|
 |
|
 |
| |  | |  | |
Характеристика міжкнязівських відносин у ХІІ ст. у
працях сучасних українських істориків та істориків у діаспорі
Сучасна українська історіографія базується
на роботах не лише істориків Х
V
ІІ – ХІХ ст., чи
радянських дослідників, але й враховує позитивні досягнення науковців, які з
різних причин опинилися поза межами України, СРСР, і продовжували вивчати
історію Київської Русі. Частина висновків, схем, створених поза межами України,
зараз використовується провідними вітчизняними дослідниками. З цієї причини,
вважаємо, за необхідне розпочати розділ з короткого огляду досягнень істориків
з української діаспори... |
Розмістив: Admin 5 лютого 2012 | Переглядів: 1623 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
 |
|
 |
| |  | |  | |
Політичні
відносини між руськими князівствами у висвітленні радянської історіографії
За традицією, під радянською історіографією
розуміють лише історіографію марксиського напрямку хоча це не зовсім правильно.
Так, в радянській історіографії марксизм та похідний від нього історичний
матеріалізм займали панівні позиції й слугували для аполегетики радянської
влади. Водночас в радянській історіографії, особливо в 20-х рр. ХХст.,
продовжували існувати інші історичні напрямки та школи. В УРСР фактично до 1929
р., легально діяли, продовжували свої дослідження М.С.Грушевський, С.Шамрай,
Д.І.Багалій, О.Ю.Гермайзе, що входили з національних позицій. В РРФСР вели свої
дослідження М.В.Кареев, О.Л.Волгін, Т.М.Лукін. Кожному з них належать праці по
періоду історії Київської Русі, які зараз є маловідомими для дослідників, і які
були повністю відмінними від праць істориків-марксистів. Серед останніх теж не
було єдності у поглядах на епоху феодальної розробленості Київської Русі. Це
чітко проявилося в 40-50-х рр. ХХ ст., коли суперечки велися навколо проблем
характеру міжкнязівських відносин, проблем етногенезу росіян, білорусів та
українців... |
Розмістив: Admin 5 лютого 2012 | Переглядів: 1539 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
 |
|
 |
| |  | |  | |
ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ
(1894 – 1977)
Д. І.
Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник
слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині.
Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918)
університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та
Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М.
Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному
університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі.
З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.
Д. І.
Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на
слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також
елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни
викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951),
Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор
Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського
університету (з 1970 p.).
У Галле,
Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і
вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен
слов’янського й, зокрема, українського барокко.
Помер у
Гайдельберзі.
Основні
праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931),
«Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята
Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934),
«Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до
доби реалізму» (1956) та ін.
Уривки з
праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до
питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного
університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці
нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21;
Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну
єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення
гетьманства. – Торонто, 1983.
|
Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1701 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
 |
|
 |
| |  | |  | |
ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ
(1894 – 1977)
Д. І.
Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник
слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині.
Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918)
університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та
Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М.
Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному
університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі.
З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.
Д. І.
Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на
слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також
елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни
викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951),
Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор
Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського
університету (з 1970 p.).
У Галле,
Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і
вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен
слов’янського й, зокрема, українського барокко.
Помер у
Гайдельберзі.
Основні
праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931),
«Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята
Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934),
«Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до
доби реалізму» (1956) та ін.
Уривки з
праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до
питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного
університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці
нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21;
Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну
єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення
гетьманства. – Торонто, 1983. |
Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1669 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
 |
|
 |
| |  | |  | |
ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ
(1894 – 1977)
Д. І.
Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник
слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині.
Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918)
університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та
Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М.
Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному
університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі.
З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.
Д. І.
Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на
слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також
елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни
викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951),
Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор
Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського
університету (з 1970 p.).
У Галле,
Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і
вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен
слов’янського й, зокрема, українського барокко.
Помер у
Гайдельберзі.
Основні
праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931),
«Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята
Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934),
«Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до
доби реалізму» (1956) та ін.
Уривки з
праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до
питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного
університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці
нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21;
Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну
єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення
гетьманства. – Торонто, 1983.
|
Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1608 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
 |
|
 |
| |  | |  | |
ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ
(1894 – 1977)
Д. І.
Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник
слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині.
Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918)
університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та
Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М.
Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному
університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі.
З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.
Д. І.
Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на
слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також
елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни
викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951),
Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор
Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського
університету (з 1970 p.).
