Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



“… Коротшу, але ще більшу жахом проймаючу статтю помістив нині у газеті „Дейлі Нюз” Доналд Дей, коресподент газети “Шикаго Трибун”. Допис надісланий з Варшави з датою 3. червня. Дей каже, що урядово обчисляють, що в часі голоду в СРСР, у 1933 році померло там п’ять і пів міліона людей з голоду. А теперішні признаки вказують, що цього року помре стільки людей лише на самій Україні.

Москва купує потайки збіже за границей і дає його лише містам (виділено В.К.).

..Щоби по містах зменшити число голодних, поліція (чека) дала наказ непролєтарським мешканцям двацятьвісьмох місточок забратись на село впродовж десяти днів. Коли хто зпоза міста зайшов туди припадково, а поліція його відкрила, мусів забиратися з міста таки того самого дня. Почтові уряди не сміють приймати до пересилки пакунків із сушеним хлібом (виділено В.К.).

Бувають часті випадки людоїдства.

Чека не дозволяє еміґрувати з тих околиць, де найстрашнішій голод. Дня 28. березня Москва видала наказ про цілковиту неволю на „колхозах”. Коло 80 відсотків українського населення нагромаджено на „колхозах”. Тим селянам не вільно залишити своїх домів, хіба за дозволом управителя „колхозу”. Він може вислати одну частину родини до копалень на роботу, а другу залишити на “колхозах” чи деінде.

Колись Україна давала 22 відсотків збіжжа цілої Росії, а тепер Москва придумала голодову смерть для неї – так пише Дей.” ( “Нове село“, 2 липня 1933 р., “Москва хоче голодом винищити Україну. Міліони людей вмирає. Людоїдство.”).

“Дорогі! Ми живем дуже гірко. Маємо голод, який не маємо слів описати. Деякі родини, які раніще мали по 9-10 людей, тепер нараховують тільки 2-3, що лишилися живі. Дуже богато людей утікає, щоб тих, що лишаться живими уберегти від праці копання гробів, і вони або йдуть до ліса, щоб там померти, або не маючи вже сил, умирають десь по дорозі. Сельрада, щодня відвозить мертвих і закопує їх до одної могили без домовин. На полях пси живляться людським мясом. 75 процентів нас мусить померти! Вони (большевики - Ред.) мають се в своїм пляні

… До міста їхати без дозволу Сельради небезпечно, бо потяги межи стаціями задержує Ґ.П.У. (чека). Вона переглядає цілий потяг, і хто не має урядового дозволу, того зараз же беруть на польові праці. Хто відважиться втікати до пашні, на того стріляють. Те саме робиться коли потяги йдуть назад, з міста. Хто везе харчі, в того все відберуть: хліб, картоплю, що є у нас тепер найголовніше. Нема ночи, щоб хто небудь не був у нас забитий у садку, люди крадуть картоплю оден у другого (виділено-В. К.)…” ( “Нова зоря”, 5 жовтня 1933 р., “Голод на Україні. З листа присланого до Чехії”).

6. Влада заперечувала на міжнародному рівні факт голоду на Радянській Україні, більш того, не допускала гуманітарної допомоги з-за кордону.

“… Надзвичайно характеристичне, що „пяті лєтка” досі ще не викликала (і будьте певні, ніколи не викличе!) голоду, масового вмирання російської людности на Московщині. Нема дурних! Цю долю пляново підготовила Росія лише Україні. Мета: остаточна ліквідація української мазепинської небезпеки, після чого „мать Расєя” могтиме нарешті спокійно спочивати на своїх лаврах.” (виділено В.К.).

