Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Діється це тому, що голод на Україні викликаний не тільки крахом совітської колєктивізації. Він такий страшний особливо тому, що його викликує і піддержує Москва з розмислом, аби в той спосіб вилюднити Україну. Голод – це тільки один із способів боротьби Московщини з Україною, яка прямує до відірвання від Москви. Це найбільш варварська ставка Москви, що прямує до знищення українського національного самостійного руху на Україні…” ( “Діло”, 4 жовтня 1933 р., “Рятуймо Україну від голодової смерти! Поклик Обєднання Українських орґанізацій в Америці”).

“… (Місцевість). Дня 6. УІІ. 33 ... Отвічаю на твоє пісьмо, котре ти мені прислав, щом получив 6. УІІ. 33 года. Дорогий товариш... твого брата Н... осудили на 5 літ криміналу і три роки вісилки на остров Сахалін. Осудила єго Советская влада за то: він був в сільраді віборним і єго заставляли, щоб він забирав хліб у хліборобів, так можно сказать грабив. А в людей хліба не було, єго забрали тілько помолотити. А їх заставляли, де хочити возьміть, а нам дайте. Так то, що вони загадали зробить не можна було. Так товарищь, що він (Н…) до мене прийде тай плаче, що мені робити. І відтіля ни пускали і він того виполнити не мог тай єго за то судили. Та не думай, що він чим нибудь провинився, він нічим не винен. І так дорогий товариш тут не тільки одного Н... судили. Тут судили не сотні, а тисячі. Навіть судили за то, що як найдуть 10 кіл. пшениці, то судять на десять літ, а як найдуть 100 кіл., то розстрелюють. Много людей постреляли, много померло в криминалі потому, що їсти нічого не давали. Так і знай дорогой товариш, що єго судили нізащо, повір мені, напевне. Дорогой товариш, не могу тобі написать і нарисувать ту картину, яка тут проходи до сего время і той день,коли судили Н... і єго гнали під стражой, як забилося серце і стало каменем, що єсліб різали - кров не пішлаб. Описувать дальше не буду потому, що перо не пише, не видно лінійки. Дорогой товариш, ти пишеш, що він (Н…) просив метрику і свідоцтво моральності . Потому, що він і я хотіли відірватись з із цего пекла, потому що нас насильно заставляють буть Рускими, а потом збиткуються над нами (виділено – В. К.). Так що дорогой товариш, як що зможеш там що зробити, то зроби, а як ні, то напевне нам тут помирать оцю зіму. То напевне, потому що їсти і палить в хаті нема чем, так що голодні і холодні і голі…” ( “За Україну”, 1 листопада 1933 р., “Два листи з “України” галицького селянина до родичів і товариша в рідному селі” [2] ).

,,На весні голод був великий. Люди пухли з голоду та мерли сотнями. Тепер по жнивах голод припинився, та з весною може знову вернутись. Совітським підданим живеться страшно зле. Сколєктивізованих селян гонять до праці днем і нічю, а їсти нема що. Вільні господарства донищує влада податками. Від дійної корови треба, платити річно 900 літрів молока податку. Державі продати корець пшениці 50 руб., купити 200, кінь коштує 2.000 руб, корова 2.000. Нині худоби по селах мало. Все зїли підчас голоду. Де в селі було підчас зими 3000 – 5000 овець, там нині менше десятка. У краю страшне злодійство та бандитизм. Грабіжі на деннім порядку”. – І нема ніяких відрухів, як так люди терплять? – „Де може людина спухла з голоду бунтуватися. Нічого не можна вдіяти…” ( “Діло”, 28 грудня 1933 р., “Розмова з утікачем з Радянської України”).

… В 1933 году началась коллективизация, всё у всех забрали и согнали в колхоз. Кормить животных не было чем, всё посдыхало. Люди остались без ничего. Накладали налоги, приходили домой, забирали вещи, так как денег не было выплатить налоги. Мы уже были голодны…”

Із спогадів Панченко Поліни Леонтіївни, 1927 р.н., уродженки с. Филинці Любарського району Житомирської області, мешканки м. Львова

3. У селян примусово було вилучено усе зерно, у т.ч. посівне, а також харчі, що зберігались безпосередньо у хатах.

