Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



(1859 – 1917)

єврейський письменник

Шолом-Алейхем (справжнє прізвище, ім’я, по батькові – Рабинович Шолом Нохумович) народився 18 лютого (2 березня) 1859 року в місті Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький Київської області) в родині торговця й орендаря. Шолом-Алейхем його літературний псевдонім, що перекладається українською мовою “мир вам!”.

Незабаром після народження Шолома родина Рабиновичів переїхала з Переяслава до містечка Вороньків, розташованого неподалік, де і пройшло дитинство письменника. У своїх творах він увіковічив рідне місто під узагальненою назвою Касрилівка (від імені розповсюдженого серед єврейської бідноти імені Касрил). Цією назвою, як і соціально-побутовим описом, він хотів передати тяжке становище єврейського люду в царській Росії.

Як і всі єврейські діти з провінційних містечок того часу, Шолом спочатку вчився в хедері єврейській початковій школі для навчання хлопчиків основам іудаїзму.

 

В автобіографічному романі “З ярмарку” і в інших творах Шолом-Алейхем змальовував злидні й похмуре середовище в хедері майже середньовічній школі. Шолом вирізнявся серед інших дітей не тільки блискучою пам’яттю, допитливим розумом, а й досить живим, веселим і пустотливим характером. Його пустощі зводилися переважно до того, що він уміло зображував різні вади чи недоліки дорослих. Він був майстер карикатурно наслідувати й передражнювати. Побачивши когось уперше, Шолом відразу знаходив у ньому що-небудь незвичайне, смішне, і відразу ж надувався, наче пузир, та й починав зображувати.

У ранньому дитинстві в Шолома виявився великий інтерес до казкового і фантастичного. Він дуже захоплювався українськими народними переказами. Глибокий вплив на вразливого хлопчика мали казки і легенди про Мазепу, про Богдана Хмельницького, який нібито забрав у поміщиків і багатих євреїв скарби, привіз їх до Воронкового і якось уночі, при місяці, закопав. Часто український колорит, чудові картини української природи, змальовані у творах Шолом-Алейхема.

Брат письменника Вольф Рабинович згадував, що молодий Шолом дуже цікавився українським пісенним і казковим фольклором. Із Софіївки Шолом привіз у 1879 році до Переяслава українські народні пісні й вірші Тараса Шевченка. “Коли я писав свої вірші, згодом розповідав Шолом-Алейхем, я вдень з вогнем шукав “Кобзаря”, цю пісню пісень Шевченка, і не міг знайти. Я готовий був віддати що завгодно і скільки завгодно. І тепер я бачу, що не прогадав би, якби заплатив за найвищою ціною тільки за одну “Катерину”. Цінуючи талант М. Некрасова, Шолом назвав Шевченка “Некрасов України”.

 

Шолом познайомився з хлопчиком Меєром з Ведмедівки, який зачарував його прекрасними піснями і голосом. У маленького співака була велика мрія стати артистом, комедіантом. Хлопчики грали “ театр”, ставили комедії на біблійні сюжети. Згодом один із них став відомим актором, оперним співаком Михайлом Медведєвим, інший знаменитим письменником.

У Воронковому батько Шолома вважався багатієм: він поставляв буряки на завод, орендував земську пошту, торгував зерном, мав магазин. Але матеріальне становище родини погіршувалося, прибутки падали, наступали злидні, і в пошуках ліпших заробітків родина Рабиновичів знову переїжджає до Переяслава. Тут Нохум Рабинович, заклавши останні цінні речі, відкриває заїжджий двір. Але матеріальне становище не поліпшилося. Убога обстановка в заїжджому домі Рабиновича не приваблювала багатих клієнтів. Вони зупинялися в затишних готелях.

Царат установив для євреїв “межу осілості” (щось на зразок гетто) певні губернії, поза якими їм було заборонено поселятися. Винятки допускалося тільки для купців першої гільдії, також для тих, хто зразково служив у війську чи мав вищу університетську освіту, для ремісників (з 1865 p.). Утім, закон про “межу осілості” мав класовий характер, тому що купцями першої гільдії, а також особами з університетською освітою могли бути тільки представники заможних класів.

Заборона жити в селах позбавляла євреїв можливості займатися сільським господарством. Заборона жити в містах позбавляла можливості працювати в промисловості, на транспорті. У вищих і середніх навчальних закладах для них була встановлена сумнозвісна принизлива “відсоткова норма”.

