Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Джерела з історії України 
Українська історіографія 
Українська археологія 
Українська етнографія 
Історія української філософської та суспільно-полі 
Історія України 
Історія української культури 
Таємниці української історії 
Спеціальні історичні дисципліни та історія України 
Історичні наукові і краєзнавчі конференції 



Характеристика міжкнязівських відносин у ХІІ ст. у працях сучасних українських істориків та істориків у діаспорі

            Сучасна українська історіографія базується на роботах не лише істориків Х V ІІ – ХІХ ст., чи радянських дослідників, але й враховує позитивні досягнення науковців, які з різних причин опинилися поза межами України, СРСР, і продовжували вивчати історію Київської Русі. Частина висновків, схем, створених поза межами України, зараз використовується провідними вітчизняними дослідниками. З цієї причини, вважаємо, за необхідне розпочати розділ з короткого огляду досягнень істориків з української діаспори...



Розмістив: Admin 5 лютого 2012 | Переглядів: 1648 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

Політичні відносини між руськими князівствами у висвітленні радянської історіографії

  За традицією, під радянською історіографією розуміють лише історіографію марксиського напрямку хоча це не зовсім правильно. Так, в радянській історіографії марксизм та похідний від нього історичний матеріалізм займали панівні позиції й слугували для аполегетики радянської влади. Водночас в радянській історіографії, особливо в 20-х рр. ХХст., продовжували існувати інші історичні напрямки та школи. В УРСР фактично до 1929 р., легально діяли, продовжували свої дослідження М.С.Грушевський, С.Шамрай, Д.І.Багалій, О.Ю.Гермайзе, що входили з національних позицій. В РРФСР вели свої дослідження М.В.Кареев, О.Л.Волгін, Т.М.Лукін. Кожному з них належать праці по періоду історії Київської Русі, які зараз є маловідомими для дослідників, і які були повністю відмінними від праць істориків-марксистів. Серед останніх теж не було єдності у поглядах на епоху феодальної розробленості Київської Русі. Це чітко проявилося в 40-50-х рр. ХХ ст., коли суперечки велися навколо проблем характеру міжкнязівських відносин, проблем етногенезу росіян, білорусів та українців...



Розмістив: Admin 5 лютого 2012 | Переглядів: 1560 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

Оцінка міжкнязівських відносин в українській та російській історіографії XVIII – початку ХХ століття.

            Вивчення міжкнязівських відносин на землях Київської Русі розпочалося ще задовго до Х V ІІІ століття. Однак, до Х V ІІ століття історична думка переживала перехідний етап від літописання до становлення історії як системи наукових знань. Тому, більшість сучасних дослідників розглядають історичні дослідження проведені в ХІІ-Х V ІІ століттях, як важливу передумову до появи наукової історіографії, а праці, написані в той період, як історичні джерела...



Розмістив: Admin 5 лютого 2012 | Переглядів: 1496 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1738 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1701 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1630 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЧИЖЕВСЬКИЙ

(1894 – 1977)

Д. І. Чижевський – видатний культуролог, літературознавець-славіст, дослідник слов’янської та української філософії. Народився в Олександрії на Херсонщині. Освіту здобував у Петербурзькому (1911 – 1913) і Київському (1913 – 1918) університетах. У 1921 р. виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзі та Франкфурті-на-Майні поглиблював філософську освіту, навчаючись у К. Ясперса, М. Хайдеггера, Е. Гуссерля. У. 1924 – 1932 pp. викладав в Українському Вільному університеті (Мюнхен) та в Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. З 1932 до 1945 р. викладає в університеті м. Галле.

Д. І. Чижевський займається науковою діяльністю, він досліджує вплив Гегеля на слов’янську науку і німецької філософії на слов’янську культуру, а також елементи містицизму у працях Г. Сковороди, М. Гоголя, Ф. Достоєвського. Після війни викладає у відомих університетах світу – Марбургському (1945 – 1951), Гарвардському (1951 – 1956), з 1956 р. у Гайдельберзі. Дійсний член і професор Гайдельберзькоі Академії (з 1968 p.), почесний професор Кельнського університету (з 1970 p.).

У Галле, Марбурзі і Гайдельберзі Д. І. Чижевський заснував центри з дослідження і вивчення славістики. Він відкрив і досконало вивчив культурний феномен слов’янського й, зокрема, українського барокко.

Помер у Гайдельберзі.

