Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Давня історія України

Проблеми давньої історії на сучасному рівні розвитку науки розглядаються з різних точок зору, з використанням не тільки суто історичних дисциплін, але й досягнень інших наук. Це стосується фізико-хімічних методів дослідження історичного матеріалу. Останнім часом антропологічні проблеми розглядаються під генетичним кутом зору. Значне місце в дослідженнях давньої історії займають досягнення геологічної науки.

В геологічному відношенні важливі події відбувалися в четвертинний період кайнозойської ери. Саме тоді вималювалися обриси материків, сформувався сучасний рельєф більшості регіонів, з явилися близькі до сучасних види рослин та тварин. Втім природне середовище тих часів багато в чому відрізнялося від сучасного.

Приблизно до середини четвертинного періоду клімат у південній частині Старого Світу був теплий та вологий. Не лише в Африці й Південно-Східній Азії, а й у Європі, включаючи територію сучасної України, зростали тропічні рослини й водилися такі давно вимерлі теплолюбні тварини, як давні слони, гіпопотами, носороги, різні види мавп. Четвертинний період це епоха появи людини, могутньої істоти, яка досягла найвищого ступеня розвитку серед усіх живих організмів на Землі. Походження людини, антропогенез, це важлива наукова проблема, яка породила безліч наукових гіпотез. Від результату творчого акту Бога, як наслідок тривалої еволюції, до втручання у «процес» позаземних цивілізацій такий загальний гіпотетичний погляд на проблему. Більшість вчених поділяють погляди еволюційної теорії походження людини, в основі якої ідеї К. Ліннея, Ж.Б. Ламарка, Ч. Дарвіна.

Перехідною формою між людиноподібною мавпою та примітивною людиною був австралопітек (південна мавпа). Рештки австралопітека виявлені в Південній, Східній та Центральній Африці, що дає підстави вважати прабатьківщиною людини африканський континент. Зараз відомі чотири різновиди австралопітеків, які існували 5/4 1 млн. років тому. Протягом 1 млн. років австралопітеки жили поряд з найдавнішими представниками роду homo.

Першим представником роду homo вважається homo habilis (людина вміла). Цей вид існував близько 2 1,5 млн. років тому, представники його виготовляли кам яні знаряддя з річкової гальки, один кінець якої був загострений грубими сколами. З того часу (2,5 млн. років тому) до 5 тис. років тому камінь домінував в людської техніці. Культура габілісів одержала назву олдувайської (від ущелини Олдувай у Кенії).

Наступною стадією антропогенезу був архантроп (від грец. archaios давній, anthropos людина), або (пітекантроп), відомий ще під назвою людина прямоходяча homo erectus (1,9/1,5 0,2 млн. років тому. Архантроп виготовляв ручні рубила масивні, двобічно оббиті крем яні знаряддя мигдалеподібної форми. Цей вид мігрував із Африки в Азію і Європу. Важливу роль в освоєнні помірної зони Євразії відіграв вогонь, який активно застосовувався архантропами.

Архантропи ашельської епохи були найдавнішими людьми на теренах нинішньої України хоча кістковий матеріал не знайдений, але найдавніші стоянки належать до часу архантропів (стоянка Королеве в Закарпатті, нижні шари якої датуються приблизно 1 млн. років тому, Рокосове у Закарпатті, середні шари Королевого, Лука-Врублівецька на Дністрі, Амвросіївка у Донбасі, Бодрак І III). Шляхи міграції архантропів у Європу, зокрема на територію сучасної України, пролягали з Близького Сходу та Середземномор я через Балкани та Центральну Європу.

