Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



«ДО СУМЛІННЯ ЛЮДЕЙ ЦІЛОГО СВІТУ»

Одним з найважливіших напрямків в організації протиголодової акції було ознайомлення і залучення до неї світової громадськості. Прорвавши завісу мовчання навколо голоду в Україні на міжнародній арені, викривши в очах цивілізованого світу справжніх винуватців трагедії, національно-демократичні сили Західної України сподівались тим самим вплинути на політику більшовицького режиму щодо українського народу, спричинитись до безпосередньої чи опосередкованої допомоги голодуючим в Україні.

З цією метою до авторитетних міжнародних політичних та гуманітарних організацій світу, відомих політичних діячів було надіслано від різноманітних західноукраїнських установ десятки звернень, маніфестів, послань і закликів з роз'ясненням трагічного становища на Радянській Україні, проханням прийти негайно на допомогу жертвам геноциду. «Вимирає з голоду на очах Європи великий, багатомільйонний український нарід», – відзначалося в заклику Громадського Комітету Рятунку України «До культурного світу!». «Вимирають цілі села, трупи голодних валяються по вулицях міст і сіл. Прокидається людоїдство. Московська диктатура почала нечуваний похід проти українського національного життя. Комітет звертається з закликом до суспільностей культурних народів світу, протестуючи проти грабежів, поневолення і фізичного винищення українського народу більшовицькою Москвою та має надію, що культурний світ прийде з поміччю для полегшення долі голодуючих наших братів під московсько-більшовицьким пануванням»43.

Союз Українок у Львові звернувся до міжнародних жіночих організацій світу з відозвою в справі голоду в Україні. «Трагедія діється серед мовчанки цивілізованого світу, – вказувалось в ній. Відповідальні чинники держав мовчать, сховавши в теку недавно заключені з більшовиками «пакти неагресії чи торгівельні договори, яких предметом є між іншим те саме криваве збіжжя України, закривають очі на «внутрішні справи заприязненої держави», мовчать лояльно чекаючи кінця більшовицького експерименту. Розворуште сонні сумління Ваших чоловіків, синів, братів. Не дозволяйте людству брати на свою совість страшної відповідальності за небувалі в історії злочини червоної диктатури на Україні»44.

23 вересня 1933 р. Центральний Комітет ГКРУ у Львові направив меморіал до голови Союзу Народів (Ліги Націй) Л. Мовінкеля з проханням «внести справу голодової катастрофи перед форум Союзу Народів та спонукати його зорганізувати міжнародну допомогову акцію в користь вигибаючого від голоду українського населення». «Українці західних земель, а також канадійці і американці українського походження, – повідомлялось в меморіалі, – готові поділитися з загибаючими від голоду братами своїми скромними запасами збіжжя й іншими засобами поживи, якщо Союз Народів уможливить нам транспортування їх на Радянську Україну та роздачу тих засобів під міжнародним контролем»45. Одночасно ГКРУ направив листа до президента США Ф. Рузвельта «з справі допущення комісії, яка прозірила б дійсне, положення на Україні та в справі гарантій, що комуністи не будуть далі виголоджувати українське населення».

До голови Ліги Націй звернулась і Українська Парламентська Репрезентація з різким протестом проти прийняття СРСР до цієї організації. Українські посли і сенатори до польського сейму і сенату заявили: «Український нарід, не маючи змоги офіційно протестувати перед Лігою Націй проти вступу до неї його гнобителя, користується нашим посередництвом, щоби цивілізований світ міг почути його обурення. Вся совітська внутрішня та закордонна політика різко протилежна пактові Ліги Націй і його основним ідеям» 46.

На заклик західноукраїнських організацій про допомогу голодуючим відгукнулася в першу чергу численна українська еміграція Європи і Америки. За короткий час у більшості європейських країн, а також США та Канади, були утворені Громадські Комітети Рятунку України. З Парижу, Брюсселя, Берліна, Праги, Відня, Лондона та інших міст, де перебувала українська еміграція, до міжнародних організацій було направлено сотні листів. Так, Союз українських журналістів і письменників на чужині домагався «від міжнародних організацій посилки спеціальної комісії для дослідження голоду на Україні та для організації негайної рятункової акції»47.