“… Вже нині стверджено, що катастрофа також тепер, в часі нових жнив, поступає дальше. Щоби заспокоїти потреби промислових центрів, як се отверто повідомляє совітська преса, селянам України й північного Кавказу відбирають силою нове збіжа (виділено В. К.). Голодова катастрофа в СССР внаслідок сего дійде з найблизших місяцях до вершин і знов погибнуть міліони людей.

Довше мовчати про те, се значить збільшати невиносимо відповідальність цивілізованого світа у масовій смерти в СССР, нести вину за те, що в тім часі, коли цілі частини світа нищать надмір збіжжа та харчів, то населення в СССР гине голодовою смертю, при чому приходить до вбивання дітей і до людоїдства…” ( “Нова зоря”, 27 серпня 1933 р., “На поміч голодуючій Україні.” Звернення кардинала Т. Інніцера”).

“… Любі друзі! Не можна і передати вам того, власне того нашого становища, в якім нині ми, народ України, і всього СРСР перебуваємо. Зараз СРСР – країна жахливого голоду. Не говоримо вже про становище з одягом, якого надзвичайно мало, а то і зовсім нема – внаслідок чого – велика дороговизна, що нічого і не докупишся, – ходиш обшарпаний, босий... Вулиці міст забиті нашим трудовим братом, який гине з голоду. З кожним днем, то більше прибуває голодних в міста…

Візьмемо ми для прикладу справу з хлібом, зараз найболючіше питання країни Рад. Ми можемо запитати більшовиків та їх вождів. – Для чого було забирати в осени, зимою, ба навіть і весною хліб, останній хліб до зернини, для чого ходили залізні мітли, для чого оставляли не лише окремих селян без хліба, а залишили цілі комуни, радгоспи, і взагалі всі колгоспи, у всіх трудящих селян, і для чого вони відправили ввесь хліб за кордон, що в наслідок цього – країна Рад зісталася голодною, холодною, голоюй босою?! – Вони відповідять – “Будуємо соціялізм”…” ( Діло”, 16 червня 1932 р., “Лист з Радянської України. Як оцінює теперішнє положення в УСРР український робітник з Донецького басейну?”).

“… Лист з України… подає такі факти:

„У нас тепер страшна голодівка: за один пуд муки платять 100 карб, і то не захопиш. А врожай 1931 р. був у нас добрий. З Н. Н. (село на Херсонщині) мусіли селяни віддати державі більше, як 40 тисяч пудів пшениці (40 вагонів). Хто заробив за літо більше, як 12 пудів, теж віддав державі. Картоплю також віддали, так що й на насіння не зосталося (виділено- В. К.). Коні в колективі здихають з голоду, бо годують самою житньою соломою. В час посіву коні пристають. У мене ще зосталося харчів на один місяць, а тоді не знаю, що буде. Корову віддав у державу на заріз, не маю ні свині, ні корови. Напевне прийшов кінець нашого життя. Сала нема, молока нема й не буде. Коров цього року майже не лишилося, всі кінчені. Всім біда. Добро від нас утекло, осталося тільки лихо...” ( “Діло”, 28 червня 1932 р., “Голод на Радянській Україні і його головна причина.”).

