Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Осе ясний доказ, що радянська влада збільшує доходи т.зв. пролєтаріяту коштом села… Бож кількість сільського населення не тільки не зменшується, а навпаки воно приростає куди скорше, ніж міське (виділено В.К.), а помимо того його дохід зменшений на 1/3 частину. Наслідок цього – безмежна нужда і руїна села на користь розбудови міста і …всесвітньої революції.

Для ще яснішого представлення цієї справи, слід згадати, що “пролєтаріят”, якого доходи в 1932 р. оцінюють аж на 46,3 прц., дає всього 4 прц. цілого населення союзу…”  ( “Діло”, 26 лютого 1932 р., “Руїна села в СРСР”).

Проте, українське селянство у своїй масі не бажало переходити на “соціалістичні”, “колективні” методи господарювання і тому до хліборобів було застосовано цілий арсенал найрізноманітніших засобів “агітації” за колгоспний лад. Про деякі з цих методів писав очевидець і учасник колгоспної перебудови села:

„… Як я вже казав, у нас у Мосинцях до колєктивізації відношення було цілком ясне: інші нехай собі що хотять роблять, а нам і без колхозів добре. Тому ніхто до них і не голосився. Аж ось в осені 1929 року починають до нас їздити „аґітатори-орґанізатори” і схиляти до колгоспів і то так сьогодні сход тягнеться до вечора, а на другий день знову, а у вечорі знову. Люди сплять на тих зібраннях, мовчать... а до колгоспу не голосяться. Тоді в слідуючий приїзд аґітатора справа починається з другого боку. При відчиненню сходу проголошують, що невдачі колгоспного руху залежать від кулацької „контри” і тому всіх винних у цій куркульській „контровій” пропаганді рішено виселити, а майно їх віддати на майбутній колгосп. Тут же зараз по списку починається конфіската майна у тих, хто був у списку, заготовлення підвод і відправка куркулів на стацію. Боже ти мій праведний, що робилося в селі: плач жінок, дітей, худоба реве, люди пробували сперечатися... Так де там, нагнали чекістів і в один день коло сорока родин „розкуркулено”, сорок хат стало пусткою, сорок господарств зруйновано до тла і то мабуть чи не найкращих. Скликають сход, знову агітатор починає нахиляти людей до колгоспу і знову ніхто не пишеться, або приголоситься яких три чотири чоловіки з самих ледачих...

Треба теж знати, що серед тих агітаторів дуже рідко трапляється наш чоловік,… хоч говорити стараються по нашому…

Після цього начальство наше зовсім озвіріло. В село нагнали силу чекістів, приїхали оратори і разом зі скликанням сходу тягнуть людей на висилку і примовляють, що так буде з кожним, хто не пристане до колгоспу. Щож нам бідним було робити? Мусіли вписатися, записався і я…

Треба додати, що не дивлячись на безліч отих сходів та промов, ми так і до останнього часу не знали на практиці, що це таке той колгосп. Та мабуть і самі „оратори” теж того не знали.

Коли наші Мосинці почули, що Сталін заявив, що з колгоспу вільно кожному виписуватися (до речі цього Сталін зовсім не заявляв), то вони раптово і просто таки валом почали виписуватися з колєктиву і в колгоспі на осінь 1930 року і початок 1931 залишилося не більш 35–40 проц. всіх тих, що з початку до нього записалися. Радість на селі була спершу надзвичайна, але коли довідались, що з колгоспу їм нічого не вернуть, що і землі їм не дадуть, тої, що вони передали були в колгосп, то дехто знову готовий був до нього вернутися. Післяж того, як проголошено нову „хлібозаготовку” і вияснилось, що на тих, хто повиходив з колгоспу накладуть в 4–6 разів більше „продналогу”, то тоді майже всі кинулися назад до колєктиву. Але тут вони довідалися, що їх можуть прийняти лише тоді, коли вони представлять посвідки про виконання зобовязань хлібозаготовки. А якже вони могли це зробити і без землі і господарства? Дехто почав останнє спродувати, купувати хліб і предявляти його за посвідками, дехто мав його прихованим і теж здавав, а багато з цих нещасних почало кидати село і тікати куди очі глядять, шукаючи праці на фабриках, будівлях, копальнях і т. і. Це був початок того великого руху з села, який продовжується весь час і котрий приводить до того, що в селі, де було раніш щось коло 590 рільних господарств, на весну 1932 року не менше 150 хат стояло забитими і пустими, при чому те число щораз більшало. Виходить, що за неповних два роки одно село тратило майже третину своєї людности…” ( “Діло”, 13-16 вересня 1932 р.,“Голод і руїна в УСРР.”).