Звернення ГКРУ до світової громадськості, підтримані українською еміграцією, за словами газети «Діло», «пробили радянофільський фронт не лише на Західній Україні, але й на міжнародній арені, події на Великій Україні находять щораз сильніший і вірніший відгомін у закордонній пресі»48.

Велику заслугу в цьому мала українська еміграція США. Екзекутивний комітет Об'єднання українських організацій в Америці на чолі з Омеляном Резюком закликав усіх американських українців «звернутися до уряду в Вашингтоні з проханням, щоби він, заки вирішить справу визнання Совітів, вислав туди американську комісію, яка провірила би політику Москви супроти України, де панує такий голод, що доходить уже до людоїдства»49.

На підтримку таких вимог та на знак протесту проти політики більшовицького режиму в Україні в цілому ряді американських міст відбулися масові демонстрації та віча. 4 листопада 1933 р. пройшла багатотисячна демонстрація протесту українців у Детройті. Місцеві комуністичні діячі намагалися розігнати демонстрантів. Однак, незважаючи на спорадичні сутички, демонстрація відбулася організовано. На вічі виступили Лонгин Цегельський, Олекса Шаповал, американський професор Роберт Аертон та ін.

Масові протибільшовицькі демонстрації українців Чікаго, Бостону супроводжувалися кривавими зіткненнями з комуністами українського та російського походження, в результаті яких сотні людей було поранено. Велике враження на американську та світову громадськість справила протестаційна маніфестація українців у Нью-Йорку 18 листопада 1933 р. На демонстрацію з навколишніх міст прибули 8 тисяч українських січовиків, в т. ч. членів «Чорноморської Січі», скаутів, дорослих і дітей у національному вбранні. їм протиставились місцеві комуністичні організації. Сутички відбувалися впродовж всієї демонстрації та віча. Американська преса так описувала демонстрацію українців у Нью-Йорку. «Сутички з комуністами почалися ще в часі зборів. Особливо нападали комуністи на т. зв. живі образи: «Воля України» в 1918 р., на зразок американської статуї Волі, а другий представляв Україну в 1933 р., де пирують комісари, а перед ними виголоджена Україна. По середині вулиці йшли демонстранти, а по боках комуністи з таблицями і закидували маніфестантів пляшками з молоком, цеглами, палицями. У кількох місцях комуністи кидалися, щоб зірвати похід, але кінна і піша поліція наводила порядок. Похід супроводжувався безнастанними бійками. Ранено 100 чоловік. Все це сенсаційне, бо саме в часі признання США СРСР»50.

Принагідно вартує зазначити, що антиголодовим акціям прямо чи опосередковано протиставились не тільки комуністи в Західній Україні чи Америці, але й ті радянофільськи настроєні українські діячі, яких історія нічого не навчила. Показовим щодо цього був вихід в Парижі в 1934 р. книги Володимира Винниченка «За яку Україну», в якій він виступив на захист політики радянського уряду щодо України, звеличував будівництво соціалізму в СРСР. У той час, як закордонна преса була переповнена повідомленнями про страхіття голодомору, Винниченко писав: «Я прохав дозволити мені повернутися до СРСР і взяти участь у спразі будування соціалізму. Мені весь час відмовляли в найзневажливішій формі. Тоді я звернувся до єдиного засобу. Я хотів здаля, з-за кордону брати посильну участь у роботі й пропаганді цієї роботи. Треба всіма мірами, всіма засобами привертати симпатії до радвлади всього населення України, як радянської, так і західної»51. Український письменник Фотій Мелешко (земляк Винниченка з Херсонщини) в листі до нього зазначав: «Прикривати злочин – це злочин. А Ви ж перед своїми прикриваєте тих злочинців. Хіба ж на те родила земля нас херсонська? Мусимо пам'ятати, що й на нас паде частина вини за ту революцію, яка повернулась у погибель для нашого селянства, і не підтримувати треба своїми теоретичними міркуваннями тих катів, які до того довели, а боротися з ними. А Ви, син селянина, письменник, замість того, щоб криком кричати на цілий світ проти того жаху, що вони утворили на Україні закінчуєте Вашу брошуру бравурним пафосом. Барабанний бій на полі полеглих»52.