“…Характеристичне й те, що з приводу голоду в 1921–1923 рр. (про наслідки котрого доктор Haigh, уповноважений міжнародньото Червоного Хреста, вигнаний більшовиками з України, казав, що на Україні тоді мало вимерти 6 міліонів душ) історик тогочасного голоду проф, Фішер писав: „Політика комуністичної партії супроти України має кілька цікавих сторін. Московський уряд не лише не захотів подати до відома американської допомогової адміністрації про становище на Україні, як це він зробив щодо інших областей більше віддалених, але він чинно перешкоджував тому, щоби американці прийшли до контакту з Україною. Москва за всяку ціну ігнорувала голод над Чорним Морем (виділено В.К.), що був не менший, ніж на Волзі…” ( “Діло”, 6 серпня 1933 р., “Страхіття на Радянській Україні”).

“… Який жахливий парадокс! Україна, „шпихлір Европи” перед світовою війною, ця Україна тепер сама голодує. Країна родючої чорної землі, з якої перед світовою війною вивозили за кордон що року більше, як пів-шоста міліонів тон зернових продуктів – головно пшениці – тепер сама гине з голоду через недостачу і відсутність харчових продуктів.

Яка причина голоду на Україні? Найважніша причина така: вона полягає тільки в політиці економічного визиску, яку веде чужа українському народові влада московських більшовиків на Україні. Наведемо кілька фактів. В році 1921–22 український нарід переживав страшний голод, бо влада силою конфіскувала була в українських селян усі харчеві продукти. Коли після періоду „воєнного комунізму” на Україні та в Московщині настала голодова катастрофа , то рад. влада зовсім не помагала українському населенню, лише зосередила увагу всіх власних і закордонних допомогових орґанізацій виключно на прохарчуванню російської людности над Волгою (виділено В. К.).

Маємо безліч документів, що характеризують цю брутальну, еґоістичну політику московської влади супроти голодуючої української людности в році 1921–22. Напр. американський проф. Г. Фішер (Н. Fisher) у своїй книжці про діяльність Американської Допомогової Орґанізації А.R.А. (American Relif Adminiatration), що на її чолі тоді стояв теперішній президент Гувер, пише, що центральний радянський уряд уживав всіх зусиль для того, щоби не допустити допомоги А.R.А. на Україні (виділено В. К.)…

… Норвежський капітан Квіслінґ, співробітник Фр. Нанесена, коли був на Україні, телєґрафував до Женеви 22 лютого 1922 р., що в Південній Україні вмирало тоді з голоду 8 міліонів душ. Жан де Люберсак, економічний експерт при комітеті Нансена, переконався в літі 1922 р., що на Україні в багатьох місцевостях вимерло до 85 відс. всієї людности…

Голодова катастрофа на Україні повторилась у зменшеній силі в рр. 1928–29. Причина була та сама: реквізиції хлібних продуктів у селянства. Коли голод на Україні з рр. 1921-22 і 1928-29 можна було почасти вязати з тодішніми несприятливими атмосферичними обставинами (велика посуха), то теперішній голод вибух після дуже доброго врожаю 1931 р.! Сколєктивізоване більше, ніж на 70 відс. українське селянство мусіло під террором віддати всі свої харчові продукти совітській владі. Податкова шруба виглядала на Рад. Україні в рр. 1931-32 ось як: з 1400 міліонів пудів зернових продуктів, які мало дати сільське господарство цілого Радянського Союзу, одна України мусіла дати 434 міліони пудів. (“Ізвєстія”, Москва, 7 травня 1932 р.) Хоч людність України творить тільки около 19 відс. населення цілого СРСР, то проте ця людність платить аж 31 відс. сільськогосподарського податку!..” ( “Діло”, 28 червня 1932 р., “Голод на Радянській Україні і його головна причина”).

“Недавно вернув з СССР до Риму спеціяльний папський післанник. Він зложив звіт з побуту в країні голоду. Папський висланник ствердив, що положення в СССР дуже поважне. З приходом найблищої зими може вимерти з голоду 12 міліонів людей. Коли Св. Отець вислухав сей звіт, не міг укрити свого болю і сказав: „Мусимо за всяку ціну знайти якусь дорогу, щоби тому запобігти”. Св. Отець задумує вислати до СССР ратункову харчеву виправу, подібно як тому кілька літ. Така експедиція малаби велике значіння. Та не знати, чи совітська влада згодиться на сю папську експедицію.” (виділено В. К.). ( “Нова зоря”, 3 вересня 1933 р., “Св. Отець голодним в СССР.”).