“Повернув з Рад. України земляк-галичанин, своєрідний „репатріант” з другої частини тої самої рідної землі… це п. Василь Франко (виділено В. К.), братанок великого письменника, тесля. Виїхав він на Радянщину 10. червня 1931 року, а вернув 28. жовтня 1932, себто був у Совітах несповна півтора останнього рок… Однак їхав туди як щирий ідейний симпатик більшовиків і їхніх „радянських” порядків, будучи тоді членом партії Сель-Робу…

“… Працював я у березанському радгоспі ім. Ворошилова, київської округи. Працював як стельмах, від 6-ої рано з перервою на обід від 12–2. і потім до 6-ої вечір. Харчувався у спільній харчівні („столовці”) разом зі жінкою, яка працювала там-же... Харч у харчівні був одноманітний і складався: снідання – пшоняна зупа і 100 ґр. хліба, обід – борщ, каша і 200 ґр. хліба (борщ – це була вода, капуста і бараболя), каша без товщу та й мало її, вечором то само, що й на снідання. Харч для всіх однаковий щодо якости і скількоти і – мало його… Діставав платню у грошах місячно (виплачували неправильно), на день виходило 3.50 карб. З цих грошей треба було платити за харч по 60 коп. на день від особи. Приватно не можна було нічого купити, бо й у кооперативі нічого не було. За відпочинкові дні платні не брав, хоча працював. Жінка брала місячно 23 карб...

… Управа й умові робітники були куди краще платні та харчувалися приватно. Управа заробляла місячно від 300–500 карб., а службовики у конторі по 120–150 карб…

…. За селянство партія, не дбає, каже, що воно „не є потрібне”, бо його має заступити „сталевий кінь” (трактор).

… Колєктивізація сільського господарства основується, як відомо, передовсім на „розкуркуленню”. А розкуркулюють ось як: гурт комсомольців зі секретарем ячейки вибралися з радгоспу, на село. Заїхали до т. зв. куркуля, який мав нужденну хату і пів десятини землі. В хаті було 5 дітей. На запит господаря, за чим вони прийшли, сказали, що будуть його розкуркулювати.. Усі його річи скинули на верету, комсомолець деревом повибивав вікна, розвалив піч, виламали двері і відїхали, оставляючи селянина з дітьми при 30 ступенях морозу...” ( “Діло”, 21 листопада 1932 р., “Як живуть і працюють у радянському селі. Розмова з колишнім сельробом, який – розчарований – вернув до Галичини з У. С. Р. Р.”).

“Моє село Криве Топільницького району Житомирської області розташоване у гарному природному місці: було два стави, річка, яка впадає у р. Ірпінь. Водилось багато риби, особливо такої, як линок і в’юн.

Село було добре розвинуте, як економічно, так і культурно: була макаронна фабрика, дві кузні, олійниця, були шевці, кравці, ткали конопляне полотно, був млин, виробляли цеглу, працювали дві електростанції, які забезпечували селян і виробництва електроенергією. Була школа, лікарня, яка розташована у мальовничому парку. Школа і лікарня були побудовані для людей ще поміщиком Юркевичем, якого Ленін у своїх творах називав націоналістом. Було два кінотеатри – зімній і літній, який був розташований у мальовничому парку. Існував духовий оркестр, який улітку майже кожну неділю розважав людей у парку. Існували різні гуртки: співочий, драматичний. Була своя радіостанція і в кожній хаті були радіонавушники.

