Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Русина О. Українські землі під литовським і польським в олодарюванням (середина XIV – середина XVII ст.)

Московські змагання за українські землі. Пограбування Києва було яскравим виявом агресивної щодо навколишніх східнослов’янських земель політики Московського князівства, яке протягом другої половини XV ст. перетворилося на могутню державу. 1478 р. до її складу увійшла Новгородська земля, а 1485 р. – велике князівство Тверське, один з найголовніших суперників Москви. В результаті під владою Івана III опинився основний масив великоруських земель.

Успіхи зовнішньополітичної діяльності великого князя московського віддзеркалились у його титулатурі: від середини 80-х pp . XV ст. він почав називати себе «государем и великим князем всея Руси», що не тільки підбивало підсумки об’єднавчих змагань, а й містило виразні претензії на зверхність над усіма східно-слов ’ янськими землями, значна частина яких перебувала у складі Литовської та Польської держав. Це усвідомлювали їхні правлячі кола , про що з певністю свідчить дипломатична документація почат ку 1490-х pp . Якраз тоді в переговорах між великим князем литовським і послами Івана III останнього вперше у практиці московсько-литовських взаємин було названо «государем всеа Русии» (січень 1493 p .). Це викликало у Вільні рішучий протест. Роз’яснення надійшли лише за півроку: «Государь наш к вашему гос ударю в своем листе... новины никоторые не вставил: чем его Бог подаровал, от дед и от прадед, от начала, правый есть уроженой государь всеа Руси» [1]. Отже, претензії великого князя московського на всі руські землі підкріплювались посиланням на історичну традицію. Спираючись на безперервний династичний зв’язок між московськими й давніми київськими князями, Іван III став на шлях відтворення своєї загальноруської «отчини».

 

Слід зазначити, що важливу роль у формуванні зовнішньо - політичного курсу Московщини наприкінці XV ст. відігравали суто економічні мотиви, й передусім інтереси торгівлі. Перехід під владу Москви Новгорода й Твері сприяв вирішенню історичного завдання – виходу держави до північних і західних торгових шляхів; що ж до південного напрямку, то тут принципове значення мав дніпровський шлях, який вів до Криму й далі, в країни Сходу.

Однак тутешні умови для торгівлі були досить несприятливими. Дипломатичне листування 80 – 90-х pp . XV ст. рясніє численними скаргами московських купців на утиски з боку представників литовської адміністрації. Російські посли активно обстоювали у Литві економічні інтереси своєї держави, вимагаючи гарантій безперешкодної торгівлі. Щоправда, існували й інші, суто воєнні, засоби розв’язання цих проблем. Вперше їх було застосовано наприкінці 80-х pp . XV ст. Точніше датувати початок війни між Московщиною і Литвою неможливо: формально вона не оголошувалася, хоч конфлікти на московсько-литовському порубіжжі не вщухали протягом усього передостаннього десятиріччя XV ст., що й дало підстави відомому історику О. О. Зиміну назвати згадані події «дивною війною» [2]. Особливо зросла активність Москви на прикордонні після смерті Казимира (7 червня 1492 p .).

Новий великий князь литовський Олександр Казимирович, не маючи необхідного політичного та військового досвіду для відкритої боротьби, намагався уникнути конфронтації з Московщиною. Він покладав надії на мирне врегулювання спірних питань через шлюб з дочкою Івана III, 18-річною княжною Оленою.

Ідея династичного союзу не була новиною для московсько- литовських взаємин. Свого часу розроблялися плани «женитвы великого князя Ягайла Ольгердовича: женитися ему у великого князя Дмитрея Ивановича (Донського. – Авт.) на дочери, а великому князю Дмитрею Ивановичу дочь свою за него дати, а ему, великому князю Ягайлу, быти в их воле, и креститися в православную веру, и крестьянство (християнство. – Авт.) свое объявити во все люди» [3]; двоюрідний брат Дмитра Донського Володимир Андрійович був одружений з Оленою Ольгердівною, син Василій – з дочкою Вітовта Софією. Що ж до шлюбу Олени Іванівни й Олександра, то, укладаючи його, литовський князь явно помилився у своїх політичних розрахунках: він не лише не усунув напруженості в міждержавних відносинах, а й зав’язав новий вузол суперечностей між Москвою і Вільно.

Іван III звинуватив зятя в тому, що він, всупереч передшлюбним обіцянкам, «неволит» Олену в католицтво; під тим же претекстом («нужи о греческом законе», тобто утисків православних) перейшли на службу до Івана III нащадки тих московських князів, котрі півстоліття тому знайшли притулок на території ВКЛ, де їм було надано величезні володіння на Сіверщині. Це й спричинило московсько-литовську війну, яка тривала протягом 1500 – 1503 pp .

