Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Сергій Лунін. “Холодний яр” Юрія Горліс-Горського: археографічний аналіз

У спадку Юрія Городянина-Лісовського (літературний псевдонім — Горліс-Горський) найважливіше місце посідає «Холодний Яр» — спогади офіцера Дієвої армії УНР і холодноярської повстанської організації, яким надана форма пригодницького роману.

Значення цієї книги неоціненне з огляду на нечисленність джерел, що збереглися від власне повстанців — хоча більшовики захопили їх багато, наприклад, 20 вересня 1920 р. «деякі папери» штабу Холодного Яра, 5 вересня того ж року канцелярію отамана Чорного, 12 серпня 1921 р. «важливі документи» повстанкому Право- і Лівобережної України (себто холодноярського)1 — і пов’язану з цим однобічність джерельної бази. Найбільша її частина породжена діяльністю каральних та інших органів більшовицької влади.

Слід зауважити й відносно свіжий погляд автора (друкувати його почали менш ніж за 12 років після від’їзду з Холодного Яру), відсутність тиску цензури, доступ до деякої літератури за темою і, хай навіть символічний, вплив думки інших емігрантів2. Спогади 60–80-х років загалом химерніші.

Поза тим, якого б розголосу не набула Холодноярщина в українській масовій культурі, що засвідчує поява тією чи іншою мірою епігонської белетристики3 — навіть у СРСР, де «Холодний Яр» і всі інші твори Горліс-Горського були заборонені4, — ця книга досі не вшанована хоча б близьким до академічного виданням. Кепські справи і з джерелознавчого боку.

Під час перекладу першої частини «Холодного Яру» російською5 мені довелося порівняти версії її тексту, котрих виявилося щонайменше вісім. Складання ж коментарію дозволило опрацювати численні матеріали, лише частково введені до наукового обігу. Інше важливе питання — вплив книги та образу Холодного Яру на масову свідомість українців — лишається поза межами дослідження6.


Історія видання «Холодного Яру» вельми заплутана. Першим було надруковано скорочений варіант у часопису «Літопис «Червоної калини»» (далі — ЛЧК)7. У листопадовому номері 1934 р. автор оголосив, що публікацію припиняє, бо незабаром з’явиться книжкове видання 1-ї частини8. Ця книжка — накладом Івана Зуба, обсягом у 173 сторінки, не рахуючи оголошень, з фотографією автора — зберігається в бібліотеці ім. Олега Ольжича (Київ) і Бібліотеці Народовій (Варшава). За споминами вдови Городянина-Лісовського Галини, виданню посприяв митрополит Шептицький9.

1935 р. той самий І. Зуб видав її ще раз, з дуже незначними виправленнями (замість «тиф, якого об’явилося декілька випадків» — «тиф, на який захворіло вже декілька козаків»10).

Доступ до 2-го видання ускладнено, але в кількох бібліотеках України зберігається факсимільне видання (перша частина тотожного до книжки 1934 р. формату, обсягом так само у 173 сторінки), що вийшло 1961 р. у Нью-Йорку завдяки Миколі Сидору-Чарторийському11, який добре знав автора з часів Карпатської України 1938–39 рр.12

Цей двотомник складається з обох частин «Холодного Яру» — друга друкувалася 1936 і на початку 1937 р., також у Львові13. Нью-йоркське видання виявилося останнім, що не містить тексту, перекрученого без дозволу Городянина-Лісовського.

Версії 1934 й 1935/1961 рр. мають помилки, яких не було в ЛЧК: «достенем», «чоловід», «забагто», «розколала», «знате», «дивіізонів», «черз», «заувижала», «форнті», «пдісилено» тощо14. Не потрапили туди примітки автора про змінені їм прізвища деяких повстанців — на цей час можна стверджувати, що Гриба звали Гребенюк15 — і долю тих, хто проник до міліції м. Кам’янки (названі справжніми іменами), скорочена була примітка про прапори Холодного Яру16.


Курйозною є згадка в «Енциклопедії Коломийщини» про видання 1934 р. у Коломиї «Холодного Яру» з підзаголовком «Спогади з визвольної боротьби» (трохи вище «Холодний Яр» віднесено до 1937 р.)17. Автори про джерело цих відомостей нічого мені не повідомили, а от Микола Савчук, упорядник енциклопедії, зауважив, що котресь число журналу «Жіноча доля» мусило містити рекламне оголошення про появу книги у видавництві з тією ж назвою. Перегляд повних комплектів за 1934–1936 рр. такого оголошення не виявив.