Зараз всього цього немає. Став перетворився у велике болото, млин зруйновано. Все це сталось у період колективізації у голодомору…

У 1930х роках був спланований голодомор – знищення українського населення…

… Наше село розтягнуто до 5 кілометрів. Створювали бригади з комсомольців. З одного кінця села посилали на другий кінець села і навпаки – “качати хліб”. І такий юнак приходить додому, а нього вже все під мітлу вимели. І вже весною 1933 року активісти і населення стали пухнути від голоду і помирати. В селі не залишилось ні кота, ні собаки, жаби перестали кумкати. Як яка скотина здохне у колгоспі, її вивозять, обливають керосином і закопують. Люди збігаються з ножами, розривають яму і ріжуть по куску здохлятину… Були випадки і людоїдства…”

Із спогадів Кантора Андрія Климовича, 1916 р.н., уродженця с. Криве Топільницького району Житомирської області, мешканця м. Львова:

“… Тоді я не розуміла, що робилося, а дорослі може і розуміли, що цей голод зроблений штучно, але ж боялися словом оступитися, бо зразу ж під’їде “чорний ворон” і буде кінець, а у кожного ж була сім’я, яку треба було спасати і захищати…

Із спогадів Третьякової Лідії Григорівни, 1922 р.н., уродженки с. Ряска Машівського (колишнього Нефорощанського) району Полтавської області, мешканки м. Дрогобича Львівської області

2. На селян-одноосібників та колгоспи накладались непосильні податки, невиконання яких мало наслідком карну відповідальність. Причому, як покарання за невиконання надмірних поборів цілим територіям і регіонам, ще збільшували податки, що приводило до подальшого розкручування спіралі голоду і репресій.

Теорія і практика більшовизму у селянському питанні набули свого подальшого “розвитку” у ході сталінської колективізації кінця 1920-х – початку 1930-х років:

Для вирішення завдань проведення колективізації сільського господарства і одночасно знищення залишків національно-визвольного руху центральний радянський уряд заміщав “м’якотіле” керівництво республіки, перетасовував кадри на місцях, запроваджував систему переслідувань і терору. Провідником цієї політики в УРСР став другий секретар ЦК КП(б)У і одночасно перший секретар Харківського обкому партії П. П. Постишев (1887-1939), згодом репресований, а також інші, прислані з Москви партійні і урядові функціонери. Ось як їхню діяльність характеризує тогочасна преса:

“АТЕ повідомляє з Риги, що голод на Радянській Україні приймає катастрофальні розміри. Про вагу ситуації свідчить факт, що на Україну приїхали нагло голова союзного радянського уряду Молотов, заступник Сталіна в політичному бюрі комуністичної партії Каґанович і штаб вищих урядовців з Москви. Молотов і Каґанович мали в Харкові нараду з головою українського уряду Чубарем та з іншими представниками більшовицької влади на Україні. На основі звітів місцевої влади голод по українських селах приймає жахливі розміри. Є колгоспи, де населення зачинає їсти корінці, як це ствердили в Чернігівщині… Тепер Молотов і Каґанович обїзджають рільні колєктиви і виголошують промови, закликаючи селян занехати пасивний опір.” (“ Діло”, 9 червня 1932 р., “Голод на Радянській Україні”).

“Те, що діється тепер на Україні, може мати рішаюче значіння для висліду боротьби за українську державність і повинно звернути на себе найбільшу увагу українського народу на всіх його землях. В дотеперішній боротьбі між стихійним рухом українського населення та московською владою наступив зворотний пункт. Виявилась передовсім безвартність її знаряддя – Комуністичної Партії більшовиків України. Постанова ЦК Всесоюзної Комуністичної партії з 24. січня говорить: „Партійна орґанізація України не спромоглась виконати доручене їй партійне завдання в справі орґанізації постачання збіжа, не зважаючи на трьохразове зменшення і без того скороченого пляну”. Послідовно – Москва рішила взяти за лоб обласну партію „більшовиків України” та повести масові репресії проти самої України.

… Програма, яку розвинув Постишов на плєнумі Харківського Комітету КП(б)У вартна уваги, як операційний плян нового наступу московського більшовизму на Україну. Цінним є його признання в початку промови, що „питання сільського господарства є в данім етапі найповажнішим, найбільш боєвим відтинком”...

