Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



(1757 – 1825)

художник-портретист

Володимир Лукич Боровиковський народився 24 липня (ст. ст.) 1757 року в Миргороді. На той час у містечку налічувалося лише 656 обивательських домів , але це було полкове місто, центр Миргородського полку, тобто й військової, і територіально-адміністративної одиниці. З Миргородським полком були так чи інакше пов’язані всі родичі майбутнього художника. Служба в полку, проте, не обов’язково означала участь у бойових діях: частіше доводилося виконувати суто цивільні, чиновницькі функції.

Батько Володимира Боровиковського, Лука Боровик, мав звання значкового товариша, що прирівнювалося до чину поручика в російській армії і дозволяло йому вважатися дворянином із малоросійської шляхти . Сім’я, однак, не була особливо багатою. Її власність складалася з будинку в Миргороді та невеликих ділянок землі під Миргородом і Хоролом.

 

У 1774 році сімнадцятирічний Володимир також поступив до Миргородського полку і прослужив дев’ять років до 1783-го, вийшовши у відставку, як і його батько, у званні значкового товариша і з характеристикою : Підвищення чину достойний і військову службу продовжувати бажає .

Проте не надто обтяжлива (ймовірно) служба в Миргородському полку завжди сполучалася в Боровиків із заняттям живописом. Художня обдарованість виявилася в багатьох членів цієї родини. Лука Боровик створював на замовлення ікони і, слід гадати, портрети. Він, можна припустити, був і першим наставником сина. Збереглося кілька ікон, написаних Володимиром Боровиковським у цей період. Вони виконані у традиції українською козацького бароко. Подібно до батька, молодий художник пробував свої сили і як портретист. Може, якраз написання портретів і стало приводом для знайомства Володимира Боровиковського з В.   Капністом, предводителем дворянства Миргородського повіту, а пізніше Київської губернії. Капніст був непересічною людиною, шанувальником мистецтв, відомим поетом свого часу, власником оспіваної ним у віршах Обухівки.

 

У 1787 році Катерина II з великим почтом подорожує півднем Російської імперії. Міста, через які проїжджає цариця, різноманітно прикрашаються, й це потребує участі величезної кількості художників. Капніст залучає до декораційних робіт Володимира Боровиковського. Молодий художник створює два алегоричні полотна, сценарії яких були розроблені, можливо, тим таки Капністом. На одному з них було зображено сім грецьких мудреців перед Наказом Катерини, що витлумачували досконалість цього безсмертного творіння , й сама імператриця в особі Мінерви. На іншому полотні були показані Катерина, що засіває землю, зорану Петром І, та великі князі Олександр і Костянтин, які боронять землю, слідуючи за своєю царственою бабусею. Ці полотна було призначено, ймовірно, для палацу у Кременчуці, де зупинялася імператриця. Відповідно до легенди, Катерина звернула увагу на алегорії Боровиковського, й молодого художника було запрошено до Петербурга. Може бути, що тут так само не обійшлося без участі Капніста.              

 
                                                                                                                                      

Так чи інакше, в дорогу Володимир Боровиковський вирушив аж пізньої осені 1788 року. У Петербурзі він поселяється в будинку М. Львова, Капністового друга. Про вступ до Академії мистецтв зайве було й думати тоді навчання в ній починалося з п’яти-шести років, а Боровиковському йшов тридцять другий. Однак Львов, людина різноманітних інтересів і захоплень, знаходить чимало справ і для миргородського відставного поручика . Боровиковський створює 37 ікон для Борисоглібського собору в місті Торжку, побудованого за проектом Львова. З них уціліла тільки одна Притча про мудрих і нерозумних дів . Для іншого храму, спроектованого Львовим, Йосифського собору в Могилеві Боровиковський пише вісім образів (збереглося чотири).

У домі Львова Боровиковський знайомиться з Дмитром Л евицьким, найбільшим портретистом того часу. Левицький не був учителем Боровиковського в повному розумінні цього слова, однак, поза сумнівом, допомагав йому порадами й по-дружньому сприяв.

Більш традиційним наставником молодого художника був І.Лампі.

І Левицький, і Лампі, і прославлений Рокотов, який працював у Москві, були портретистами. Може, саме тодішній розквіт портретного жанру й, водночас , дедалі сильніше відчуття того, що великі попередники вже зробили все краще, що могли, й тепер потихеньку рухаються до свого заходу, спонукали Боровиковського згадати свої миргородські вправи й також звернутися до портрета. На початку 1790-х років він створює портрет О. Філіппової, дружини архітектора П. Філіппова, зображуючи модель (уже) на тлі пейзажу.

Перший успіх Боровиковському принесли портрети-мініатюри, які були на той час у моді і зробилися дуже популярними. Зупинятися на цьому художник, звісно, не збирався. У 1794 році він пише знаменитий тепер Портрет Катерини II на прогулянці в Царському Селі . Лампі представляє роботу Боровиковського в Академію мистецтв і клопочеться про присудження молодому художнику звання академіка. Однак Боровиковський став тільки призначеним . Існує переказ, нібито імператриця бачила свій новий портрет, але не схвалила його, що й послужило головною причиною прохолодного ставлення академіків. Тоді Лампі, який і надалі опікується своїм учнем, обирає інший шлях. Завдяки його протекції Боровиковський одержує замовлення від малого двору й пише портрет великого князя Костянтина Павловича (1795), за який молодому художнику було присуджено звання академіка.