З метою скрити правду про становище українського народу в і трагедію Голодомору, радянське керівництво запровадило в СРСР та на Україні режим жорсткої цензури та інформаційної блококади. Іноземним журналістам було заборонено відвідувати регіони, в яких лютував голод:

“Кореспондент анґлійського „Обсерверу” доносить: Заграничним кореспондентам заборонено виїздити з Москви на провінцію без дозволу влади. Двох американських кореспондентів, котрі хотіли поїхати на Україну, щоби переконатися про розміри голоду, силою витягнено з поїзду. Від того часу без перепустки нікого не пускали. Тепер вже не дають перепусток ні на Україну, ні на північний Кавказ, ні в полуд.-східні райони Росії. Се обмеження свободи рухів кореспондентів викликане змаганням сов. влади укрити страшні розміри голоду в тих околицях. Кілько жертв потягнув за собою сей Голод, годі докладно обчислити. Вісти про голод совітська преса називає фальшивими і провокаційними. Супроти того, пише згаданий кореспондент, нема нічого простішого як дозволити заграничним кореспондентам в Москві на власні очі переконатися про цю брехню і дати їм можність свобідно їздити по СССР.” ( “Нова зоря”, 5 жовтня 1933 р., “Не пускають кореспондентів на Україну”).

Але найбільше прислужився Москві у справі замовчування та спростування факту Голодомору в Україні відомий французький політик, соціаліст, колишній прем’єр-міністр Франції Едвард Еріо. На запрошення керівництва Радянського Союзу він відвідав Україну, багато мандрував по ній, але голоду “не побачив” і після повернення на батьківщину неодноразово підспівував кремлівським можновладцям:

„Еріо, колишній французький премієр, виїхав сьогодні на пароплаві “Чічерін” зі Стамбулу до Совітської Росії”. Таку коротку телєґраму принесли вчорашні часописи. Ніби маловажна справа – а скільки рефлєксій вона викликує! Еріо, попередник нинішнього премієра Франції і його партійний товариш, лідер французьких соціялістів-радикалів, кількакратний міністр ріжних ресортів у ріжних кабінетах, славний бурмістр м. Ліону і т. д. і т. д., є одним із найчільніших державних діячів Франції з одною з наймаркантніших її індивідуальностей. Річ ясна, що до Совітів він не поїхав як „приватний турист”, ані для особистого відпочинку, ані для якихось наук. цілей, ані теж навіть з такої цікавости, з якою ідеться оглядати менажерію. Не може бути двох думок, що це неофіціяльний висланник і посередник француського уряду і що та його подорож тісно звязана з останніми франко-совітськими залицянками…

Не знаємо, чи про зворот передвоєнних позичок говоритиме Еріо у Москві, чи про перспективи нових позичок, таких страшенне нині потрібних більшовикам. Але всі розмови будуть напевне вестися у надзвичайно сердечній атмосфері. Нема ніякого сумніву, що витатимуть скрізь достойного француського гостя з великими почестями і що надовго заздалегідь пущено в рух той весь спеціяльний апарат при Інтуристі, Наркоміндєлі чи якійсь іншій установі, який постійно займається аранжуванням прийомів закордонних гостей…

… За весь час своєї подорожі по совітській „Росії” (як кажуть телєґрами), від “російської” Одеси чи іншого „російського” порту над Чорним Морем починаючи та кінчаючи на Москві чи Лєнінграді – скрізь показуватимуть Еріотові розквіт краю і добробут населення – супроти якого патьомкінівські доми, що обдурювали Катерину II., були дитинячою забавкою.

