Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Пилип Орлик

(1672 – 1742)

гетьман України, творець її першої конституції

Добре відомо, яку велику роль у суспільно-політичному житті України відіграла її діаспора у XX столітті. Серед її найвідоміших постатей П. Скоропадський і С. Петлюра, Д. Донцов і В. Липинський, С. Бандера та багато інших. Політичні емігранти з України були відомі у країнах Заходу і в XIX столітті. Достатньо згадати такого великого вченого і громадського діяча як М. Драгоманов.

Але якщо поставити запитання: коли з’явилася українська політична еміграція, відповідь буде чіткою і однозначною: в липні 1709 року, коли після Полтавської битви на підвладних Османській імперії територіях Нижньої Наддністрянщини зібралася частина козацької старшини, яка пішла за І. Мазепою. Незабаром після смерті Івана Степановича гетьманом українського козацького “уряду у вигнанні” став П. Орлик не тільки масштабний політичний діяч, а й видатний соціальний мислитель свого часу.

 

 

Він походив із давнього роду чеських баронів Орликів, одна з гілок якого ще за доби Гуситських воєн (перша половина XV століття) переселилася до Польщі, а згодом облаштувалася в Литві. Тут, 11 жовтня 1672 рок у, в селі Касуті під Вільнюсом і народився Пилип Орлик. Його батько, Степан, був, найімовірніше, католиком, а мати, Ірина, належала до православного шляхетського роду Малаховських.

Хлопчикові щойно виповнився рік, як його батько поліг у битві з турками під Хотином. Пилип залишився на руках матері та її рідних і виховувався у православній вірі. По досягненні отроцького віку його було відправлено до Києво-Могилянського колегіуму, незабаром затвердженого в ранзі академії, де його неабиякі здібності були гідно поціновані видатним ритором і богословом Стефаном Яворським.

По закінченні академії (не пізніше 1693 року), мабуть, завдяки протекції Яворського, він залишається на службі в Києві при управлінні митрополії, а незабаром переходить у гетьманську канцелярію. Взявши шлюб із дочкою полтавського полковника Павла Герцика, Ганною, у 1698 ро ці він зміцнює своє становище в середовищі козацької старшини.

При цьому, завдяки великим знанням та масштабності мислення, що поєднувалися з бездоганною ретельністю у службових справах, він завойовує прихильність І. Мазепи, швидко стаючи однією із його довірених осіб. Щира повага до гетьмана супроводжувалася поширеним тоді пишним славослів’ям на його честь, отож перу П. Орлика належав написаний у 1695 році панегірик “Alcides Rossiyki...”.

Близькість до гетьмана була засвідчена й тим фактом, що Іван Мазе па став хрещеним батьком першого Орликового сина, Григорія, який народився в 1702 році. Примножувалися в той час і маєтності П. Орлика. Почавши майже з “нуля”, він уже у перші роки XVIII століття володів багатьма селами на Чернігівщині та Полтавщині.

І. Мазепа мав до П. Орлика настільки велику довіру, що він чи не єдиний був у курсі таємних зв’язків літнього гетьмана з його друзями в Речі Посполитій (зокрема з княгинею Дольською) ще з 1705 року. Виконуючи Мазепині доручення, П. Орлик заглиблювався в суть складних міжнародних проблем, розгадував хитросплетіння інтриг вінценосних учасників Північної війни, яка саме виснажувала Україну, Росію, Швецію та Польщу.

Входячи до найобмеженішого кола людей, із якими І. Мазепа був більш-менш відвертий, П. Орлик брав участь у таємних гетьманських нарадах у вирішальні для України літні й осінні місяці 1708 року. На них, зваживши на всі можливі варіанти перебігу подій (хоча всього, звісно, врахувати не змогли: загибель корпусу Левенгаупта в битві під Лісною змішала всі карти) соратники гетьмана прийняли доленосне рішення про перехід на бік Карла XII.

Згуртована довкола І. Мазепи частина козацької старшини прагнула, скориставшись взаємним ослабленням у ході Північної війни Росії, Польщі та Швеції, опертися на останню (оскільки вона не могла претендувати на владу над Україною) і створити свою незалежну державу. П. Орлик мав обійняти в ній дуже впливову посаду, а в перспективі (з огляду на похилий вік І. Мазепи й на свої непересічні здібності) одержував серйозні шанси очолити її.