Шолом з дитинства бачив тяжке становище народних мас. Ставши письменником, він розповів правду про життя простого люду, був неперевершеним оповідачем народного горя.

У 1871 році від холери вмерла мати Шолома Хас-Естер. Це був великий удар для сім’ї. Тендітна і в усьому покірна своєму чоловікові, ця жінка своєю енергією і невтомною працею забезпечувала лад у домі. Батько зовсім розгубився. Він безпорадно зітхав і повторював: “Боже, що робити? Як бути?”.

Довелося дітей відправити в місто Богуслав до дідуся Мойше-Йосе і бабусі Гітл. Там Шолом уперше відчув себе сиротою, з сумом усвідомлюючи, що він зайвий рот і тягар. Батько одружився вдруге. Повернувшись до Переяслава, діти зустріли нову хазяйку мачуху.

Під впливом відомого письменника-просвітителя Авраама Мапи (1807 – 1867) Шолом Рабинович почав писати свій власний роман. У мові й стилі, у загальному плані він копіював Maпy, змінивши тільки назву та імена героїв. Хоча твір і був наслідувальний, він мав успіх у батька і його товаришів. Вони були вражені і мовою, і стилістичними прийомами юного автора. Всі пророкували Шолому блискуче майбутнє.

У зв’язку з цим постало питання про долю юнака. Стало очевидним, що перебування Шолома в хедері не дає йому необхідного світогляду. З вересня 1873 року Шолом Рабинович почав учитися в Переяславському повітовому училищі (російськомовному).

Спочатку йому довелося важкувато: погано знав російську, над ним глум илися. Несприятлива ситуація склалася й удома: треба було допомагати в роботі, терпіти дорікання мачухи.

Алe любов і прагнення до знань були досить сильні в душі юнака. Він не шкодував ані сил, ані часу, виявляючи велику наполегливість, волю, і незабаром домігся успіхів: йому як кращому учневі було призначено стипендію в розмірі ста двадцяти карбованців на рік. Це була серйозна матеріальна допомога для всієї родини, що поступово грузла у злиднях.

П’ятнадцятирічним , прочитавши “Робінзона Крузо” Д. Дефо, Шолом відразу написав роман “Єврейський Робінзон Крузо”, який також був схвалений батьком, сусідами і постояльцями заїжджого дому.

Він вивчив російську, читав О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лермонтова, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, Л. Толстого, М. Чернишевського, Д. Писарєва, В. Шекспіра, С. Сервантеса, В. Ґете, Ф. Шіллера, В. Гюго, О. де Бальзака і багатьох інших письменників.

У 1876 р. Шолом закінчив училище на відмінно. Самостійне життя почалося раніше. Ще до закінчення навчального закладу він почав підробляти, щоб продовжити навчання. Але, вступити до Житомирського вчительського інституту не вдалося.

Він давав приватні уроки в маленькому, поблизу Переяслава, містечку Ржищів. Та місцеві “вчителі для дівчаток”, які й так конкурували між собою, об’єдналися і почали цькувати новоявленого вчителя, розпускаючи про нього безглузді чутки. Перебування в Ржищеві ставало неможливим. Дочекавшись кінця сезону, Шолом повернувся до Переяслава і дав сло во більше ніколи не давати уроків у маленьких містечках. Після тривалих пошуків роботи, принизливих прохань, навіть голодування, Шолому, нарешті , вдалося одержати місце вихователя дочки заможного орендаря Елимелеха Лоєва в селі Софіївка. Добрі стосунки з господарем, повага членів його родини, тиша сільського життя і краса природи сприяли спокійному, врівноваженому стану душі мрійливого юнака. Та головне, що наповнювало всі три роки перебування Шолома в маєтку Лоєва справжнім щастям, була любов до учениці Ольги Лоєвої, яка згодом і стала його дружиною.

Він ночами писав довгі сентиментальні романи, патетичні драми, заплутані трагедії і комедії. Щойно завершивши твір, він читав його Ользі, й обоє бу ли в захваті. Але ненадовго. Варто було Шоломові написати новий твір і він ставав шедевром, а попередній блякнув і знаходив свій кінець у грубці. У вогні загинув не один десяток романів і драм.

Незважаючи на це, і наставник, і учениця не сумнівалися в тому, що Шолому на роду написано бути письменником. І з цим пов’язували вони плани, мрії і надії. Навіть не думали про можливу розлуку, яка була вже недалеко . Довідавшись про любов юнака до його дочки, старий Лоєв найобразливішим чином прогнав учителя.