“… Дорогенькі мої, прошлий рік то ще пів біди було, бо ще можна щось було купити, а цей рік то не пів біди а десіть вкупі та маленькі збоку причепились. Соромно мені вам споминати як я живу, стидно вас просити помочі, бо яж не хлопчина а в половині віку, волос посивів на моїй голові, на силах підупав особливо цей рік. Крайна нужда і голодівка як ніколи в житю не перебував… Я був обезпечен харчами до врожаю, але не ставало до пляну хлібозаготовлі і бриґада все забрала в Пилипівку. Остались ми прямо голодні і так день за днем ведемо на кварті круп чи муки котру купили або за що заміняли… На Бога вся надія, як не схоче нас загубити і видержим до врожаю. Та не знаю як буде з нами, бо нема сили, зовсім охляв, а є такі сусіди, що як сяде то встати не годен. Давби Бог дочекати як паски, та не знаю чи буде з чого опекти її, хотьби Бог дав якої лемішки з бурака та макуха та коколю, бо муки нема средства купити. Кукіль з горошком 16 кгр. 50 Руб. і трудно найти. Певно чудно вам за нашу жизнь і нашу дешевизну. Дай Боже щоб ви сего не знали і не бачили а ми вже переживаємо це всьо певно за наші гріхи, за проступки перед Богом бо много забули за Бога і хулять єго сьв. імя. Господи прости нам і виведи нас з цего тяжкого горя, дай хоть силу і крепость видержати щоб не померти бо дуже хочу ще з вами бачитись і поговорити хоть з годину, бо дуже часто ви всі снитесь майже кожду ніч…

Син...”

( “Діло”, 5 травня 1933 р., “Країна нужди і голодівки... Лист з Совітської України.”).

“Читаємо в яворівському „Українському Слові”:

“На днях повернув з Наддніпрянщини яворівський земляк, проф. Остап Менда … Те, що ми вчули, просто страшне. Т. зв. українізація прогомоніла і сліду не стало. На Україні панує Москва й московський дух . Всесильне ҐПУ (чрезвичайка) страшним терором наложило каганець на уста трицяти міліонів українців. Всі писання більшовицьких газет про добробут, про розвій шкільництва, освіти і т. п. – це найбільша в світі брехня. Населення у крайній нужді. Тифи й голод винищують цілі округи, бо Москва все збіжжя забирає з України для себе . Около два міліони українських селян цього року згинули з голоду. Дуже часто трапляються випадки крадежі дітей і людоїдств…” ( “Діло”, 5 серпня 1933 р., “Поворот нашого земляка з більшовицького раю.”).

“… Саме цими днями до П. прибула одна, інтеліґентна жінка Н., німка з Москви. Вона мені оповідала ось що:

– „До Москви прибувають масово втікачі з України в надії зберегти тут своє життя та за великі гроші добути собі хоч кусничок хліба... На Україні його ніде дістати... Українські села стоять напів залишені та зруйновані насильною колєктивізацією; виглядають, як пустка, що заросла буряном... Є села, в яких не побачите ні одної живої душі; посчезали навіть коти та пси... Москва позабирала з України все, що тільки змогла…”

На мій запит, у чому саме причина цього голоду, вона відповіла: „Це безоглядна політика здирництва, яке систематично провадить Москва особливо супроти України. У самій Московщині так воно не є, але з України видирають буквально все, що тільки можна силою забрати. Все це стягається переважно до чужих більших центрів, де голод ще так не відчувається; але і тут він неминучий, бо з оголеного села більше не буде змоги щось дерти...” (виділено В. К.). ( “Діло”, 16 вересня 1933 р., “Голод на Україні. (На основі автентичних листів з України.)”).

“… Усе було забрано аж до останніх буряків і гнилої картоплі... Місяцями у хаті не було нічого, крім води і солі. …Те, що активісти із щупами ходили, шукаючи захованого зерна, що люди десятками і сотнями умирали просто неба, що відбирали останні лушпайки картоплі і т.ін., є чистою правдою! Переповідати одне й те ж ще раз, мені здається, немає потреби. Але оповідь про один випадок вразила мене особливо. Коли активісти у черговий раз прийшли до хати шукати зерна і не знайшли нічого, крім горщика з пісним борщем у печі, то вони самі з’їли той борщ, не зважаючи на благання матері і плач голодних дітей…” Із спогадів Кам’янця Микити Яковича , 1921 р.н. та Кам’янець (Сивокінь) Марії Дементіївни, 1926 р.н., уродженців і мешканців Черкаської області