Архантропи зникли близько 100 тис. років тому. Починається епоха палеоантропів ( від грец. palaios давній, anthropos людина) неандертальців (homo sapiens neanderthalensis). До неандертальців належала найдавніша людина на території нинішньої України, існування котрої зафіксоване відкриттям не лише стоянок або жител, а й антропологічного матеріалу Кіїк-Коба (поховання в ямі грота, де покоївся кістяк жінки віком близько 35 років, скорчений на правому боці), Заскальне V у Криму, які належать до мустьєрської доби (100 40 тис. років тому). Як для людської істоти, неандерталець мав досконалу фізичну будову, хоча в дечому й поступався перед нами. Об єм його мозку досягав уже 1350 см3 (на 350 см3 більше, ніж у архантропа); особливо розвинулися системи організму, пов язані з просторово-координаційними функціями та їх контролем. Неандертальці мали масивні надбрівні дуги, велику лицеву частину, однак не всі, виступ на підборідді. У різних місцях і в різний час фізичний тип цієї древньої людини відзначався неоднорідністю. Це можна пояснити як його розвитком протягом тривалого часу (неандертальці жили в період від 150/100 тис. до 40/33 тис. років тому), так і расовими відмінностями, що почали виявлятися вже в ранньому палеоліті. Серед європейських неандертальців виділяють дві основні групи «класичних», або шапель (яким властивий масивний кістяк), і «прогресивних» або «сапієнтних» ерингсдорф (котрі більше нагадують сучасну людину) Доведено, що значна частина представників другої групи старша від першої. Існують різні пояснення цього явища: група шапель стала тупиковою, одна група асимілювала іншу; пізні неандертальці біологічно деградували в умовах замкнутої пізньонеандертальської прагромади, й коли між представниками різних прагромад розпочалися шлюбні стосунки (в результаті чого й утворилися громади), відбулося біологічне відродження рис ранніх «прогресивних» неандертальців. Вірогідно також, що існувала гілка, котра об єднувала представників обох груп. Близько 30 тис. років тому ця група зникає.

Людина сучасного фізичного типу (homo sapiens) з явилася, можливо, близько 40 тис. років тому. За першою знахідкою кісток цієї людини у Франції, в печері Ла Кроманьйон, її назвали кроманьйонською. Кроманьйонці були європеоїдами, але в той же час існували й представники інших рас (монголоїдної та негроїдної). На території сучасної України рештки людей пізнього палеоліту невідомі (можливо, до них слід віднести старосільського неандертальця). Найближчі до території нашої держави поховання кроманьйонців відкриті в Костенках II та XVIII під Воронежем. Крім Європи та Близького Сходу, рештки кроманьйонців знайдені також у Північній Африці. Центральна й Південна Африка стала центром поширення негроїдної раси. Окремі її представники розселилися по інших регіонах (так, один із них був похований у Костенках XIV). Монголоїди в пізньому палеоліті населяли територію Північної, Центральної та Східної Азії.

Запропонована стадіальна картина є спрощеною схемою складного та загадкового процесу антропогенезу. На кожному етапі цього складного і тривалого процесу паралельно розвивалися кілька різновидів людиноподібних істот. Так, homo habilis існував поряд з австралопітеком, пітекантроп з homo habilis, неандерталець з пітекантропом, homo sapiens з неандертальцем. Відповідно до відмінностей у анатомічній будові людини та знаряддях праці склалася загальновизнана археологічна періодизація давньої історії людства. Ця схема поділяє доісторичний період на три етапи: кам яний, бронзовий та залізний. Першим етапом цієї класифікації є так званий кам яний вік, який поділяється на палеоліт (від грецької palaios давній та litos камінь), мезоліт (середній кам яний вік) та неоліт (новий кам яний вік). Палеоліт поділяють на два періоди: ранній (давній, нижній), що тривав приблизно від 3 млн. до 40 35 тис. років тому, та пізній (верхній), який припадає на час від 40 35 тис. до 10 тис. років тому. В свою чергу кожен з цих періодів поділяється на більші або менші відрізки часу епохи. Так, у ранньому палеоліті виділяються три епохи: олдувайська (близько 3 млн. 1,5 млн. років тому), ашельська (1,5 млн. 150 тис. років тому) та мустьєрська (150 тис. 40 35 тис. років тому). Назви епох походять від місцезнаходжень кам яних знарядь праці, притаманних цим епохам (Олдувайська ущелина в Східній Африці, містечко Сент-Ашель та грот Мустьє у Франції). Іноді мустьєрську епоху виділяють в окремий період середній палеоліт.

Три послідовні епохи (оріньякська, солютрейська, мадленська названі за місцезнаходженнями у Франції) були виділені в пізньому палеоліті. Зараз терміни “оріньякˮ, “солютреˮ, “мадленˮ застосовуються здебільшого не як хронологічні, а як культурні поняття.

На території України пам яток ашельського часу налічується не більше 30, мустьєрського 200, а стоянок пізнього палеоліту близько 1000.

Процес антропогенезу був пов язаний із зовнішніми факторами існування виду homo. Особливим випробуванням сталі кліматичні катаклізми на Землі різке похолодання і, як наслідок, зміна флори та фауни. Серед учених ведуться жваві дискусії щодо причин цього явища. Одні вбачають їх у піднятті суходолу, інші у зменшенні сонячної активності, у зміні нахилу вісі Землі до площини земної орбіти, деякі вчені пояснюють похолодання одночасною дією багатьох, у тому числі названих вище, чинників.

