Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Джерела з історії України 
Українська історіографія 
Українська археологія 
Українська етнографія 
Історія української філософської та суспільно-полі 
Історія України 
Історія української культури 
Таємниці української історії 
Спеціальні історичні дисципліни та історія України 
Історичні наукові і краєзнавчі конференції 



УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА XX ст.
Стан української філософської та суспільно-політичної думки у XX ст. неможливо осмислити без урахування двох вирішальних суспільно-політичних обставин. Перша – поява українського національно-визвольного руху, спрямованого на виборення української незалежної держави. Друга обставина – падіння Української Народної Республіки внаслідок агресії з боку більшовицької Росії і відновлення Російської імперії під назвою СРСР.
З’ясуємо значення кожної з цих обставин. Внаслідок відсутності української незалежної держави українська культура, в тім числі філософія, як у Східній, так і в Західній Україні протягом віків не могли розвиватися вільно.


Розмістив: Admin 19 січня 2012 | Переглядів: 1987 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ГЕОРГІЙ ІВАНОВИЧ ЧЕЛПАНОВ
(1862 – 1936)
Г. І. Челпанов – відомий психолог і логік, прихильник філософії неокантіанства. Протягом 15 років (1892–1906) викладав філософію, логіку та психологію в Київському університеті. З 1907 до 1923 p. – професор Московського університету. Засновник і директор (1912–1923) Московського психологічного інституту.
Основні праці: «Мозок і душа» (1900), «Проблема сприймання простору в зв’язку із ученням про апріорність і вродженість» (ч. 1, 1896; ч. 2. 1904), «Вступ до філософій (1905), «Історія основних питань етики» (1897), «Психологія» (ч. 1–2, 1909).
Уривки подаються за виданнями: Челпанов Г. Мозг и душа (Критика материализма и очерк современных учений о душе). М., 1912; Проблема восприятия пространства в связи с учением об априорности и врожденности. Ч. 2. К, 1904.


Розмістив: Admin 19 січня 2012 | Переглядів: 1641 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

(1722 – 1794)

Г. С. Сковорода є, безперечно, найвідомішим українським філософом. Його містична наука богопізнання та незвичайний спосіб життя мандрованого мудреця вже два сторіччя привертають до себе увагу філософів, істориків культури та широких кіл освіченої публіки.

Григорія Сковороду, який походив з незаможного козацького роду, у 12-річному віці було віддано до Києво-Могилянської академії, де він провчився з перервами до 1753 р. За цей час йому довелося служити співаком у придворній капелі російської цариці Єлизавети, а пізніше здійснити подорож до Угорщини, Австрії та, можливо, Німеччини. Відомо, що Сковорода двічі намагався посісти місце викладача в Харківському та Переяславському колегіумах, проте був змушений полишити це через непорозуміння з начальством. Деякий час він працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках. Саме тоді розпочалася його філософська дружба та листування з юнаком Михайлом Ковалинським, майбутнім автором життєпису свого славетного наставника. Як згодом розповідав Ковалинському Сковорода, десь близько 1770 р. під час ранкової прогулянки він надбав внутрішній містичний досвід «просвітлення». З того часу й вирішив остаточно присвятити себе пошукам духовної істини. Впродовж чверті сторіччя, аж до самої смерті, ця людина не мала постійного притулку, свідомо ведучи мандрівне життя. «Світ ловив мене, але не спіймав » , стверджує Сковорода в аутоепітафії. Результати своїх філософських роздумів він звичайно викладав у формі діалогів на зразок платонівських, які навмисне не друкував, призначаючи їх лише найближчим друзям.



Розмістив: Admin 12 січня 2012 | Переглядів: 1423 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

(1722 – 1794)

Г. С. Сковорода є, безперечно, найвідомішим українським філософом. Його містична наука богопізнання та незвичайний спосіб життя мандрованого мудреця вже два сторіччя привертають до себе увагу філософів, істориків культури та широких кіл освіченої публіки.