Голоси радянофілів тонули у загальному хорі протесту проти організаторів голодомору. Звернення ГКРУ знаходили відгук у громадськості зарубіжних країн. Заклик митрополита Андрія Шептицького прийти на допомогу голодуючим був почутий Католицькою Церквою в багатьох країнах світу, У зв'язку з подіями на Наддніпрянщині Ватикан з моральних міркувань виступив проти прийняття СРСР до Ліги Націй. Віденський кардинал Теодор Інніцер 12 липня створив міжнародний і міжконфесійний комітет допомоги голодуючим в Україні. В австрійській та німецькій пресі І нніцер виступив з «апелем до цілого світу, до гуманітарних організацій прийти на допомогу вигибаючим з голоду». В середині грудня 1933 р. під його керівництвом у Відні відбулась міжнародна конференція всіх допомогових комітетів. У відозві конференції «До сумління людей цілого світу» вказувалось: «Гряде нова поворотна хвиля голоду в СРСР. Знову мільйонам людей грозить голод. Треба витворити атмосферу загальної помочі»53. Подібну роботу проводило духовенство в Англії, Німеччині, Бельгії та інших країнах.

Важливу роль у висвітленні правдивого становища на Радянській Україні зіграла американська, англійська, німецька, австрійська, швейцарська преса. Завдяки їм про голод в Україні дізнались мільйони   людей.

З різким протестом проти політики винищення українського народу виступив ряд політичних діячів. У спеціальному меморіалі Генерального секретаря Конгресу Національних Меншин Еваль де Амменде основною причиною голоду було визнано «колективізацію і драконівські укази Москви про вивіз хліба на зерно пункти». Він звинуватив також уряди ряду держав Заходу «в здавленні голосів про голодову катастрофу, бо її ствердження могло б в;дбитися погано на кредитовому «доброму імені» довжної держави, а наслідком цього є мільйони жертв»54. Про свою підтримку протиголодової акції національно-демократичних сил Західнеї України Амменде висловив у листі до газети «Діло». Московська газета «Известия» назвала виступ Амменде «безглуздою провокаторською вигадкою німецьких націонал-соціалістів».

Справа голоду в Україні неодноразово порушувалась у Конгресі США, парламенті Англії та інших країн, а також на конгресах ряду міжнародних організацій, зокрема на IX Конгресі організованих національностей у Берні, Об'єднаному комітеті міжнародних жіночих організацій і т. п.

До пропаганди антиголодової акції на міжнародній арені найбільше доклались західноукраїнські посли до польського сейму, члени ГКРУ Мілена Рудницька та Зенон Пеленський. 23 вересня 1933 р. в справі голоду в Україні Мілену Рудницьку прийняв Голова Ради Ліги Націй Мовінкель (міністр закордонних справ Норвегії). На другий день українські посли передали Мовінкелю меморіал та обширні матеріали про голод на Радянській Україні.

Голова Ради Ліги Націй зі співчуттям поставився до трагедії українського народу. В інтерв'ю кореспонденту «Матен» він заявив: «Знаю, що політично та юридично яка-небудь акція нелегка. Треба звернутись з запитом до московського уряду, чи не вважав би корисним допустити на територію міжнародну комісію для розслідування справи та допомоги»55. Завдяки активній позиції Мовінкеля справа голоду в Україні стала 29 вересня 1933 р. предметом обговорення на засіданні Ради Ліги Націй у Женеві.