Нема в науці також єдиної думки щодо конкретних проявів четвертинних похолодань. Найбільш поширеною є так звана гляціальна, або льодовикова, теорія, згідно з якою похолодання спричинилося утворенням на півночі, в субарктиці, потужних льодовиків. Арктичним зледенінням відповідали зледеніння гірських масивів на материках. Протягом четвертинного зледеніння було кілька гляціалів, що розділялися більшими чи меншими проміжками часу (потепліннями) міжльодовиків ям, або інтергляціалами. Характер перших четвертинних похолодань багато в чому лишається нез ясованим. Наступні чотири хвилі холоду ототожнюються в різних країнах з різними місцевими проявами зледенінь і мають різні назви.

Класична схема льодовикових епох розроблена на матеріалах давніх зледенінь в Альпах. На початку XX ст. тут було простежено сліди чотирьох давніх зледенінь. Відповідно до назв місцевостей, де були виявлені рештки льодовиків, їх стали називати: гюнцським (приблизно 1 млн. 800 тис. років тому), міндельським (500 тис. 400 тис. років тому), ріським (300 тис. 110 тис. років тому) та в юрмським (70 тис. 10 тис. років тому), а проміжки між ними гюнц-міндельським (800 тис. 500 тис. років тому), міндель-ріським (400 тис. 300 тис. років тому), ріс-в юрмським (110 тис. 70 тис. років тому) міжльодовиків ями.

Останнім часом для території України набула поширення своя, місцева стратиграфічна схема, побудована на особливостях різних за походженням відкладів в геологічних нашаруваннях: лесоподібних суглинків та викопних ґрунтів, які формувалися відповідно у холодні та теплі проміжки часу. Межа льодовика на території України проходили на північ від Карпат, різко відхиляючись у басейні Дніпра на південь, досягала Кременчука, потім знову повертала на північ.

Похолодання викликало значні зміни в рослинному та тваринному світі. Протягом льодовикового періоду теплолюбні рослини та тварини в Європі вимерли або змістилися на південь, поступившись місцем іншим, пристосованим до існування в нових, більш суворих природних умовах. Поступово на земній кулі встановився сучасний клімат, сформувалися теперішні ландшафти, набули сучасного вигляду флора та фауна. Важливішим чинником зміни природи дедалі більше ставала сама людина.

Багаторазові зміни природного середовища в четвертинному періоді відіграли неабияку роль у становленні і розвитку стародавнього суспільства. За умов гнітючого, залежного від природи існування первісних людей значення природних факторів в історичному процесі було досить великим. Кінець періоду антропогенезу закінчується на етапі пізнього палеоліту і збігається з закінченням льодовикової епохи.

Головною соціальною новацією рубежу середнього та пізнього палеоліту була екзогамія виключення зі статевих стосунків близьких родичів. Близько 100 тис. років тому виникла праобщина палеантропів, де статеві відносини відбувалися із членами не свого колективу чи були повністю заборонені у своєму колективі. Заборона інцесту вимагала суспільного регулювання шлюбу, поступово з являються сім я та рід.

Під впливом антропологічних, екологічних, технологічних, психосоціальних процесів на етапі пізнього палеоліту набирає силу процес глотогенезу (розвиток мови) та фіксується поява мислення. Доказом формування людської свідомості в палеоліті є наявність матеріальних пам яток духовної культури, з являється палеолітичне мистецтво. На території сучасної України перші зразки мистецтва фіксуються в епоху мустьє. Це пам ятки зі стоянок Молодова 1 (Чернівецька область), Мізин, Кирилівська стоянка, Межиріч кістяні пластинки з орнаментом, браслети, статуетки. Первісне мистецтво тісно пов язане з магічними обрядами та культами. Однією з цікавих знахідок на території України є культове святилище Кам яна Могила поблизу Мелітополя. Тут знайдені пізньопалеолітичні зображення мамонтів, турів, кабанів, а також зображення людей (в основному жінок), плитки, які визначають як праобрази чуринг тотемних символів. Чурингами були також ритуальні предмети зі стоянок пізнього палеоліту мізинські статуетки з рисами жінки, пташки, пластинки з мамонтової кістки, вкриті орнаментом з отвором у центри типу «гуділок».