В історії України минула доба Д. Вишневецького та П. Сагайдачного, Б. Хмельницького та П. Дорошенка, коли гетьманство завойовувалося особистою відвагою та вмінням повести за собою козацькі маси. Успіх тепер визначався тонким розрахунком, а для цього потрібні були освіченість і широта світогляду. Цими якостями П. Орлик наділений був незгірше за свого “вчителя життя”, І. Мазепу й, водночас, не менше за нього прагнув створити незалежну від Росії українську державу.

Бажання це посилювалося ще й тим, що Петро І із кожним роком дедалі брутальніше й безцеремонніше зневажав традиційні права України і всіх її станів: козацтва (зокрема й козацької старшини), міщанства та духівництва. П. Орлик, маючи ґрунтовну освіту й володіючи тонким розумом, був здатен відстоювати претензії соціально активних верств українського суспільства до російського самодержавства, протиставляючи царському деспотизмові козацьке розуміння особистих прав і свобод.

Після Полтавської битви П. Орлик, разом із Карлом XII та Іваном Мазепою мусив утікати в турецькі володіння, де тимчасово облаштувався в Бендерах на Дністрі. Тут, поховавши старого гетьмана, 5 квітня (за іншими даними – 5 травня) 1710 року, козаки, які вирушили у вигнання, обрали його гетьманом України на противагу Іванові Скоропадському, затвердженому на цій посаді Петром І . Як гетьмана України П. Орлика відразу ж визнали турецький султан та шведський король, із якими було укладено спеціальну угоду щодо продовження спільної боротьби проти Петра І аж до повного звільнення України.

Утім в історичному розумінні значно важливішим було прийняття в цей день першої конституції України, створеної П. Орликом на засадах традиційного козацького права, але на рівні раціоналістичної європейської суспільно-політичної думки доби Просвітництва. Втілити в життя цю конституцію, зі зрозумілих причин, не вдалося. Але самий факт появи такого документа (в той самий час, коли інший науково мислячий українець, Ф. Прокопович, розробляв для Росії концепцію освіченої, але абсолютної самодержавної влади) свідчить про рівень державної та правової свідомості козацької старшини мазепинських часів.

 

 

Документ, про який ідеться, був схвалений козаками, що обрали П. Орлика на гетьманство, й мав послугувати підґрунтям політичної системи майбутньої незалежної України. Він починався урочистою декларацією: “Україна по обидва боки Дніпра повинна бути вільна від чужого панування”. “Гетьманське самодержавство”, як мовилося далі, мало обмежуватися генеральною радою, утвореною з представників козацької старшини, полковників та обраних депутатів від кожного полку. Гетьман мусив радитися з ними щодо всіх державних справ, а крім того тричі на рік був зобов’язаний скликати сейм (парламент), який мав складатися з полкової та сотенної старшини, депутатів та послів од Війська Запорозького, від міст і духівництва України.

При цьому гарантувалися права і свободи, відповідно до традиційного українського права, людей усіх станів. Мала бути проведена ревізія земельних володінь старшини, що збагатилася в минулі десятиліття шляхом свавільного захоплення ділянок, належало скасувати багато обтяжливих для селян повинностей і податків. Загалом ця конституція пройнята ліберальними устремліннями й демократичним духом, що ставить її в один ряд із найцікавішими політичними документами XVII – XVIII століть у масштабі цілого світу.

Утвердившись як гетьман в очах європейських держав, П. Орлик на початку 1711 року зібрав під своїми знаменами до 16 тис. козаків і, маючи при собі шведських інструкторів, польський загін І. Потоцького та допоміжні татарські сили, почав наступ на Правобережній Україні. Спершу йому таланило, й козацькі полки переходили на його бік. Наприкінці березня він уже наблизився до Білої Церкви, тобто перебував на підступах до Києва, але, не маючи облогової артилерії, взяти це добре укріплене місто не зміг і перейшов до затяжної облоги.

Тим часом татари, що виступали союзниками, як зазвичай вони й робили за подібних ситуацій, узялися до грабунків і захоплення в рабство мирн их жителів, що призвело до масового обурення населення й відкритого конфлікту між гетьманом та сином кримського хана. Насамкінець П. Орлику вдалося домогтися, щоб султан наказав татарам відпустити захоплених ними людей, та це вже не могло покращити стану справ. Населення від нього, як і колись за аналогічних обставин від П. Дорошенка, відвернулося.

