Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Замлинський В. Козацька доба

Козацький період в історії нашої держави налічує 300 років. Початки його сягають у далеке XV ст., коли в умовах литовського, а згодом і польського поневолення українці мусили відстоювати свою самобутність, кордони і можливість дальшого розвитку як нації.

У документальних джерелах, історичній літературі зародження козацтва трактується по-різному. За однією з версій його попередниками були так звані бродники та берладники, що згадуються в давньоруських літописах під 1147-м і 1216 pp. і характеризуються як «руські біженці», «галицькі вигонці». Це було здебільшого населення степів, в основному втікачі, які мусили шукати порятунку від володарів за межами території України-Руси. їх спосіб життя, специфічна суспільна структура мало чим відрізнялися від тих, що майже через триста років були притаманні козацтву. Однак прямого наслідування тут не було, оскільки різними були і часи, і процеси, що визначали історичний поступ розвитку суспільства. Можна говорити лише про наступність явищ, і в цьому розумінні козацтво, безперечно, було «бродниками» пізніших часів, коли українські землі підпали під володіння Польщі та Литви – і в тих, і в інших умовах становище місцевого населення було підневільним.

Насамперед це виявлялося в обмеженні прав православних. Після Кревської унії 1385 p., яка зобов’язувала Ягайла прийняти католицизм, низку релігійних обмежень продовжив Гродненський сейм 1413 р. Наступ на православ’я і його прихильників тривав і в подальші часи.

 

Утискам піддавалися як українська шляхта, так і нижчі прошарки населення – дрібні власники, наймити, посполиті, що перебували на становищі підневільних. Шукаючу виходу, останні тікали на незалюднені території України – порубіжні степи Брацлавщини, Уманьщини, Канівщини. Черкащини. Однак слідом посунула шляхта, феодали, які випросили у королів і князів грамоти на володіння цими землями і почали запроваджувати тут кріпаччину. Простому люду знову доводилося спускатися на низ Дніпра, у незаселені степи. Ватаги уходників (звідки й пішов термін «уходництво») осідали тут, полювали на звірину, ловили рибу, бортникували, видобували сіль з озер і лиманів, закладаючи в балках, на островах і ярах зимовища, хутори, пасіки.

Михаль Литвин, автор твору «О правах татар, литовцев и москвитян», видрукованого близько 1550 p., писав: «Багато йдуть від влади батьківської, від роботи, неволі, покарань, боргів та інших неприємностей чи просто шукають більш вигідні заробітки і кращого місця. Пізнавши всі вигоди життя в низових місцях, вони вже ніколи не повертаються назад до своїх, скоро набувають ловкості і мужності і освоюються з небезпекою, полюючи на ведмедів і зубрів. Тому-то на Україні так легко набрати добрих воїнів».

Однак щоб вижити на новій території, прийшлим поселенцям доводилося захищатися від нападів татар.

У той час Золота Орда почала занепадати, розколовшись на окремі орди: Ногайську – над Доном; Буджацьку між гирлами Дністра і Дунаю, Кримську. З останньої виникло Кримське ханство, яке 1475 р. стало васалом Туреччини. Невдовзі все Чорноморське узбережжя України опинилося у татарських і турецьких руках. Загони Менглі-Гірея почали нападати на українські землі – руйнували й палили міста і поселення, забирали бранців і взагалі все, що можна було вивезти. 1482 р. татари навіть захопили і зруйнували Київ. У наступні роки вони нападали на землі Поділля, Волині, Холмщини, Полісся, Чернігівщини. На перешкоді їм стояли українські степові поселенці, котрі у перебігу постійної боротьби з навальниками виробили особливий тип воїна – відважного й хитрого, який добре володів різними видами зброї і способами партизанської війни. Ці люди були сповнені вільним духом степів, духом протесту проти всілякого примусу, духом волелюбності і свободи. їх почали називати «козаками». Слово це тюркського походження і означає вільну, незалежну людину. Знаходимо його вже у складеному 1303 р. невідомим італійцем словнику половецької мови. Зустрічається воно так ож у тюркських словниках та інших давніх документах.

На думку історика М. Максимовича, історично відомими в Україні козаки стають вже з 1471 p., коли Київське князівство перетворилося на воєводство.

Одна з перших звісток про українських козаків, що стосується 1489 p., міститься у «Всесвітній хроніці» (1551) польського історика Мартіна Бельського.

