Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



Вітенко Микола

Соціально-демографічні процеси в Галичині у кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (завершення)

Пояснення цьому процесу намагалися знайти ще його сучасники. Так, невідомий дописувач газети “Гайдамаки” доводив, що офіційна австрійська статистика була необ’єктивною навіть при обліку населення за релігійною ознакою. Він відстоював думку, що чисельність українців, як і їхня питома вага продовжували зростати. За його підрахунками, які ґрунтуються на невідомих нам джерелах та методології, в 1900 р. українці в Галичині складали 3 274 450 осіб, тоді коли поляки лише 2 977 334. Державні статисти, за твердженням оглядача безпідставно зарахували до поляків 811 009 євреїв та 20 000 українців 10). Сумніви у вірогідності статистичних матеріалів за віросповіданням висловлював і радянський історик С. Макарчук 11).Наші підрахунки, зроблені на основі Шематизмів Станіславівської та Перемишльської єпархій, а також Львівської архиєпархії свідчать про те, що офіційна статистика у питаннях визначення віровизнання була досить об’єктивною (різниця в декілька тисяч осіб не впливає на загальне співвідношення представників різних національностей). Тому причину зменшення питомої частки українців серед населення краю слід шукати не в фальсифікації матеріалів переписів, а в реальному стані соціально-економічних взаємин в Галичині.

Так, уже згадуваний демографічний вибух у 1880 – 1910 рр. породив ”земельний голод“ – гостру нестачу землі як єдиного засобу до існування українських селян, котрі становили 92 % українців краю. Місячник ”Економіст“ наголошував, що чисельність селянських господарств у 1848 – 1900   рр.   у   результаті   поділів   між   селянськими   дітьми   зросла   з   72 700   до 1 700 000, або в 23,5 рази. Кількість землі, яка перебувала у селянській власності за цей же період майже не зазнала змін. Така ситуація привела до різкого зменшення розмірів селянських господарств, до зниження рівня їхньої економічної самостійності. Зокрема, якщо в 1875 р. в середньому на одне господарство припадало 9,5 моргів землі, [1] а в 1891 р. лише 5 моргів. Реально ж кожні 33 господарства з 100 не володіли землею взагалі і були змушені орендувати її в громади чи в поміщика, сплачуючи за це чинш 12). Чинш переважно сплачували халупники та комірники. Ці дві категорії селян складали основу сільської бідноти і саме з них формувалася двірська служба при фільварках. За даними австрійського статиста Дж. Бузека в 1900 р. у фільварках Східної Галичанина становищі служби перебувало 196 тис. чол., з них 81 тис. становили римо-католики і 115 тис. греко-католиків 13).

Важким було становище й тих українських селянських господарств, що володіли невеликими земельними наділами. Майже 80 % з них за розмірами не досягали 5 моргів і не могли забезпечити елементарних умов для існування. З цього приводу газета “Батьківщина” писала: ” Нужда нашого селянства полягає в першій лінії на надзвичайно великім браку землі і на низькій рільничій культурі…“ 14)(“Голод земельний” породжував голод фізичний). Нестача землі серед українських селян та надлишок робочих рук при відсутності розвинутої промисловості стали головними причинами масової еміграції галицьких українців до Росії, Бразилії, Аргентини, США та Канади, сезонних міграцій до Прусії.

Масова еміграція українського селянства розпочалася влітку 1891 р. і проходила у двох напрямках: 1) до США; 2) до Російської імперії. Перша еміграційна хвиля прокотилася досить несподівано для кривих властей, а тому про неї майже не збереглося відомостей. Вже наступного року до Росії з Борщівського та Збаразького повітів Галичини втекло без жодних дозволів чи документів біля 12 тис. селян. Майже 3 тис. з них згодом повернулося. Причиною цього руху газета “Батьківщина” називала чутки про безкоштовний розподіл поміщицьких земель на території Правобережної України царським урядом. Селяни-втікачі при переселенні безкоштовно віддавали свої землі родичам чи продавали лихварям 15) І. Франко називав причиною еміграції селян до Росії різницю цін на землю. Так, галицький українець міг продати вдома 5 - 6 моргів землі, яких не вистачало для утримання родини, а за виручені гроші купити в Росії 10 – 15 моргів 16).

Та якщо до Російської імперії виїздили переважно найбідніші верстви населення, то до Бразилії та США виїздили переважно заможні селяни, що шукали можливостей для забезпечення своїх дітей землею. Найбільш загрозливими виявилися “бразильські лихоманки” – стихійні міграції до Бразилії в 1895 – 1903 рр. Їх породжували чутки про безкоштовний розділ (чи принаймні дешевий розпродаж)державних земель, що начебто проводилися під егідою цісарської родини.

