Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ ЛЕСЕВИЧ
ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ НА НАУКОВОМУ ҐРУНТІ
(Нарис із історії культури XIX століття)
Під філософією історії ми розуміємо вироблене в науці усвідомлення законів життя й розвитку людства.
Наше століття передусім є століттям боротьби за вільний, самобутній розвиток людського суспільства і людини, як окремої особистості.
Наслідуючи приклад минулого століття, сучасна критика не надає своїм висновкам форми умоглядної аргументації й різних діалектичних тонкощів, а неодмінно обґрунтовує їх, спираючись на факти, перед якими безсилі як найтонше споглядання, так і най красномовніша діалектика... Традиційне світоспоглядання дожило таким чином до критичного моменту. Моральні істини не можуть більше прийматися в їх ортодоксальній формі, і скрізь чітко простежується прагнення до наукової достовірності й доведеності. Супранатуральне й легендарне світоспоглядання втратило всякий сенс і значення з настанням цього енергійного
прагнення до науки, до позитивного знання; воно не в змозі більше задовольняти потреби, викликані новими прагненнями. Розум, наука, свобода – ось нові сили, що спонукають до неминучого оновлення.
Наука прагне прийти, в кінцевому підсумку, до доктрини, яка охоплює все, що тільки може регулювати життя та розвиток людства. Вона прагне до того, щоб стати не лише виконавцем, а й керівником життя; вона ста¬вить соціальну систему кінцевою метою всієї своєї роботи.
...Одному лише науковому світоспогляданню під силу порушити людство до найвищої мети, яка тільки може йому уявлятися, – до мети об’єднання його. Попередні світоспоглядання виявилися безсилими на цьому шляху і привели лише до посилення міжнародної ворожнечі. Розум, звільнений від їхніх пут, сам по собі, спираючись на вільне вивчення природи і життя, виявиться, звичайно, спроможнішим.
...Прогрес промисловості, мистецтва, моралі й політики суттєво визначається рівнем розвитку розумової діяльності і характером її спрямування... Порядок людського розвитку в усіх відношеннях був результатом розвитку розумової діяльності, тобто результатом послідовних релігійних та наукових переворотів.

ПОЗИТИВІЗМ ПІСЛЯ КОНТА
Позитивізм не міг, одначе, залишитися назавжди в забутті. Істотний характер його полягає в тому, що він є природним результатом усієї передуючої йому роботи думки, що він є тим неминучим висновком, до якого йде позитивна наука, котра не цурається філософських узагальнень. Позитивізм тому є більше справа часу, ніж особи.
...позитивізм повинен був витвориться, зрештою, як продукт розумового розвитку свого часу.
...предметом вивчення позитивної філософії є дійсність у найтіснішому розумінні цього слова, тобто та частина Всесвіту, чи космосу, що якоюсь мірою може у часі і просторі підлягати нашому спостереженню і досвіду.
...Істина для нас не є ні чимось абстрактним, ні чимось таким, що може існувати незалежно від людського розуму; істина, навпаки, є поняття відносне й умовне, результат спостереження і досліду, здійснених за допомогою методу, виробленого спеціальними науками. Без людини, або точніше, без науки... істина неможлива.
  ...позитивна філософія є світоспоглядання, яке складається з методичної побудови філософій наук, що охоплюють усю сукупність позитивного знання.
...Наука про людину є в загальній будові позитивного знання не більше, як конкретним розділом біології.

