Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



(1863 – 1945)

учений, громадсько-політичним діяч, перший президент Української академії наук

У конкурсі, проведеному нещодавно українськими засобами масової інформації, Володимира Івановича Вернадського названо “Людиною століття ”. Вернадський один із небагатьох учених-універсалів минулого сторіччя. Він був мислителем і природознавцем найширшого профілю, одним із засновників геохімії і радіогеології, творц ем біогеохімії, вчень про біосферу і ноосферу. Його внесок у науку відзначений численними преміями й обранням дійсним членом ряду світових академій наук і наукових товариств. Саме йому випала честь стати одним із творців і першим президентом Української академії наук.

 

Про себе Володимир Іванович писав: “Мене варто визначати як росіянина за культурою і всім способом життя щоправда, росіянина, все життя якого постійно було пов’язане з Україною”. Так він вважав. Україна його земля, її ґрунт і силу “живої речовини” Вернадський досліджував і знав досконально. Його життя, його думки простиралися і планетарно, і степами України, і пагорбами Полтавщини, і заплавами річок. Саме в полтавських Шишаках зародилося його вчення про живу речовину і біосферу.

Рід Вернадських має глибокі історичні корені і, за переказами, походить від литовського шляхтича Верна, який під час Визвольної війни 1648 – 1654 років перейшов на бік козацьких військ Б. Хмельницького. Достовірні дані про предків Володимира Івановича починаються з його прадіда, Івана, випускника Києво-Могилянської академії, що був священиком у селі Церковщина. Його син, Василь Іванович, служив лікарем, брав участь у кампаніях російської армії проти Наполеона, а потім багато років завідував шпиталями в різних гарнізонах України. Колоритною особистістю була і його дружина, Катерина Яківна, уроджена Короленко. Її батько доводився прадідом відомому письменникові В. Короленку, троюрідному брату Володимира Івановича.

Народився Володимир Іванович Вернадський 28 лютого 1863 року в Петербурзі, у родині професора політичної економії Івана Васильовича Вернадського, який закінчив Київський університет і багато років у ньому викладав. Дитинство майбутнього вченого пройшло в Харкові, де його батько із середини 1860-х років працював керуючим місцевим відділенням Державного банку. У 1876 році родина повернулася до Петербурга, але глибоке відчуття українських коренів назавжди залишилося в душі юнака. Його єдиний гімназичний вірш присвячений багатостраждальній Україні, з історією якої переплелися долі всіх його предків:

Україно, рідна моя сторона,

Століттями ти погибаєш...

Але борешся, б’єшся, нещасна, одна

І в цій боротьбі знемагаєш.

Така уже, рідна, доля твоя.

А долі завжди ми корились...

Закінчивши гімназію в 1881 році, Володимир поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету, де під впливом видатного натураліста В. Докучаєва зайнявся мінералогією і кристалографією. Уже тоді юнак вирізнявся широтою інтересів. У 1883 році, приміром, він виступив одним із організаторів студентського Науково-літературного товариства, до котрого входив і Олександр Ульянов. Упродовж кількох років молоді люди, які гостро сприймали несправедливість суспільного ладу царської Росії, підтримували теплі приятельські стосунки.

Важливою подією в становленні Вернадського як ученого стала його спільна з В. Докучаєвим дослідницька поїздка Нижегородською губернією влітку 1884 року. Враження від неї трохи розвіяли скорботу, у якій юнак перебував після смерті батька навесні 1884 року. У 1885 році В. Вернадський закінчив університет зі званням кандидата наук і був залишений при ньому хранителем Мінералогічного кабінету для підготовки до професорства. Того ж року на засіданнях гуртка народної літератури він познайомився з Наталією Старицькою, з якою у вересні 1886 року обвінчався.

Арешт Олександра Ульянова 1 березня 1887 року відбився і на долі В. Вернадського. Прямих доказів проти нього поліція не знайшла, але самий факт близького знайомства з молодим революціонером ставив під сумнів продовження роботи в університеті. Йому навіть запропонували подати у відставку, однак незабаром було знайдено компромісне рішення. Молодий учений по лінії і на кошти Вільного економічного товариства відправився досліджувати поклади фосфоритів у Смоленській губернії, зберігши за собою посаду в Петербурзькому університеті.

У серпні 1887 року у Вернадських народився син Георгій (згодом – відоми й історик). У березні 1888 року керівництво Петербурзького університету відправило Володимира Івановича в тривале закордонне відрядження.

Перебуваючи на стажуванні в Мюнхені у видатного фахівця в галузі кристалографії П. Грота, В. Вернадський багато подорожує, працює в музеях і наукових установах Німеччини, Австрії, Італії і Франції, бере участь у роботі IV Міжнародного геологічного конгресу в Лондоні. Саме у ті роки в його свідомості стала вимальовуватися мінералогічна карта Європи. На початку березня 1889 року для продовження наукової роботи молодий дослідник переїхав до Парижа, який полюбив на все життя.

Улітку 1890-го Володимир Іванович повернувся в Росію і разом з В. Докучаєвим зайнявся ґрунтознавчими дослідженнями в Полтавській губернії. Ще раніше він прийняв пропозицію професора О. Павлова очолити кафедру мінералогії і кристалографії Московського університету. 8 верес ня 1890 року вчений приїхав у Першопрестольну, де був призначений на посаду приват-доцента, а в 1898-му (після захисту докторської дисертації “Явище ковзання кристалічної речовини”) професора Московського університету.