Григорія Сковороду, який походив з незаможного козацького роду, у 12-річному віці було віддано до Києво-Могилянської академії, де він провчився з перервами до 1753 р. За цей час йому довелося служити співаком у придворній капелі російської цариці Єлизавети, а пізніше здійснити подорож до Угорщини, Австрії та, можливо, Німеччини. Відомо, що Сковорода двічі намагався посісти місце викладача в Харківському та Переяславському колегіумах, проте був змушений полишити це через непорозуміння з начальством. Деякий час він працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках. Саме тоді розпочалася його філософська дружба та листування з юнаком Михайлом Ковалинським, майбутнім автором життєпису свого славетного наставника. Як згодом розповідав Ковалинському Сковорода, десь близько 1770 р. під час ранкової прогулянки він надбав внутрішній містичний досвід «просвітлення». З того часу й вирішив остаточно присвятити себе пошукам духовної істини. Впродовж чверті сторіччя, аж до самої смерті, ця людина не мала постійного притулку, свідомо ведучи мандрівне життя. «Світ ловив мене, але не спіймав » , стверджує Сковорода в аутоепітафії. Результати своїх філософських роздумів він звичайно викладав у формі діалогів на зразок платонівських, які навмисне не друкував, призначаючи їх лише найближчим друзям.



Розмістив: Admin 12 січня 2012 | Переглядів: 3423 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

(1722 – 1794)

Г. С. Сковорода є, безперечно, найвідомішим українським філософом. Його містична наука богопізнання та незвичайний спосіб життя мандрованого мудреця вже два сторіччя привертають до себе увагу філософів, істориків культури та широких кіл освіченої публіки.

Григорія Сковороду, який походив з незаможного козацького роду, у 12-річному віці було віддано до Києво-Могилянської академії, де він провчився з перервами до 1753 р. За цей час йому довелося служити співаком у придворній капелі російської цариці Єлизавети, а пізніше здійснити подорож до Угорщини, Австрії та, можливо, Німеччини. Відомо, що Сковорода двічі намагався посісти місце викладача в Харківському та Переяславському колегіумах, проте був змушений полишити це через непорозуміння з начальством. Деякий час він працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках. Саме тоді розпочалася його філософська дружба та листування з юнаком Михайлом Ковалинським, майбутнім автором життєпису свого славетного наставника. Як згодом розповідав Ковалинському Сковорода, десь близько 1770 р. під час ранкової прогулянки він надбав внутрішній містичний досвід «просвітлення». З того часу й вирішив остаточно присвятити себе пошукам духовної істини. Впродовж чверті сторіччя, аж до самої смерті, ця людина не мала постійного притулку, свідомо ведучи мандрівне життя. «Світ ловив мене, але не спіймав » , стверджує Сковорода в аутоепітафії. Результати своїх філософських роздумів він звичайно викладав у формі діалогів на зразок платонівських, які навмисне не друкував, призначаючи їх лише найближчим друзям.

Багатогранна особа Григорія Сковороди зазнала різноманітних, часом протилежних оцінок. Більшість сучасних дослідників його творчості погоджується, що наука Сковороди містить платонічні елементи та є дуже близькою до так званого «внутрішнього християнства». Ця строката духовна течія, що веде своє походження від містики доби Відродження, заперечує авторитет Церкви та звертається до безпосереднього алегоричного витлумачення Святого Письма. Образам Біблії надається значення космічних символів-ідей, котрі ведуть світ до божественного першоджерела. Проте знайомство з творами середньовічних грецьких теологів Отців Церкви відторгає думку Сковороди від поширеної на Заході магічної містики й надихає його на глибоку постановку світоглядних проблем у плані внутрішнього гнозису людського духу.