З документальних свідчень дійшла до нас скарга кримського хана Менглі-Гірея, надіслана ним 1492 р. великому князеві литовському Олександру Казимировичу, про те, що кияни й черкасці розбили під м-ком Тягинею (гирло Дніпра) турецький корабель. Козаків згадано і в привілеї, даному великим князем Олександром Києву у 1499 р. «Котрі козаки, – йдеться в ньому, – з верху Днепра і з інших сторін ходять на низ до Черкас і далі, а що там здобудуть, з того всього воєводі досяте (десяту частину. – Авт.) мають дати...».

У ті часи козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини – в районі Канева, Черкас, Чигирина, а також на Поділлі і набули вже такого авторитету, що створили своє іррегулярне військо, яке, за задумом уряду, мало захищати кордони. Воно складалося з загонів, очолюваних самими старостами. Такі з них, як черкаський староста (провідник і організатор козаччини) Євстахій Дашкевич і хмельницький староста Предслав Лянцкоронський, пізніше стали й першими козацькими гетьманами. Вони очолювали походи козаків на Крим, Білгород (Аккерман) та інші татарські міста. А іноді, замирившись з татарами, разом виступали проти Москви. Очолювали козацькі загони і барський староста Бернат Претвич, і черкаські – Семен Полозевич, Криштоф Кмітич та Богдан Глинський, і самі київські воєводи Юрій Пац та Дмитро Путятич.

Вже за П. Лянцкоронського, переконавшись у вигідності використання козацьких сил у боротьбі проти турків і татар, польський король Сигізмунд І на Петраковському Сеймі (1518) надав козакам деякі вольності, призначив річну грошову платню і дозволив селитися на дніпровських пopoгax і вище.

Пороги являли собою утворений самою природою рубіж, за яким починалася козацька вольниця – державна влада сюди не доходила. їх було дев’ять: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнизький, Будильський (Будило), Лишній і Вільний. Далі йшли плавні, що отримали у народі назву «Великий луг». «Січ – мати, а Великий луг – батько, отам треба й умирати» казали козаки.

На Дніпрі та його пониззі розкинулися численні остро ви: Хортиця (Велика й Мала), Великий, Томаківка, Базавлук та ін. На них та обох берегах Славутича і оселялися козаки, засновуючи окремі городки (городці), або засіки (січі), які слугували водночас укріпленнями. Декілька таких укріплень утворювали кіш – своєрідне об’єднання запорозьких козаків. Слід зазначити, що процес концентрації козацтва супроводжувався постійним зростанням числа «городців» для захисту від татар і зберігання та первинної обробки продукції промислу. У згадуваній вже «Всесвітній хроніці» М. Бельський свідчив: «Ці люди постійно зайняті ловлею риби на низу, там же сушать її на сонці без солі. Пробувши тут літо, розходяться на зиму по ближчих містах, як, наприклад, Київ, Черкаси та ін., полишивши на острові, у надійному місті на Дніпрі човни і кількасот чоловік на коші, як вони говорять, при стрільбі, оскільки мають у себе і гармати, захоплені у турецьких укріпленнях, і відбиті у татар». З цієї розповіді випливає, що до 40-х pp. XVI ст. у козаків за порогами вже існувала певна організація – кіш, а ті, що перебували на коші, складали його озброєний гарнізон. Таким чином, заснування козацького коша за порогами слід вважати не чим іншим, як утворенням Запорозької Січі. Це відбулося не раптово, а у, перебігу боротьби з тими, хто зазіхав на козацькі володіння, і самою природою. Виживали сильні й витримані. Так проходив відбір того типу козака – витривалого, спритного, мужнього, чесного, – який і увійшов у народну свідомість як козацький лицар.

Знаменно, що Мартін Бельський не лише повідомив про існування першого козацького коша за дніпровими порогами, а й, вказав місце його знаходження. Це острів приблизно у 60 км на південь від Хортиці, «називаємий Тома ківкою, на якому частіше всього живуть низові козаки і який служить їм, по суті, найміцнішою фортецею на Дніпрі (нині м. Марганець Дніпропетровської обл.).

