Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



По закінченні університету В. Антонович певний час учителював у середніх навчальних закладах Києва Водночас, під впливом М. Максимовича, котрий став його науковим керівником, дедалі більше зосереджується на дослідженнях у сфері української історії. Ставши співробітником Київської археографічної комісії, молодий історик, як ми вже згадували, докладно вивчає архівні матеріали і давні акти. Їх щонайдетальнішим вивченням Володимир Боніфатійович займався впродовж усього свого життя.

Результатом цієї кропіткої роботи стало восьмитомне видання “Архива Юго-Западной России” (1863 – 1902) – зібрання історико-архівних документів Правобережної України XVI – XVIІІ століть. У кожному з публікованих томів В. Антонович поміщав докладні наукові статті і коментар. За десятиліття роботи з новими історичними джерелами, особисто знайденими і вивченими, він написав безліч науково-дослідних робіт з історії козацтва, гайдамаччини, селянства, шляхетства, міст і міщанства, церкви і духовенства України.

 

Після захисту в 1870 році магістерської дисертації “Останні часи козацтва на правому березі Дніпра” В. Антонович стає доцентом Київського університету. Докторська дисертація “Нарис історії Великого князівства Литовського до смерті в. кн. Ольгерда” дала йому змогу в 1878 році очолити кафедру історії, а згодом стати професором і обійняти посаду декана історико-філологічного факультету в тому ж університеті. При цьому майже два десятки років (1863 – 1882) він працює як головний редактор видань, що готувалися Київською археографічною комісією, у діяльності якої він відігравав провідну роль.

Його скрупульозність і працездатність вражають. Основними історичними роботами (крім названих, дисертаційних, і численних публікацій науково-популярного плану) вважаються: “Дослідження про козацтво...” (1863 ), “Про походження шляхетських родів Південно-Західної Росії” (1867 ), “Про міста в Південно-Західній Росії за актами 1432 – 1798 років” (1870 ), “Про селян у Південно-Західній Росії за актами 1770 – 1798 років” (1870 ), “Про промисловість Південно-Західного краю в XVIІІ столітті” (1874), “Про Унію і стан Православної церкви з половини XVII століття до кінця XVIII століття” (1871), “Про гайдамаччину” (1876).

Серед досліджень В. Антоновича, присвячених історії Києва, варто згадати “Збірник матеріалів для історичної топографії Києва і його околиць” (1874), а також докладну статтю “Київ, його доля і значення з XIV по XVI століття” (1882). Цими ж роками В. Антонович плідно працює і як етнограф. Разом із М Драгомановим видає двотомник “Історичні пісні малоросійського народу” (1874 – 1875), до якого він написав історичні примітки і коментар.

Наукову роботу В. Антонович як фактичний керівник “Старої громади” поєднував із суспільно-культурною діяльністю. Прикриттям для цього слугували різноманітні цілком легальні об’єднання і наукові товариства Києва, насамперед надзвичайно авторитетне серед освіченого люду Історичне товариство Нестора-літописця, створене за ініціативою В. Антоновича й очолюване ним у 1881 – 1887 роках, Південно-Західне відділення Російського географічного товариства (засноване в Києві у 1873 році), Археографічна комісія тощо. В усіх цих організаціях В. Антонович неодмінно відігравав провідну роль.

“Стара громада” розгорнула наукову, літературну, художню і просвітницьку роботу, підтримуючи зв’язки з рідними за духом українськими “Громадами” інших міст (Чернігова, Полтави, Харкова, Одеси, Петербурга), але трималася осторонь політичних акцій і зв’язків із російським революційно-народницьким рухом, що набирав силу впродовж 1870-х років і зініціював 1 березня 1881 року вбивство Олександра II, який уже прийняв рішення про введення в Росії конституційної монархії. За умов посилення реакції займатися громадською роботою ставало все важче.

 

    Члени “Старої громади” почали системне вивчення різних аспектів і проявів життя українського народу, його минулого й сучасного, природи і продуктивних сил України. Найпродуктивніші дослідження проводилися під керівництвом В. Антоновича на кафедрах Київського університету, на відкритому 1873 року Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Активну участь у його роботі брали історики й етнологи (М. Драгоманов, О. Лазаревський, І. Лучицький), економісти (М. Зібер), правознавці (О. Кістяківський), філологи (П. Житецький), фахівці-статистики (О. Русов), антропологи (Ф. Вовк), а також видатний композитор, збирач народних пісень і мелодій М. Лисенко, письменник, драматург і актор М. Старицький, інші представники київської патріотично настроєної інтелігенції (С. Подолинський, Г. Чубинський, П. Косач батько великої поетеси Лесі Українки). Свої погляди й переконання члени “Старої Громади” оприлюднювали на шпальтах міської періодики, насамперед у газеті “Киевский телеграф”.

Поступово серед членів “Старої громади” почали зароджуватися ідейні суперечності між прихильниками прозахідного, соціалістичного (точніше, соціал-демократичного в сучасному розумінні цього слова) напряму на чолі з М. Драгомановим, та національно-культурного, що зберігав вірність ідеалам ліберального народництва, провідну роль у якому продовжував грати наш історик. Загроза розколу збільшилася зі звільненням М. Драгоманова з університету (1875) і виданням у травні наступного року Емського указу, про цілковиту заборону друкування літератури українською мовою.

