Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Русина О. Українські землі під литовським і польським в олодарюванням (середина XIV – середина XVII ст.)

 Люблінська унія. Об’єднання Польщі і ВКЛ у «єдину спільну Річ Посполиту», здійснене на сеймі в Любліні (10 січня – 12 серпня 1569 p .), увінчало собою унійні змагання, започатковані в Крево 1385 р. Відтоді було укладено чимало державних угод, але обидві сторони, маючи вдосталь «шкір і печаток (скріплених печатками пергаментних документів. – Авт.), усе-таки не мали унії», точніше, на середину XVI ст. вона залишалася персональною.

Така ситуація не задовольняла польську шляхту, яку вабили безкраї обшири руських земель, що здавались їй тим ціннішими, чим вищим був попит на сільськогосподарські й лісові товари на зовнішньому ринку. Однак литовці ревно обстоювали свою державну самостійність; змінити ставлення до об’єднавчих проектів примусила їх так звана Лівонська війна з Московщиною (1558 – 1583), яка виснажила матеріальні ресурси країни й помітно позначилася на позиціях шляхти, котра стала вбачати вихід із скрутного становища в унії з Польщею. Крім того, їй імпонували широкі права шляхти Корони. Аналогічними були й настрої на прикордонних землях ВКЛ, хоч і з інших причин: населення Волині та Підляшшя сподівалося, що унія покладе край безкарним «ґвалтам, наездам, забойствам, и забиранью земль, и грабежам... панов поляков» [1] . Неприхильно ставилися до унії верхи ВКЛ, яких відлякувала перспектива втрати свого політичного всевладдя; ці настрої віддзеркалились у поведінці литовської депутації, котра після місячних переговорів з поляками в ніч на 1 березня нишком залишила Люблін.

 

Цей вчинок не спантеличив польську сторону, яка вжила заходів, реалізуючи свою програму-мінімум, що полягала у привласненні Волині та Підляшшя. Сейм зажадав від короля «повернення» останніх Польщі, заочного (з огляду на відсутність литовців) вирішення питання про унію, а в разі необхідності – розгорт ання воєнних дій. Тож «супроти рішучого відпору литовських сенаторів (було) кинено в кут усі фрази про обопільний інтерес , про стародавню приязнь і братерство: Польща звернулася до насильства й ладилася війною змусити литовських панів, аби піддалися добродійствам унії» [2].

 

5 березня королівською грамотою Підляшшя і Волинь було приєднано до Корони; представники цих земель мали прибути Любліна й, присягнувши Польщі, взяти участь у роботі сейму; а що вони з цим не поспішали, то їм пригрозили конфіскацією їхніх маєтностей. У такий спосіб вдалося залагодити справу.

 

Цікаво, що на сеймових засіданнях волиняни енергійно підримали ідею приєднання до Польщі Київської землі – певно, прагнул и зберегти традиційну систему зв’язків зі своїми сусідами. Легкість, з якою вирішилась доля Волині та Підляшшя, спонукала поляків до дій, і незабарно було знайдено «докази» того, що «Київ належить Короні», а заразом і Брацлавщина. Усі вони, тією чи іншою мірою, являли собою «наругу над історією» [3]. Так було побудовано цілу теорію, за якою вся Русь здавна підлягала польським королям – внаслідок добровільного визнання їхньої влади , завоювання або успадкування [4]. Ці твердження перегукувались із загальноруськими претензіями московських володарів, які й далі простягали руки до українських земель (передусім до Києва), на чому й наголошували польські політики [5] , обстоюючи необхідність включення цих територій до Корони. Брацлавщину і Київщину було «возз’єднано» з Польщею на початку червня – тож коли на сейм прибула литовська депутація (6 червня 1569 p .), всі українські землі вже опинилися поза межами ВКЛ [6] .

У такому «урізаному» вигляді Литовська держава й уклала угоду про унію з Польською. Згідно з актом від 1 липня 1569 р. вони злилися воєдино й надалі мали управлятися одним загально-обраним володарем, котрий коронувався в Кракові як польський король і великий князь литовський. Литва втратила право на власні сейми та зовнішні зносини, водночас втративши й будь-яке політичне значення, хоча й не припинила свого державного існування (ознакою цього були окремі адміністративна та фінансова системи, армія, законодавство, уряди).