Однак українська протиголодова акція мала не тільки прихильників, але й впливових противників. Слід пам'ятати, що 1933 р. був переломним у ставленні західних держав до СРСР. На противагу Німеччині, Італії та Японії йшло зближення Франції, США, Англії, Польщі з СРСР. Прем'єр-міністр Франції Едуард Ерріо після свого візиту в СРСР у 1933 р., під час якого відвідав Україну, заявив, що СРСР процвітає, а на Україні голоду немає. Мілена Руднимька, виступаючи 16 вересня 1933 р. в Берні на Конгресі організованих національностей, у зв'язку з цим зазначила: «Старий відомий демократ і пацифіст великої європейської держави, яка гордиться тим. що на своїх прапорах виписала гасла свободи, братерства і рівнести, приймає з рук тов. Ворошилова рангу полковника Червоної армії і на основі потьомкінських сіл, які йому там показали, заявляє пан Ерріо, або радше «товариш командир Ерріо», що на Україні все в порядку, та що там немає ніякого голоду»56.

Шукаючи взаємної підтримки у боротьбі проти Німеччини, уряди Франції та Чехословаччини пішли на підписання договору з СРСР про взаємодопомогу. Ще в липні 1932 р. Польща підписала договір з СРСР про неагресію. Йшло зближення з Англією та США, які шукали підтримки проти Японії. 10 жовтня 1933 р. Франклін Рузвельт виявив готовність почати переговори про нормалізацію відносин між США та СРСР. Згодом СРСР було прийнято до Ліги Націй.

За таких міжнародних обставин розраховувати на принципову позицію урядів західних держав щодо голоду в Україні було годі. Продискутувавши дві години над цією «неприємною справою», Рада Ліги Націй, посилаючись на «формальні моменти», відправила її до Міжнародного Червоного Хреста, запит якого уряд СРСР проігнорував.

Хоча спроба надати пряму реальну допомогу голодуючим в Україні зазнала невдачі, однак сам факт розгляду цієї справи в Лізі Націй був великою морально-політичною перемогою західноукраїнських національно-демократичних сил. «Чи це не великий успіх, що справу голоду в Совєтах було поставлено на женевському терені виключно в площині української справи, – писала Мілена Рудницька, – та що ми примусили Раду Союзу Народів присвятити бодай одно засідання трагедії України? Хто знає режисерів і куліси женевського театру, цей оцінить як слід українську перемогу. Баланс рятівної акції вчить нас одного, чого може доконати збірне зусилля українського громадянства, коли до праці стають усі без різниці політичних поглядів і без огляду на партійні противенства»57.

Ліга Націй не заперечила наявності голоду, а самим фактом розгляду цієї трагедії світ визнає її загальнолюдською, гуманітарною справою. Загальний осуд організаторів голодомору був настільки рішучий і одностайний, що прокомуністична зарубіжна преса не наважилась виступити з якимись запереченнями. «Всякі «юманіте» та «червоні прапори», – писала газета «Діло», – мовчали, ніби води в рот набрали»58. Немає сумніву в тому, що протиголодова акція ГКРУ на міжнародній арені спричинилася до того, що уряд СРСР, у зв'язку з вступом до Ліги Націй, змушений був рахуватись з світовою громадською думкою і припинити безпосереднє винищення українського народу шляхом організованого голодомору.

Як видно, трагедія Наддніпрянщини не залишила байдужою західноукраїнську громадськість, яка одностайно виступила на захист нації, організувала широкий протиголодовий рух в краї і за кордоном.

Події на Наддніпрянщині спричинились до зміни суспільних настроїв на Західній Україні. Зникло радянофільство. Припинили своє існування всі ліворадикальні прокомуністичні політичні партії. Наміри керівництва СРСР опанувати політичні настрої зазнали повного краху. Втрата позицій на Західній Україні була однією з найбільших невдач радянської національної політики 30-х років.

Замість комуністичних та радянофільських впливів у краї набув поширення новітній націоналізм, зросли впливи католицьких пертій, активізувався процес консолідації національно-демократичних сил. Стала очевидною істина, що трагедія українства у його бездержавності. У суспільно-політичних настроях Західної України утвердилась ідея боротьби за соборну суверенну Українську державу.

 

 

* Радянофільство – громадянська орієнтація українців поза межами УСРР. У поняття радянофільства вкладалися різні концепції – від ідеалістичного захоплення Радянською Україною її культурним розвитком, українізацією, – до сповідування ідейно-політичних засад українського націонал-комунізму.