М. Драгоманов і низка інших старогромадівців (М. Зібер, С. Подолинський), зорієнтованих на суспільно-політичну боротьбу, хоч і ненасильцькими методами, виїжджають за кордон. В. Антонович залишається визнан им лідером “Старої громади”, яка, втім, відтоді набуває характеру власне наукового і культосвітнього осередку київських національно орієнтованих інтелектуалів.

“Старогромадівці” згуртувались навколо щомісячного журналу “Киевская старина”, заснованого 1882 року (виходив до 1906-го, коли на його основі був створений україномовний журнал “Україна”), за фінансової підтримки меценатів Г. Галагана і В. Симиренка.

Засновником і першим редактором “Киевской старины”, що фактично стала друкованим органом “Старої громади”, був київський ліберальний історик Ф. Лебединцев. Журнал публікував ґрунтовні статті з української історії, етнографії, археології, літературознавства, висвітлював життя і творчий шлях провідних українських письменників і мислителів (Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка та ін.). У “Киевской старине”, крім В. Антоновича, регулярно друкували свої науково-популярні розвідки Д. Багалій, М. Драгоманов, О. Єфименко, В. Іконников, А. Кримський, О. Лазаревський, Ф. Лебединцев, І. Лучицький, І. Франко та багато інших – практич но всі передові гуманітарії України останньої чверті XIX століття . Друкувалися тут і російські автори, зокрема відомий письменник М. Лє сков, який тривалий час жив у Києві.

На той час остаточно визначаються ідейно-світоглядні позиції В. Антоновича, його загальний погляд на характер історичного процесу. Змістом історії, на його думку, є не розвиток державних структур, тим паче не політичні перипетії, а народне життя у всьому розмаїтті соціокультурних проявів. У цьому плані В. Антонович сповідував напрям, започаткований М. Костомаровим. Завданням історика він вважав вивчення життя народу в його розвитку, за особливої уваги до ключових моментів на шляху еволюції. Історик проголошував самобутність історії, суспільних і культурних форм українського народу, і визначав початок його формування як етнічної окремішності кінцем XIII початком XIV століть.

Для пояснення історичних явищ В. Антонович замість “народного духу” як субстанції історичного розвитку, що презентував концепцію романтиків (наприклад, кирило-мефодіївців), висуває на перший план особливості природного середовища й історичного контексту. При цьому уважно ставиться до антропологічних, психофізичних, господарких, культурно-побутових особливостей окремого (зокрема українського) народу. Тоді подібна зміна в науково-світоглядних підходах до розуміння минулого спостерігалася і в Німеччині, і в Австро-Угорщині, і в Росії. Еволюціоністський позитивізм із виразними рисами матеріалізму й географічного детермінізму стає пануючим у Європі.

В останній період життя В. Антонович дедалі більшу увагу приділяв археологічним дослідженням Правобережної України. Діяльність на цьому терені підсумована у працях “Розкопки в землях древлян” (1893), “Археологічна карта Київської губернії” (1895) і “Археологічна карта Волинської губернії” (1902). З його ініціативи в Київському університеті були створені зразкові археологічний і нумізматичний кабінети. На відміну від багатьох тодішніх археологів, учений дивився на матеріали розкопок насамперед як на джерело історичних реконструкцій: відтворення господарства, способу життя і побуту людей давніх епох. Саме він започаткував на батьківщині традицію історичних реконструкцій давнини, спираючись на синтез, взаємодоповнення писемних, археологічних і антропологічних матеріалів (одночасно у Німеччині таким самим методологічним шляхом ішов Г. Коссина).

До кінця життя наукові заслуги В. Антоновича були повною мірою визнані, що, зокрема, виразилося в обранні його членом-кореспондентом Російської академії наук. Останні роки життя учений працював у Ватиканському архіві, де знайшов чимало матеріалів з історії України.

Величезною є заслуга В. Антоновича у справі виховання когорти видатних українських істориків. Серед його численних учнів бачимо М. Грушевського, Д. Багалія, П. Голубовського, М. Довнар-Запольського, а також син Володимира Боніфатійовича Дмитро котрий став відомим мистецтвознавцем і культурологом і також політичним діячем передреволюційної і революційної доби. Його талант науковця вповні розкрився вже в еміграції, у Празі.

В. Антонович і його учні (яких ще називають “київською школою” істориків кінця XIX початку XX століть) заклали потужне наукове підґрунтя всьому кращому, що було створено українською історичною наукою аж до 30-х років XX століття. Сам В. Антонович брав участь майже в усіх значних суспільно-культурних починаннях і проектах тодішнього Києва, багато друкувався в міських часописах, особливо в “Киевской старине”.

Помер В. Антонович 8 (21) березня 1908 року, він похований у Києві на Байковому кладовищі.

 

100 найвідоміших українців / Гнатюк М., Громовенко Л., Семака Л., Скорульська Р., Стус Д., Удовик С. – М.: Вече; К.: Орфей, 2001. – С. 257 – 264.

 

Скачати, скачать, закачати: volodimir_antonovich.doc

 (голосів: 1)

Автор: Admin 30 листопада 2015 | Переглянуто: 916 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