Краєва влада, очолювана намісником Казимиром Бадені, провела ряд адміністративних заходів, щоб запобігти можливій кризі під час жнив викликаної нестачею робочих рук, при цьому часто зловживаючи своїми повноваженнями 17). Завдяки їм вдалося зупинити еміграцію до Росії, частково при сприянні австрійського уряду, але переселення до Бразилії, США та Канади й надалі зростала. Так, якщо в 1892 р. до США виїхало 40536 галицьких українців, в 1900 р. – 46938, то в 1902 р.69620 18). Взагалі 1902 р. став переломним у ході міграційних процесів. В результаті сільськогосподарського страйку намісництво спростило процедуру видачі паспортів для бажаючих виїхати за кордон, що ліквідувало більшість внутрішніх перешкод для емігрантів 19).

Зовсім по-іншому місцева влада ставилася до сезонних міграцій українського селянства. Вона, з одного боку намагалася збільшити обсяги внутрішньокраєвих переміщень дешевої робочої сили. Це зокрема проявилося влітку-восени 1902 р. коли польські великі землевласники створювали групи селян у гірських районах українського та польського Прикарпаття для сезонних робіт в маєтках галицького Поділля. Починаючи з 1903 р. координацію дій поміщиків здійснювали повітові бюро праці. З іншого боку, галицьке намісництво та сейм, де переважали представники великого польського землеволодіння, намагалися різними політичними, адміністративними, силовими методами перешкодити сезонним маграціям до Прусії та Данії. Заробітки в цих державах підтримувалися Габсбургами і були найбільш привабливими для українців. Тогочасні українські оглядачі вказували на те, що хоча зі США окремі емігранти протягом року пересилали рідним до 400 зол. ринських, еміграція за океан не була надто обнадійливою на фоні стабільних заробітків у Прусії звідки українські заробітчани привозили 70-80 зол. ринських за сезон. (Для порівняння: в Галичині наймити заробляли в місяць лише 7 – 10 зол. ринських), що не пов‘язувалося зрізноманітними ризиками 20).

Українські політичні партії Галичини (РУРП, УНДП) намагалися сприяти саме сезонним міграціям до Прусії. Під їхнім патронатом було створено українське бюро праці в Нойберуні, велася агітація серед населення. План українських політичних сил був простий: в умовах малоземелля та хронічного безгрошів’я саме сезонні заробітки дозволять селянам заробити певну суму грошей, а повернувшись до Галичину купити в збанкрутілих поміщиків. Місячник “Економіст”, описуючи сезонні заробітки, зазначав: “Зарібкова еміграція руських селян не подобалася перш усього тим, що скріпляє руський народ національно… Заробленими в Німеччині грішми двигне (він) себе економічно, докупить при парцеляції землі, побудується, набуде людський інвентар, загосподарить “по-німецькому”… Що нашим опікунам скріплення руського елементу не може бути на руку се річ ясна. В їх очевиднім інтересі лежить, аби руський селянин далі вимирав на голодовий тиф, аби він далі як економічно безсильний, не міг видержати конкуренції з Поляком, і би в кінці емігрував собі за море, лишаючи місце Полякові…” 21).

Проте сезонні роботи в Німеччині так і не стали єдиним, чи хоча б головним напрямком міграції українського селянства Галичини. Значну перевагу здобуло переселення до Канади, де емігранти за низькими цінами одержували значні земельні наділи. Дещо меншою була еміграція в США. Так, за підрахунками сучасних українських науковців С. Качараби та М. Рожика, в 1899 – 1914 рр. до США виїхало 254379 галицьких українців, до Канади – 392665, до Бразилії – біля 40 тис., до Аргентини – біля 10 тис. Натомість сезонна міграція до Німеччини, яка щорічно зростала, в 1913 р. складала лише 97384 українці 22). Таким чином, земля, вірніше її відсутність, сприяли масовій еміграції українців за межі Галичини і породило знрження їхньої питомої ваги серед всього населення краю.

Досить незначною була міграція українського населення до міст. Так, якщо в 1890 р. у містах і містечках Галичини проживало біля 360 тис. осіб. То в 1914 р. майже 530 тис. (на 50 %). Таким чином, приріст українського населення міст був у 2 рази менший ніж польськогота єврейського. До того ж українці складали переважно ту частину міщан, що продовжували займатися сільським господарством. При переселенні до міст українські селяни осідали переважно у передмістях чи на околицях.