Епоха мисливців на мамонтів представлена на території України цікавими зразками житла з кісток мамонтів стоянка поблизу с. Межиріч на Київщині. Житло діаметром 4 5 м. Будинок мав дерев яний каркас, вкритий шкірами тварин, а цокольна частина обкладена кістками мамонтів. Характерною рисою мустьє стала поява довгочасних жител (очевидно, в районах значного похолодання). Таке житло розкопане, наприклад, у Подністров ї, та поселенні Молодова І. Його основу становила овальна в плані огорожа, складена з кісток мамонта (12-ти черепів, 34-х лопаток і тазових кісток, 15-ти бивнів). Вона охоплювала площу 8 х 5 м, на якій збереглося коло 15-ти вогнищ.

Суспільство мисливців на мамонтів зникає 14 13 тис. років тому. Різко змінюються кліматичні умови: замість холодного, але сухого вітру з півночі надходять вологі західні повітряні маси з Атлантики. Тундрові зони заросли лісами, й все це спричинило вимирання мамонтів. Панівне становище у фауні цього періоду посідає північний олень. Його кістки у великій кількості знаходять на стоянках первісних мисливців у басейнах Дністра, Дніпра, Десни, Дону. Тому фінал палеоліту дістав назву «доба північного оленя».

Прильодовикова зона, в яку входила територія України, приблизно 10 тис. років тому зазнала різкого потепління. Це призвело до зникнення на цієї території величезних стад копитних. Ці радикальні зміни зумовили перехід людства від палеолітичного до мезолітичного етапу розвитку.

За традиційною схемою, період між палеолітом і неолітом вважається епохою мезоліту IX/VIII V тис. до н.е. (пізній мезоліт виділяють як протонеоліт). Епоха лісових мисливців з луком та стрілами поширюється на рибальство та так зване річкове збиральництва. Це час, коли було приручено собаку та почалося приручення інших тварин. Важливою рисою мезоліту на території України було поширення так званих мікролітів дрібних відщепів та пластин геометричної форми. Застосовувалися вони як проколки, скребки, різці, наконечники стріл. Поруч з крем яними мікролітами з являються макроліти з каменю знаряддя для обробки дерева (перші сокири). Наприкінці мезоліту спосіб життя людей став більш осілим. Поступово набирає силу глибока криза мезолітичного привласнюючого господарства.

Наприкінці мезоліту спостерігаються кардинальні цивілізаційні зміни, які називають «неолітичною революцією» поява скотарства та землеробства, великих поселень, а період має назву новий кам яний вік, або неоліт VI/V III тис. до н.е. Неоліт передував епосі поширення перших металів міді і бронзи. В неоліті з являються перші ознаки суспільно-економічного, культурного, побутового, психологічного устрою землеробської (селянської) цивілізації.

Поява найдавніших неолітичних культур на території України відноситься, очевидно, ще до кінця VI тисячоліття до н. е. Перші з них виникли на південних територіях України в долинах річок Дністра, Південного Бугу, в пониззі Дніпра та в Криму. Склалися вони здебільшого на місцевій мезолітичній основі, але, безперечно, під впливом неолітичних цивілізацій Стародавнього Сходу, що з явилися li je раніше. Особливо тісні контакти існували між ранніми неолітичними пам ятками Дністра і Південного Бугу та. неолітом Прикарпаття і Балкан.

В епоху неоліту почалося нове зниження рівня вод, а також формування гумусу. У V IV тисячоліттях до н. е. в Подунав ї і Прикарпатті складається ряд неолітичних культур, що незабаром проникають в межі сучасної України. Так, на землях західних областей України з являються пам ятки культури лінійно-стрічкової кераміки, а Закарпаття тиської культури.

У V IV тисячоліттях до н. е., очевидно уже під впливом місцевих південних культур, почали складатися неолітичні культури в більш північних та північно-східних землях. У загальноприйнятій схемі неоліту початок і кінець епохи різні для різних територій України.

Перехід первісного населення України на новий, неолітичний ступінь культурно-історичного розвитку характеризується помітними змінами в розвитку духовної і матеріальної культури. В неоліті відбувається приручення всіх основних видів свійських тварин, виникає землеробство. Перехід до нових форм господарства був зумовлений недостатньою продуктивністю мисливства, рибальства і збиральництва. На переважній більшості території Східної Європи привласнюючі форми господарства, проте, ще довго відігравали дуже важливу роль, а нерідко були основними в житті населення. Так, лісові племена культури ямково-гребінцевої кераміки до кінця неолітичної епохи існували лише за рахунок, мисливства, рибальства і збиральництва. В житті неолітичного населення цих територій особливого значення набирає рибальство, яке стає основною, визначальною формою господарства. У населення більш південних і південно-західних районів сучасної України, наприклад носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки, основне місце в економіці належало примітивному землеробству (підсічно-вогневе) і скотарству. Підсічно-вогневе землеробство пояснює рухливість племен культури лінійно-стрічкової кераміки.