**Консерватизм (лат. консерваре – зберігати) – політична течія, представники якої відстоювали святість традицій, стабільність ладу і форм суспільного життя. Носіями консерватизму на Західній Україні було греко-католицьке духовенство, частина світської інтелігенції.

 

1 Кедрин І. Українці чи галичани? // Діло. – 1929. – Ч. 6. – 6 січня. – С. 3.

2 УНДО до українського громадянства // Діло. - Ч. 187. – 1925. – 15 липня. – С. 1.

3 Федорців Ф. Українізація // Діло. – 1926. – Ч. 245. – 4 листопада. – С. 6.

4 Резолюції народного з'їзду // Діло – 1926. – Ч. 253. – 28 листопада. – С. 5.

5 Стахів М. Хто винен? – Львів – 1936. – С. 202.

6 Свєнціцький І. Новий світ // Діло – 1926. - – Ч. 250. – 11 листопада. – С. 2

7 Поважна небезпека // Нова Зоря. 1926. – Ч. 57. – 31 груд. – С. 303 – 304.

8 Люди і народи // Нові Шляхи. – 1929. – Ч. 2. червень – С. І.

9 Українська суспільно-політична думка в XX столітті. Сучасність. – Т. 2. – 1983. – С. 55.

10 Воля Народа. – 1926. – 29 травня. – С. 1.

11 Українська Парламентська Репрезентація // Громадський Голос – 1928. – Ч. 23. – 15 березня. – С. І.

12 В. М. Далекосяглі постанови // Діло. – 1928. – Ч. 289. – 29 грудня. – С. 1.

13 Громадський Голос. – 1924. – Ч. 19. – 17 лютого. – С. 1.

14 Громадський Голос. – 1924. – Ч. 16. - 7 лютого, – С. 2.

15 Поважна небезпека // Нова Зоря. – 1926. – Ч. 57. – 31 грудня. – С. 1.

16 Кучабський В. Большевизм і сучасне завдання українського заходу. – Львів. – 1925. – С. 118.

17 Арешти на Україні та їх причини // Діло. – 1929 р. – Ч. 148. – 7 листопада. – С. 1.

18 По тім боці Збруча // Новий Час. – 1930. – Ч. 57. – 14 червня. – С. 1.

19 Боротьба з «глитаями» на Україні // Діло. – Ч. 3. – 19 січня. – С. 3.

20 Лист з Великої України // Діло. – 1933. – Ч. 48. – 27 лютого.– С. 4.

21 Пекло на Радянській Україні // Нова Зоря. – 1934. – Ч. 78. – 14 жовтня. – С. 2.

22 Там. же.

23 Баран С. З нашої трагедії за Збручем // Діло. – 1933. – Ч. 128. – 21 травня. – С. 1.

24 Левицький Д. Голодова катастрофа на Совітській Україні // Діло. – 1934. – Ч. 35. – 9 лютого. – С. 2.

25 В. М. Трагедія українства в УСРР // Діло. – 1933. – Ч. 179. – 12 липня. – С. 1.

26 Український Громадський Комітет Допомоги Страждальній Україні // Діло. – 1933. –Ч. 195. – 28 липня. – С. 1.

27 Український Народе // Діло. – 1933. – Ч. 212. – 14 серпня. – С. 1.

28 Український Греко-Католицький Єпископат Галицької Церковної Організації пише в справах подій на Великім Україні до всіх людей доброї волі // Діло. - 1933. - Ч. 197. – 27 липня. – С. 1.; На рятунок України // Діло. – 1933. – Ч. 236. – 9 вересня.

29 Рудницька М. Акція рятунку голодної України на міжнародному і // Діло. – 1934. – Ч. 5. – 7 січня. – С. 7.

30 На протестаційному фронті // Діло. – 1933. – Ч. 226. – 23 серпня. – С. 4.

31 У справі подій на Великій Україні // Діло – 1933. – Ч. 196. – 29 липня. – С. 5.

32 На протестаційному фронті // Діло. – 1933. – Ч. 226. – 23 серпня. – С. 4.