А треба це конче зробити! Бо Еріо це не лише державний діяч, політик, в даному менті представник французького політичного русофільства. З іменем Еріота звязана ще фірма одного з керманичів „Ліґи оборони прав людини”, пацифіста й гуманіста! І тому Еріо, якого ледви чи повезуть аеропляном з Одеського порту на Червоний Майдан перед Кремлем (це був би найлекший спосіб!), в ніякому разі не може по дорозі побачити опухлих трупів, не закопуваних до часу повного розкладу тому, щоби їхні свояки їх мерщій не викопали і не зїли. Ніяк не вільно ставити діяча „Ліґи оборони прав людини” в незручну ситуацію, нпр. перед вияснення сучасного невільництва в СРСР, супроти якого аракчеївщина була філянтропією, – бож Еріотові нині, як політикові Франції, не вільно протестувати проти совітського пекла, а навпаки – він напевне щиро хоче по повороті до краю опрокинути тенденційні злобні брехні, розсіювані по світі ворогами російського і міжнароднього пролєтаріяту. Тому вже краще повести французького гостя надпрограмово до ще одного діточого притулку і показати йому зворушливий момент, коли перед кожною дитиною буде пишатися глечик з молоком, а в малі рученята будуть встромлені яблука (яблука звичайно після від’їзду захопленого гостя відбирають, але цього він уже не бачить). Не маємо теж ніякого сумніву, що бачитиме Еріо таке знамените „яствіє і пітіє”, що балачки про голод на Україні будуть йому видаватися найпоганішим наклепом...

… У подорожі Еріота маємо не лише доказ, що захід Европи не дозрів, ще до свідомости, що найбільшим злом сучасного світа й людства є московський більшовизм і що першим імперативом цілого культурного світа є здусити те зло. Ця подорож є ще яскравим причинком розкладу, в якому находиться весь соціялістичний табор .” ( “Діло”, 27 серпня 1933 р., “Паломництво до пекла.”.)

“Француського політика Еріо возять тепер більшовики по Україні та хваляться своїми „здобутками”. Возили до Київа, Харкова, на Дніпрельстан, на пару радгоспів. Розуміється, що возили і показували лише те, що хотіли показати, закриваючи перед ним правду: голод і руїну на українських селах.” ( “Нове село”, 10 вересня 1933 р. “Більшовики возять Еріо по Україні”)

“… Польська телеґрафічна аґенція (ПАТ) подає, що Еріо звертав особливу увагу на колективні господарства, на їх виховуючу діяльність та на научний спосіб орґанізування праці. З розмов із робітниками виніс він вражіння, що місцева радянська влада тішиться великою повагою. З особливим признанням говорив Еріо про пошанування там українських народніх почувань . При кінці своєї розмови заявив він, що 11 літ тому написав був книжку про Рад. Союз, в якій передбачував розвиток радянського ладу. Тепер чується щасливим, що в своїх передбаченнях він тоді не помилився…”(“ Боротьба”, 10 вересня 1933 р., “Б. французький премієр Еріо про свою подорож по Рад. Україні.”).

“… подає віденська соціялістична „Арбайтер-цайтунґ” ч. 255. з 15. ц. м. таку телєґраму з Парижа:

„Приїхавши до Ліону, заявив Еріо, котрий повернув до Франції з відбутої на запрошення радянської влади подорожі по Східній Европі, що він має ясне вражіння, що в Рад. Союзі осягнено великанський поступ (підчеркненя „Арбайтерцайтунґ-у”). Голоду він там зовсім не бачив. Бачив, лиш діти з румяними личками, усміхнені жінки та прикрашені хати. Радянське населення виявляє справжній шал до праці. Рад. Союз це країна, що стремить до того, щоби стати могутністю, яка є така сама велика, як Зєдинені Держави. Країна має все, чого потребує: машини, сировину й людей”.

