотеки, 8 старших архівних техпрацівників, 22 архівних техпрацівника, завгосп, бухгалтер, касир, секретар, водій, друкарка, кур’єр, 18 працівників охорони і навіть начальник пожежно-сторожової охорони. [18] .Безумовно, така штатна чисельність обласного архіву, небачена ні раніше, ні у теперішній час [19] , може бути пояснена лише масштабністю і складністю завдань, які були перед ним поставлені.

Разом з тим, збільшення штатної чисельності не обіцяло легкого життя ні керівникам, ні рядовим архівістам. Цей процес супроводжувався постійним “перетрушуванням” кадрів і “закручуванням гайок” на царині трудової дисципліни. Нова влада довіряла далеко не усім колишнім, та й новоприйнятим працівникам. Начальник Архівного відділу Олійник у своїй доповідній записці від 09.03.1940 р. на ім’я начальника УНКВС по Львівській області капітана Краснова писав: “Штат Обласного Історичного Архіву в основному укомплектований, але частина працівників не відповідає вимогам і повинна бути звільнена негайно”. [20] Протягом 1940 року в архіві було видано 216 наказів [21] , причому переважна більшість з них стосувалась кадрових питань. На 56 штатних посад було зроблено 74 призначення (з них 59 - з формулюванням “зарахувати тимчасово”) і 58 звільнень. Причому звільнення проводились зазвичай без відповідних обґрунтувань і посилань на тогочасне законодавство. Так, наказом від 16.01.1940 р. № 4 виконувачем обов’язків “старшого наукового робітника” (так у тексті) був призначений др. Барвінський Євген Іванович – колишній директор Державного архіву у Львові, - а вже через неповні два тижні (28.01.1940 р.) наказом № 52 він був звільнений з роботи без будь-якого обґрунтування. До слова, вже під осінь того ж року замінили і нового директора.

У тих не багатьох випадках, коли мотивація звільненням усе ж давалась, вона зводилась до того, що працівники “не мають права мешкання”, “непридатні до цієї роботи”, або звільнялись “за несумлінне ставлення до роботи та поширення серед робітників різних пльоток”. Працівників притягали до відповідальності за те, що вони “по 3-5 хвилин перед закінченням робочого дня залишають роботу, … або ж спізнюються з обідного перерива, …займаються приватними розмовами…”. [22] А справу вартового архіву, який не вийшов на роботу без поважних причин, ще й передали на розгляд народного суду.

Характеристика стилю роботи з кадрами була б неповною, якщо не згадати про “підвищення кваліфікації” працівників. З цією метою з 18 жовтня 1940 року розпочато роботу семінару для архівістів, розділених на дві навчальні групи чисельністю 12 і 20 слухачів. Програму навчання складали курси з історії СРСР (30 год.), історії архівної справи (20 год.), методики і техніки архівної справи (50 год.), Конституції СРСР (10 год.). Викладачами було призначено працівників архіву з платнею у розмірі 10 руб. за годину занять. Цікаво, що незважаючи на осінньо-зимову пору року, заняття відповідно до наказу проводились за розкладом двічі на тиждень з 20 год. 00 хв. до 23 год. 15 хв. Тож не дивно, що протягом місяця після ухвалення цього наказу 5 працівників подали заяви про звільнення з роботи за власним бажанням.