І знову Шолом опинився на вулиці, без даху, роботи, з розпачем у душі. Вкотре постало питання: “Що робити? Як бути?”. Пішли дні поневірянь і пошуків роботи. Юнак розраховував знайти застосування своїм знанням, одержати якусь роботу в Києві. Потай мріяв побачити кого-небудь з відомих літераторів. Шолом мав рукописи своїх творів, якими він сподівався вразити літературний світ. Але перша зустріч, з письменником Єгалелом (псевдонім Левіна), розчарувала його.

Влаштуватися в Києві Шолому не вдалося. Опинившись без засобів до існування, він змушений був звернутися до батька за грішми і повернутися до Переяслава. Згодом батько порадив йому, що в найближчому до Переяслава містечку Лубни з’явилася вакансія казенного рабина. Звичайно, не про таку роботу мріяв Шолом, не про це думав, коли писав свої романи і драми, захоплено сприйняті коханою. Але виходу не було. Не можна було втрачати і такої можливості.

Шолом поїхав до Лубен і 21 грудня 1880 року був обраний казенним рабином. На цій посаді він намагався бути не “лицеміром, лизоблюдом у багатіїв і чиновників”. З головою занурився у громадську діяльність, був ініціатором створення лікарні, світської школи для дітей бідняків. Доводилося переборювати відсталість, рутину й темноту затурканої обивательської психології, реакційного міщанського побуту, обмови і плітки.

Пробув Шолом у Лубнах два з половиною роки, потай листуючись із Ольгою. Нарешті, після тривалої розлуки, вони зустрілися в Києві і, попри волю старого Лоєва, одружилися (12 травня 1883 року).

Михайло Кауфман, зять Шолом-Алейхема, згадував: “Із дружиною він прожив тридцять років, немов щасливих тридцять днів. Їхня взаємна прихильність була неповторною. Обоє зберегли ніжність почуттів і гостроту любові до останнього подиху. Коли він відлучався з хати, то дорогою писав їй листи. Це були послання нареченого до нареченої. Вона вела всі його справи, оберігала від усіх негод. Тільки від смерті вона не могла вберегти його. Це було не в її силах...”.

Перший літературний виступ Шолома Рабиновича відбувся 1879 року. Це була кореспонденція в газеті “Гацефіра” (“Світанок”) давньоєврейською мовою. У 1881 і 1882 роках вийшли статті в газеті “Гамейліц” (“Захисник”), теж давньоєврейською. Статті початківця літератора були присвячені питанням виховання, викладання і військової служби.

У 1883 році в газеті “Юдішес фолксблат” (“Єврейський народний листок”) був надрукована на ідиш його перша повість під псевдонімом Шолом-Алейхем.

Протягом 1883 – 1887 pp. Шолом-Алейхем опублікував серію фейлетонів і нарисів (“Перехоплені на пошті листи”, “Картини Бердичівської вулиці”, “Картини Житомирської вулиці”), повісті, оповідання, драматичні сцени, вірші; російською мовою повість “Мрійникич. Він наслідував демократичні і просвітницькі традиції російської і єврейської літератур.

У другій половині 80-х pp. Шолом-Алейхем виступив із програмою розвитку єврейської літератури. У памфлеті “Суд над Шомером, чи Суд присяжних над усіма романами Шомера. Стенографовано Шолом-Алейхемом”, у серії статей “Тема злиденності в єврейській літературі”, у “Листі до друга” він повів боротьбу проти бульварної літератури Шомера і його послідовників, проти ідилічної романтики, виступаючи за реалістичну народну літературу.

Шолом-Алейхем організатор щорічника “Ди ідише фолксбібліотек” (“Єврейська народна бібліотека”), навколо якого об’єдналися відомі письменники того часу. Щорічник відіграв помітну роль в історії нової єврейської літератури.

У романі “Сендер Бланк і його сімейкач сатирично зображено пореформену буржуазію. В романах “Стемпеню” і “Йоселе Соловей” Шолом-Алейхе м створює образи талановитих людей з народу, приречених в умовах єврейського гендлярсько-ділового середовища на трагічну долю.