 

Із середини 1790-х років слава Боровиковського-портретиста починає стрімко зростати. Він вступає в пору розквіту. Серед його моделей – Н.  Куракіна (1795), В. Арсеньєва (1795), вдова суворовського сподвижника генерала М. Арсеньєва та її дочка Є. Арсеньєва (1795), Є. Тьомкіна (1798), дочк а Катерини II і Потьомкіна, Є. Наришкіна (1799), А. Гагаріна (1801), фаво ритка нового імператора Павла, що змінила всесильну Нелідову. Усіх цих непересічних жінок художник зображує по-різному, але всі вони для нього насамперед мрійниці, заглиблені в роздуми на лоні чарівної природи. Це абсолютно відповідало вимогам сентименталізму панівного в тогочасному мистецтві напряму. Водночас, художник створює найбільш уславлені свої твори Портрет М. Лопухіної (1797) та Портрет А. і В. Гагаріних (1802). Чоловічих портретів у спадщині художника помітно менше, ніж жіночих ( Портрет князя О. Куракіна 1802 року).

 

У 1800 році Академія мистецтв нагадує Боровиковському: ... оскільки пан Академік Боровиковський програми своєї для Академії не виконав, то доручається йому написати для конференц-залу портрет Його Імператорської Величності в повен зріст, із короною, в далматику та порфірі, а з урахуванням великотрудної роботи на витрати його, що можуть бути, видати йому по закінченні цього 500 карбованців . Іншими словами, Боровиковський повинен був написати великий парадний портрет задарма. Хоча одержати його Академії було дуже бажано. За цим крилася не те, щоб інтрига, а, швидше, витончений дипломатичний розрахунок. У 1799 році Павло I додав до своїх численних титулів іще один він став Великим магістром ордену Іоана Єрусалимського. Чимало установ поспішило придбати для себе портрет імператора саме в цьому новому званні. Боровиковський писав Павла не з натури (зрештою, при портретуванні царствених осіб це була на той час звична практика), але створив одне зі своїх найглибших і найтрагічніших полотен, у якому відобразився не тільки складний характер імператора, а, здається, і все його короткочасне й бурхливе владарювання.

 

Сентименталізм потроху поступається місцем новому напряму в мистецтві класицизмові. Боровиковський віддав йому данину, зокрема, у знаменитому Портреті О.Безбородька з дочками (1803).

У 1802 році художник одержує звання радника. Тоді ж його залучають до оформлення Казанського собору в Петербурзі. Він мав написати шість образів для царських воріт головного іконостаса, а також чотири місцеві образи для другого і третього іконостасів. Робота тривала сім років (до 1811-го), але при нагородженні художників, які працювали для Казанського собору, Боровиковський через інтриги його колег був відтиснутий навіть не на другий, а на третій план і удостоївся лише діамантового персня. Маститі академіки завжди недолюблювали Боровиковського. Свої уявлення про ідеальну Академію художник намагався реалізувати у стосунках з учнями. Він не був одружений і не мав дітей. У одному з листів до родичів в Україну він писав, що вся його сім’я це куховарка та учні. У 1817 році в Боровиковського було п’ять учнів, у 1819-му сім, у 1824-му чотири, у 1825-му тільки три. Учнем Боровиковського був художник О. Венеціанов.

 

Старіючи, художник не переставав працювати. Серед його пізніх творів Портрет Г . Державіна (1811) і Портрет пані де Сталь (1812), знаменитої французької письменниці. Хоча загалом останні роки Боровиковського були безрадісні, а подекуди й стражденні. Художник убожіє. Напружені релігійно-філософські шукання приводять його спочатку в масонську ложу Помираючий Сфінкс (засновану, незайве уточнити, художником Д Левицьким і конференц-секретарем Академії мистецтв А Лабзіним), куди він вступає в 1802 році, а потім до гуртка Є. Татаринової Союз братерства , що був, по суті, містичною сектою. На замовлення Татаринової Боровиковський створює кілька картин, зокрема Собор груповий портрет членів Союзу братерства . Останні роки життя він займався майже винятково релігійним живописом. Так, у 1814 1815 роках, на замовленням поміщика Лашкевича, ним були створені 26 образів для Покровської церкви в Романівці Мглинського повіту Чернігівської губернії. Останньою роботою Боровиковського стали образи для церкви архістратига Михаїла на Смоленському цвинтарі в Петербурзі, над якими художник працював безоплатно. Вони залишилися незавершеними. У ніч із 5 на 6 квітня (ст. ст.) 1825 року Володимир Лукич Боровиковський помер.

 

100 найвідоміших українців / Гнатюк М., Громовенко Л., Семака Л., Скорульська Р., Стус Д., Удовик С. – М.: Вече; К.: Орфей, 2001. – С. 195 – 198.

 

Скачати, скачать, закачати: volodimir_borovikovskijj.doc [50.5 Kb] (викачувань: 11)

 (голосів: 1)

Автор: Admin 30 листопада 2015 | Переглянуто: 1719 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