За таких умов праці Львівські архівісти заходились виконувати головне завдання, яке поставило перед ними нове керівництво: негайна концентрація архівних фондів усіх колишніх польських державних, недержавних, громадських, релігійних установ і організацій та ін. в одній архівній установі. На той час архіви існували при більшості установ і організацій. Після приєднання Західної України до Української Радянської Соціалістичної Республіки припинили своє існування усі колишні польські органи державної влади, установи, організації, політичні та громадські інституції, багато підприємств тощо. Перед архівами було поставлено завдання щодо оперативного передавання документів, що утворились у процесі їх діяльності, на державне зберігання. Щоб уявити масштаб цієї роботи, достатньо навести далеко неповний перелік архівів, обстежених та взятих на облік у грудні 1939 року – січні 1940 року. Це архіви Історичний, Давніх актів, магістрату, воєводства, апеляційного суду, окружного карного суду, міщанського суду, генеральної прокуратури, відділу рукописів наукового товариства Оссолінських, міського староства, поліції і жандармерії, Латинської консисторії, Греко-католицької консисторії, Вірменської католицької консисторії, кураторії, Наукового товариства ім. Т. Шевченка, УНДО, ПАТ (інформаційне агентство), “Просвіти”, Львівського відділу Союзу Легіонерів, міського суду, заміського суду, мап (карт) кадастральних, військових метрик, Державного видавництва шкільних книжок, Державної дирекції лісів, Палат адвокатської, аптекарів, інженерів, ремісничої, Політехнічного товариства, профспілки інженерів, Львівського рільничого товариства, Кредитного земельного товариства, Молочного Малопольського Союзу, Малопольського Заведення меліораційного і технічного, Малопольського Заведення Спіритусового, Малопольського Товариства Ловецького, Польської Югослав’янської Ліги, родин Ланцкоронських, Голуховських, Дідушицьких, командування військового округу, військового суду, Сіоністської організації, Молодіжної німецької партії, Союзу оборонців Львова, Команди гарнізону, Дивіз. Жандарм. (так у тексті), жандармського управління, П.К.У. (так у тексті, можливо – це P. K. U. – Повітове командування поповнень) Львівського повіту, поліції станиць, Наукового товариства ім. Торосевича, Братньої Помочі Слухачів Університету, Товариства ремісників “Звізда”, редакції “Хвіля”, частина архіву УНР, редакцій “Наша Опінія”, “Слово Польське”, “Гонєц вєчорни”, “Малий дневник”, Львівського лікарського товариства, Лікарської палати, видавництва “Праца нова”, Краєзнавчого Польського товариства, Конвенту кармелітів, Конвенту францішканців, Вірменської капітули, монастиря Сакраменток, Конвентів “Нотр Дам”, Бенедиктином латинських, Бенедиктином вірменських, Латинського митрополита, парохії Марії Сніжної, податкового управління, греко-католицької парохії св. Миколая, монастиря Василіан, цеху різників, Конвенту уршулянок, бурси Народного дому, кооперативу рільничого товариства, товариства Агват-Хазер, Єврейського уряду метрик, Союзу єврейських жінок, Союзу єврейських комбатантів, Палестинського товариства Керем Кеємет, Центральної каси рільничих спілок, Малопольської деревної спілки, Заведення глухонімих, Конвенту вірменських бенедиктином, Союзу селянських театрів та хорів, видавничої спілки “Село”, Спілки деревного промислу “Оікос”, Місцевого управління мір і ваг, Купецької конгрегації, Спілки нафтопромислу “Нєбитів”, Польського нафтового експорту, Синдикату виробників ропи, Товариства виробників нафтового промислу, “Рідної школи”, Союзу мельників, Общества им. Михаила Качковского, Галицького нафтового товариства, Французько-Польського рільничого товариства, нафтової спілки “Ліманонц”, нафтового товариства “Отшельбіца”, Ревизионного Союза русских кооператоров, Об’єднання німецьких сільськогосподарських спілок, Екзекутиви сіоністських організацій, Львівського банківського товариства, збіжевої і товарно біржі, Товариства “Ноєр Молген”, Нафтової спілки “Карпати-Галіція”, Товариства учителів середніх шкіл, Союзу польських учителів, Нотаріальної ради, Малопольського нафтового союзу, Крайового нафтового товариства, Промислово-торгової палати, Центального союзу промислового, Нотаріальної ради, “Земних газів”, Збіжевого синдикату, “Ксьожніци-Атляс”, Торговельного союзу, Товариства св. Андрея, парохіального уряду св. Єлизавети, “Газоліни”, Товариства рільної праці, “Маріянума”, Парохії Марії Магдалени, військового суду, Львівського управління мір, Союзу резервістів, Комітету допомоги євреям, Кооперативного союзу євреїв, Ремісничого бюро, Товариства опіки над термінаторами (учні-практиканти ремісників), Конвенту Домініканців, “Студіону”, Ставропігії, Бібліотека Баворовських, Самоврядного виділу, міського староства, Ліги морської і колоніальної, Інспекторату праці, акти фундаційного відділу, Конвенту Бернардинів, Львівської купецької каси, Товариства убезпечень “Орел”, Інженерського кооперативу, Господарсько-реставраційної корпорації, Асекураційного (страхового) бюро, Народно-християнського товариства учителів народних шкіл, Товариства св. Йосифа, Товариства допомоги поштовим службовцям, Бюро регіонального плану будівництва, Палати промисловців і торговельників, Лісового кооперативу, Кооперації інженерних працівників, Центральної каси ремісників, Малопольського Ллойду, Заведення сліпих, профспілки фармацевтів “Медсантруд”, Товариства туристів, Товариства Морської і Колоніальної Ліги, Кооперативу Львівської торговельної каси, Кооперативу кахлярів “Кераміка”, Союзу промислово-будівельних робіт, Духовної семінарії, Колегії рабинської, Православного приходу при церкві св. Георгія, “Сільського господаря”, Союзу нафтових працівників, Союзного нафтового кредиту, Товариства “Опіка сиріт”, Товариства “Дестильодрев”, Польської кредитової кооперації, Фундації ім. Ясеніцького, Товариства рукодільників верстатів ім. Коркіса, Бурси ремісничої ім. Рубінцаля, Православного Благочинія IV Корпуса, інституту “Народний дім”, Товариства Польського Червоного Хреста, Збору Стадницьких, Дому воєнних інвалідів, парохії св. Мартина, Єврейського товариства “Родина пекарів”, Львівської грабарської спілки, Цивільного суду, Рільничого банку та інших.