33 Припинення появи «Української Думки» // Діло. – 1933. – Ч. 197. – 30 липня. – С. 4.

34 Українське гаракірі // Діло. – 1933. – Ч. 204. – 6 серпня. – С. 1.

35 Гладилович А. Комуністичний рух у дрогобицько-бориславському басейні під сучасну пору // Студентський Вісник. – 1936. – грудень. – С. 31.

36 Волинець С. «Слово до друзів». – Львів. – 1933. – С. 3.

37 Державний архів Івано-Франківської області, ф. 2, оп. 1, спр. 875, арк. 91.

38 Левицький Д. Трагічне положення на Совітській Україні // Діло. – 1933. – Ч. 293. – 6 листопада. – С. 2.

39 Левицький Д. Польський уряд несе відповідальність // Діло. – 1934. – Ч. 35. – 9 лютого. – С. 2.

40 Рік диктатури Постишева // Нова Зоря. – 1934. – Ч. 7. – 1 лютого. – С. 3.

41 Назарук О. Про кроваву книгу наших мук // Нова Зоря. – 1934. – Ч. 98. – 23 грудня. С. 1–2.

42 Протест українських політичних партій проти терору на Україні // Нова Зоря. 1934. – Ч. 100. – 30 грудня. – С. 2.

43 С. Д. Всеукраїнський Національний Конгрес // Діло. Ч. 82. – 15 липня. – С. 1.

44 До культурного світу // Діло. – 1933. – Ч. 241. – 14 вересня. – С. 1; До культурного світу // Діло. – 1933. – Ч. 242. – 15 вересня. – С. 1.

45 Меморіал представників УГКРУ до президента Мовінкеля // Діло. – 1933. – Ч. 209. – 3 жовтня. – С. 2.

46 УПР в справі прийняття Совітів до Союзу Народів // Діло. – 1934. – Ч. 250. – 19 вересня. – С. 1–2.

47 До культурного світа // Діло. – 1933. – Ч. 175. – 8 липня. – С. 3.

48 Рудницька М. Акція рятунку голодної України на міжнародній арені // Діло. – 1934. – Ч. 5. – 7 січня. – С. 7.

49 Рятуймо Україну від голодової смерти // Діло. – 1933. – Ч. 260. – 4 жовтня. – С. 1.

50 Велика українська протибільшовицька демонстрація // Діло. – 1933. – Ч. 324. – 8 грудня. – С. 3.

51 Маняк // Нова Зоря. – 1934. – Ч. 60. – 12 серпня. – С. 5.

52 Мелешко Ф. Як ви нас обманули //Діло. – 1934. – Ч. 260. – 29 вересня. – С. 2 – 3.

53 Перед новою голодовою катастрофою на Україні // Діло. – 1934. – Ч. 191. – 22 липня. – С. 1.

54 Меморіал Д-ра Е. Амменде про голод на Україні // Діло. – 1934. – Ч. 4. – 6 січня. – С. 4–5.

55 Голова Ради Ліги Націй у справі голоду на Радянській Україні // Діло. – 1933 – Ч. 266. – 10 жовтня. – С. 1.

56 IX Конгрес організованих національностей і голодова катастрофа на Україні // Діло. – 1933. – Ч. 250. – 23 вересня. – С. 1.

57 Рудницька М. Акція рятунку голодної України на міжнародному терені // Діло. – 1934. – Ч. 5. – 7 січня. – С. 7.

58 Данько М. Протиголодова акція на міжнародній арені // Діло. – 1933. – Ч. 276. – 20 жовтня. – С. 2.

 

Микола Васильович КУГУТЯК. ГОЛОДОМОР 1933-го І ЗАХІДНА УКРАЇНА (ТРАГЕДІЯ НАДДНІПРЯНЩИНИ НА ТЛІ СУСПІЛЬНИХ НАСТРОЇВ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ 20–30-х РОКІВ). – Івано-Франківськ, 1994. – 70 с.


Скачати книгу: golodomor.rar [76.75 Kb] (викачувань: 10)

 


 (голосів: 1)

Автор: Admin 14 квітня 2012 | Переглянуто: 1628 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