Тато не хотів іти до колгоспу. За це комуняки-гепеушники в 32 р. розібрали стодолу, забрали двоє коней, середняцький інвентар, з 4-х десятин – 3 десятини поля, … пустили сім’ю по світу. Більшовицькі нишпорки весною 33 р. вигребли з обійстя все чистісінько, навіть насіння. Сім’я – тато, мама, брат 18 р., сестра 15 р. і я, всі працездатні, здорові залишились без всяких продуктів і права на існування…”

Із спогадів Деречі Василя Денисовича, 1921 р.н., уродженеця с. Глезно Любарського району Житомирської області, мешканець м. Львова

… Для пошуків зерна шукачі мали в руках металеві щупи – залізні прути з кільцевою ручкою уверху і ключкою унизу. Ключка не відхилена од прута, як та, яклю скубуть солому, а зрізана уверху, а на зрізі – ямка, глибиною в сантиметр. Щупами перещупували увесь город, усі підозрілі місця. Загнав щуп у землю і виймає назад. Якщо натрапив на зерно, чи на що інше, воно зачерпується заглибиною тієї ключки…

… Проклятою народом була колишня кріпосна система .”

Із спогадів Кучера Федора Гавриловича, 1923 р.н., уродженеця с. В’язівок Городищенського району Черкаської області, мешканеця м. Сміли Черкаської Області

4. Голод у таких масштабах був не на усій території СРСР, а в основному лише там, де населення було переважно українське. Крім того, міське населення одержувало продуктові карточки, а селяни не мали і цього.

“… 4. ЧОМУ МОСКВА ВИГОЛОДЖУЄ УКРАЇНУ?

… Половина великанської території Союзу, вся північ і малощо не всі промислові центри і райони живуть довозом надвишки збіжевих продуктів полудня, головно України. Від їх скількости, зглядно від мінімального постачання засобами поживи консумційної части Радянського Союзу, зокрема його промислових центрів, залежить існування і будуччина комуністичної держави. Звідси і провідна думка, що найважніша й основна задача радянської господарської політики – це забезпечення тих районів у засоби поживи. На практиці це виглядає так, що без огляду на те, яке було жниво, лихе чи добре, консумційні осередки мусять за всяку ціну дістати мінімальну скількість харчових продуктів, хочби ті, які їх мають постачати, самі голодом примирали (виділено В.К.) . У минулому році в брутальний спосіб забрали селянам їх збіжжа, так що вже в лютім шаліла на Україні, тій колись найбогатшій землі, а також над Волгою і на Кубані страшна голодова нужда. Сотки тисяч і міліони впали її жертвами…” (“ Діло”, 28 липня 1933 р. “Голод на Україні. Написав для „Діла” д-р Евальд Амменде ґенеральний секретар Конґресу Національностий (Відень).”).

“… Не зважаючи на всі старання московської еміґрації використати голодову катастрофу на Україні для своїх партійних обрахунків з більшовиками, в европейській пресі все яскравіше зазначується національно-політичний підклад голоду на Україні. До цього причинююються всі, що хочуть дати европейському читачеві обєктивне представлення голоду в межах СРСР. Союз боротьби проти III. Інтернаціоналу під проводом досить відомого п. Обера видав мапу голодових районів, подібну мапку подав часопис „Пражскі Ліст”, як одна так і друга досить точно покривається з етноґрафічною мапою України (виділено В.К.) …” ( “Діло”, 3 вересня 1933 р. “Европейська акція проти голоду в Україні”).

“… Прийшло нове число “Матена” з 31 серпня з новою передовою п. з. “Голод на Україні”… Ось переклад цієї статті:

”… Саме, щоби винищити всякі самостійницькі змагання радянський уряд орґанізував систематично страшний голод, що й панує тепер, у надії, що остаточно вигубить увесь нарід, якого єдиний гріх – змагання до волі.

Голод обмежується до України і північного Кавказу (виділено В.К.); в інших частинах СРСР населення дістає харчеві пайки, але може прогодуватися…”

“… Податки, що мали підготовити голод (виділено В.К.) , пригнітають цей нещасливий край страшним тягарем…” ( “Діло”, 6 вересня 1933 р. “Страшне лихоліття населення на Україні… Друга стаття “Матена”.”).