Важливою проблемою в кін. ХІХ – поч. ХХ ст. у Галичині було переселення польських колоністів з Західної (етнічно польської) Галичини в Східну (українську). Цей соціально-демографічний процес був зумовлений не економічними, а політичними чинниками. Ще в 1884 р. Галицьке господарське товариство, яке відстоювало інтереси великого землеволодіння, на загальних зборах прийняло рішення про сприяння еміграції польських селян на українські етнічні землі і всіма засобами обмежувати польську еміграцію до США. Не зважаючи на це, тривалий час польська колонізація Східної Галичини відбувалася виключно завдяки ентузіазму окремих поміщиків. Перші переселення польських селян появилися вже в 1884 р. в с. Голоскові Тлумацького повіту, в с. Томашівцях Калуського тощо. Мазури також проявляли інтерес до купівлі поміщицьких маєтків у Перемишляському і Стрийському повітах. Польським переселенцям влада надавала ряд податкових пільг 23).

Однак, заходи по “колонізації Русі” досить швидко зайшли в глухий кут. Польські землевласники намагалися знайти економічну вигоду від продажу землі, а тому продавали її тим хто більше платив – українським селянам. Так, в 1905 р. на загальних зборах Галицького парцеляційного банку звітували про парцеляцію фільварків площею 8217 моргів. З них лише 30 % було продано польським колоністам.   Це стало причиною висловлення вотуму недовіри керівництву банку вотуму адже парцелювання двірської землі для українців прирівнювалося польськими шовіністичними колами до національної зради. Присутня на зборах пані Згурська заявила: “Діти будуть проклинати пам’ять тих, що між Русинів землю розпродували” 24). Її виступ якнайкраще відобразив наміри “вшехполяків” та ендеків – двох найбільш шовіністично налаштованих польських політичних угрупувань Галичини.

Однак, ці наміри суперечили особистим інтересам багатьох великих землевласників. Останні керувалися при продажі землі жадобою наживи, а не політичними чи національними ідеалами. Наприклад, в уже згадуваному с. Голоскові польська колонія проіснувала лише два роки. Місцевий поміщик продав переселенцям частину своїх земель у розстрочку   під високі відсотки. Мазури, не маючи стартового капіталу, робочого інвентаря, худоби, були змушені працювати на того ж поміщика за втричі нижчу плату ніж місцеві українці. За таких обставин сума їхнього боргу колишньому землевласнику зросла вдвічі. Колоністи не витримали і протягом двох років втекли назад у рідні повіти, а поміщик перепродав землю місцевому українському населенню 25)

Повним крахом завершилися спроби окремих польських магнатів заборонити парцеляцію поміщицьких маєтків, чи обмежувати її для покупців зі заздалегідь складених списків. До них повинні були включатися виключно поляки та лояльні до великих польських землевласників українці. Галицький сейм відхилив також і проект закону про мінімальні розміри парцеляційних ділянок. Згідно нього фільварки поділялися на ділянки розміром не менше 8 моргів для подальшого продажу. Такі, відносно великі наділи більшість українських селян купити просто не мали змоги. Проти цих проектів голосувала насамперед та шляхта, що була зацікавлена в особистому збагаченні, чи просто в збереженні своєї економічної свободи 26).

Всього протягом 1880 – 1914 рр. із Західної Галичини у Східну переселилося трохи більше 32 тис. мазурських селян 27). Це на фоні   багатотисячної української еміграції видається невеликою кількістю. Однак, слід мати на увазі, що через цю колонізацію значна кількість земельних угідь, які хоча і не належали українцям, але активно ними використовувалися у вигляді сервітутів чи натуральних розрахунків між польським двором і українським селом, була втрачена для них. Окрім того, польська колонізація мала далекосяжні наслідки психологічного характеру. Загострення конкуренції між поляками та українцями в сфері купівлі-продажу землі сприяло політизації українського селянства, його переходу на радикальні (хоча і в рамках австрійського законодавства) позиції, робило можливим згуртування українських політичних сил Галичини навколо ідеї захисту економічного становища українського населення. Необхідність вирішення земельного питання, починаючи з 1886 р., постійно обговорювалася на громадських вічах та довірчих зборах. Вимога парцеляції поміщицьких земель містилася і в заявах страйкуючих селян в 1902 – 1906 рр. 28)

Складна ситуація на ринку землі та масові міграції селян за океан і викликали появу статті Ю. Бачинського ”Україна irredenta “ де обстоювалася ідея соборності незалежної української держави, яка захищатиме українські національні, політичні, економічні, культурні інтереси, а не служитиме іноземним капіталам, незалежно від того чиї це капітали – австрійські, американські, англійські, польські чи російські.

