Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



(1639 – 1709)

Петро доносові не повірив і почав слідство проти самих донощиків. І. Іскра під тортурами зізнавався, що на цю справу його підбив В. Кочубей, а той, не стерпівши мук, сказав, що замислив усе, бажаючи помститися, й показав цареві низку листів І. Мазепи до його дочки. Тоді цар, сам не обтяжений забобонами в амурних справах, велів обох донощиків передати гетьману для страти за рішенням військового суду. 14 липня Кочубей та Іскра були привселюдно страчені у присутності І. Мазепи і його війська у військовому таборі під Білою Церквою.

Та, як потім виявилося, І. Мазепа таємно, через своїх старих знайомих у Варшаві, підтримував зв’язки з оточенням С. Лещинського, а потім і з Карлом XII. Конспірація й інтриги були настільки тонкими і вмілими, що достеменно цю сторону діяльності гетьмана відновити неможливо. Поза сумнівом, однак, що при непевності результату Північної війни І. Мазепа, як усякий досвідчений політик на його місці, хотів підстрахуватися й одержати дивіденди при будь-якому повороті подій. Він діяв не в інтересах Петра або Карла, а у своїх власних, і тому, коли шведський король, вивівши з боротьби Данію та Саксонію і закріпившись у Польщі, всі сили зосередив проти Росії, І. Мазепа вважав його шанси на перемогу певнішими, ніж у Петра. Перехід на сторону переможця, що передбачався, дозволяв розраховувати на створення (у стратегічному союзі зі Швецією) незалежної України обабіч Дніпра під владою старого гетьмана.

Очевидно, ніколи не буде точно встановлено, чи обрав Карл XII свій маршрут у кампанії 1708 – 1709 років, свідомо покладаючись на підтримку з боку гетьмана, чи І. Мазепа остаточно вирішив перейти на його бік з огляду на рух шведської армії в Україну, що почався в середині вересня 1708-го року. Навздогін Карлові XII з Риги йшов оснащений артилерією та великою кількістю боєприпасів корпус генерала Левенгаупта, але в бою при Лісній 28 вересня він був перехоплений і розбитий.

Намагаючись швидше скористатися плодами перемоги при Лісній і ще до кінця 1708 року розбити основні сили шведів, Петро І наказав І. Мазепі з українськими полками йти на з’єднання з російською армією до Стародуба. Однак той барився, посилаючись на свою хворобу та інші обставини. Він мусив прийняти остаточне рішення з ким бути: з Петром чи з Карлом, а фінал війни знову ставав невизначеним. Збереження вірності Петру гарантувало перемогу Росії й утримання України в її складі, причому цар не приховував намірів ввести в ній нову, більш відповідну принципам централізованої держави, форму правління. Цього побоювалися й запорізькі козаки, зокрема близький до І. Мазепи отаман К. Гордієнко. До того ж, будь-якої хвилини Петро міг дізнатися про таємну угоду між гетьманом і шведським королем. Перехід України на бік Швеції, здавалося б, схиляв шальки терезів убік Карла, а отже, і створення І. Мазепою самостійної української держави.

Царські війська наближалися, накази приєднатися до російської армії надходили один за одним. Тоді після нарад, що відбувались у глибокій таємниці, із найближчими людьми, серед котрих особливо виділявся молодий, обдарований Пилип Орлик, Іван Мазепа нарешті прийняв рішення. 24 жовтня 1708 року з п’ятитисячним загоном і задіяними в його плані особами з кола козацької старшини він форсував Десну й відкрито пішов на з’єднання з Карлом, гадаючи, що на його заклик вступити в союз зі шведами відгукнеться вся Україна. Офіційно перехід на сторону Карла у відозві до народу мотивувався нестерпністю царського гніту й нищення м споконвічних вольностей і прав українського козацтва, що безперечно відповідало істині. Та Олександр Меншиков, що перебував із військами біля українських кордонів, негайно вжив запобіжних заходів. Він швидко перекрив переправи через Десну, щоб не дати услід за гетьманом  перейти на бік Карла українським полкам, і 28 жовтня видав свою відозву до українського народу. Цей маніфест таврував І. Мазепу як зрадника, що зішовся зі шведами, “щоб українську землю закріпачити під польським панування й церкви Божі та монастирі віддати в унію”. Це була неправда , проте вона досягла мети: народ готовий був у це повірити.

Вчинок І. Мазепи викликав здивування й розгубленість не тільки простих людей, а й основної маси козацької старшини. Такого ніхто не очікував. Водночас О. Меншиков 2 листопада захопив гетьманську резиденцію Батурин, перебив там населення (близько 20 тисяч чоловік) і заволодів запасами зброї та продовольства.

Через чотири дні у Глухові у присутності царських представників відбулася козацька рада за участі чотирьох полковників: стародубського Скоропадського, чернігівського Полуботка, переяславського Томари і ніжинського Жураховського. І. Мазепа був оголошений зрадником і зміщений. Замість нього гетьманом обрали стародубського полковника Скоропадського, котрий, не вірячи в успіх Мазепиного починання, не відгукнувся на присланий йому заклик перейти на бік шведів і зберіг вірність Петрові.

12 листопада, за наказом царя, українське духівництво проголосило Іванові Мазепі анафему. Відлучення від церкви загрожувало всім, хто піде за ним і перейде на бік шведів. Невдовзі до Петра приєдналися ще два полковники, які раніше підтримували І. Мазепу, миргородський Апостол і компанійський Галаган. Посмертно були реабілітовані Кочубей та Іскра , їхнім родинам повернули маєтності й дали нові привілеї. З Сибіру повернувся С. Палій.

Побачивши, що сили Карла невеликі й допомоги йому чекати нізвідки , тоді як до армії Петра прибувають дедалі нові поповнення, від Мазепи відступилися й ті, хто спочатку підтримував його: генеральний суддя Чуйкевич, генеральний осавул Максимович, лубенський полковник Зеленський та інші. Простий народ зберігав лояльність до Петра, побоюючись у разі непокори звірячих розправ як у Батурині та його окрузі.

Тим часом бойові дії тривали. До кінця 1708 року шведи, перейшовши Десну, зайняли район Прилуки-Гадяч-Роми; російські війська розташувалися біля Сум, Богодухова і Охтирки, прикриваючи дорогу на Харків. У Києві також залишалися вірні Петру війська. З настанням весни Карл підвів армію до Полтави, гарнізон якої чинив опір. К. Гордієнко привів на допомогу шведам частину запорожців, а в цей час російські війська разом із козаками Галагана атакували і знищили Січ.

Становище Карла й Мазепи було дедалі важчим. 27 червня (8 липня) відбувся вирішальний бій під Полтавою, в ході якого особисто від І. Мазепи вже нічого не залежало. Разом із Карлом йому довелося тікати до Дніпра й, переправившись біля Переволочної, шукати порятунку у володіннях Туреччини. На татарських возах вірні гетьману запорожці перевезли їх через степи до Південного Бугу, де втікачів наздогнав посланий услід загін генерала Волконського, та їм усе ж таки вдалося дістатися Очакова.

Петро рішуче жадав від султана видачі втікачів, та його зусилля були марні. На відміну від Карла, що опинився в Туреччині ні з чим (крім, зрозуміло, королівського титулу і слави великого полководця), І. Мазепа й тут мав у розпорядженні величезні на той час суми. Шведському королю він незабаром позичив 240 тис. талерів, а після смерті при ньому знайшли ще 160 тис. талерів, багато срібного посуду й коштовностей.

Випробування останніх місяців підкосили літнього гетьмана. У ніч із 21 на 22 вересня 1709 року (за іншими даними 28 серпня 1709-го й навіть 18 березня наступного року) він помер у селі Варниці біля містечка Бендер на Дністрі. Відспівали його у присутності Карла XII, потім тіло небіжчика перевезли в Галац і поховали у древньому монастирі святого Юрія на березі Дунаю.

Якби І. Мазепа не дожив до вересня 1708 року, оцінки його як особистості й політичного діяча в істориків були б прямо протилежні існуючим. Національна українська історіографія, віддаючи належне меценатству Мазепи, таврувала б його як прислужника Москви, а російська вважала б зразком вірності “братерській дружбі” двох народів. Та доля розсудила інакше.

Якби плани І. Мазепи вдалися, Наддніпрянська Україна здобула б державну незалежність уже 1709 року й, можливо, зберегла б її, тоді як Росія в XVIII столітті могла б і не ввійти до числа найсильніших держав світу. Однак історія не знає умовного способу. І крах Мазепиних задумів визначив швидку ліквідацію автономії Лівобережної України при одночасному відновленні на Правобережжі необмеженої кріпосницької влади польської шляхти.

Сам Іван Мазепа як особистість, якщо піднятися над політичними пристрастями в його оцінці, демонструє непересічні риси витонченої, освіченої, розумної, естетично розвинутої людини епохи бароко, котра досконало знає вразливі точки противників і покладається на хитрість, розрахунок та інтригу куди більше, ніж на героїзм, поривання та ентузіазм. У цьому він багато в чому протилежний Б. Хмельницькому і П. Дорошенкові.

Іван Мазепа став знаковою фігурою української історії. Він створив прецедент виступу панівних кіл українського суспільства проти диктату російського центру. Невипадково до його прикладу у здобутті Україною незалежності зверталися політичні діячі 1917 – 1918 і 1991 р оків.

 

100 найвідоміших українців / Гнатюк М., Громовенко Л., Семака Л., Скорульська Р., Стус Д., Удовик С. – М.: Вече; К.: Орфей, 2001. – С. 131 – 142.

 

Скачати (скачать, закачать) книгу: van_mazepa.rar [121.59 Kb] (викачувань: 17)

 (голосів: 1)

Автор: Admin 14 квітня 2013 | Переглянуто: 2693 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