Всього у місті Львові виявлено більш, ніж 250 архівів ліквідованих організацій, у яких містилось тисячі тон архівних матеріалів. Ці архіви були розкидані по всьому місту і були дуже різні за складом документів і своїми розмірами. Поряд з такими великими архівами, як Державний у Львові (на той час протяжність його стелажного обладнання становила 7000 лінійних метрів) [23] , воєводського управління (3000 л. м.), апеляційного суду (2000 л. м.), давніх актів (1000 л. м.), існували карликові архіви, наприклад, таких установ і організацій, як Львівське лікарське товариство (3 книжки), редакція “Малий дневник” (1 пакет), Товариство св. Андрея (10 кг. документів), Товариство Кооперативу праці Союзу Державних Емеритів (10 книг), Малопольський Ллойд (2 пакети) та ін. Деякі з архівів розміщались у приватних помешканнях (Молодіжна німецька партія, “Рідна школа” та ін.) або ж були у власності приватних осіб. Тільки дуже невелика частина документальних матеріалів була зібрана у Львівському державному архіві і Архіві давніх актів. Така розпорошеність документів, відсутність централізованого обліку неминуче приводила до втрат архівного фонду: проведена інвентаризація виявила повне знищення або зникнення 44–х архівів. [24]

Тому архівісти обстежували місця, де могли знаходитися матеріали колишніх установ, складали акти, опечатували шафи, столи, інші сховища, а інколи і цілі приміщення, організовували перевезення виявлених документів. [25]