… Переходячи до конкретної програми весняної сівби, вичисливши скільки гектарів треба засіяти та скільки тракторів направити, реформатор української більшовицької партії заявляє: “Треба негайно розпочати боротьбу за зворот до фонду насіння, розкраденого, розграбованого та протизаконно розданого збіжа”. „…Завдання підготовити та перевести весняну сівбу вимагає значного зміцнення наших репресійних заходів проти кулаків, підкулачників, петлюрівських шкідницьких та інших протирадянських елєментів” (виділено В.К.)…

Події останнього часу виявили повне банкроцтво орґанізації КП(б)У. Всі засоби та зусилля, витрачені московським центром впродовж майже 15-ти літ, щоби обмосковити партію, виявили, що навіть той незначний відсоток українського елєменту, який був потрібний більшовикам для звязку з краєм, зробив цю партію цілком непридатною для цілей моск. централізму …” ( “Діло”, 25 лютого 1933 р., “Постишов. Історія призначення фактичного диктатора України та його репресійні пляни.”)”.

В очах радянського керівництва поставлена мета виправдовувала будь-які засоби. Серед них - сумнозвісний “закон про п’ять колосків” та інші репресивні акти:

“Цей декрет Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету, оголошений в усій радянській пресі, передбачує кару смерти або тюрму найменше 10-ти літ разом із конфіскатою майна для кожного, хто важиться на кражу товарів у часі їх транспорту, без огляду на те, до когоб товар належав, до держави, до кооператив, чи навіть до приватних осіб (виділено В.К.). Декрет зрівнює далі майно колективних господарств (тобто збіже), кооператив і їх складів з державним майном та передбачує теж кару смерти або найменше 10 літ тюрми разом із конфіскатою майна для всіх тих, що важились би це майно (мова виключно про харчові продукти) красти. Є в декреті і така точка, яка присвячена куркулям чи кулакам. Куркулів жде заслання до концентраційних таборів (тобто до Соловок) на час від 10–15 літ за те, якщо вони будуть намовляти виступати з колєктивів, або будуть саботувати колєктивні господарства і ділати на їх шкоду. ( “Діло”, 11 серпня 1932 р., “Марево нового голоду в СРСР”)”.

“В Москві оголосили два декрети, підписані Сталіном і Молотовом, що торкаються реалізації заповідженого Сталіном нового курсу супроти селянства у справі виконання збіжових наказів. Один декрет передбачує створення спеціяльних комісій, що мають контролювати постачання збіжевих приділів, призначених для потреб держави. Заповідає притім, що на випадок невиконання повнотою урядового пляну на всіх мешкаців опірних округ будуть наложені примусові роботи. Селяни, що укривають збіже, будуть адміністраційним шляхом розстріляні (виділено В.К.). Другий декрет установляє вільну продаж збіжа по вільних цінах для округ, де сільська людність виконала повнотою наказані приділи.” ( “Діло”, 1 лютого 1933 р., “Примусові роботи і розстріли за саботаж”).

“АТЕ доносить: По численних спробах переломання опору селян і колєктивів на Україні, котрі не дають хліба, Москва рішилася вернути до системи воєнного комунізму й зачала реквізиції. Ціла Україна виглядає тепер як один воєнний табор. В Чигиринщині вибухло повстання, котре здавлено. Харківський уряд вислав до Москви трівожний звіт про роздратування укр. народу.” ( “Нова зоря”, 7 лютого 1932 р., “Воєнний комунізм на Україні”).

“Таймс” доносить: Правительство СССР видало декрет, котрим “покарало для постраху” цілий ряд українських сіл за те, що вони не віддали на час призначеної скількости збіжжа. “Покараним” селам наказано зложити три рази більше хліба ніж передтим. Спричинників нездачі збіжжа передано судови за саботаж. В декреті вичислено “покарані” села й імена переданих судови селян. Всі вони належать до одеської округи .” ( “Нова зоря”, 7 вересня 1933 р. “Дальше знущаються”).

“З опублікованих у нас листів ясно видно, що голод на Україні набрав небувалих досі розмірів. Він спричинений не посухою чи неврожаєм, а виключно безоглядною хижацькою та грабіжницькою політикою Москви супроти України та її, переважно селянського, хліборобського населення (виділено В. К.).

… Всевладний Джуґашвілі (Сталін) дає високопарний наказ:

- „Совхози Центр. Чорноземн. Областей (Україна – Т. М.) повинні дати на 4,126.000 пудів (1 пуд = 16 кґ.) більше за норму, встановлену декретом з 1. березня 1933...”