До початку 1890-х pp. закінчується перший період творчості художника, який стає центральною фігурою в єврейській літературі. В ці poки він терпить фінансовий крах. Ставши по смерті тестя фінансовим опікуном багатої спадщини, Шолом-Алейхем переїхав до Києва і зайнявся комерцією, але через брак досвіду збанкрутував. Знову постає грізне запитання: “Що робити?” І він їде за кордон: побував у Франції і в Австро-Угорщині. Повернувшись на батьківщину, в 1891 році поселився в Одесі, де працював у “Одесском листке”.

Наступного року почав видавати тоненький журнал “Кол Мевасер” (“Голос провіщення”), сподіваючись відновити щорічник “Єврейської народної бібліотеки”. Шолом-Алейхем був єдиним автором журналу, тому що платити іншим дописувачам не було чим. Тут він опублікував колискову “Спи, дитино моя”, яка стала народною, поему “Прогрес – цивілізація”, багато літературно-критичних статей і першу серію листів із циклу “Менахем-Мендл”.

Другий період його творчості починається з повісті “Менахем-Мендл” (1892 р.). Переборовши міщанські стереотипи, письменник виступає вже як зрілий аналітик сучасності, що глибоко проникає в сутність соціальних процесів. Менахем-Мендл узагальнений тип “людини повітря”, дрібний буржуа, що безуспішно намагається піднятися щаблями капіталізму.

У 1894 році Шолом-Алейхем починає публікацію глав з повісті “Тев’є-молочник”. Робота над цими двома творами тривала 20 років. Тев’є-молочник теж “маленька людина”, але зовсім іншого складу, ніж Мендл. Трудар, мешканець села, він зв’язаний із землею, з такими ж трудівниками, як і сам. Письменник тут не претендує ні на новизну теми, ні на оригінальність композиції. Він ніби навмисно звертається до простого, звичайного сюжету, але піднімається як художник до значн их узагальнень.

Тев’є і Менахем-Мендл антиподи. Для першого головне людина, але не людина взагалі, а людина праці. Для другого найважливіше – гроші.

У “Менахем-Мендлі” і “Тев’є-молочнику” письменник найповніше зобразив життя єврейського народу в першому десятилітті XX століття, досягш и досконалості в жанрі новелістичної повісті, у монологічній та епістолярній формах оповіді, у використанні народного гумору. До кращих зразків його новелістики належать і цикли “Залізничні оповідання”, “Касрилівка”, “Безжурні”, “Оповідання для дітей”, “Монологи”.

Третій період творчості пройшов під знаком революційних подій 1905 – 1907 pp., що дали чимало поживи для роздумів і висновків. Він контактує з JI . Толстим, А. Чеховим, М .Горьким, В. Короленком, О. Купріним, Л. Андрєєвим. У листопаді 1904 року відвідує в Петербурзі М. Горького і у листі до рідних з захопленням про нього розповідає.

 

В ці роки Шолом-Алейхем виявляє велику зацікавленість театром. У зверненні до єврейських письменників він закликає покласти край бульварщині в літературі й театрі, відродити народні реалістичні традиції. У 1905 році уклав договір про створення в Одесі художнього театру, але через донос місцевого цензора театр закрили.

Під час революції Шолом-Алейхем виступав з читаннями своїх творів на нелегальних і напівлегальних зібраннях інтелігенції і молоді в Польщі, Литві, Латвії, де тоді працювало багато єврейських робітників. Він пише памфлети, спрямовані проти самодержавства (“Дядько Піня і тітка Рейзл”, “Спи, Альоша”, “Новонароджені”, “Революція по той бік Самбатьєн” та інші), оповідання “Йосип”, “Шмулик”, п’єси “Врозбрід” і “Люди”.

У романі “Потопч художник намагається змалювати широку картину подій тієї тривожної епохи (розстріл 9 січня, Жовтневий всеросійський страйк), створити образи революціонерів, людей із народу. Роман, головною прикметою якого є співчуття до народу і революції, розкриває і суперечливість письменника абстрагованість демократичного пафосу, недостатню ясність у розумінні соціальної суті актуальних подій.

У 1905 році Шолом-Алейхем пережив жахи єврейського погрому в Києві. Він їде до Америки, а згодом до Женеви. Споглядання американського способу життя, “американських смаків” підсилили в його творчості антикапіталістичні тенденції, які і стали основою четвертого періоду літературної діяльності письменника. Це яскраво зображено в романі “Блукаючі зірки”, у п’єсі “Скарб”, в оповіданнях “Людина з Буенос-Айреса”, “Містер Грін знаходить заняття”, “Історія із “зеленим”, у драматичній сцені “Містер Бойм” і особливо в повісті “Хлопчик Мотл”, що, поруч із “Менахем-Мендлем” і “Тев’є-молочником”, порушує питання про долі народних мас у тодішніх умовах.