За результатами обстежень працівники архіву відзначали наявність в багатьох установах, світських і релігійних організаціях великої кількості раритетів. Так, в колишньому Оссолінеумі (тепер Наукова бібліотека ім. В. Стефаника Національної Академії Наук України) на той час було 168500 мистецьких творів, 208 інкунабул (600000 томів), 2323 карт і атласів, 4516 видань XVI ст., 5477 рукописів від XII ст., 1742 дипломи, бібліотека Вірменської капітули, архів Мнішків, архів Козловського - 480 папок (1751-1916), архів Руліковського до історії Козаччини, архів Сапіги (50000 од.зб.), книга “Przypowiesci polskie”, дарована Щербаком Тарасові Шевченку, багато матеріалів до історії Козаччини. В архіві римо-католицької капітули на той час було 320 документів, 983 книги і фасцикули від XIV ст., найстарша з яких датована 1352 роком, 10 – з XIV ст., 94 – з XV ст. 133 – XVI ст., а також документ Берестейської унії 1596 р., візитації Шадурського з греко-католицького Дунаївецького деканату з 1760 р. та ін. В бібліотеці римо-католицької катедри – 2000 томів, серед яких 15 інкунабул, кількадесят стародруків XVI ст. (Роксоланія), кілька книг з бібліотеки короля Зигмунта Августа (XVI ст.) тощо. [26]

Разом з матеріалами працівники Державного історичного архіву забирали і стелажі, якими обладнували архівосховище в монастирі бернардинів. Але цього було мало для розміщення, опрацювання і зберігання усіх документів, що надходили до архіву. Потрібно було не тільки суттєве посилення кадрового потенціалу, але й значна кількість додаткових площ архівосховищ. З цією метою протягом 1940 року були укладені договори оренди приміщень з монастирями Бернардинів, Францішканок, Францішканців, Домініканців, Бенедиктинок, Кармелітів. [27]

Більшість документів, що виявлялись в колишніх установах, передавалась до Обласного Історичного Архіву, за винятком документів, створених до 1772 року, які концентрувались в Архіві давніх актів.

Станом на 01.03.1940 р. (фактично за неповні 2-3 місяці роботи) до Облістархіву перевезено до 800 тон (203 вантажівки) найбільш цінних документів, споруджено додатково 6500 лінійних метрів стелажних полиць тощо. Проте, за розрахунками керівника Архівного відділу УНКВС для розміщення прийнятих документів потрібно було додатково ще 200 куб. м. лісоматеріалів, 0,5 тони цвяхів для спорудження стелажів, 2 тони шпагату для ув’язування матеріалів, 160 метрів мануфактури для пошиття спецодягу. [28] Відомостей про фактичний стан задоволення цих запитів не виявлено.

Всього ж до кінця 1940 року загальна маса архівних матеріалів сягла близько 6000 тон, протяжність стелажних полиць збільшилась з 7000 до майже 25000 лінійних метрів у 10-ти приміщеннях. Створено 6 відділів, кожен з яких міг би існувати на правах окремого архіву. Серед них – відділ друкованих видань, фонд якого налічував до 100 тисяч книг і 300 тисяч газет. Упорядковано 407572 одиниці зберігання. Розібрано 650 кілограмів окремих розпорошених документів. Виділено для переробки на підприємствах “Союзутилю” 150 тон макулатури. На облік поставлено 256 фондів. За оцінками тодішнього директора Волошка по кількості матеріалів Львівський держархів дорівнював 5-6 невеликим архівам. У читальному залі протягом року працювало близько 80 дослідників. [29]

Під час Другої світової війни Держоблархів поніс значні втрати документальних матеріалів, однак після її завершення була проведена велика робота щодо повернення матеріалів, вилучених з архіву, упорядкування документів, удосконалення науково-довідкового апарату, поповнення його фондів.

 

Володимир КЛЮВАК,

заступник директора Державного

архіву Львівської області, член НСЖУ



Скачати, скачать, закачати: derzhavnijj_arkhv_u_lvov_v_mzhvonnijj_perod_1918.doc [173.5 Kb] (викачувань: 4)


Початок

 Джерело

 (голосів: 1)

Автор: Admin 6 січня 2016 | Переглянуто: 604 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