„Ось вам і фунт родзинки!” Україна, по наказу Сталіна повинна дати „більше за норму” на 4,126.000 пудів! Яка норма? Хто її встановив?…

Постишев, цей справжній новий сатрап України, цей небувалий досі голод на Україні уважає за „кару”, яку, мовляв, „заслужили собі ці колєктиви, що несумлінно виконували свої обовязки...” (!) Значить, сам він признає істнування голоду, але вважає, що це заслужена „кара”…(виділено В. К.). Подумаєш, яка „спеціяльна” і... „соціялістична” до того ще „комуністична” справедливість!...” ( “Діло”, 23 вересня 1933 р., “Голод на Україні. (На основі пресових матеріялів.)”.

“Канадійський громадянин, кореспондент щоденника “Дейлі Стар” (Торонто, Онтеріо) п. Пієр Ван Пуссен опублікував у тому щоденнику дня 13. листопада допис із Київа п. н. Збіжевий совіцький податок вважають причиною злиднів селян”. У цьому дописі… читаємо дослівно таке:

… „Причиною нього чудища голоду серед достатку, є спосіб, у який уряд збирає збіжевий податок. Рішучо забогато забирають, щоби лишити сільським околицям на Україні на життя. Протести нічого не помагають. (Виділено В. К.).

„Високі урядовці комуністичної партії на Україні, які зібралися на відвагу і посміли сказати, що нова система збирання збіжа руйнує селян і допроваджує їх до злиднів та голоду, просто тратять свої становища. Заславський, Карачевський і Рибак, – ці прізвища на устах кожного в Київі. Це три урядовці, що наражуючи своє життя, повідомили Москву про руїнницькі способи збирання збіжа. За це усунули їх зі становищ і обвинили, що вони „троцькісти” та „контрреволюціонери”.…” ( “Діло”, 15 грудня 1933 р., “Нова поворотна хвиля голоду на Україні. Ревеляції кореспондента канадійського щоденника “Дейлі Стар” п. Пієра Ван Пассена з Київа про голод на Україні“).

„… Все зїли. … В осібних державних крамницях тільки вищі радянські урядовці та члени комуністичної партії можуть купити їжу. Там урядовець може купити 1 кґ. житнього хліба за 50 копійок, зате бідний селянин мусить платити на вільному торзі за таку саму вагу хліба – пять рублів. Не дивниця, що вони вмирають з голоду, не мають і сили, щоб запрацювати.”…

„Кріщіян Гералд” з 7. ц. м. подає новинку про голод на Україні де „населення не бачило хліба від довгих місяців. Бурян та кора з дерева від довшого часу становить одиноку людську поживу (виділено В. К.), а на залізничих стаціях тих околиць можна стрінути людей, вкритих лахами, через які пересвічує зеленовата сіра шкіра…” Голод…

„Ті, що студіюють всякі страхіття, втратять гарну нагоду, коли не звернуть уваги на Україну в цей час – державу в якій дійсно розстрілюють людину за це, що вона візьме кілька зерен збіжа, яке сама засівала на власному полі, Розстрілює їх не кількох фанатиків, але дійсно, лєґально й офіціяльно – влада... (виділено В. К.). (Укрбюро, Льондон.)” ( “Діло”, 17 вересня 1933 р., “Анґлійська преса про голод на Україні.”).

“… Стверджуємо, що одинокою і очевидною причиною голоду на Радянській Україні є безоглядний економічний визиск українського народу більшовицькою диктатурою, яка вважає Україну своєю кольонієо. Рікрічно вивозить вона міліони тон збіжа або до центральної Росії для прохарчування важніших робітничих осередків, армії і чрезвичайки, або вивозить по демпінґових цінах за кордон для роздобуття валюти. Комуністична влада затаює факт голоду на Україні, а робить це не лише тому, що цього вимагає престіж диктатури, але щоби й на будуче експльоатувати виголоджену колєктивізаційними експериментами знищену країну…” . ( “Діло”, 13 вересня 1933 р., “Українські соціялісти про лихоліття України. Відозва до „соціялістичних орґанізацій усіх країн”.”);

“… Голодують люди і на землях, заселених москалями. Та всеж-таки не вимирають з голоду в московських ґуберніях, з неврожайною землею, в таких великих розмірах, як вимирають на Україні, де на землі, з природи врожайній, гинуть люди з голоду міліонами.



Джерело


Скачати, скачать, закачати: vsm_dokazv_genocidu_z_arkhvnikh_polic.rar


 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2015 | Переглянуто: 594 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