За Сковородою, вся дійсність (всесвіт, людина, символічний світ Біблії) складається з двох «натур»: вічної, єдиної, невидимої «божественної» натури та видимої, роздрібненої, минаючої «матерії». Ця остання не має власного коріння існування, вона є тільки вічною «тінню» Бога. Щастя та справжнє блаженство людини не в гонитві за швидкоплинними благами зовнішнього світу, а в єднанні з джерелом буття вічною божественною натурою. Найкоротший шлях до Бога через самопізнання, через «обожнення» та «переображення» власного серця. Біблійні символи (розкриттю деяких з них і присвячений діалог, уривки з якого подаються в ці й книжці) немовби пробуджують внутрішнє духовне життя, сприяють «другому народженню» людини. Той, хто пізнав себе (тобто «образ Божий» у власній душі), хто зрікся егоїстичної особистої волі та зробив себе провідником волі «природної» або божественної, стає «сином Божим» «вічною людиною», непідвладною ні гріху, ані стражданню... Основні праці Сковороди: поетична збірка «Сад божественных пєсней» (1753 1785), зібрання моралістичних фабул «Басни Харьковскія» (1769 1774), курс катехізичних лекцій «Начальная дверь ко христіанському добронравію» (1768), близько п’ятнадцяти філософських трактатів та діалогів, серед яких – «Наркісс» (1769 – 1771, пролог – 1794 ?), «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» (1773 ?), «Кольцо» (1773 ?), «Алфавит, или Букварь мира» (до 1775 ?), «Икона Алківіадская» (або «Израилскій змій», 1775 – 1776?, друга ред. – 1780), «Жена Лотова» (після 1780), «Брань архистратига Михаила со сатаною» (1783 – 1788), «Благодарный Еродій» (1787), «Убогій Жайворонок» (1787 ?), «Потоп зміин» (1791), а також переклади та листування.

Нижче подаємо уривки з твору Сковороди «Діалог. Имя ему – Потоп зміин» за виданням: Сковорода Г. С Повне зібр. творів: У 2 т. К., 1973. Т. 2.


Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C.  238-282.


Розмістив: Admin 12 січня 2012 | Переглядів: 4309 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

(1722 – 1794)

Г. С. Сковорода є, безперечно, найвідомішим українським філософом. Його містична наука богопізнання та незвичайний спосіб життя мандрованого мудреця вже два сторіччя привертають до себе увагу філософів, істориків культури та широких кіл освіченої публіки.

Григорія Сковороду, який походив з незаможного козацького роду, у 12-річному віці було віддано до Києво-Могилянської академії, де він провчився з перервами до 1753 р. За цей час йому довелося служити співаком у придворній капелі російської цариці Єлизавети, а пізніше здійснити подорож до Угорщини, Австрії та, можливо, Німеччини. Відомо, що Сковорода двічі намагався посісти місце викладача в Харківському та Переяславському колегіумах, проте був змушений полишити це через непорозуміння з начальством. Деякий час він працював домашнім учителем у поміщицьких маєтках. Саме тоді розпочалася його філософська дружба та листування з юнаком Михайлом Ковалинським, майбутнім автором життєпису свого славетного наставника. Як згодом розповідав Ковалинському Сковорода, десь близько 1770 р. під час ранкової прогулянки він надбав внутрішній містичний досвід «просвітлення». З того часу й вирішив остаточно присвятити себе пошукам духовної істини. Впродовж чверті сторіччя, аж до самої смерті, ця людина не мала постійного притулку, свідомо ведучи мандрівне життя. «Світ ловив мене, але не спіймав » , стверджує Сковорода в аутоепітафії. Результати своїх філософських роздумів він звичайно викладав у формі діалогів на зразок платонівських, які навмисне не друкував, призначаючи їх лише найближчим друзям.

