Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Епістолярій в особовому фонді Мирона Кордуби (з листів М. Антоновича до М. Кордуби)

В особовому фонді М. Кордуби [1] знаходиться великий пласт ще й дотепер невідомих або маловідомих рукописів, котрі, уникнувши руйнівного впливу часу, дійшли до наших днів і очікують на ретельне дослідження.

Цей фонд є лише частиною архіву науковця. [2] Рукописна спадщина історика складається з усіх матеріалів, які репрезентують його як наукового, культурного, суспільно-політичного діяча, тому цілком закономірно, що вони потрапили до різних архівних установ. Так, деякі документи зберігаються також у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, у приватному архіві онуки вченого Адріани Огорчак (Львів), у Центральному державному історичному архіві України у Львові.

Унікальність фонду полягає в тому, що він дає можливість реконструювати окремі сторінки життя М. Кордуби за допомогою біографічних документів та низки інших джерел, пов’язаних передусім із діяльністю товариств і громадських об’єднань, до яких належав учений, установ, де він працював, а також його неопублікованих творів, бібліографії та листування.

Важливе місце у фонді займає розділ, де зібрано епістолярну спадщину М. Кордуби. Очевидно, що листи не можуть бути основним джерелом для достовірного відтворення біографії вченого, але ігнорувати їх не варто, оскільки вони написані безпосередньо після подій, тому допомагають ліпше зорієнтуватися в тогочасній ситуації, повніше висвітлити той чи інший епізод. В особовому фонді науковця зберігаються листи і запрошення на засідання НТШ, листи від видавничого комітету у Варшаві, повідомлення з книгарень, банків, запрошення на різноманітні урочистості (спр. 84). Загалом виявлено 32 листи і низку повідомлень, хронологічний діапазон яких охоплює 1910 – 1947 рр. Значна частина епістолярію датується 1930 – 40 рр.

Матеріали фонду відображають не лише ділові, а й особисті стосунки історика з багатьма відомими діячами того часу, і вже при побіжному огляді листування у вічі впадає одна особливість: усі адресанти завжди звертаються до М. Кордуби з глибокою пошаною: “Високоповажний пане професоре”, “Високоповажний пане докторе”, “Високоповажний пане товаришу”, “Дорогий пане докторе”, “Ваша Достойносте”.

Зміст кореспонденції торкається кількох тем, а саме: наукові питання, підготовка публікацій, фахові поради та рекомендації, особисті та родинні справи. Наприклад, один із найраніших листів (від 27 січня 1910 р.), що зберігаються у фонді, М. Кордуба отримав від О. Луцького [3] . Автор звертався до вченого з проханням вказати, коли йому буде зручно проводити виклади для Вищої школи хліборобів [4] у Чернівцях. Там у березні 1910 р. С. Смаль-Стоцький [5] організував загальноосвітні курси для селянства, що мали на меті пробудити у сільського населення національну свідомість. Читати лекції на курсах запросили і М. Кордубу.

У листі від 2.10.1919 р. А. Жук [6] повідомляв, що за його сприяння через філію одного з банків М. Кордуба незабаром отримає гонорар у розмірі 1000 франків за працю “Територія і населення України” [7], надруковану в Берні французькою мовою [8]. Відгук на цю розвідку міститься у щоденнику вченого: “Надійшло до Львова кілька українських публікацій, виданих в Берні в французькій мові, між ними і моя..., перевід добрий, і видання, як на теперішні відносини доволі чепурне. Одно тільки розсердило мене, що замість дати карту, яку я свого часу зладив і на котрій етнографічні границі зазначені зовсім строго на основі позитивних статистичних даних,... долучили до брошури невідомо ким зладжену карту з етнографічними границями, зовсім довільно сфабрикованими” [9].

Кілька листів від різних авторів яскраво засвідчують, що М. Кордуба приділяв значну увагу історичній топоніміці. Він один із перших серед українських науковців зайнявся докладним вивченням географічних найменувань як історичного джерела. Згадані листи датуються 1930 – 1934 рр. Адресанти інформували професора про стан роботи зі збирання топографічних назв: Лист від 12.04. 1934 р., у якому І. Зілинський [10] звертався з проханням: “Я дуже цікавий почути від Вас, як від фахівця в цих справах, Вашу думку... Хотів би при Вашій ласкавій допомозі усталити хоч важніші географічні назви (міст і рік)” [11], підтверджує високий авторитет М. Кордуби серед дослідників української ономастики і топоніміки.