Дещо більше пощастило з останнім прижиттєвим виданням «Холодного Яру». Я мав змогу вивчити його — але, через протидію «Української вільної бібліотеки», не примірник, а лише текст першої частини без вихідних даних і т. ін. Тому важко щось додати до вкрай уривчастих відомостей про цю книгу: посилання з праці Василя Гришка, другого чоловіка вдови Городянина-Лісовського, і споминів доньки співробітника львівського «Рекорду», котрий надрукував «Холодний Яр», вочевидь, у 1938 р.18 — обидві частини чи тільки першу, незрозуміло.

Змін у тексті небагато, виправлені вищевказані помилки (замість авторського «чоловіка п’ятнадцять», «чоловіка двісті-триста», «чоловіка 70–80» тощо19 — літературне «чоловік»). Проте назва Степівки, яку Городянин-Лісовський згадує кілька разів, перетворилася у 1-й главі на «Степанівку». Насправді ж він мав на увазі Стецівку біля Чигирина — цю назву першим правильно подав Роман Коваль, так само, як Медвина та, певно, лівобережної Вереміївки, яку автор називає «Воронівкою» (знаходилась на правому березі Дніпра).

Утім, згадку про Медвин з 2-ї глави Коваль просто викинув. Пізніше він прокоментував і помилку з Прусами, перейменованими під час 1-ї світової війни на Михайлівку20. До речі, у 2-й частині «Холодного Яру» Стецівка згадується вже під правильною назвою, яка пережила всі редагування21.

Із стилістичних виправлень звертає на себе увагу заміна «куркулів» на «кулаків» у передмові, яку відбивають видання 1967 р., 1992 р. і передруки останнього22, «кулеметчиків» на «кулеметників» (у автора теж трапляються «кулеметники»23), «кіннотчика» на «кіннотника» (в обох випадках лише раз; на пізніших версіях це не відбилося).

Брак відомостей про це видання не дозволяє зробити висновок, чи погоджувалася бодай частина змін із автором, але схоже, що ні. Наприкінці жовтня 1938 р. Городянин-Лісовський перейшов кордон Карпатської України — ба навіть був затриманий місцевою владою — і майже втратив зв’язок з українською громадою Польщі, хоча, можливо, їздив згодом до Відня24. У будь-якому разі, «Степанівка» замість «Степівки» навряд чи б лишилася поза його увагою.

Треба й зауважити те, що Коваль, посилаючись на вдову Городянина-Лісовського25, наголошує на скаргах автора на засилля галицьких виразів у «Холодному Ярі» загалом. Наведеного вище замало, аби винуватити саме «Рекорд». Тексти 1932–1938 рр. стилістично майже однакові. Стосуватися такі скарги можуть хіба всіх прижиттєвих видань — історія їх редагування не висвітлена, — де трапляється рідкісний вжиток слова «плечі» у значенні «спина», слова «овоч» лише у дещо застарілому значенні «фрукт» (пор. польське plecy, owoc, староукр. «овощ»)26, архаїчні форми слів іноземного («фільозофувати») та суто українського походження («подоптаний», «кійок»)27.

Не слід цілком виключати й те, що останній раз за життя автора «Холодний Яр» видали восени 1941 р. З надрукованих «Українським видавництвом» у Львові 37 книг і брошур відомі назви лише 29-х. Серед них був і памфлет Городянина-Лісовського «Ave Dictator»28. Про видані 1941 р. у Львові памфлет і роман Горліс-Горського згадав арештований НКВД такий собі Крейтер — у свідченнях щодо літератури, яку націоналісти возили до Піщаного Броду Кіровоградської області. Але помилки в його твердженнях («брошура «Холодний Яр»», «Аве констриктор») не дозволяють на них покластися29.

Починаючи з 1967 р. текст «Холодного Яру» друкують лише спотвореним. Першим самозваним «співавтором» став Микита Мироненко30. Зміни в його редакції можна пояснити тим, що колишній харківський економіст і офіцер Червоної армії31 був неуважним і не розумів певні слова й вирази, передруковуючи книгу.

Подекуди відсутні цілі фрази, наприклад, «братові думка подобається» чи «а де ті хлопці тепер?», додано два слова: «рятуйтесь [самі], хлопці», «на самий божевільний [крок]». До помилки зі «Степанівкою», що засвідчує — як і вищезгадані «кулаки» і т. ін. — що джерелом Мироненку слугувало видання «Рекорду», додалося перейменування Вовчого Шпиля на «Вовчий Шпиталь» (лише раз)32. Також викинуто, Мироненком чи кимось до нього, епіграф до 2-ї частини — вірш Кіплінґа «The Song of the Dead» в перекладі з польського перекладу33.

Роман Федорів, котрий видав «Холодний Яр» 1992 р., лише ускладнив справу, не відтворивши відредагований Мироненком текст цілковито тотожним — хоча й запевнив, що друкує книгу за виданням 1967 р. Його версія перевидавалася у Львові 1994 р. і щонайменше три рази в Черкасах34.