Культура лінійно-стрічкової кераміки займала в епоху неоліту значну територію Європи від Франції до України. На теренах України ці пам ятки поширені на Західної Волині та у Верхньому Подністров ї.

Нові форми господарської діяльності неолітичної людини зумовили докорінні зміни в складі знарядь праці і техніці їх виготовлення. Основною сировиною при виготовленні знарядь праці і предметів озброєння, як і в попередні епохи, залишається кремінь, поряд з яким широко використовуються й інші кам яні породи сланці, гнейсо-граніти, а також кістка і ріг. З останніх часто виготовляли прикраси. В кінці неоліту на півдні нинішньої України з являються перші прикраси з міді.

У техніці обробки кременю і каменю крім простого оббивання та ретушування тепер застосовуються нові прийоми шліфування, розпилювання, свердління тощо. В цей час з являються і нові види знарядь праці сокири, тесла, свердла та ін. Дуже поширюються кістяні рибальські знаряддя гарпуни, гачки; розквітає так звана мікровкладишева техніка, тобто виготовлення кістяних наконечників метальних знарядь із вставними гострими крем яними пластинами по боках.

Одним із найважливіших надбань неолітичної епохи є поява глиняного посуду. Кераміка стала новим штучним продуктом, вона виготовлялася із тістоподібної суміші з глини, піску, стеблин рослин тощо. Неолітична кераміка ще досить примітивна, виготовлена ліпним способом, без гончарського круга. Випал слабкий; часто посуд мав гостре дно, що свідчить про відсутність у побуті людей стола і печі з плоским черенем.

Керамічне виробництво у різних племен розвивалося по-різному. Спостері­гаються помітні відмінності в способах його виготовлення і орнаментації, що дає підставу для виділення окремих етнокультурних областей і культур та їх датування.

Новим видом виробництва стало прядіння, яке, можливо, спонукало до винайдення прясла маленького колеса. Разом з прядінням виникло ткацтво, результатом якого було створення ще одного штучного продукту тканини.

Щодо складу і характеру матеріальної культури (кераміки, знарядь праці), походження і основних видів занять, неолітичні культури України, як і всієї Східної Європи, досить чітко розпадаються на дві групи землеробсько-скотарських і мисливсько-рибальських культур.

Через територію України проходить смуга розмежування між південними землеробсько-скотарськими культурами і областю мисливсько-рибальського населення Європи і Азії. Ця смуга, що починається на півночі Франції, тягнеться через північ Центральної Європи, Польщу, Україну, Нижнє Подоння і Поволжя до Середньої Азії включно. На території України, до числа землеробсько-скотарських культур, що займали лісостепове Правобережжя і. західні області України, належать буго-дністровська культура і культура лінійно-стрічкової кераміки, а також неолітичні пам ятки Закарпаття.

Мисливсько-рибальське населення жило в Подніпров ї, на Лівобережжі і Поліссі нинішньої України. В межах сучасної території України відомі дві культури цього типу дніпро-донецька і ямково-гребінцевої кераміки.

У населення сурсько-дніпровської культури і в неоліті Криму поряд з рибальством і мисливством важливу роль відігравало скотарство.

Для кожної неолітичної культури властиві певний склад знарядь праці, прикрас, кераміки, певні заняття, специфічні прояви релігійних вірувань тощо. Нерідко племена, що проживали на території України, різнилися також і антропологічними: ознаками. Дальший розвиток продуктивних сил суспільства неолітичної епохи зумовив зміни в його соціальному устрої. Неоліт час формування племінного ладу, в якому економічною і соціальною основою був, очевидно, матріархальний рід.

Низький рівень продуктивних сил неолітичного населення виключав можливість привласнення результатів чужої праці, отже, виключалась експлуата­ція людини людиною, не було поділу суспільства на класи. Спільні колективні могильники, відсутність поховань, які виділялись би багатством поховального інвентарю чи особливим ритуалом, свідчать про рівність усіх членів роду і племені. Лише поява кам яних булав в деяких могильниках (Маріуполь, Микільське), які, очевидно, мали значення символів влади і підпорядкування, можуть вказувати на зародження перших інститутів родової влади.