Питання про публікацію праць ученого порушував І. Крип’якевич [12] у листі від 21.03.1939 р. [13].

У п’яти невеличких повідомленнях на поштових листівках від А. Яковліва [14] йшлося про видання праць М. Кордуби. Чотири з них датовані 1942 р. Один лист не датований, але з тексту видно, що належить до цього ж періоду, оскільки торкається того самого кола питань [15].

Найбільшу за обсягом частину епістолярію становлять листи від М. Антоновича [16] , яких виявлено сім. Усі вони пронизані шанобливим ставленням молодого дослідника до М. Кордуби. Практично у кожному листі М. Антонович радився зі своїм досвідченим колегою і, очевидно, отримував корисні поради та фахові настанови, тому неодноразово відписував: “Почуваю прямий обов’язок подякувати Вам за Вашу ласкаву картку з новими вказівками” (лист від 18.09.1943 р.) [17], “Я дозволив собі у передмові подякувати Вам за пороблені зауваження і визнати, що пороблені зміни походять від Вас та професора Чижевського” (лист від 04.06.1944 р.) [18].

У нашій статті йдеться лише про три невеликі листи Михайла Антоновича до Мирона Кордуби, написані у 1943 р. Подаємо їх у хронологічній послідовності.

Листування з молодим дослідником охоплює останній, львівський період життя М. Кордуби. Це були складні часи для історика, оскільки після переїзду до Львова у кінці 1941 р. він фактично залишився без засобів до існування і через мізерну заробітну платню був змушений працювати в бібліотеці НТШ, учителювати в українській гімназії, займатися перекладами і виконувати деяку секретарську роботу. Пропоновані листи містять важливу інформацію, яка заслуговує на увагу при дослідженні наукової спадщини обох учених, оскільки доповнює та уточнює чимало фактів, проливає світло на маловідомі аспекти їхньої діяльності.

 

Листи:

№ 1

Бресляу, дня 6 січня 1943 [р.]

Високоповажний Пане Професоре! Дякую Вам за відзив про “Наливайка” [19] . Від такого суворого критика, як Ви, це для мене найбільше признання. Хоч і запізнено, вітаю Вас із Новим Роком та шлю Вам мої найщиріші побажання, щоби в цьому році крива для Вас знову і остаточно повернулась до гори. Відповідаю Вам запізнено тому, що в межи часі їздив до Відня на іспит Dr. habil[itacyjne] [20] та при цій нагоді знову нишпорив у Haus-Hof-und Stantsarchiv [21], і то з певним успіхом. Про сумну долю “nenarozeného ditěta” львівського інституту [22] я вже чув. Натомість вияня набирають знову деякої надії, там у них поліпшення, хоч і не особливі. Чи маєте якусь можливість працювати науково? Бо видавець моєї “Історії України” в Празі планує видання біографій визначних українців такого розміру, як книжка Дорошенка про Вол[одимира] Антоновича [23]. Я дістав від нього замовлення на біографію Сагайдачного, а Вас радив на “короля Данила” або й на Б. хмельницького (ця остання, очевидно, мусіла би бути більших розмірів). Зараз займаюся посилкою книг, чого лише дістану, до Києва. Для них наукові Зїзди рр. 1926 і 1932 [24] – це відкриття, а про Огієнківські “Рідну Мову” [25] та “Нашу культуру” [26] вони й не чули. Нажаль, трудно що путнього дістати. Особливо їм цікаві видання Варш[авського] Інституту [27], але вони ж стали раритетом. Дуже їх зацікавила Ваша “Історія Холмщини” [28], яку я мав у двох примірниках і оден послав їм. Її реферували на спеціальнім засіданню Дому Вчених.

Зі щирим привітом та побажаннями всього найкращого

Михайло Антонович

Dr. Michael Antonowytch

ДАЛО, ф. р. 2923, оп. 1, спр. 83, арк. 2, 2 зв. Рукопис. Оригінал. Кореспонденційна картка.