По-перше, пропущені слова й цілі фрази: «якби [поклони] не прийшлося бити», «[по моїм приході кинув її і встав]», «[як моя справа добре вдасться, вас чека винагородить]», «[по носі, розбиваючи  хряща. Хтось з другого приліпив кольбою]» (у виданнях «Рекорду» й Мироненка — «розбивши хряща»), «[і як до нього підступати]»35.

По-друге, для сумнівної милозвучності додані короткі фрази: «Він поглянув на мене оцінююче» (потреба в ній з авторського тексту ніяк не випливає), «О, він вам покаже!!!», «Відмовляємося», «Погодився», «Сказав». Не минулося й без хибодруків36.


До зовсім неподобного перекручення тексту вдався у своїх так званих редакціях Р. Коваль37. (Він запевняє, що з 1-ю частиною книги йому допоміг Василь Шкляр, а до редагування спонукали вади книг «Червоної калини»38.) Це текст, вже дещо спотворений 1967 р. Мироненком і переписаний — і переписуваний надалі — так свавільно, що незрозуміло, чому нащадки автора досі не поклали цьому край, спираючись на п. 2 ст. 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Деякі приклади:

1. Авторський текст глави 3 (тут і далі 1-ї частини): «Межуючих з нами, колись коцурівських сіл — які хоч і утратили свою організацію, та все-таки мали масу зброї — «влада» теж не зачіпала».
Текст Мироненка: «Межуючих з нами, колись коцурівських сіл — які хоч і утримали свою організацію, та все-таки мали масу зброї — «влада» теж не зачіпала».
Текст Коваля: «Сусідні з нами, колись коцурівські, села, що втримали свою організацію і мали багато зброї, москалі теж не зачіпали»39.

2. Глава 12: «Моїй нації, в боротьбі за існування якої я лише малесенький трибик, що став на місце когось, хто насипав вали кругом Мотриного манастиря».
Мироненко: «Моїй нації, в боротьбі за існування, хто насипав вали кругом Мотриного манастиря».
Коваль (глава «Важка рука Андрія Чорноти», зліплена з частин 11-ї й 12-ї): «Моїй нації. І тим, хто насипав ці вали довкола Мотриного монастиря»40.

3. Глава 5: «Під криловий вогонь наших кулеметів» (тобто фланґовий).
Мироненко: «Під кривавий вогонь наших кулеметів».
Коваль: «Під нищівний вогонь наших кулеметів»41.

4. Глава 11: «Його надзвичайно мила і розумна дочечка років п’яти-шести. Коли дружина його відвідувала нас у Кам’янці, я цілими годинами пестився з нею».
Мироненко: «Його надзвичайно мила і розумна донечка років п’яти-шести. Коли вона відвідувала нас у Кам’янці, я цілими годинами пестився з нею».
Коваль: «Його надзвичайно мила і розумна донечка років п’яти-шести. Коли вона відвідувала нас у Кам’янці, я цілими годинами з нею грався»42.

5. Глава 2: «За п’ятьсот гривень я купив на ярмарку майже сотню набоїв».
Мироненко, Коваль: «За п’ять гривень я купив на ярмарку майже сотню набоїв»43.

6. Там само: «Під ним мабуть якийсь маґнет в землі лежить».
Текст Коваля 2006 р.: «Під ним, мабуть, якийсь багнет у землі лежить».
Пізніший текст Коваля: «Під ним, мабуть, якийсь магніт у землі лежить»44.

7. Глава 7: «На фабриці Єльворті».
Коваль: «На фабриці Евольті»45. (Завод Ельворті мусить знати кожен, хто вивчав історію Єлисаветграда46.)
Репліки деяких персонажів переписані Ковалем російською — але українською абеткою, що в сучасній Україні, на відміну від Галичини 1930-х рр., навряд чи є ознакою доброго смаку — навіть там, де автор не зазначає, що персонаж говорить «по-московськи»47.
Таким чином, від 1992 р. «Холодний Яр» видавався лише перекрученим три або чотири рази і лише поява передруку, де текст 1-ї частини відтворить видання 1935, а 2-ї — 1937 р., може це трохи виправити. Лариса Лісовська заповзялася перевидати твір батька сама, але зустріла на цьому шляху серйозні перешкоди.


З виданням іншої спадщини Городянина-Лісовського теж не все добре. 2012 р. значною подією стало видання Р. Ковалем збірки «Ми ще повернемось!»48. На жаль, туди не увійшли щонайменше три твори письменника: «Червоний Чортополох», який зберігається у Бібліотеці Народовій і містить відомості про втечу автора з-за ґрат навесні 1931 р. і нелегальне перебування в СРСР протягом року; п’єса за повістю «Отаман Хмара», яка зберігається там само і в кіровоградській бібліотеці ім. Д.І. Чижевського; надруковані львівською газетою (відповідні номери є, наприклад, у ЦДАЗУ) нариси про СРСР станом на початок 1932 р., що також доповнюють біографію Городянина-Лісовського49.