На подальших засіданнях сейму литовці намагалися протестувати проти захоплення українських земель, що, однак, мало наслідком лише внесення пункту про їх «повернення» Польщі до додаткового, потвердного, акта унії від 11 серпня 1569 р. Таким чином, Волинь, Брацлавщина та Київщина, чию долю було вирішено «в антракті» унійних переговорів, остаточно злилися з Короною. Мляві спроби литовців повернутися до цього питання після смерті Сигізмунда- Августа (1 червня 1572 р.) не увінчалися успіхом, і не в останню чергу через байдужість української верхівки, що дбала, передусім, про свої станові інтереси, не дуже замислюючись над тим, з яких саме «певних причин» її «прилучено до Коруни» [7].

 

Вимоги, висунуті шляхтою на Люблінському сеймі, були мінімальними (збереження всіх існуючих привілеїв, свободи віросповідання, руської мови в офіційному діловодстві), а їх реалізація вичерпала політичний потенціал української еліти. До того ж у 60 – 70 pp . XVI ст. вона практично не мала можливостей для маневрування: «це був час прогресуючого занепаду Литовської держави, що й ставило шляхту українських земель перед необхідністю вибору між ягеллонською Польщею і Московською Руссю. Польща була країною з досить прогресивним конституційним устроєм, обмеженою королівською владою, гарантованими політичними свободами й становими привілеями, відносною релігійною толерантністю і самобутньою ренесансною культурою – що не могло не приваблювати суспільну еліту... Оцінюючи цей вибір з сучасної точки зору, слід визнати його продуманим, реалістичним і навіть мудрим. Здавалося, польська політична система з її відкритим і гнучким характером мала майбутнє. Однак відхилення від цієї моделі й відмова від релігійної толерантності наприкінці XVI – на початку XVII ст. призвели до глибокої кризи Польсько-Литовської держави» [8].

 

Історія України в особах: Литовсько-польська доба / Авт. колектив: О.   Дзюба, М . Довбищенко, Я. Ісаєвич, М. Кром, С. Лепявко, М. Назарук, Д. Наливайко, Є. Пшеничний, О. Савчук, С. Семчинський, В. Смолій, О. Щербак, Н. Яковенко, О. Русина (упоряд. і авт. п ередм . ). – К.: Україна, 1997. – С . 3 – 45.

 

 

 

 



[1] Акты ЗР. – СПб., 1848. – Т. 3. – № 11. – С. 42.

[2] Грушевський М. Історія України-Руси. Київ; Львів, 1907. – Т. 4: XIV XVI віки відносини політичні. – С. 393.

[3] Там само. С. 411.

[4] Akta unji Polski z Litw ą. 1385 – 1791 / Wyd. St. Kutrzeba, Wł. Semkowicz. – Krakow, 1932. – S. 312.

[5] «Московський (цар) наполегливо прагне заволодіти Києвом як колишньою столицею Русі» (Дневник Люблинского сейма 1569 года: Соединение Великого княжества Литовского с Королевством Польским / Изд. М. О. Коялович. – СПб., 1869. – С. 401).

[6] Нагадаємо, що в цей період Сіверщина залишалася у складі Московської держави. Втім вона також вважалася «істинно польською» і як така була приєднана до Корони після Деулінської угоди.

[7] Акты ЗР. Т. 3. – № 52. – С. 157 – 158.

[8] Pelenski J . The incorporation of the Ukrainian lands of Old Rus’ into Crown Poland (1569): Socio-material interest and ideology (a reexamination) // American contributions to the Seventh International Congress of slavists (Warsaw, 21 – 27 Aug ust, 1973). – The Hague; Paris, 1973. – Vol. 3. – P. 51 – 52.



Скачати (скачать, закачать) книгу: litva__polshha.rar [1.46 Mb] (викачувань: 15)


 (голосів: 1)

Автор: Admin 26 січня 2013 | Переглянуто: 2074 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