Вістку цю подала паризька, а за нею европейська преса. „Діло” з 19. ц. м. мусіло подати цю вістку паризьких часописів. В цій вістці є такий висказ Еріота про Рад. Україну:

„Україна, про яку поширюють різні вістки, особливо, що там лютує голод, є справжнім садом. Збіжжя й молока не бракує”.( “Боротьба”, 24 вересня 1933 р., “Еріо про Радянський Союз” ).

7. Влада здійснювала продаж зерна за кордон за демпінговими цінам, у той час, коли населення України гинуло з голоду.

“… ХЛІБ ВИДЕРТИЙ СЕЛЯНАМ ДЛЯ ЧУЖОГО КАПІТАЛУ.

Антагонізм, що дозрів між Москвою і Харковом саме тепер до такого ступня, що охопив комуністичну партію є в першій мірі наслідком безоглядної хижацької політики Москви, яка вкинула український нарід у господарську катастрофу, таку, якої світ досі не бачив. (виділено В. К.) Переведена колєктивізація хліборобства, що мала на меті влекшити контролю над збіжевою продукцією мала той наслідок, що український селянин крім голодового пайка залишеного йому на підставі закону мусів віддати все збіжжа, щоби Москва з тим більшим розмахом могла вести твій дампінґовий експорт. А коли жнива ставали щораз слабші, а Москва надалі була приневолена платити за машини куплені на чужині, висунула вона попросту твердження, що українські селяни саботують „збіжеву кампанію”. Достави збіжжа на чужину не зменшили і селяни мусіли голодувати. Це справді трагічна іронія долі, що український селянин у „пролєтарській батьківщині” мусить вмирати з голоду, щоби чужинні капіталісти нічого не втратили.

… Імовірно, що вже цього літа міліони українських селян померли з голоду . Довідуємося з найпевнішого джерела, що в Київі денно сотні селян, прогнані з сіл голодом, падали мертві на вулицях. Навіть в українській комуністичній пресі згадується часом тихо та обережно про нехтування українців у користь росіян…

… Це безприкладне хижацтво, це плянове вниищування великого народу (виділено В. К.) відбувається не десь у „далекім нецивілізованім краю”, як інколи дехто називає кольонії великих держав, але у межах нашої частини світа. І це діється в часі, коли майже всі европейські держави стараються навипередки запевнити собі ласку Москви.” ( “Діло”, 10 вересня 0933 р., “Політика безприкладного хижацтва”).

“… Населення так звикло до голодівки, що обходиться найменшою кількістю поживи. Тими півтора міліонів тон збіжа, яке більшовики за безцін викинули за кордон, можна булоб урятувати дуже легко міліони населення України, що вимерли з голоду (виділено В. К.). Але зменшення населення України переводить більшовицька влада цілком систематично. Поруч із страшним збільшенням смертности зменшується цілком природно і число народин.

… При тій надвишці пшениці, яка істнує тепер у світі, допомогу укр. населенню можна би дуже легко перевести, але в першу чергу треба примусити московський уряд допустити цю інтернаціональну допомогу. Це могли би зробити найлекше Злучені Держави, поставивши визнання СРСР в залежність від допущення допомоги голодним на Україні (виділено В. К.). Знов-же церква ріжних віросповідань моглаб найскорше вплинути на сумління громадянства Америки і Европи… (УКРБЮРО ЖЕНЕВА.)” ( “Діло”, 3 вересня 1933 р., “Чужинець про становище на Україні.”).

8. Масового поширення набули факти нищення збіжжя через волюнтаристські порушення правил агротехніки, неправильне зберігання (часто під відкритим небом), відсутність необхідних приміщень та транспортних засобів. Але в усіх випадках зерно не передавалось голодуючим.