 

В ці роки В. Вернадський керує геологічними дослідженнями на Лівобережній Україні, у Польщі, на Уралі, у Криму, на Кавказі; часто виїжджає в наукові відрядження до Західної Європи. За його керівництва формується специфічний науковий напрям, відмітною рисою якого став міждисциплінарний підхід до рішення проблем геології і мінералогії.

У суспільному житті країни Володимир Іванович незмінно займав принципову громадянську позицію. На початку 1890-х років він узяв діяльну участь в організації допомоги голодуючим селянам Тамбовської губернії, і грудня 1892 року був обраний голосним Тамбовських губернських земських зборів. Активізація ліберально-демократичних сил Росії в перші роки XX століття не могла залишити його байдужим. Разом з такими видатними інтелектуалами і суспільними діячами як П. Струве, Д. Шаховський, М. Бердяєв у липні 1903 року він бере участь в організації “Союзу Звільнення”, а восени 1905 року, ставши помічником ректора Московського університету, доклав чимало зусиль для підготовки і проведення Установчого з’їзду Конституційно-демократичної партії. На цьому з’їзді Вернадський був обраний членом Центрального комітету партії. 10 квітня 1906 року його обрали в Державну раду від Академії наук і університетів, а в 1908-му він був обраний академіком Російської академії наук з мінералогії.

В ті роки у природознавстві спостерігалися разючі зміни, зумовлені появою теорії відносності А. Ейнштейна і стрімкими успіхами в галузі вивчення радіоактивності. В. Вернадський одним із перших зайнявся систематичними дослідженнями цього явища. Знаменною науковою подією стала його промова “Завдання дня в області радіюч, виголошена 29 грудня 1910 року на річних загальних зборах Російської Академії наук. Навколо невтомного дослідника починає формуватися наукова школа, що орієнтувалася на комплексне застосування геологічних, хімічних і фізичних методів у вивченні порід, будови й еволюції Землі.

У лютому 1911 року В. Вернадський у складі великої групи професорів, на знак протесту проти репресивної антистудентської політики Міністерства освіти, подає у відставку. Відхід з Московського університету став важливою віхою в житті вченого. Весну і літо 1911 року він присвятив спеціальним радіологічним експедиціям на Закавказзя, в Середню Азію і на Урал. Кінець літа Вернадські провели в селі Шишаки (нині райцентр), в улюбленій ними Полтавській губернії. Незабаром Володимир Іванович з родиною переїхав до Петербурга. У 1913 році він їздив до Америки, де брав участь у роботі чергової сесії Міжнародного геологічного конгресу, а на зворотному шляху відвідав паризький Інститут Кюрі, що спеціалізувався на дослідженнях радіоактивності.

У березні 1914 року Вернадський був призначений директором Геологічного і мінералогічного музею Академії наук у Петербурзі. Ця посада відкривала широкі можливості для проведення масштабних геохімічних досліджень. Однак початок Першої світової війни перешкодив реалізації багатьох творчих планів. Але навіть у тих неймовірно важких умовах, завдяки невгамовній енергії й ініціативі В. Вернадського, восени 1915 року при Російській Академії наук була створена Комісія з вивчення природних продуктивних сил Росії, яку він і очолив. Цим був покладений початок систематичному вивченню природно-геологічних ресурсів країни. Обов’язки голови цієї комісії, з перервою в роки громадянської війни, В. Вернадський виконував до 1930 року.

Величезну науково-організаційну роботу вчений, як і раніше, поєднував із суспільно-політичною діяльністю, залишаючись одним із керівників очолюваної П. Мілюковим Партії конституційних демократів, чи, як її тоді називали, “Партії народної волі”. Часто приїжджаючи в Україну, він був близько знайомий із членами Київського комітету цієї партії істориком М. Василенком і бароном Ф. Штейнгелем. Довгий час Володимир Іванович керував ліберальною газетою “Російські відомості”, автори якої відстоювали академічну незалежність і демократичне вирішення аграрного і національного питань.

 

Лютневу революцію 1917 року В. Вернадський сприйняв з ентузіазмом, беручи активну участь в подіях тих доленосних днів. 26 лютого він був присутнім на останньому засіданні Державної ради і поставив свій підпис під відозвою чотирьох його виборних членів про зречення Миколи II і передання влади Тимчасовому комітету Державної Думи.

Вже в березні 1917 року вченого обрали головою новоствореної Комісії з наукових установ і членом Комісії з реформи вищих навчальних закладів, а в червні головою Сільськогосподарського наукового комітету при Міністерстві землеробства. 1 серпня 1917 року Вернадський разом зі своїм київським товаришем М. Василенком входить до складу Тимчасового уряду. Уже влітку 1917 року, усвідомлюючи прикру нерівномірність поділу наукового потенціалу в межах Росії, Володимир Іванович офіційно порушує питання про відкриття регіональних академій наук Української, Грузинської і Сибірської.

Залишається лише дивуватися, як у ці перенасичені подіями місяці під час недовгого відвідування своєї садиби на Полтавщині в липні 1917 року, йому вдалося зробити масштабний дослідницький прорив в осмисленні проблем природи всього живого, дійшовши висновку про наявність живої речовини в тканині буття і його принципову роль у Всесвіті. З цього моменту вчений мислив Універсум як єдине живе ціле. Живе середовище в ученні Вернадського – це найважливіший чинник саморозвитку і перетворення Всесвіту.


Скачати, скачать, закачати: volodimir_vernadskijj.doc [87 Kb] (викачувань: 3)


 (голосів: 1)

Автор: Admin 30 листопада 2015 | Переглянуто: 521 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