У Галле,
Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і
вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен
слов’янського й, зокрема, українського барокко.
Помер у
Гайдельберзі.
Основні
праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931),
«Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята
Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934),
«Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до
доби реалізму» (1956) та ін.
Уривки з
праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до
питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного
університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці
нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21;
Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну
єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення
гетьманства. – Торонто, 1983.
|
Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 3145 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
 |
|
 |
| |  | |  | |
ДМИТРО ДОНЦОВ
(1883 – 1973)
Д. Донцов,
видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху, народився
поблизу Мелітополя 29 серпня 1883 р. З 1900 до 1907 р. у Санкт-Петербурзі
вивчав право. Після закінчення університету переїздить до Києва, де вступає до
Української соціал-демократичної робітничої партії. За активну партійну
діяльність його ув’язнюють. У 1908 р. тікає з Києва до Галичини й удосконалює
вивчення права у Відні. З 1914 до 1916 р. проживає у Відні, потім – у
Швейцарії. У 1917 р. їде до Києва, де після повалення царського режиму очолює
Українське телеграфне агентство. Після заяви українського уряду про союз з
Росією повертається до Швейцарії, де працює в Українській дипломатичній місії.
Після
припинення існування УHP Донцов переїздить до Львова, де плідно працює до 1939
p., видав один з найпопулярніших журналів України «Літературно-науковий
вісник». У1939 р. тікає від більшовиків до Бухареста. В часи німецької окупації
України живе в Празі. З 1945 до 1947 р. він шукає притулку у Франції, Англії,
США. У 1947 р. оселяється в Монреалі (Канада), де живе до кінця своїх днів
(1973).
Праці
Донцова подано за виданнями: Донцов Д.
Дух нашої давнини. Дрогобич, 1991. |
Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 12601 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
 |
|
 |
| |  | |  | |
ДМИТРО ДОНЦОВ
(1883 – 1973)
Д. Донцов,
видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху, народився
поблизу Мелітополя 29 серпня 1883 р. З 1900 до 1907 р. у Санкт-Петербурзі
вивчав право. Після закінчення університету переїздить до Києва, де вступає до
Української соціал-демократичної робітничої партії. За активну партійну
діяльність його ув’язнюють. У 1908 р. тікає з Києва до Галичини й удосконалює
вивчення права у Відні. З 1914 до 1916 р. проживає у Відні, потім – у
Швейцарії. У 1917 р. їде до Києва, де після повалення царського режиму очолює
Українське телеграфне агентство. Після заяви українського уряду про союз з
Росією повертається до Швейцарії, де працює в Українській дипломатичній місії.
Після
припинення існування УHP Донцов переїздить до Львова, де плідно працює до 1939
p., видав один з найпопулярніших журналів України «Літературно-науковий
вісник». У1939 р. тікає від більшовиків до Бухареста. В часи німецької окупації
України живе в Празі. З 1945 до 1947 р. він шукає притулку у Франції, Англії,
США. У 1947 р. оселяється в Монреалі (Канада), де живе до кінця своїх днів
(1973).
Праці
Донцова подано за виданнями: Донцов Д. Націоналізм. Торонто, 1966. |
Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1651 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
 |
|
 |
| |  | |  | |
ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ У 20 – 80-ті РОКИ XX ст.
З перемогою
в кінці 1920 р. радянської влади в Україні умови для творчого розвитку
філософської думки різко погіршуються. Щоправда, не були вони сприятливими й до
цього, за доби колоніального гноблення України російським царатом. І все ж
попри жорстку русифікацію та цькування національної культури маємо у XVIII – XIX
ст. в Україні таких мислителів, як Г. Сковорода, М. Гоголь, М. Костомаров, П.
Куліш, Т. Шевченко, П. Юркевич, творчість яких справедливо оцінюємо як епоху
української класичної і філософії з її виразною українською ментальністю. На рубежі
XIX – XX ст. нова генерація українських мислителів – М. Драгоманов, І. Франко,
Леся Українка, М. Коцюбинський разом з інтелектуальною елітою УНР М.
Грушевським, В. Винниченком, І. Огієнком та ін. – дає вагому заяву на новий
сплеск української світоглядної духовності. Не судилося... |
Розмістив: Admin 3 лютого 2012 | Переглядів: 2982 | Коментарі: 0 | детальніше |
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
|
 |
|
Опитування |
|
 |
|
 |
|
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями? |
|
|
|
 |
|
 |
|