У першій частині повісті зображує загальну руйнацію Касрилівки, відчайдушні спроби її мешканців знайти хоч якийсь вихід. Злидні все більше обсідають людей, і тоді починаються муки еміграції до Америки.

У другій частині,твору (незавершена) описує розгубленість “маленьких людей” у Нью-Йорку, їхні пошуки бізнесу, поступовий крах ілюзій. Автор розвінчує мрії касрилівців про “золоту” країну.

В українському перекладі повість називалася “Діти межі”, потім “Хлопчик Мотл”. Перша частина опублікована в щотижневику “Дас юдіше фолк” (яЄврейський народ”) і в газеті “Дер Фрайнд” під назвою “Емігранти”. Друга частина друкувалася в нью-йоркській газеті “Вархайт” (“Правда”).

У листі до друга Я. Фалера (від 10 грудня 1910 р.) Шолом-Алейхем писав: “Коли з’явилися “Діти межіч, російська критика високо оцінила мого хлопчика, так високо, що голова закрутилася. Мене порівнювали з Гоголем, Діккенсом... Одне скажу: “Хлопчик Мотл” кістка від кістки, плоть від плоті моєї”. “Хлопчик Мотл” твір відчайдушної щирості. Недарма Максим Горький так тепло і сердечно привітав побратима по перу, прочитавши книгу.

У 1908 році Шолом-Алейхем повернувся в Росію, де був тепло зустрінутий своїми читачами. Під час виступу в Барановичах (Білорусія) тяжко занедужав, і на настійну вимогу лікарів змушений був виїхати лікуватися за кордон в Італію. У 1913 році опублікував роман “Кривавий жарт”. Це відгук на процес Бейліса. В останні роки життя працював над завершенням “Тев’є-молочника”; “Менахем-Мендля”, “Хлопчика Мотла”, писав оповідання, драматичні твори, серед яких виділяється народна комедія “Великий виграш” і автобіографічний роман “З ярмарку”.

На початку 1913 року письменник знову тяжко занедужав. Був під наглядом лікарів у Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії. Навесні 1914 року приїхав до Росії, де його знову очікував теплий прийом. Перша світова війна застала його в Німеччині. Він був направлений німецькою владою до Берліна, потім у нейтральну Данію, відтіля того ж року прибув до Нью-Йорка. Війна викликала в Шолом-Алейхема гнівний протест-відгук. Він створив на цю тему цикл оповідань “Казки тисячі й однієї ночі”.

Почуття самотності в чужій країні, підсилене звісткою про смерть старшого сина, прискорило розвиток хвороби нирок і серця. Шолом-Алейхем помер у Нью-Йорку 13 травня 1917 року і похований на Бруклінському кладовищі. Передбачалося, що після війни останки перевезу до Києва. Не склалося. Через п’ять років його прах було перевезено на інше кладовище і поховано серед “простих людей, робітників”, як він наказав у своєму заповіті. 5 червня 1921 року на могилі встановлено пам’ятник. Пам’ятник великому письменникові-сміхотворцю встановлено і в столиці України.

Прогресивна Росія зреагувала на смерть Шолом-Алейхема виданням у Петрограді в 1917 році збірника мемуарів і статей про його життя і творчість. Шолом-Алейхем підняв єврейську літературу до світового рівня. Сила його творчості у правдивості, народності, художньому новаторстві, у гуморі.

Життя Шолом-Алейхема було сповнене страждань, але він був щасливий, тому що доля міцно і назавжди зв’язала його з народом, який невтомно шукав волі, рівності і світла. Існує давній афоризм: Бог не насміхається над людьми, а сміється разом з ними. Разом з людьми вже багато десятиліть сміється і письменник Шолом-Алейхем.

 

100 найвідоміших українців / Гнатюк М., Громовенко Л., Семака Л., Скорульська Р., Стус Д., Удовик С. – М.: Вече; К.: Орфей, 2001. – С. 351 – 357.

 

Скачати, скачать, закачати: sholomalejjkhem.doc [80.5 Kb] (викачувань: 16)

 (голосів: 1)

Автор: Admin 29 листопада 2015 | Переглянуто: 1863 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