Таким чином, соціально-демографічні процеси в Галичині В кін. ХІХ – поч.. ХХ ст.. мали в своїй основі декілька складових:

1)    демографічний вибух, що породив проблему ”земельного голоду“ (справжні причини раптового збільшення чисельності населення краю і досі залишаються нез’ясованими);

2)    урбанізація . яка проходила майже виключно за рахунок польського та єврейського населення;

3)    внутрішньо регіональні та зовнішні міграції населення (особливо польського та українського).

Всі вище перелічені чинники в значній мірі поглиблювали польсько-українські протиріччя, сприяли загостренню міжнаціонального антагонізму на соціально-економічному підгрунтті. З іншого боку, невпинне зростання українського населення Галичини і поява, у зв’язку з цим , цілого ряду соціально-економічних проблем сприяли усвідомленню українцями своєї національної самобутності та самодостатності, кристалізації української національної ідеї, що полягала у створенні єдиної національної української держави на українських етнічних землях, де б не було чужоземного політичного панування, економічної та соціальної експлуатації, а буде як писав ще Т. Г. Шевченко :

В своїй хаті – своя правда

І сила, і воля.



[1] 1 морг дорівнював 0,5754



10) Поляки, як гнобителі // Гайдамаки. – 1907. – 8 цвітня. – Ч. 227. – С. 9.

11) Макарчук С. А. Указ. соч. – С. 50-51.

12) Сд. К. Економічні проблеми // Економіст. – 1907. - № 4. – С. 3 -4.

13) Buzek J ó zef . Stosunki zawodowe i socialne ludno ś ci w Galicji wed ł ug wyznania I narodowo ś ci / Na podstawie spisu ludno ś ci z dnia 31 grunia 1900 r . – Lwow ,1905. – Str . 74-75.

14) Доля хлопська // Батькốвщина. – 1896. – 16 лютого. - № 4. – С. 28.

15) Еміграція // Батькốвщина. – 1892. – 4 вересня. - № 36. – С. 173.

16) Франко І. Я. Еміграція до Росії // Зібрання творів у 50 – ти томах. – Т. 44. – Кн. 2. – С. 327.

17) Франко І. Епізодичні засоби проти еміграції // Зібрання творів у 50 – т. – Т. 44. – Кн.. 2. – С. 339.

18) Еміграція до Америки   // Гайдамаки. – 1903. – 29 (12) мая. – Ч. 31. С. 4.

19) Центральний державний історичний архів України у м. Львові, ф.146 (Галицьке намісництво, 1772 – 1918 рр.), оп. 4,   спр. 3460 “Інструкції, розпорядження і постанови Міністерства внутрішніх справ про порядок видачі паспортів”, 1902 – 1904 р. – Арк. 87.

20) Аграрна анкета в Збаражи // Економіст. – 1907. - № 6. – С. 10.

21) Л. з Д. Чому наших селян не пускають на зарібки і як против сему боротися // Економіст. – 1905. - № 6. – С.6 – 7.

22) Качараба С., Рожик М. Вказ. праця .- С. 71, 101 –103.

23) Переселюванє мазурських хлопốв на Русь // Батькốвщина. – 1884. – 23 мая. - № 21. – С. 125 – 126.

24) Русиноїди знова основно себе здемаскували // Гайдамаки. – 1905. – 12 цвітня. – Ч. 126. – С. 1 - 2.

25) Шляхетный поступокђ польського шляхтича // Батькốвщина. – 188 7 . – 10 червня . - № 2 3 . – С. 1 34 – 1 35 .

26) Нові стрички на руський народ // Гайдамаки. – 1905. – 7 падолиста. – Ч. 156. – С. 3 - 4.

27) Павликовський Ю. Земельна справа у Східній Галичині // Літературно-Науковий Вісник. – 1926. – Т. 76. – Кн. 2. – C . 158 .

28) Центральний державний історичний архів України у м. Львові, ф.146 (Галицьке намісництво, 1772 – 1918 рр.), оп. 4, спр. 3780 “Донесення староств і органів поліції про хід сільськогосподарських страйків ”, 1902 р. – Арк. 152; Тама само, спр. ” Донесення староств і органів поліції про хід сільськогосподарських страйків в 1904 – 1914 рр.“, арк. 93 – 109.

 

 Скачати soborna_stattja1.rar [24.05 Kb] (викачувань: 12)


 (голосів: 1)

Автор: Admin 8 березня 2012 | Переглянуто: 1563 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