СПРОБА КРИТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВОНАЧАЛ ПОЗИТИВНОЇ ФІЛОСОФІЇ
...поняття виникає лише як пристосування уявлень до властивостей мислячого суб’єкта, і не тільки не має в дійсності відповідного явища, подібного уявленню, але й саме існує зовсім не в тому смислі, як уявлення. Тому, власне кажучи, поняття реально не існують; бо, висловлюючись інакше, ми не можемо скласти про поняття як явище ніякого уявлення і маємо про нього лише поняття, таке саме поняття, яке маємо ми про тварину, рослину, мінерал тощо, мислячи про котрих, ми не мислимо нічого конкретного, індивідуального.
...теорія пізнання має на меті усунення помилок буденного мислення і встановлення таких правил для переходу від сприймань до понять, які могли б вести не до ілюзії, не до примар, а до справжнього знання. Теорія пізнання, як можна висловити із властивого їй завдання, ґрунтується на результатах, добутих всією галуззю позитивного знання і, переважно, психологією, що послуговує їй вихідним пунктом.
...для об’єктивності чуттєвого сприймання не існує ніякого критерію; лише за допомогою співставлення інших моментів можна бути певним того, що враження, отримане нашим органом іде ззовні чи обумовлене станом нашого організму.
Джерело знання – уявлення. ...Щоб відношення уявлень до науки встановилися, щоб ці уявлення отримали значення, необхідно передусім, щоб вони були зібрані доцільно...  Словом, наступає момент утворення понять.
...Отже, вся піраміда людського знання, розпочинаючись із уявлень і закінчуючися філософією, є чимось цілісним, зв’язаним і неперервним, між частинами котрого існує відповідна взаємодія: з одного боку, утворення понять можливе тільки з матеріалу уявлень, з іншого – нагромадження та згрупування уявлень підпорядковується цілям, що їх ставлять поняття.
Вихідним пунктом нашого знання... є уявлення; уявленню ж об’єктивно відповідає факт, явище, що в будь-якому даному випадку є неодмінно щось конкретне і певним чином індивідуальне. Отже, наше знання має пряме відношення лише до окремих, конкретних, індивідуальних фактів; ними повністю вичерпується увесь об’єктивний матеріал, яким ми тільки можемо користуватися; отож, усе подальше знання, як би далеко не йшов розвиток, відноситься до дійсності лише опосередковано і складається із нами ж утворених понять. Таким чином... закони не існують об’єктивно, як планети чи острови, і відкриття їх, власне кажучи, є лише завершеним і закінченим утворенням нового поняття. Уявлення про одиничний факт залишається уявленням доти, доки не з’являється можливість ввести це уявлення в певний зв’язок з іншими уявленнями і витворити поняття, котре й отримує назву закону. Закон, таким чином, не є чимось пануючим над фактами, щось керуюче більшими чи меншими масами їх, щось підпорядковуюче собі факти як якихось підлеглих; закон натомість знаходиться в повній залежності від фактів, оскільки він з’являється після них, утворюється з уявлень, що знімаються з них. З цього видно, що ні про які вічні, незмінні закони, які правлять світом, не може бути й мови і в науково-критичній філософії, звільнення котрої від усіх привидів буденного мислення та метафізики має бути повним і завершеним.
Не маючи теорії пізнання й опертої на неї філософської критики, позитивізм завжди залишався далеким від думки обґрунтувати критично свої реалістичні погляди, і тому погляди ці поставлені в нього догматично.
...Причини наших сприймань не можна шукати виключно в об’єктах, оскільки явища, як доводить сучасна фізіологія, не входять у наші відчуття, як у відчинені двері... а видозмінюються самим актом сприймання. Світло, звук, тепло не існують об’єктивно, а між тим уявлення світла, звуку, тепла суть лише відтворені нами чуттєві сприймання і того, і другого, і третього. Причини сприймань містяться такою ж мірою в об’єктах, як і в суб’єктах; якість сприймань змінюється тому не лише разом зі змінами об’єкта, але й разом зі змінами суб’єкта. Сприймання одного й того ж об’єкта різними суб’єктами різне. Перебуваючи в залежності від органів, чуттєві сприймання змінюються разом з ними і в такий спосіб, разом із загальними об’єктивними причинами, дають для кожного організму приватні суб’єктивні причини, загальна сукупність яких і визначає якість нашого досвіду. Досвід наш, як видно звідси, є певний, визначений суб’єктивно-об’єктивними умовами досвід, започатковане ним мислення є певне, визначене наше мислення. Інші організми, сприймаючи не так як ми, мають не такі уявлення, а значить – і мислять не так, як ми.
Отже, ми не маємо ніякого права стверджувати, що світ є саме таким, яким ми його собі уявляємо, а тільки, що, уявляючи його собі, ми можемо уявити його не інакше, як таким. Цією рисою, що визначає суттєве значення відносності нашого знання, завершується характеристика його й критично обумовлюються ті положення, які в позитивній системі встановлені суто догматично.
...Вчення про відносність знання, щойно охарактеризоване, в такій мірі притаманне всякому науковому світоспогляданню, що його не можна було оминути з перших же кроків вступу філософії на шлях критичного мислення.

ВІД КОНТА ДО АВЕНАРІУСА
Філософію чистого досвіду не можна розхитати дрібними атаками філософських хунхузів; розхитати її можна лише довівши, що спільна їй і позитивній науці основа – «чистий досвід» – є фікція, і що тому чи іншому пережиткові, з тих, що послуговують основою світоспоглядання її противників, притаманна більша стійкість, порівняно з «чистим досвідом». Противники нової філософії так питання не ставлять і не поставлять і поставити не зможуть, а тому і всі їхні набіги мають і матимуть той самий фатальний наслідок.
...філософія, переставши бути окремою наукою... остаточно злилася з наукою. Такою філософією ми повинні уявити собі філософію емпіріокритичну. Вона – наука, вона – філософія, вона – наукова філософія: називайте її, як хочете... І далі, немає ніякої потреби запитувати про особливий предмет філософії, особливий її метод, про спеціально нею вироблені положення, а надто і про межу, що відділяє її від науки.
Переклад з російської мови М. І. Лука

Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C.  358-363.
volodymyr_lesevysh_filosofia.rar [9.59 Kb] (викачувань: 16)



 (голосів: 1)

Автор: Admin 22 січня 2012 | Переглянуто: 1870 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