Основні праці Д. І. Чижевського: «Логіка» (1924), «Вивчення Достоєвського» (1931), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948 – 1960), «Свята Русь» (1965), «Гегель серед слов’ян» (1934), «Філософія Г. Сковороди» (1934), «Філософія на Україні» (1926), «Історія української літератури від початків до доби реалізму» (1956) та ін.

Уривки з праць Д. І. Чижевського подано за виданнями: Чижевський Д. Етика і логіка (до питання про подолання етичного «формалізму») // Праці російського народного університету у Празі. Прага, 1931. С. 222–240; Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Віра і знання. Нью-Йорк, 1954. № 1. С 13–21; Чижевський Д. В’ячеслав Липинський як філософ історії // За всенаціональну єдність у 110-річчя народження гетьмана Павла, у 65-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1983.

 



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 3196 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ДОНЦОВ

(1883 – 1973)

Д. Донцов, видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху, народився поблизу Мелітополя 29 серпня 1883 р. З 1900 до 1907 р. у Санкт-Петербурзі вивчав право. Після закінчення університету переїздить до Києва, де вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії. За активну партійну діяльність його ув’язнюють. У 1908 р. тікає з Києва до Галичини й удосконалює вивчення права у Відні. З 1914 до 1916 р. проживає у Відні, потім – у Швейцарії. У 1917 р. їде до Києва, де після повалення царського режиму очолює Українське телеграфне агентство. Після заяви українського уряду про союз з Росією повертається до Швейцарії, де працює в Українській дипломатичній місії.

Після припинення існування УHP Донцов переїздить до Львова, де плідно працює до 1939 p., видав один з найпопулярніших журналів України «Літературно-науковий вісник». У1939 р. тікає від більшовиків до Бухареста. В часи німецької окупації України живе в Празі. З 1945 до 1947 р. він шукає притулку у Франції, Англії, США. У 1947 р. оселяється в Монреалі (Канада), де живе до кінця своїх днів (1973).

Праці Донцова подано за виданнями: Донцов Д. Дух нашої давнини. Дрогобич, 1991.



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 13164 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДМИТРО ДОНЦОВ

(1883 – 1973)

Д. Донцов, видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху, народився поблизу Мелітополя 29 серпня 1883 р. З 1900 до 1907 р. у Санкт-Петербурзі вивчав право. Після закінчення університету переїздить до Києва, де вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії. За активну партійну діяльність його ув’язнюють. У 1908 р. тікає з Києва до Галичини й удосконалює вивчення права у Відні. З 1914 до 1916 р. проживає у Відні, потім – у Швейцарії. У 1917 р. їде до Києва, де після повалення царського режиму очолює Українське телеграфне агентство. Після заяви українського уряду про союз з Росією повертається до Швейцарії, де працює в Українській дипломатичній місії.

Після припинення існування УHP Донцов переїздить до Львова, де плідно працює до 1939 p., видав один з найпопулярніших журналів України «Літературно-науковий вісник». У1939 р. тікає від більшовиків до Бухареста. В часи німецької окупації України живе в Празі. З 1945 до 1947 р. він шукає притулку у Франції, Англії, США. У 1947 р. оселяється в Монреалі (Канада), де живе до кінця своїх днів (1973).

Праці Донцова подано за виданнями: Донцов Д. Націоналізм. Торонто, 1966.



Розмістив: Admin 4 лютого 2012 | Переглядів: 1679 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ У 20 – 80-ті РОКИ XX ст.

З перемогою в кінці 1920 р. радянської влади в Україні умови для творчого розвитку філософської думки різко погіршуються. Щоправда, не були вони сприятливими й до цього, за доби колоніального гноблення України російським царатом. І все ж попри жорстку русифікацію та цькування національної культури маємо у XVIII – XIX ст. в Україні таких мислителів, як Г. Сковорода, М. Гоголь, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, П. Юркевич, творчість яких справедливо оцінюємо як епоху української класичної і філософії з її виразною українською ментальністю. На рубежі XIX – XX ст. нова генерація українських мислителів – М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський разом з інтелектуальною елітою УНР М. Грушевським, В. Винниченком, І. Огієнком та ін. – дає вагому заяву на новий сплеск української світоглядної духовності. Не судилося...



Розмістив: Admin 3 лютого 2012 | Переглядів: 3080 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
1 2 3 [4] 5
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