Багатогранна особа Григорія Сковороди зазнала різноманітних, часом протилежних оцінок. Більшість сучасних дослідників його творчості погоджується, що наука Сковороди містить платонічні елементи та є дуже близькою до так званого «внутрішнього християнства». Ця строката духовна течія, що веде своє походження від містики доби Відродження, заперечує авторитет Церкви та звертається до безпосереднього алегоричного витлумачення Святого Письма. Образам Біблії надається значення космічних символів-ідей, котрі ведуть світ до божественного першоджерела. Проте знайомство з творами середньовічних грецьких теологів Отців Церкви відторгає думку Сковороди від поширеної на Заході магічної містики й надихає його на глибоку постановку світоглядних проблем у плані внутрішнього гнозису людського духу.

За Сковородою, вся дійсність (всесвіт, людина, символічний світ Біблії) складається з двох «натур»: вічної, єдиної, невидимої «божественної» натури та видимої, роздрібненої, минаючої «матерії». Ця остання не має власного коріння існування, вона є тільки вічною «тінню» Бога. Щастя та справжнє блаженство людини не в гонитві за швидкоплинними благами зовнішнього світу, а в єднанні з джерелом буття вічною божественною натурою. Найкоротший шлях до Бога через самопізнання, через «обожнення» та «переображення» власного серця. Біблійні символи (розкриттю деяких з них і присвячений діалог, уривки з якого подаються в ці й книжці) немовби пробуджують внутрішнє духовне життя, сприяють «другому народженню» людини. Той, хто пізнав себе (тобто «образ Божий» у власній душі), хто зрікся егоїстичної особистої волі та зробив себе провідником волі «природної» або божественної, стає «сином Божим» «вічною людиною», непідвладною ні гріху, ані стражданню... Основні праці Сковороди: поетична збірка «Сад божественных пєсней» (1753 1785), зібрання моралістичних фабул «Басни Харьковскія» (1769 1774), курс катехізичних лекцій «Начальная дверь ко христіанському добронравію» (1768), близько п’ятнадцяти філософських трактатів та діалогів, серед яких – «Наркісс» (1769 – 1771, пролог – 1794 ?), «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» (1773 ?), «Кольцо» (1773 ?), «Алфавит, или Букварь мира» (до 1775 ?), «Икона Алківіадская» (або «Израилскій змій», 1775 – 1776?, друга ред. – 1780), «Жена Лотова» (після 1780), «Брань архистратига Михаила со сатаною» (1783 – 1788), «Благодарный Еродій» (1787), «Убогій Жайворонок» (1787 ?), «Потоп зміин» (1791), а також переклади та листування.

Нижче подаємо уривки з твору Сковороди «Діалог. Имя ему – Потоп зміин» за виданням: Сковорода Г. С Повне зібр. творів: У 2 т. К., 1973. Т. 2.


Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C.  238-282.

 



Розмістив: Admin 12 січня 2012 | Переглядів: 3891 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

З’їзд князів у Любечі

 

У 1097 році прийшли Святополк...



Розмістив: Admin 9 січня 2012 | Переглядів: 1659 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

Смерть Ярослава Мудрого. Поділ Київської держави між його синами (1054 р.)

У рік 6562 (1054). Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, поставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього.


Розмістив: Admin 9 січня 2012 | Переглядів: 1342 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

Князівські міжусобиці

 

Року 1169. Після смерті Ростислава 1 почали слати по Мстислава брати, Володимир Мстиславич, Рюрик 2, Давид 3 і кияни від себе послали, чорні клобуки 4 від себе послали. Мстислав 5 же послав Володислава Воротиславича перед собою до Василька Ярополковича, наказуючи йому сидіти в Києві



Розмістив: Admin 9 січня 2012 | Переглядів: 1811 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

Битва київського князя Святополка і переяславського князя Володимира з половцями (1096 р.)

 

В се же время приде Боняк 1 с Половци кь Кыеву, в неделю от вечера, и повоева около Кыева, и пожже на Берестовемь двор княжь. В се же время воева Куря 2 с Половци у Переяславля, и Устье пожже, месяца мая 24 день.



Розмістив: Admin 9 січня 2012 | Переглядів: 1176 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
1 [2]
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