Політика терору і визиску, безграмотні, волюнтаристські методи господарюванні, запровадження економічно необґрунтованих, непомірних податків, інші руїнницькі дії московського керівництва щодо України дуже скоро дали свої жахливі плоди:

“Наслідком безладдя в радянській збіжевій господарці зіпсувалися величезні маси збіжа, зібрані з останньої жнивної кампанії. Як повідомляє “Правда”, з причини недостачі фахового нагляду змарнувалося пів міліона тон збіжа, зареквірованого від селян. Тепер визначили окрему комісію, що має перевести ревізію в держ. збіжевих маґазинах.” ( “Діло”, 17 квітня 1932 р., “Пів міліона тон збіжа змарнувалося”).

“Цьогорічні жнива на Україні творили видовище, у порівнанні з яким татарське лихоліття було золотим віком. Ці жнива переводила московська влада в панічному поспіху, намагаючися виволікти можливо скорше, можливо більше збіжа поза межі України, не оглядаючись на страшний голод населення…

… Значна частина збіжа гине в часі транспорту: З стації Красний Лиман наприклад повідомляють, що там лежить 1.500 ваґонів збіжа. Понад двіста ваґонів збіжа лишається без всякого накриття і починає псуватися від дощу. З Новоросійська повідомляють, що на півдні Кубані дуже зле обходяться зі збіжем. У Темрюкськім районі лежить над рікою Кубаню на дворі 900 тон пшениці та ячменю, сотки тон збіжа лежать непокриті і на стаціях Лінейная та Кримская. („Ізв.” 9. IX.). У Дніпропетровську лежать на дворі без покриття 37.000 тон збіжа. У Чернигові скупчилось 10 міліонів вохкого збіжа, якого не можна в такім стані везти далі, сушилень нема. („Ізв.” 8. IX.); і так далі без кінця і краю. Отже хижацька Москва, що награбувала на Україні страшні маси збіжа, не є навіть у силі вивезти його. Збіже псується, гине в той час, коли ним можна булоб урятувати від голодової смерти міліони українського населення (виділено В. К.)… ( “Діло”, 21 вересня 1933 р., “Цьогорічні жнива на Україні”).

“Московський кореспондент „Дейли Телєґрафу” доносить: Совітське правительство стривожене великими стратами при зборі збіжжа. Новий всесоюзний прокуратор Акулов заявив прилюдно: “В справі охорони хліба вже по його зібранні державними аґентами відкрито повний хаос. Крадуть зі складів й елєваторів вже не тільки чужі злодії, але й зелізнодорожники та персонал елєваторів. В околицях Москви збіжжа гниє в ваґонах, на стації Ховрино стоїть 111 ваґонів з мокрим гниючим збіжжам і т. д.[”] – А з України вивезли товариші все збіжжа і наш нарід догибає...” ( “Нова зоря”, 21 вересня 1933 р., “Соціялістичний хліб” щезає”).

Кореспондент московської „Правди” довідується, що на залізничій стації в Жмеринці находиться поверх 4 міліонів пудів збіжа. Коло 300 ваґонів, зісипані на відкриті льори і сяк так прикриті. Зерно для 100 ваґонів лежить під голим небом. Збіже лежить на складах уже довго і гниє. В останньому часі стаційні управи домагалися 2.700 ваґонів на вантаження, але дістали тільки 627. Стаційні управи просять, щоби позволили їм зсипати збіже в ждальні салі та бюрові кімнати. Стація Дунаївці перестала приймати збіже, бо нема де зсипати (виділено В. К.). Не менше погано налаштований водний транспорт. На основі інформацій „Правди” із Ростова у пристанях долішнього Дону накопичилось 20.000 тон збіжа і вантаж на баржі йде дуже поволі. Нема людей до вантаження і нема на що вантажити. А тимчасом збіже марнується.” ( “Діло”, 7 вересня 1933 р. “Гниє зерно на Радянській Україні.”).



Джерело


Скачати, скачать, закачати: vsm_dokazv_genocidu_z_arkhvnikh_polic.rar

 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2015 | Переглянуто: 620 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