У цей час козацтво не лише набувало певного політичного і військового значення, а й формувалося в певну організовану суспільну верству, правовий суспільний інститут. Дедалі більше виявляється поділ козацтва на городове і запорозьке. Однак поділ цей був багато в чому формальний і здійснювався за такими зовнішніми ознаками, як місце проживання, спосіб життя і діяльності. Загальні ж військові функції були основними як для перших, так і для других. На початку XVI ст. роль військового чинника дедалі більше підносилася у зв’язку з активізацією зовнішньої політики Кримського ханства і Московської держави. Вважаючи себе «божію милостю великим государем всєя Русі», Іван III проголосив себе і наступником спадщини всієї християнської Русі, у тому числі й українських земель. Проти цього виступили Литва і Польща. Таким чином боротьба з Литвою, а потім і Річчю Посполитою стала на довгі роки основою союзу Москви з Кримським ханством. Виконуючи царську волю та керуючись власними інтересами, кримські татари посилили напади на землі України, проникаючи аж до Києва і далі й не лише завдаючи великої матеріальної шкоди, а й ослаблюючи Польсько-Литовську державу у воєнному плані. Крім того, союз з Москвою робив можливим звільнення Кримського ханства від васалітету Туреччини.

Все це визначило особливе місце українського козацтва як важливого чинника у боротьбі з Кримським ханством. Розуміючи це, великий князь литовський ще взимку 1523/24 р. доручив прикордонним старостам Семену Полозевичу і Криштофу Кмітичу завербувати на державну службу 2-тис. козацький загін і розташувати залогами проти татар. 1533 р. Євстафій Дашкевич подав пропозиціях де польського сейму: збудувати на пониззі Дніпра ряд козацьких фортець для оборони України. Він же разом з Предсла вом Лянцкоронським організував чи не перший козацький полк, що складався з 3 – 4 сотень, з яким 1534 р. розбив татарську орду під Заславлем на Волині.

Дальша постійна загроза з боку кримчаків обумовила необхідність не лише тіснішого згуртування козацьких сил, а й побудови на шляху агресорів сильного укріплення. Це було здійснено черкаським і канівським старостою – князем Дмитром Вишневецьким, майбутнім козацьким гетьманом. Відомий дослідник Д. Яворницький у «Історії запорозьких козаків» пише про нього: «Князь Дмитро Івановим Вишневецький, справжній козак по натурі і знаменитий вождь свого часу, був потомком волинських князів Гедиміновичів, народився у православній вірі, мав у себе трьох братів Андрія, Костянтина і Сигізмунда і був володарем багатьох помість у Кременецькому повіті, якими є: Вишневець, Підгайці, Окимни, Кумнин, Лотрина та ін. На історичній сцені Вишневецький вперше став відомим з 1550 p., коли призначений був польським королем у старости Черкаського і Канівського повітів».

Пройнявшися повагою до козацтва, Вишневецький прагне згуртувати його в єдиний військовий організм і спрямувати проти татарських навальників. З цією метою на податку 50-х pp. він зводить замок-фортецю на о. Мала Хортиця, з якого на чолі козацьких загонів здійснює напади на ханські володіння. Замок-фортеця став справжньою Запорозькою Січчю, прототипом майбутніх січей на Запорожжі. Щоб зміцнити його, Вишневецький 1557 р. звертається за допомогою до польського короля Сигізмунда Августа, проте той допомогти, одначе, не зміг. «А що стосується замку, побудованого тобою, – відповідав король, – і твоєї послуги, виявленої нам, то така послуга приємна нам, тому, що ти влаштував задля нас, господаря, замок на потрібному місці, і саме таки замок, де була б безпечна обережність для утримання лихих людей-шкідників з забезпеченням панств наших...».

Побудована Вишневецьким фортеця стає на довгі роки форпостом Польсько-Литовської держави на південних рубежах України.

На той час за порогами зосередилась велика кількість українських козаків. Тогочасний польський хроніст М. Бельський писав: «Не було їх раніше так багато, а нині їх збирається вже до кількох тисяч; особливо вони помножились останнім часом і часто туркам і татарам немалу шкоду чинять».

Після Хортиці Запорозька Січ знаходилася почергово на о. Томаківка (60-ті pp. XVI ст. – 1593 р.), р. Базавлук (1593 – 1639), Микитиному Розі (1638 – 1652), р. Чортомлику (1652 – 1709), p. Кам’янці (1709 – 1711), в Олешках (1711 – 1734), на p. Підпільній (1734 – 1775). Коли 1775 р. Запорозька Січ була ліквідована Катериною II, частина козаків перенесла її у гирло Дунаю, де вона існувала під назвою Задунайської (1775 – 1828).