Водночас Петро І, перебуваючи в Києві, нагально збирав війська. У травні він вирушив на Правобережжя, нещадно караючи ті міста й села (юридично все ще підвладні не Росії, а Польщі), жителі яких два місяці тому вітали П. Орлика. Гетьманові уже вдруге довелося відступити в межі турецьких володінь.

Окрилений успіхами останніх років цар необачно рушив услід на ним, але на території Молдови, неподалік ріки Прут, виявився оточений турецькими військами. Щоб вийти на волю, згідно з укладеним на берегах Прута договором, цар відмовлявся від усіх зазіхань на Правобережну Україну й повертав Османській імперії Азов із прилеглими до нього місцевостями, які Росія відібрала в неї за умовами Константинопольського миру в 1700 році. Правобережжя турки визнавали вільними козацькими землями, хоча ця територія за системою міжнародних договорів входила до складу Речі Посполитої, де після поразки Карла XII під Полтавою до влади повернулися союзні Петрові І сили.

З відновленням миру між Росією і Туреччиною, при ослабленні Швеції, П. Орлик уже не міг розраховувати на реальну допомогу з боку колишніх союзників. При всій непевності перспектив подальшої боротьби, він зі своїми військами в лютому 1713 року знову зайняв Правобережжя. Однак у наступному році султан уклав мирний договір із союзним Росії польським королем Августом II, визнавши за ним права на Правобережну Україну.

Опинившись затиснутим зі сходу й заходу російськими та польськими військами, не покладаючись уже на підтримку Османської імперії, яка від нього відвернулася, П. Орлик із Карлом XII (у чиїй шляхетності він принаймні міг не сумніватися) вирушив у довгу дорогу через Угорщину, Австрію та Німеччину до Швеції. Його матеріальне становище було тяжким, але попри всі бідування він і група українських емігрантів, яка залишалася з ним, були налаштовані на продовження боротьби. Політична ситуація в Європі давала їм деякі сподівання на краще майбутнє.

У 1714 році закінчилася загальноєвропейська війна за іспанську спадщину, що давало можливість її учасникам активніше впливати на хід боротьби в Центральній та Східній Європі. У 1718 році загинув Карл XII, і Швеція, що опинилась у критичному становищі, змушена була звернутися по допомогу до Англії та Австрії. П. Орлик узявся до дій негайних і гарячкових. Для обґрунтування в очах дворів Європи ідеї відтворення козацької української держави гетьман писав і розсилав до основних столиць різноманітні петиції та меморандуми, а також свій трактат “Вивід прав України”. У нього виникає масштабний план утворення антиросійської коаліції за участі Швеції, Англії, Польщі, Австрії і Туреччини, для реалізації якого він вирушає в подорож країнами Європи.

Проте англійський король Георг І не зміг подолати опір опозиції в парламенті, й Велика Британія до передбачуваної коаліції не ввійшла, що змусило так само утриматися й Австрію. При цьому в Німеччині вигнанця-гетьмана мало не схопили агенти Петра І, і йому ледве пощастило уникнути долі іншого значного українського політемігранта тих років, небожа І. Мазепи А. Войнаровського, героя однойменної поеми К. Рилєєва. Допомогло заступництво його далекого родича з центральноєвропейської гілки баронів Орликів, що мали вплив при австрійському дворі.

Проте політичної підтримки своїх планів П. Орлику в європейських монархів знайти не вдалося. Європа стомилася від двадцятиліття воєн, і в 1721 році між Швецією та Росією був укладений Ніштадтський мир, що узаконював завоювання Петра І у Прибалтиці. Українські політемігранти ставали небажаними в усіх європейських столицях, тож П. Орлику в 1722 році довелося знову вирушити до Османської імперії.

На довгих дванадцять років він оселився на березі Егейського моря, у стародавньому грецькому місті Фессалоніки, де під час чергової епідемії помер його син Михайло. Решта членів родини П. Орлика залишалася в різних країнах Європи. Його дочки побралися з вельможними молодими іноземцями. Фессалонікійські греки з повагою та інтересом ставилися до єдиновірного навченого багатим життєвим досвідом вигнанця, що володів основними європейськими мовами, одержував голландські, італійські та французькі газети й писав нотатки про українські та міжнародні справи.