“Дейли Телєґраф” повідомляє: Американський професор Річард Селлет сказав у Берліні: За останніх 6 місяців в Полудневій і Східній Росії, на Україні та на Північнім Кавказі погибло з голоду до 10 міліонів людей. В декотрих селах, по словам проф. Селлета, погибло до 80 проц. населення (виділено В. К.) . Проф.Селлет взиває американські церковні круги й орґанізації Червоного Хреста до зорґанізування з іншими краями допомоги для голодуючих в СССР.” ( “Нова зоря”, 16 липня 1933 р., Жахливі вісти з “раю”. 10 міліонів людей погибло з голоду”)

“… Вибух голод і почали люди вмирати з голоду у 1933 році, після того, як уряд забрав увесь – без решти – хліб у селян; це зоветься там „под метьолку”...

… Мерців влада не дозволяє хоронити так довго, поки трупи зовсім не пічнуть розкладатися, а це тому, що коли похоронять свіжі тіла, негайно нічю населення відкопує могили і вживає трупи на страву. Людоїдство страшенне поширилося. Дуже часто батьки зїдають померших з голоду своїх дітей… Вимирає виключно українське населення …

… Адміністрація по містечках і совітських господарствах майже ціла неукраїнська… Вони матеріяльно забезпечені, тому, що купують харчі у т. зв. закритих розподільних складах, де дуже низькі ціни. Ріжниця поміж цінами у тих розподільних складах та на базарі така: житній хліб, чорний, 1 кґ. ринкова ціна 5 рублів, ціна у заачинєних складах 50 коп., 1 шт. молодої цибулі рин. ц. 1 руб., у зачинених складах 10 коп., 5 шт. редькви 1–2 рб., у зач. скл. 10–15 коп., 1 кґ. масла 50–60 рб. у з. с. 11/2–2 рб., звичайна житня мука, пуд (16 кґ.) 250 рб., у з. с. 31/2 –4 рб., крупи, пшениця, 1 кґ 7 рб., у з. с. 25–30 коп., 1 кґ. цукру 17 рб. у з. с. 55 коп., „хромові” чоботи 250 рб. у з.с. 25 рб „юхтові” чоботи 120 рб., у з. с. 10–12 рб. і т. д.

Купувати у тих закритих розподільних скла­дах можуть лише урядовці вищої адміністрації…” ( “Діло”, 23 серпня 1933 р., “Статистика голодової смерти… “).

“Вимирає з голоду на очах Европи великий, богатоміліоновий український нарід. Вимирають доведені до краю насильницьким визиском завойовника – червоної імперіялістичної Москви – Радянська Україна й інші південні області Радянського Союзу – як Кубань і Донщина, які творять тепер т. зв. Північно-Кавкаський край, а заселені також переважно українцями.

… Вимирають цілі села. Трупи голодних валяються по вулицях міст і на дорогах сіл. Прокидається людоїдство. А більшовицька влада, замісць помочі, без жалю стягає останнє збіжа з краю і вивозить до Московщини та нечуваним терором заглушує великий протест.

Урядова преса в Радянському Союзі, – а іншої там нема, – про голод населення і знущання над ним, розуміється, мовчить. Навпаки, більшовицька влада заявляє, що ніякого голоду нема, що це вигадка контрреволюціонерів та інтернаціоналістів [3] ….

… Насаджуючи примусом колєктивізацію в країні селян-хліборобів, північні насильники - російські більшовики, не здрігнулися перед фізичним винищуванням міліонів міцних, працюючих селян за спротив чужій їм системі, що накладає на них пута рабства. Одних нищать на місці воєнною силою, інших гонять сотнями тисячів у далекі північні сторони, де вони гинуть масово з голоду і холоду, в тяжких умовинах каторжних робіт, рубаючи дерево у тайзі, копаючи біломорський канал, виконуючи під батогами чекістів інші примусові роботи . Так майже цілком викорінено хоробру людність Кубанщини, в Північно-Кубанському краю, так здесятковано населення цілих округ Радянської України, а одночасно спроваджують на українські землі поселенців з російської півночі. Робить це більшовицька Москва систематично і пляново, щоби стерти з лиця землі український нарід і зліквідувати українську проблєму (виділено В. К.).