Січ являла собою укріплену фортецю, всередині якої знаходився майдан із церквою та стовпом для покарань. Навколо майдану стояли довгі хати – курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, зброярня, кухня. Кожен курінь мав назву міста, з якого прийшли козаки: Батуринський, Іракліївський, Канівський, Корсунський; Полтавський, Переяславський та ін. Бувало, що в Січі налічувалося до 38 куренів. Однак не всі козаки жили у Запорожжі, частина селилася за межами й займалася різними промислами. Загальна кількість козаків у Січі сягала 20 тис.

На Січі сформувався своєрідний суспільно-політичний та адміністративний устрій. Верховними органами влади були військова рада (або коло) та куренні сходки. На козацьких радах обиралася старшина, вирішувалися політичні та військові питання. Першою особою на Запорожжі був курінний отаман, який обіймав кіш і якому належала (військова, адміністративна та судова влада. Другим за рангом був військовий суддя. Документацією на Січі відав писар. Реалізацію рішень, ухвалених кошовим чи військовою радою, здійснював осавул, а на випадок війни й обозний, що відав боєзапасами і провіантом. Кожен курінь обирав курінного отамана.

На раді обиралися й гетьмани.

Відстоюючи демократичні традиції свого устрою, козаки говорили: «Волю маємо за найціннішу річ, тому що бачимо – рибам, птицям, а також звірям і всякому створінню є вона мила».

Запорозьке козацтво являло собою неоднорідну масу, що складалася і з старшин, і з рядового козацтва (сіромах, черні та ін.), однак при наявності соціальної диференціації тут існувала виборна система органів влади, що й дало підставу К. Марксу назвати Січ «християнською козацькою республікою».

Запорозька Січ на чолі з кошем стала зародком української державності. З нею підтримували зв’язки уряди багатьох країн – Криму, Молдови, Австрії, Трансільванії, Росії, Венеції, Швеції. Козацтво стало основою Війська Запорозького, яке брало активну участь у народних повстаннях.

Розуміючи значення козацтва як у воєнному, так і суспільно-державному плані, литовські князі, а потім польські королі намагалися використати його у власних цілях, підпорядкувати своїй владі і контролю. З цією метою вже 1572 р., за часів гетьмана Івана Свірговського, польським урядом був запроваджений так званий «козацький реєстр», В який записувалися прийняті на королівську службу козаки, що вважалися реєстровими і, на відміну від інших, користувалися певними привілеями (винагородою за Службу, звільненням від податків тощо). За короля Стефана Баторія козацький реєстр нараховував до 1000 козаків, а згодом і більше.

Польські магнати, шляхта, католицьке духовенство гальмували в Україні розвиток культури, мови, освіти, насаджували католицизм. Особливу роль у цьому відіграла Брестська унія 1596 p., яка, поставивши на меті зрівняння української церкви та її духовенства з латинським духов ним станом у Польській державі, спричинила розкол українського народу, протистояння й жертви.

Умови економічного та релігійного життя в Україні призвели до рішучих протестів народних мас, які перерос тали у збройні виступи і повстання. Наприкінці XVI ст. одне з таких повстань очолив Криштоф Косинський, гетьман реєстрового козацтва. Воно почалося в грудні 1591 Повстанці захопили Білу Церкву – резиденцію місцевого старости. Незабаром під їх ударами впали Трипілля і Переяслав. Протягом 1592 – 1593 pp. повстання вийшло за межі Подніпров’я. Польський уряд за допомогою великий воєнних сил подавив його, одначе здобутий досвід не пропав, він став у нагоді під час нового повстання 1594 р. під проводом Северина Наливайка на Брацлавщині. Козацька біднота, селяни й міщани Правобережної України завдали ряд поразок польським загонам, оволоділи Брацлавом, Баром, Вінницею, але виявилися безсилими перед добре організованим об’єднаним військом Речі Посполитої. Самого С. Наливайка, який потрапив у полон завдяки капітуляції козацької реєстрової верхівки, після страшних тортур було страчено у Варшаві.