 

№ 2

Бресляу, дня 14 січня 1943 [р.]

Високоповажний Пане Професоре! Від себе дякую Вам за Вашу прінціпову згоду, котру заразже передам видавцеві. Одначе, чи відразу будуть і наслідки, ручити не можу. “Slownik Biogr[aficzny]” [29] – чудова публікація, і шкода тільки, що вийшло його так мало. Вказівка на Тишковського [30] буде мені дуже в пригоді, і я Вам за неї дуже зобовязаний. Статтю Коструби [31] в ЛЧК [32] я знав. В ній булоб найцікавіше оте повідомлення про участь Сагайдачного у протитурецькій Лізі, але жаль, що ця остання відомість походить від Борщака [33]. Цей останній – журналіст, а не учений і шукає в науці сенсацій, котрих, розуміється, в серйозних справах не буває. Йому може статися зацитувати або послатися на документ чи на видання, якого і нема в дійсности. Але я зроблю спробу сам написати до архіву в Карпентра [34] і перевірити ці дані. По вісткам з Києва розвинув зреферований Дім Учених, зокрема його історично-філософічна секція, досить жваву викладову діяльність. Відбулися засідання памяти Тимченка [35] і М. С. Грушевського. Про цього останього (його студентські часи) витяг Вол[одимир] Міяковський [36] інтересні нові документи з університетського архіву в Києві. Крім того, окремі інформаційні сходини присвячують вони моїм книжковим посилкам, бо більшість із того, що видано в Галичині чи на еміграції, їм абсолютно не відомо.

Зі щирою пошаною

Dr. Michael Antonowytch

ДАЛО, ф. р. 2923, оп. 1, спр. 83, арк. 10, 10 зв. Рукопис. Оригінал. Кореспонденційна картка.

 

№ 3

Бресляу, дня 8 вересня 1943 [р.]

Високоповажний пане Професоре! Ви колись були такі добрі вказати мені в окремім листі на промах і фактичні помилки в моїй “Історії України” [37] . Нажаль, після того я мусів піти у похід, а за тих півтора роки в нашім Інституті сталися деякі переміщення, в наслідок яких через халатність секретарки мені загинули деякі папери, і між тим і Ваш лист. Зараз я працюю над другим виданням, і мені б конче хотілося виправити як найбільше. Маю до цього вказівки проф[есорів] Чижевського [38], Оглоблина [39], а з Ваших пригадую лише на память заміт про антського князька Боза та про дату смерти Конрада Мазовецького. Як би ви мали час і охоту звернути мені увагу на помилки в другій, третій та четвертій книжечці, бувби Вам вдячний. Певно, будуть ще деякі гріхи, крім двох згаданих, і в першій. Вибачте, будласка, що дозволяю собі турбувати Вас цим, але що ж робити, коли з друкованої критики нічого було навчитися? Правда, казав мені батько, що у “Краківських Вістях” [40] була дуже точкова рецензія, але я не міг дістати того числа перед очі (і навіть не знаю, в якім саме номері була вона). Тому змушений допомогти собі, набридаючи приватним людям.

Монографію про Сагайдачного [41] я вже закінчив і здав до друку, але в коректі доведеться робити ще чимало поправок, власне доповнень, бо цього літа вдалось мені попрацювати над актами з бібліотеки Рачинських [42], де я знайшов чимало нового матеріялу. З легендою про Сагайдачного як про лояльного підданого Речі Посполитої, думаю, вдалось мені скінчити. Взагалі, мало не на цілім фронті довелося звернутися проти висновків (не стверджень) Грушевського. За рекомендацію праці Тишковського [43] мушу Вам ще зокрема подякувати: ця робота дала мені не лише багато матеріялу, але й прямо точку опертя.

Щиро вітаю Вас та бажаю всього найкращого

Михайло Антонович

ДАЛО, ф. р. 2923, оп. 1, спр. 83, арк. 3, 3 зв. Рукопис. Оригінал.

Уляна Великопольська,

провідний спеціаліст Державного архіву Львівської області,

аспірант історичного факультету

Львівського національного університету ім. І. Франка

 




 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2015 | Переглянуто: 628 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