 

Вважаючи себе винною в усіх цих подіях, Олена писала батькові: «Co мною все лихо к ним (жителям руських земель ВКЛ. – Авт.) вышло: война, рать, заседание и жжение городом и волостем, крови христианское розлитье, жоны вдовами, дети сиротами, полон, крик, плач, вопль» [4]. Однак, зрозуміло, причини війни корінилися не в обставинах життя Олени у Литві. Укладаючи мир з Олександром 1494 р., Іван III не збирався відмовлятися від своїх претензій на всі руські землі, що засвідчує, зокрема, його наполегливість у боротьбі за визнання Литвою титулу «государь всея Руси». Що ж до поголосу про насильне покатоличення руських земель, то його фальшивість цілком очевидна, як і спроби копіювання ситуації 1500 р. вісьмома роками пізніше, під час повстання Михайла Глинського, котрий також поширював аналогічні чутки.

Католик за віросповіданням, європейськи освічена людина, Михайло Львович Глинський (який походив з незначного князівського роду, що дістав своє прізвище від Глинська на Сулі) зробив блискучу кар’єру при дворі Олександра, обійнявши уряд маршалка двору і отримавши великі маєтності. Після смерті Олександра (19 серпня 1506 p .), якого заступив брат Сигізмунд, становище Глинського помітно похитнулося; поразка ж ініційованих ним у лютому 1508 р. авантюр примусила його шукати підтримки у великого князя московського, котрий обіцяв передати йому всі волості й міста, які він «придобудет» у Литві. Де б не з’являлися заго ни Глинського, вони, за його власними словами, «огонь пускали и шкоды чинили», беручи чисельний полон [5]. Певну воєнну підтримку надав йому московський володар, який ще раніше, порушивши укладене 1503 р. на шість років перемир’я, розгорнув бойові дії проти Литви. Але ця допомога виявилася явно недостатньою, що за умов, коли повстання не мало глибоких суспільних коренів, прирекло його на поразку.

У пізнішій традиції Глинський змальовується як оборонець національн их інтересів руських земель ВКЛ, виразник настроїв місцевої православної аристократії. Насправді ж він був лише талановитим авантюристом, здатним перетворити епізод придворної боротьби на подію східноєвропейського масштабу.

У жовтні 1508 р. закінчилася московсько-литовська війна, внаслідок якої правлячі кола ВКЛ мусили формально визнати перехід сіверських земель до Москви (що фактично сталося ще 1500 p .). Глинський, емігрувавши до Московщини, не полишав спроб налагодити стосунки із Сигізмундом. Однак ці його наміри не реалізувалися, і надалі князь мав обстоювати московські інтереси. Зокрема, з іменем Глинського хроністи пов’язують втрату Литвою Смоленська (1514), жителі якого піддалися Василію III начебто за намовою цього бунтівливого князя.

У контексті смоленських подій згадується й інший український князь – гетьман Костянтин Іванович Острозький, який завдав нищівної поразки московським військам у битві під Оршею (8 вересня 1514 p.). Літописна оповідь про цю подію є справжнім гімном «славному и великоумному» князеві. Порівнюючи його зі славетними полководцями минувшини – Тиграном, Антіохом, Пором, Александром Македонським, анонімний автор наприкінці висловлює побажання, «абы так(же) побивал силную рать татарскую, проливаючи кров их бусурменьскую» [6]. Це й не випадково – адже у той час напади кримчаків набули постійного характеру, суттєво впливаючи на демографічні, економічні й соціальні процеси на українських землях.

 

Історія України в особах: Литовсько-польська доба / Авт. колектив: О.   Дзюба, М . Довбищенко, Я. Ісаєвич, М. Кром, С. Лепявко, М. Назарук, Д. Наливайко, Є. Пшеничний, О. Савчук, С. Семчинський, В. Смолій, О. Щербак, Н. Яковенко, О. Русина (упоряд. і авт. п ередм . ). – К.: Україна, 1997. – С . 3 – 45.

 

 

 



[1] Сборник имп. Русского исторического общества (далі: СИРИО). – СПб., 1892. – Т. 35. – С. 107.

[2] Зимин A. A. Россия на рубеже XV – XVI столетий: (Очерки социально- политической истории). – М., 1982. – С. 93.

[3] Опись архива Посольского приказа 1626 года. – М., 1977. – Ч. 1. – С. 34.

[4] СИРИО. – Т . 35. – С. 370.

[5] Акты ЗР. – СПб., 1848. – Т. 2. – № 20. – С. 22 – 23.

[6] Летописи белорусско-литовские. – С. 127.



Скачати (скачать, закачать) книгу: litva__polshha.rar [1.46 Mb] (викачувань: 10)


 (голосів: 1)

Автор: Admin 25 січня 2013 | Переглянуто: 1624 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