Повстання під керівництвом К. Косинського і С. Наливайка започаткували цілу епоху національно-визвольний змагань українського народу проти польсько-шляхетського панування, епоху боротьби, у якій формувалася ідея незалежного розвитку в межах прадавніх українських зе мель. Важливим було й те, що ці повстання виявили гостре невдоволення населення запроваджуваною в Україні Брестською унією, зумовили виконання козацтвом ролі оборонця православної віри.

Особливо виявилася ця роль у наступні роки за гетьманування Петра Сагайдачного. Саме за його безпосередньою ініціативою 1620 р. було відновлено в Україні православну ієрархію, майже цілком захоплену католиками та уніатами, саме за Сагайдачного козацьке військо стало важливим політичним чинником, який впливав на хід суспільного розвитку і на відносини а Польщею. Зрештою все це зумовило і той важливий факт, що саме козацькі частини під проводом Сагайдачного відіграли вирішальну роль у Хотинській битві 1621 p., допомігши польській армії розгромити турецькі війська. Слід зазначити, що за Сагайдачного король змушений був визнати, що «козаки вважають себе окремою Річчю Посполитою»,

У наступні роки боротьба українського народу з польсько-шляхетським поневоленням посилилася. У 30-х pp. XVII ст. відбулися масові селянсько-козацькі повстання під керівництвом Марка Жмайла, Тараса Федоровича (Трясила), Івана Сулими, Павлюка, Якова Острянина, Дмитра Гуні, Карпа Скидана. Вони відзначалися як величезним розмахом і участю в них широких народних мас (селян, запорозьких і реєстрових козаків, жителів міст), так і спільністю платформи боротьби, одним з лозунгів якої була «боротьба за віру християнську і золоті вільності наші, які ми з кров’ю заслужили». У ті часи це означало збереження української народності в умовах політики колонізації та покатоличення, яку проводила в Україні Річ Посполита.

Після придушення козацько-селянських повстань польський уряд видав у січні 1638 р. так звану «ординацію Війська Запорозького реєстрового», згідно з якою було скановано виборність старшини й ліквідовано козацький суд. Число реєстрових козаків обмежувалося 6 тис., а всі виключені з реєстру мали ставати кріпаками. Замість гетьмана на чолі війська наставлявся польський комісар, а посади полковників і осавулів заміщалися виключно шляхтою. Це було великим ударом по козацтву.

Необхідно зазначити, що в ці часи козацького протистояння пануванню Речі Посполитої в Україні відбувалися уважливі процеси у духовному житті – формувалася самобутня українська культура. В XVI – XVIII ст. виникла мережа шкіл, які розгорнули діяльність під опікою братств: Львівського, Київського, Луцького, а також в містах Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Дрогобичі та ін. Значна роль у розвитку освіти в Україні належала Києво-Могилянській колегії. Розвинулися книгодрукування, літописання.

Однак у цілому життя народу залишалося надзвичайно важким. Вкрай загострилися соціально-економічні й політичні суперечності, ставши передумовою Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. На терені Європи з’являється, хоч і ненадовго, суверенна Україна з усіма атрибутами політичної й економічної влади. Цей період життя і боротьби українського народу, названий «Хмельниччиною», за своїм розмахом і значенням був одним з найважливіших для долі України, у її боротьбі за незалежність. Саме у Визвольній війні народ відстояв своє право на етнічне існування, вступив у новий етап політичного й духовного розвитку. Внаслідок повалення польсько-шляхетської влади в Україні докорінно змінилося соціально-політичне становище всіх верств населення. Воля і блискучий адміністративний талант Хмельницького дозволили йому залучити до загальної справи визволення й побудови держави представників усіх станів й ідеологічних течій – старих реєстрових козаків Джеджелія, Нестеренка, Топігу, Шумейка, багату козацьку верхівку Валевича, Сомка, шляхетські родини Виговських, Нечаїв, Гоголів, також шляхтичів Богуна, Кричевського, Демовича-Креховецького, Ждановича, Гуляницького, Немирича та колишнього королівського пажа Мрозовецького. Пізніше з них вийшли відомі воєначальники, дипломати, державні діячі.

 

 

Історія України в особах: ІХ – ХVІІІ ст. / В. Замлинський (кер. авт. кол.), І. Войцехівська, В. Галаган та ін. – К.: Україна, 1993. – С. 200 – 216.


Скачати (скачать, закачать) книгу: kozacka_doba.rar [33.02 Kb] (викачувань: 25)

 (голосів: 1)

Автор: Admin 22 лютого 2013 | Переглянуто: 2648 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