Гадаю, Ковалю варто було, приклавши трохи зусиль, розшукати ці видання, а не ошукувати глядачів у ефірі програми «Гра в слова і не тільки» 7 лютого 2013 р., стверджуючи, що у «Ми ще повернемось!» є всі твори Городянина-Лісовського поза «Холодним Яром»50.

(«Спогади» ж його перевидавали кілька разів, але чомусь під тим чи іншим чином зміненою назвою51.)

До того ж, збірка програє від численних вад — серед іншого, в текстах надрукованих там джерел. Самих лише наведених у збірці відомостей вистачає, щоб датувати втечу Городянина-Лісовського з Херсону 1931 р., не повторюючи стару помилку52. По-перше, в життєпису, складеному у січні 1939 р. на Закарпатті, він написав, що перебував у тюрмах у 1924–1931 рр. По-друге, Коваль наводить відомості про тривалу подорож утікача Радянським Союзом, його працевлаштування в Нижньому Новгороді і відразу ж за цим — спомин майбутньої дружини письменника про те, що Великдень 1932 р. (1 травня) вони святкували разом у Рівному. Це ніяк не погоджується з твердженням про те, що Городянин-Лісовський утік у квітні 1932 р. і перетнув кордон наприкінці того ж року53.

Публікуючи текст уривка «Реєстру старшин, підстаршин та козаків 5-го стр. Збірного Богдано-Дорошенківського куреня 2-ї бригади Запорожської дивізії, відзначившихся в боротьбі за визволення України», Коваль не посилається на Михайла Ковальчука (саме він знайшов оригінал реєстру), а лише на Віктора Моренця, який натрапив на копію в іншому фонді того ж архіву, дає дивне посилання на справу з копією — «арк. не встановлено», коли номер аркуша не викликає жодного сумніву — і неправильно вказує назву документа, внаслідок чого читачу незрозуміло, котрого саме куреня він стосується54.

Переповідаючи опублікований Ігорем Петровим лист командувача радянською зоною окупації Німеччини командувачу американською від 12 листопада 1945 р.55, охрещує першого просто маршалом Жуковим, а другого — «президентом Ейзенхауером». Ніби продовжуючи невдалий жарт, пише, що Городянин-Лісовський у лавах розвідки вермахту (що доведено все ж таки не остаточно56) воював не проти антигітлерівської коаліції, а лише «зловорожої Москви»57. Це не лише нісенітниця, але й навряд чи відповідає біографії письменника, якщо врахувати відомості про його конфлікт з ОУН у часи 2-ї світової58.

У рапорті поручника Юрка Городянина від 28 квітня 1921 р. 4-а Київська дивізія перетворилася на 1-у Кінну59; протоієрей Григорій Боєчко, який обвінчав 26 листопада 1943 р. Городянина-Лісовського з Галиною Талащук, замість прізвища має три крапки60. Ім’я матері письменника, яке у копії з метричної книги важко розібрати, добре читається в одному із знайдених Іриною Гармасій документів (перші чотири аркуші з них чомусь не опубліковані) — але все одно перетворилося з «Людвики» на «Людвину»61.

Припустився Коваль помилки, передрукувавши статтю «Донька Петлюри» (дата її першої публікації — 1941, не 1942 р.; зберігається в НБУ ім. В.І. Вернадського)62, а також не зауважив, що статті з розповіддю про подорож до Фінляндії стосуються весни 1941 р.63 і мовчать про спроби автора, під псевдо «полковник Ворон» — ідентифікувати його дозволяють лише спогади вдови — допомогти Олександру Шульгину наприкінці січня 1940 р. створити загін з полонених червоноармійців-українців.

(Шульгин репрезентував паризькі урядові кола УНР на вигнанні, що намагались долучитися до антигітлерівської — а тоді ще й антисталінської — коаліції64. Чи дійшла справа до формування, не з’ясували досі, здається, і фінські вчені. Усупереч твердженню Городянина-Лісовського, що там «ясно відрізняють українців від москалів»65, фінські генштабісти зазвичай їх плутали, а до білоеміґрантів ставились дуже прохолодно. Саме тому подорож Шульгина, після відмови генштабу 13 січня, організували впливові приватні особи — проте невдовзі Маннергейм змусив їх облишити цю справу. Лише в останні дні війни Фінляндія дала згоду на залучення трьох ветеранів ДА УНР до формування «українського леґіону»66.)



Продовження


Джерело


Скачати, скачать, закачати: sergjj_lunn.doc [107.5 Kb] (викачувань: 13)


 (голосів: 1)

Автор: Admin 3 січня 2016 | Переглянуто: 1094 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