З тією метою московська диктатура почала останніми часами нечуваний похід проти українського національного життя, ліквідуючи рештки назверхньої самостійности Української Соціялістичної Радянської Республики, русифікуючи адміністративний апарат і культурне життя на українських землях. Тисячі інтеліґентних працівників українців, навіть комуністів, ліквідують безсудними розстрілами та засланнями поза межі України, як контрреволюціонерів і ворогів славетної пятилітки та колєктивізації, що повернула богату країну в голодову пустиню… ( “Діло”, 14 вересня 1933 р.До культурного світу. Заклик Українського Громадського Комітету Рятунку України”).

“Католицька Пресова Аґенція доносить: 3 ініціятиви Його Еміненції Кардинала Інніцера відбулися у Відні збори представників майже всіх народів, котрих співплемінники терплять голод в СССР, щоби застановитися над способами допомоги тим нещасним… Комітет оповістив відповідну відозву до людей всего світа… В заклику до опінії цілого світа Комітет підчеркує що передовсім на Великій Україні і Кубані масово вмирає населення від голоду, т.зн. на українськім чорноземі й на українській території.” (виділено В. К.). ( “Нова зоря”, 26 жовтня 1933 р., “Міжнародний Комітет Допомоги голодуючим на Україні та в СССР”).

“… Я спитала, чи нема тут якої пошести, коли всі мають боляки і такі спухлі. Всі боялися мені відповісти, бо шпигунство тут страшне. Коли докажуть кому який донос відбирають трохи їжі, а чого люди не зробили би, щоби дістати шматок хліба! Досить, що я довідалася, що люди з голоду, щоби наповнити чимсь шлунок, їдять листя з дерев, здирають кору, з трачиння і дикого зілля пробують робити якусь саламаху: – що всім доведеться померти, саме тоді як жнива добрі. Збіжа не вільно і торкнутися, бо його пильнують варти в будках і мають наказ розстрілювати всіх, що підійдуть до поля…

… – Та чи нема якої влади, до якої ви могли би звернутися?

 Нема нікого . Влада сама завзялася, щоби нас знищити. Хотять, щоби ми гинули, орґанізують голод (виділено В. К.). Ніколи ще не було таких гарних жнив, а не вільно їх рушити. Коли нас переловлять, що відрізуємо колоски розстрілюють або кидають до вязниці, а у вязниці за три тижні вмирають люди з виголодження…” ( “Діло”, 6 вересня 1933 р., “Страшне лихоліття населення на Україні. Стаття “Матена”.).

5. Влада не допускала міграції сільського населення у пошуках прохарчування у міста або в інші Союзні Республіки і навіть забороняла приймати харчові посилки на Україну.

“Знамя Росії” доносить: Між УРСР і РСФСР установлено границю. Звичайним “горожанам” України білетів їзди в Росію не видають а то для того, щоби не допускати напливу людей з голодної України в напів голодну Росію. ҐПУ завертає також тих Українців, котрі пішки перейшли границю й опісля сіли в поїзд. Контроля поїздів дуже строга. З того що в урожайній Україні тепер далеко більший голод ніж в студеній Росії, можна собі уявити, як основно червоні товариші з Москви виграбували нашу Україну, а все в імя прекрасної ідеї Карла Маркса. Від тої ідеї вже всім тамошнім Українцям покрасніло в очах.” ( “Нова зоря”, 8 червня 1933 р., “Границя між Україною і Росією. Завели її аби не пускати голодних з України”).

Джерело


Скачати, скачать, закачати: vsm_dokazv_genocidu_z_arkhvnikh_polic.rar



 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2015 | Переглянуто: 649 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