На території України відомо кілька сотень неолітичних поселень, окремих місцезнаходжень і могильників, на яких виявлено десятки тисяч найрізноманітніших предметів матеріальної культури, великий антропологічний матеріал. Вони дають можливість відтворити фізичний тип неолітичного населення і етнографічні особливості жителів різних територій сучасної України в V III тисячоліттях до н. е. Всі культури неоліту на теренах України пройшли в своєму розвитку ряд етапів і фаз. Південні землеробсько-скотарські культури зникають раніше, а пам ятки більш північних мисливсько-рибальських культур доживають до кінця III тисячоліття до н. е. Останні існують уже одночасно з пам ятниками мідного віку на більш південних територіях.

Кінець V початок IV тис. до н. е. позначений переходом населення Південно-Східної Європи від неоліту до енеоліту (мідно-кам яного віку), основною ознакою якого вважається освоєння людством нового матеріалу міді та усталенням відтворюючих форм господарства, що мало велике економічне та соціальне значення.

Вважається, що перші металургійні досліди пов язані з використанням самородної міді населенням Близького Сходу в VIII VII тис. до н. е. Спочатку самородок сприймався як різновид м якого каменю і лише потім був виділений серед інших матеріалів. З VII тис. до н. е. людство освоїло техніку механічного формування самородного металу (кування, вигинання, обрізку, свердління, обточування) і лише з V тис. до н. е. високотемпературне плавлення міді в горнах і виготовлення предметів із застосуванням лиття. Більшість дослідників уважає, що перші відомості про метал потрапили в Європу саме з Передньої Азії через Балкани Населення енеолітичної епохи на теренах України не мало власних родовищ міді і користувалося готовими знаряддями і зливками металу, які надходили в процесі обміну з населенням Балкан, де містилися і розроблялися родовища цього металу. Звідти ж були запозичені зародки відтворюючих форм господарства, зокрема землеробства, водночас із основними зерновими культурами. Останні потрапили туди з Передньої Азії, де вони були окультурені значно раніше.

Саме археологічні пам ятки енеолітичної доби перебувають зараз в центрі уваги дослідників, що вивчають так звану індоєвропейську проблему, яка протягом тривалого часу лишалася суто лінгвістичною, але за останні десятиріччя перетворилася в складну, комплексну наукову дисципліну, в якій одне з найважливіших місць займає археологія. До нашого часу збереглися далеко не всі мови індоєвропейської сім ї, їх можна назвати десять: албанська, балтійська, вірменська, германська, грецька, індійська, іранська, кельтська, романська та слов янська, що також складаються з кількох мовних підгруп, а в давнину становили певну єдність, як, наприклад, індо-іранська (арійська), балто- слов янська та ін.

Проблема походження давніх індоєвропейців на сучасному етапі розвитку науки зводиться до таких висновків: а) найдавніші індоєвропейці існують уже в неоліті; б) формування індоєвропейців і різних індоєвропейських груп відбувається протягом неоліту бронзового віку на територіях Малої Азії, Південно- Східної, Центральної Європи і Північного Причорномор я; індоєвропейське населення з являється на території України не пізніше початку бронзового віку (ямної області). Враховуючи місцеве коріння формування ямних пам яток, індоєвропейськими логічно вважати й деякі з більш ранніх неолітичних пам яток.

Не завжди відповідають запропонованим гіпотезам і відомі на сьогодні дані щодо процесу культурогенезу та соціального й господарського рівня тих культур, у яких шукають індоєвропейців. Значна частина висновків береться під сумнів і лінгвістами. Отже, в цілому питання походження індоєвропейців нині залишається проблемою, остаточного розв язання котрої науковці ще не досягли. Як би не вирішувалося питання щодо походження індоєвропейців, на кінець III тис. до н. е., тобто на початок доби бронзи, від Ельби до Середнього Подніпров я складається відносна культурна спільність. Стосовно цього часу лінгвісти вже говорять про праслов ян, розміщуючи їх у східній зоні індоєвропейської спільності.


Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів / За заг. ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес. – Київ-Чернівці: Книги – ХХІ, 2008. – С. 5 – 22.



Скачати (скачать, закачать) книгу:  davnja_storja_ukrani.rar [34.21 Kb] (викачувань: 36)



 (голосів: 1)

Автор: Admin 18 листопада 2012 | Переглянуто: 2569 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