Дві події, що мали місце в 1725 році, потішили вигнанця деякими сподіваннями. По-перше, помер Петро І, і можна було думати, що за наступних правителів політика російського двору стосовно Україні стане менш жорсткою. По-друге, французький король Людовік XV одружився з Марією, дочкою Станіслава Лещинського, що був польським королем у роки перемог Карла XII. Це ставило Францію в опозицію до Росії, яка підтримувала правлячого тоді в Речі Посполитій Августа II.

При цьому в Європі починали формуватися дві ворожі коаліції. Росія І Австрія підтримували Августа II, а Франція, Англія та Голландія – Станіслава Лещинського. Залишатися осторонь, здавалося б, неминучої нової загальноєвропейської війни П. Орлик не міг, тож за допомогою свого старшого сина Григорія, що вже завоював на той час при французькому дворі належний авторитет, він знову починає привертати увагу Парижа до українських справ, маючи при тому підтримку тестя молодого короля.

У 1733 році Август II помер, і Станіслав Лещинський, з’явившись у Польщі, швидко домігся свого обрання на королівський престол. Однак Росія і Австрія, що підтримували його суперника, сина попереднього короля Фрідріха Августа III, ввели на територію Речі Посполитої свої війська. С. Лещинський сховався у Гданську, а сейм змушений був упокоритися й обрати російсько-австрійського висуванця. У відповідь Франція, Іспанія та Сардинія оголосили війну Австрії, а син гетьмана Григорій, що перебував на французькій службі, вирушив до Туреччини і Криму, щоб залучити султана й хана на бік Людовіка XV та С. Лещинського. Але ті зволіікали з ухваленням своїх рішень.

Натхненний надією, уже немолодий П .Орлик залишив Фессалоніки й вирушив до чорноморських козаків, які після Полтавської битви перебувалися в межах татарсько-турецьких володінь у пониззі Дніпра. Однак саме в цей час їхні стосунки із кримським ханом різко загострились, а російська імператриця Анна Іоанівна, яка невдовзі перед тим заступила на престол, покладаючись у важливих політичних справах на думку компетентного щодо українських проблем Ф. Прокоповича, погодилася прийняти їх у своє підданство.

У березні 1734 року запорожці перейшли на підвладні Росії території в Пониззі Дніпра і створили там лояльну до цариці Базавлуцьку Січ. Утримати їх від цього кроку літній гетьман не зміг. Біля нього в Бендерах зібралося до двох тисяч прибічників, але з такими силами наважуватися на щось серйозне просто не було сенсу. Війна між Туреччиною та Росією справді таки почалася, але запорожці опинилися на боці імператриці.

Отож сподіватися на успіх у справі поновлення української держави не водилося. П. Орлик так і залишився вигнанцем. Він помер у бідності в молдавському місті Ясси 24 травня 1742 року. На той час його старший син Григорій уже був впливовою людиною в Парижі. У XX столітті на колишніх його землях поблизу французької столиці був побудований аеропорт, у назві якого звучить прізвище українського гетьмана-вигнанця, Орлі.

Активна тридцятирічна політична діяльність П. Орлика в еміграції не дала практично ніяких плодів, хоча в певні історичні моменти здійснення його планів щодо відновлення соборної самостійної України здавалося цілком реальним. Проте в історію П. Орлик увійшов насамперед як автор першої, нехай і не реалізованої на практиці, української конституції. Вона була написана на 66 років раніше за американську “Декларацію незалежності” і майже за 80 років за французьку “Декларацію прав людини і громадянина”, цілком відбивши новітні для того часу зрушення суспільної думки (пов’язані з ідеями поділу влади, гарантій прав особистості тощо), які в Західній Європі пов’язують з іменами Дж. Локка та Ш. Монтеск’є.

 

100 найвідоміших українців / Гнатюк М., Громовенко Л., Семака Л., Скорульська Р., Стус Д., Удовик С. – М.: Вече; К.: Орфей, 2001. – С. 143 – 148.

 

Скачати (скачать, закачать) книгу: pilip_orlik.rar [112.26 Kb] (викачувань: 19)

 (голосів: 1)

Автор: Admin 14 квітня 2013 | Переглянуто: 2464 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