Uahistory.info

1-2. Вперше цей твір Сковороди надруковано у петербурзькому виданні 1912 р. (за редакцією В. Бонч-Бруевича) за автографом, який тепер зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН України. Визнаємо за необхідне повернути традиційний правопис (з великої літери) деяким богословським термінам (Бог, Біблія тощо) та виправити деякі помилки, звірившись з автографом. Зазначимо також, що замість літери «ѣ» у тексті вживається «є».

З метою уніфікації історичні назви, імена та форми скорочень при посиланнях (за рідким винятком) подаються у спосіб, що вживається в українському перекладі Біблії за редакцією І. Огієнка. У випадку з книгами девтероканонічними (Сираха, Мудрості та ін.), яких у зазначеному перекладі немає, використано католицьку редакцію отця І. Хоменка. Інколи в дужках наведені варіанти написання власних імен; правопис Сковороди виділено курсивом. Нагадаємо, що в перекладі І. Огієнка нумерація псалмів подається за масоретською (гебрейською) традицією (православний та католицький канон використовує інший спосіб), а назви деяких книг скорочуються досить незвично (напр., «Книга Буття» подається як «І М.», тобто «Перша книга Мойсеева: Буття», а «Книга Ісуса Навина» – як «Єг.», тобто «Книга Єгошуї»). Якщо текст слов’янської Біблії (який, власне, вживав Сковорода) суттєво різниться від сучасних перекладів або іншим є місцезнаходження цитати, – у примітці, після посилання на відповідний розділ та вірш, на це спеціально вказується.

Зауважимо: цитати з Святого Письма в діалозі «Потоп зміин» не завжди є точними. Часто Сковорода вільно переповідає, а іноді доповнює автентичний текст власними думками.

«І з’явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце...» – оповідає апостол Іван про видіння, що було надіслане йому Богом. – І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить... І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого... І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її». Символічне витлумачення цього образу з Об’явлення св. Івана Богослова Сковорода робить канвою свого діалогу. Звідси і його назва: «Потоп зміин».

3. Цей діалог, як і деякі інші твори філософа, присвячений Михайлу Ковалинському (1745 – 1807), учню і «духовному сину» Сковороди. Ковалинський, вчений і талановитий літератор, згодом одержав чин генерал-майора, став одним з кураторів Московського університету, його перу належить відома біографія Сковороди.

4. У XVII – XVIII ст. в Києві з’явилося кілька видань стародавньої популярної книжки, що мала назву «Лимонар» (тобто «квітник»). Цей «Лимонар» (або «Луг духовий» чи «Сінайський патерик») являв собою збірку приповістей про побожних людей та подвижників. її автором був єрусалимський чернець блаж. Іван (Іоанн) Мосх (друга половина VI ст. по Р. X. – перші роки VII ст.), вчитель Софронія (560 – 638 ?), який згодом став патріархом Єрусалимським. Втім Іван завжди обходився з молодим Софронієм як рівний з рівним, називаючи його «другом», «софістом» (тобто «мудрецем»), а то й «паном». Передмова до одного в видань «Лимонаря» (а видання помітно різняться одне від одного змістом) починається з присвяти: «Іоанн Евират Ієромонах – улюбленному у Христі Софронію софісту». «Евиратас» (одне з прізвищ блаж. Івана Мосха) з грецької перекладається як «стриманий», «поміркований». Сковорода (помилково?) подає латинізовану форму – « Э віратус» («скопець», «женоподібний»).

5 . Великий Бурлук – містечко на Харківщині.

6   Характерне для Сковороди зіставлення та алегоричне витлумачення біблійних образів. Як повідомляє Книга Буття, страшна злива була послана Богом на грішну землю й потопила людство, за винятком восьми душ, які врятувалася в ковчезі на чолі з праведним Ноєм (1 М.6.9–22; 1 М.7; 1 М.8; 1 М.9.1–17). Сковорода виявляє паралелі між цією подією й апокаліптичними видіннями св. Івана Богослова, в котрих «повідь» чинить не Бог, а змій ( Об .12.15).

7 . Згадується переказ античних космогонічних міфів у кн. І поеми «Метаморфози» римського поета Публія Овідія Назона   (43 до Р. X. – 18 по Р. X.).

8 . «З вовком овечки пливуть» (з лат.).

9 . «Та дмухнув Ти був духом Своїм – і закрило їх море: вони потопились в бурхливій воді, немов оливо!» (2 М. 1 5.10).

1 0. Ізраїль (Ісраел), (гебр. «богоборець») – ім’я, яке дав Бог патріярху Якову, після того, як Яків боров Божого Ангола (І М.32. 23– 33). Найчастіше вживається як найменування всього народу, котрий, за Божим водінням, пішов від Якова. В духовному сенсі – всі, хто «ходить по слідах віри» (Рим. 4.12; Гал. 6.16). Згадуючи «перехід через безодню», Сковорода натякає на перехід Ізраїльського народу через Червоне море під водійством Мойсея (2 М.14. 19–29).

11 . Барух (Варух) належав до одного із найзнатніших родів у Юдеї. Він був другом пророка Єремії, записував його пророцтва й читав народу (Єр. 36). Разом з Єремією Барух терпів переслідування і страждання. Лише одного разу в Баруха   вирвалася скарга: «Ой горе мені, бо додав Господь смутку до болю мого! Я змучивсь зітханням своїм, і не знайшов відпочинку!» (Єр. 45).

12. Пор.: «Та де мудрість знаходиться, і де місце розуму? Людина не знає ціни їй, і вона у країні живих не знаходиться. Безодня говорить: «Вона не в мені!» І море звіщає: «Вона не зо мною!»   (Йов. 28.12–14). Коментатори Святого Письма стверджують, що «премудрість» може означати як людську мудрість, так і об’явлення Самого Бога, Божий розум, що керує всесвітом. Тлумачення «премудрості» (Софії) Сковородою заслуговує на окреме дослідження.

13. Ідол деирскій – височенний золотий бовван, котрого встановили за наказом царя Навуходоносора на полі Дур (Деїр) поблизу Вавилона в VI ст. до Р. X. (Дай. 3.1–7). Дехто з істориків твердить, що насправді йдеться про статую Сіна, Бога Місяця, культ якого намагався запровадити Набонід, один з наступників Навуходоносора.

14. Вогонь може означати символічною мовою день суду й очищення (1 Кор. 3.12–15; Об. 18.8) або загибель (1с. 66.24). Образ «озера огняного» наводить св. Іван Богослов: Об. 19.20; Об. 20. 13–15. «Огняне море».

15. Компілятивна цитата: Пісн. 2.9 та Мт. 14.31. Євангеліст Матвій оповідає про те, як апостол Петро силою віри надбав був здатність іти по воді, але, злякавшись великої бурі, мало не потонув. Христос підхопив його зі словами: «Маловірний, чого усумнився?»

16. Сфінкс у єгиптян – істота з тулубом лева та головою людини. За грецьким міфом – чудовисько з головою та грудьми жінки і крилатим тулубом лева. Поблизу міста Фіви воно підстерігало подорожніх і пожирало всіх, хто не міг відгадати його загадку: «Хто зранку ходить на чотирьох ногах, вдень – на двох, а увечері – на трьох?» Правильну відповідь – «людина» – знайшов Едіп, і страховище кинулося у прірву.

17. Див.: Іс. 57.20,21. Подальший уривок: «Тож усі, що огонь ви запалюєте... ходіть у жарі свого огню, та в стрілах огненних, які розпалили!» – теж з пророцтва Ісаї.

18. Після всесвітнього потопу Бог зробив на небі райдугу як знамення Божого заповіту, що не буде більше зливи на спустошення землі (1 М.9.8–17).

19. Волхви – мудреці зі сходу, які були приведені в юдейське містечко Віфлеєм до новонародженого Ісуса чудовою зіркою (Мт. 2.1–12).

20. Натяк на оповідання про четвертий день створіння світу, коли Бог розмістив на небі світила (1 М.1.14–19).

21. Ісая – один з найвеличніших біблійних пророків, який жив в VIII ст. до Р. X. в Єрусалимі. Він виступав проти лицемірної побожності народу і провіщав суд над земним величчям та розкошами після того, як прийде Агнець Божнй, що має з’явитися у плоті. Ісаю називають месіанським пророком, або «євангелістом Старого Заповіту», бо його слова – не про зовнішню велич Ізраїлю у день появи нового Царя, а про сповнену стражданнями долю Месії, яка має переобразити землю через внутрішнє переображення людей.

22. Іс.60.20.

23. 1М.9.13. Відповідне за змістом місце в Ісаї – Іс.54.9.

24. Біблійне слово «мир» (гебр. «шалом») має сенс «повнота життя». Від цього «миру» Сковорода відрізняє «мыр» – зовнішній феноменальний світ, «мырик» – людину та «мыр симболичный», або ж Біблію.

25. Вірш, напевно, написаний під впливом псалма 42. Тема псалма набула дещо іншого сенсу, пов’язаного з важливою для Сковороди ідеєю самопізнання людського серця.

26. Як повідомляє М. Ковалинський, у 1773 р. в швейцарському місті Лозанна він познайомився з якимось Даниїлом Мейнгардом. Далі Ковалинський пише: «Повернувшись з чужих країв та побачившись із Сковородою в 1775 p., розповів йому друг (тобто сам Ковалинський) про ту дивовижну зустріч, за якою він знайшов у Лозанні людину, схожу на нього рисами обличчя, властивостями, складом думок та дружбою до нього. Сковорода злюбив його заочно і з того часу почав підписувати в листах та творах своє ім’я таким чином: Григорій вар (гебр. син) Сава Сковорода, Даніил Мейнгард» («Життя Григорія Сковороди»).

27. Сковорода цитує «Листи» римського державного діяча та філософа-стоїка Луція Аннея Сенеки (близько 4 до Р. X. – 65 по Р. X.). Переклад з латини: «На недоступному місці стоїть дух, позбавлений усього зовнішнього. Немає нічого кращого, як, відкинувши чуже, жити в мирі з самим собою і нічого не боятися».

28. Пр. 12.26 слов’янської Біблії.

29. Відомий стародавній сюжет, використаний Кирилом Туровським (XII ст.) у «Слові про сліпця і хромця», часто зіставляють з приповісткою Сковороди. Не буде зайвим звернути увагу на те, що алегорія Сковороди відображує взаємини душі і духа, а не відношення душі до тіла, як це було в Кирила Туровського.

30. Храм Соломонів – так званий «дім святилища» – перший єрусалимський храм, споруджений царем Соломоном за 1000 р. до Р. X. Маємо кілька описів цієї споруди: 1 Цар. 6.1–37; 1 Цар.7. 13–51; 2 Хр.3.1–17; 2 Хр. 4.1–22. Храм являв собою будівлю з тесаного каменю до 15 метрів заввишки, з плоским дахом кедрового дерева. Усередині він був розділений на два приміщення: Святеє та Святеє Святих, або «девір» (особливий невеличкий дерев’яний будинок). Зсередини стіни храму були обшиті кедриною з різьбленими зображеннями херувимів, пальм, плодів та квітів, покритих золотом. В Святому Святих знаходився «ковчег заповіту» – скриня, де зберігалися скрижалі об’явлення. Над ковчегом простягали свої крила п’ятиметрові статуї херувимів. Поруч стояли десять семилампадних світильників (див. прим. 31), золотий жертовник і столи для хліба показного. Храм, який вважався найбагатшою спорудою того часу, був пограбований єгиптянам й остаточно спалений військом Навуходоносора на початку VI ст. до Р.Х. Відновлювався в зовсім іншому вигляді ще два рази (так званий храм Зоровавеля та храм Ірода, котрий прикрашав місто Єрусалим у добу Ісуса Христа). Зруйнований в 70 р. під час здобуття Єрусалима імператором Тітом.

31. Семилампадний світильник був священним приладдям скінії (намету, який Мойсей влаштував у пустелі для служби Божої), а пізніше – храму. Він мав вигляд стебла з шістьма паростями, що відходили по три з кожного боку (2 М.25.31–40; 1 Цар. 7.49). Світильник у храмі вважається за символ Бога (1с.10.17; 06.21.23). Число сім за деякими тлумаченнями означає багатство Божої благодаті.

32. Золоті зображення херувимів прикрашали віко ковчега заповіту, покриваючи його своїми розпростертими крилами (2 М.25.18–20). Окрім того, в храмі Соломона стояли дві величезні фігури херувимів з оливкового дерева, обкладені золотом (1 Цар. 6.23–28), також з розпростертими крилами, тож ковчег і справді знаходився під їхньою тінню.

33. Апостол Павло (інше ім’я – Савл) – один з найвідоміших учнів Христа, мандрівний проповідник. Сковорода веде мову про вірш з Послання св. апостола Павла до филип’ян: «І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі». (Фил. 4.7).

34. «Багато лихого для праведного, та його визволяє Господь з них усіх: Він пильнує всі кості його, – із них жодна не зламається!» (Пс. 34.20,21).

35. Схожі за змістом фрази досить часто зустрічаються в пророків Ісаї та Єремії (напр.: Іс.44.2–5). У Біблії гебрейський народ часто зветься «синами Якова», «насінням Якова», «домом Якова», або просто – «Яковом», за ім’ям патріарха, від дванадцяти синів якого це плем’я мало своє походження.

36. Філософ В. Ерн зазначає, що вся «наука Сковороди є органічним синтезом Платона з Біблією», що Сковороду «можна йменувати християнським платоніком». Д. Чижевський також називає платонізм одним із трьох джерел його філософії, поряд з патристикою та творами німецьких містиків, хоча й застерігає, що, мабуть, в старому Києві бракувало безпосереднього знайомства з працями Платона. Так чи інакше, а прямих і прихованих посилань на Платона в Сковороди – сила. Для нього Платон – «премудрий» та «боговидець».

37. За звичаєм на свято гебрейської Пасхи можна було дати волю одному з в’язнів, приречених до страти. Євангеліє розповідає, що римський намісник Юдеї та Самарії (від 26 до 36 р. по Р. X.) Понтій Пилат, бажаючи врятувати Ісуса Христа, запропонував відпустити саме Його. Одначе народ наполягав на тому, щоб звільнити розбійника Варавву (Мт.27.15–26).

38. Сковорода згадує відому приповість з VII книжки платонівського трактату «Держава». За Платоном, людина тільки уявляє, що знає істинне буття, насправді ж ми бачимо лише тіні на склепінні печери.

39. ПлатонІвська наука про ідеї викладена в діалогах «Федон», «Бенкет» та «Парменід».

40. Вираз апостола Павла: «А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається. І тих, які гинуть, для одних бо смертельна запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя» (2 Кор. 2 14-16). «Христос» – грецький переклад гебрейського слова «Месія» («Машіах»), тобто «Помазанець». Так називали Божого Первосвященика, Пророка і Царя, що його пришестя очікував був ізраїльський народ. Новозаповітна християнська наука вчить, що Бог послав Свого Сина, щоб викупити (спокути) гріх усього людства (Гал.4.4,5). Його служіння тривало близько тридцяти двох років в гебрейській Палестині на початку нового літочислення. Син Божий, на ім’я Ісус (гебр. «Єшуа», тобто «Бог спасає»), народився у Віфлеємі, виховувався в Назареті, був розп’ятий та похований в Єрусалимі. Святе Письмо вчить, що Ісус Христос воскрес і на сороковий день вознісся на небо (Мр.16; Лк.24). За християнською теологією, боголюдина Ісус є втіленням Слова (грец. «Логоса»; див.: Ів.1.1–5), другого Лиця Божої Трійці (єдиної в своєму єстві!). Проте для Сковороди Ісус Христос насамперед – моральний взірець, вчитель правильного життя, якого він намагається порівнювати з давньогрецькими філософами. Втім, Сковорода не залишається на цьому поверховому рівні розуміння постаті Ісуса. Він неодноразово підкреслює саме «божественність» Ісуса Христа. Відкидаючи вартість історичних свідчень про Сина Божого, Сковорода стверджує духовий сенс факту його смерті і воскресіння, на якому будується цікава (і, зрештою, не суперечлива православному християнству) наука про «переображення» людини.

41. У перших розділах Книги Буття описане створення світу Богом протягом шести днів. Сьомого ж дня Бог «відпочив» (1 М. 2.2). Тому звичайно коментарі на це місце Святого Письма звуться «Гексамерон» («Шостоднів»). Одначе Сковорода, в якого була особлива наука про «душевний мир» або «спокій», надає дуже важливого значення саме дню сьомому (пор.: Євр. 4.1–10). Для українського філософа біблійна оповідь про створення має сенс тільки в алегоричному розумінні, а саме: як приповість про створення так званого «символічного світу», мета існування якого – приведення усієї тварі до злагоди з Богом, інакше – до «сердечного мира».

42. «Колісниця» в Сковороди дуже важливий символ «переображення». Тут він наслідує традиції гебрейського символізму: І Сам, 6.7–9; Іс. 66.20. «Престол» же звичайно вважається за символ гідності та влади. Саме в цьому сенсі Біблія оповідає про «престол Божий» (Іс. 66.1; Мт.5.34). Проте в місці, що коментується, Сковорода, очевидно, веде мову про мідяні підстави для так званого «моря»   (посудини для жертвування), які мали по чотири мідні колеса, (або «кола»). Оце «море» на підпорках стояло в соломоновому храмі (І Цар. 7.23–37).

43. Авраамська скінія – шатро, з яким мандрував праотець гебрейського народу Авраам за два тисячоліття до Р.Х. Праведний Авраам у Біблії зветься «другом Божим» (Як.2.23; Іс.41.8). Його скінія вважається прообразом похідного храму Мойсея, а також символом «міста, що має підвалини, що Бог його будівничий» (Євр. 11. 8–10), тож «Царства Небесного».

44. Ілля – пророк IX ст. до Р.Х., служив у північному Ізраїльському царстві. Як розповідає Святе Письмо, Ілля був взятий живим на небо в огняному возі (2 Цар.2.1–11). Сковорода знаходить в особі Іллі ще один символ саморозвитку та переображення душі. Саме Ілля, за Євангеліем, разом з Мойсеем удостоївся бути свідком Переображення Христа (Мт.17.1–9).

45. Захарій – тут: пророк VI ст. до Р.Х., який словом збудив у народу силу приступити до відновлення Божого храму. Видіння Захарїя сповнені багатьма алегоричними образами та символами. Один з цих символів – сімку очей (Зах.3.9; Зах.4.10) – Сковорода витлумачує як повноту буття переображеної тварі, що досягає «чертогів вічного». Взагалі число «сім» вважається у євреїв святим числом, яке символізує поєднання Божої досконалості (число 3) та світового порядку (число 4). Інакше: це число є символом союзу Бога з людьми, символом спілкування ніж Творцем та Його створінням.

46. Єзекіїль (Іезекіил) – син священика, який потрапив у полон до Навуходоносора, де почав пророкувати своїм одноплемінникам (VI ст. до Р.Х.), сучасник ЄремІЇ. В першому розділі Книги пророка Єзекіїля описується видіння чотирьох крилатих істот у вогні. Сковорода знов-таки вбачає тут символ внутрішнього душевно-духовного руху людини.

47. Пасха (грец. «паска», гебр. «песах») – «проходження мимо» – найменування свята, котре Бог повелів святкувати синам ізраїлевим на спомин того, що Він вивів їх із землі рабства (2 М.12.1–28).

48. Дослідники творчої спадщини Сковороди вважають, що згадана емблематична картина із збірки, котрих дуже багато видавалося в Європі XVI – XVIII ст. Д. Чижевський твердить, що безпосередній вплив на Сковороду мала так звана «амстердамська збірка» – (Symbola et emblemata selecta» (понад 840 гравюр), що її за наказом Петра І було видрукувано 1705 р. в Амстердамі.

49. Давид – цар Ізраїльський та Юдейський, пророк і видатний поет, життя якого докладно описано в Книгах Самуїлових та в Першій книзі Царів.

50. Тут згадані деякі епізоди з Святого Письма: в’язниця і Йосип – 1 М.39.19–23, скринька і Мойсей – 2 М.2.1–10, яма та Даниїл – Дан. 6.1–29, Деліла і Самсон (самсон – євр. «сонечко») – Суд. 16.1–22, шкіра і Йов – Йов. 19.25,26, плоть і Христос – Рим. 1.3, печера і лев – можливо, Наум. 2.11–14, або Єз. 19, риба та Йона – Йон. 2.1–11, ясла і Дитина – Лк. 2.1–20, гріб і Воскреслий – Мт. 28.1–10, ланцюги і Петро – Дії. 12.12.7–11, кош і Павло –Дії. 9.23–25, жінка і насіння – 1 М.3.15, Голіят і Давид – 1 Сам. 17.1–58, Єва і Адам – 1 М.2.І8–25; 1 М.3.20; «Авраамова сєнь» та гості – 1 М.18.1–8, ковчег і Ной – 1 М.6.13–22; 1 М.7; 1 М.8.1–22, в’язниця (колода) і Єремія – Єр.20.1.–6, море та Ізраїль – 2 М.14.10–31. Загальний зміст, який вбачає Сковорода в цих епізодах: дещо приховане з’являється назовні. Як відомо, за наукою Сковороди, внутрішня, «божественна» натура є прихованою в світі і в людині і потребує відшукування, викриття її.

51. Содом – одне з міст, знищених за своє нечестя вогнем, який зійшов з неба (1 М.19.1–29). Загибель Содома часто розуміється як символ майбутнього Божого суду над гріхом (Мт. 10.15; Лк. 10.12).

52. «Буду Тебе величати, о Господи, бо Ти з глибини мене витяг» (Пс.30.2).

53. «Душа моя слабне від туги за спасінням Твоїм, – чекаю я слова Твого! За словом Твоїм гаснуть очі мої та питають: «Коли Ти потішиш мене?» (Пс. 119.81, 82).

54. Епізод з видіння пророка Захарія (Зах. 4.1–10).

55. Перші розділи Книги пророка Захарія являють собою діалог пророка і Ангола. Напр.: Зах. 1.9. Сучасні переклади Біблії замість слов’янського «глаголяй во мнє» подають се як «говорив зо мною».

56. «Він світильником був, що горів і світив» (Ів. 5.35).

57. Йдеться про Івана Христителя або Предтечу – останнього та найвеличнішого з пророків Старого Заповіту, який приготував своєю проповіддю народ до Царства благодаті, що наближається (Лк.1 57–80; Мт.11.11). Іван збирав у Юдейській пустелі натовпи людей, впливав на них своїм аскетичним способом життя та проповіддю покаяння і спрямовував їх до Христа, якого пізнав через об’явлення Духа Божого (Мт.3.1–17) під час хрищення. Ірод Антипа, правитель Юдеї, посадив Івана до в’язниці, а потім звелів відрубати Йому голову за вимогою Саломії, доньки своєї незаконної дружини Іродіяди (Мт.14.1-12).

58. Юда (Іуда), або Левій Юда, або Тадей (Фаддей) – один з дванадцяти апостолів, на прізвище Яковів (тобто син апостола Якова меншого). В Ів.14.22 цей Юда відрізняється від Юди Іскаріотського, який зрадив Христа. Послання Юди спрямоване проти фальшивих вчителів-спокусників, яких автор порівнює з «зорями блудними» (Юд.13) і «скиненими Анголами» (Юд.6) та зве їх: «тілесні, що духа не мають» (Юд.19).

59. Люцифер (лат. «той, що несе світло») – одна з античних назв ранкової зорі або зірки. В ранньохристиянській писемності так іменували скинутого ангола – сатану. Церковнослов’янською мовою «люцифер» перекладається як «денница» або «лжеденница».

60. Агнець (ягня) – символічне найменування Ісуса Христа, який приніс Себе в жертву за гріхи світу. Іван Христитель біля Йордану, де він христив людей, побачив, як до нього йде Ісус, і сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів.1.29).

61. Тобто Іван Христитель, батьком якого був священик Захарій (не плутати з пророком Захарієм).

62. Так говорить про Івана Христителя євангеліст Іван (Ів. 1.8). Світло – це сам Христос.

63. Невдовзі опісля Свого воскресіння Христос з’явився двом Своїм учням, які мандрували до Еммауса, що поблизу Єрусалима. Спочатку учні не впізнали Спасителя. Лише за вечерею, переломивши з ним хліба, вони впізнали Його («Тоді очі відкрилися їм») і промовили: «Чи не палало нам серце обом, кола промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?» (Лк.24.13–32). Одного з цих двох звали Клеопа. Ім’я іншого невідоме. Сковорода припускає, що це міг бути сам євангеліст Лука.

64. Читання Святого Письма є одним з найдавніших елементів християнської служби Божої. Сковорода згадує тут недільне ранкове євангельське читання про з’явлення Господа учням після Воскресіння.

65. Маріам (гебр. Мір’ям) – тут: Марія, Мати Господа Ісуса Христа. Почувши від Ангола звістку про майбутнього Сина, Марія пішла до своєї родички Єлисавети (яка мала народити Івана Христителя), і вони вдвох прославили Бога (Лк.1.39–56).

66. Провіщення пророка Ісаї про майбутні часи: Іс.11.6–8.

67. З пророцтва Ісаї: «І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір... І підуть численні народи та й скажуть: «Ходіть та зберімось на гору Господню... І доріг Своїх Він нас навчить»» (Іс.2.2,3).

68. Ріг у євреїв символізував владу й силу.

69. Петро – один з найвідоміших учнів Христа. У його проповідях та ділах виявилася справжня віра, що перероджує. Двома з таких діл і були згадані Сковородою зцілення кривого та оживлення Тавіти (Дії.3.1–10; Дії.9.36–43).

70. Соломон, син Давида – цар Ізраїльський приблизно з 1015 по 975 р. до Р.Х. Часи царювання мудрого Соломона – це найспокійніша доба гебрейської історії. До Святого Письма увійшли три книжки, написані Соломоном: Книга Приповістей Соломонових, Книга Екклезіястова (або Проповідника), Пісня над піснями. Образи з останньої книжки й використовує Сковорода в своєму діалозі. Любовна пісня Соломона та його нареченої Суламітки тлумачиться євреями як алегорія Божої любові до Ізраїля (див.: Єр.3.1). Християни вбачають тут символ єднання Христа і Церкви (Об.19.7; Об.21.2; Об.22.17). Серед інших тлумачень цієї книжки цікавим є те, що вбачає в пісні символізацію стосунків між Богом та душею людини.

71. Інколи Соломон називає свою наречену «сестрою», а вона його – «братом».

72. Ісус (Єгошуа), син Навина (чи Нуна), служник Мойсея (1М.24.13) був обраний Богом його наступником. За 1400 р. до P.Х. під водійством Ісуса Навина Ізраїльський народ підкорив землю Ханаан. «І взяв Ісус увесь Край, усе так, як говорив був Господь до Мойсея. І Ісус дав його Ізраїлеві на спадок, за їхнім поділом на їхні племена. А Край заспокоївся від війни» (Єг.11.23). Ісус Навин – прообраз Проповідника спасіння, який веде до дійсного спочинку (Євр. 2.10; Євр.4.8–10), тобто Христа.

73. Як оповідає Євангеліє, Ангол Господень з’явився віфлеємським пастухам і промовив до них: «Я ось благовіщу вам радість велику… Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І пастухи почали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєма й побачимо, що сталося там, про що сповістив нас Господь» (Лк.2.8–20).

74. «І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було» (Мт.2.9).

75. «Бо вибрав Сіона Господь, уподобав його на оселю Собі: місце мого відпочинку на вічні віки...» (Пс.132.13,14).

76. Марія Магдалина (тобто Марія з Магдали) була серед жінок, що йшли за Ісусом до хреста (Мт.27.56,61; Мт.28.1). Вранці після Воскресіння Марія прийшла до гробу й побачила, що камінь, який закривав його, відвалений (Ів.20.1). Спочатку вона не зрозуміла, куди поділося тіло. Але згодом Марія Магдалина зустріла Ісуса Христа, що воскрес (Ів.20.11–18).

77. Яків, син Ісака та Ревеки, хитрістю купив право первородства в свого старшого брата Ісава (ІМ.25.29–34). Через це йому довелося втікати до Месопотамії. Під час мандрів «натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, – ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж до неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній» (1 М.28.10–12). Сам Бог c зверху та обіцяв нащадкам Якова цю Землю та Своє благословення (1 М.28.13–22). «І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам’ятника... І назвав він Ім’я тому місцю: Бет-Ел» («дім Божий»).

78. Пісн.2.17; Пісн.4.6: «Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть...»

79. «Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!». Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого!» (Ів.20,21,22).

80. «І прокинувся Яків зо свого сну... і сказав: «Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна» (1М.28.16–22).

81. Патріарха Еноха, сина Яреда та батька Метушалаха (Мафусаїла), євреї та араби звали «вченим» і приписували йому винайдення писемності, лічби та науки про зірки. За Біблією, Бог взяв його до себе живим (1М5.18–24). Іншою людиною, яка була перенесена на і небо, не зазнавши смерті, вважався пророк Ілля. Про життя юдейського пророка Авакума, автора книги, що увійшла до Святого Письма, майже нічого не відомо, окрім того, що він, певно, був сучасником пророка Єремії (VII ст. до Р.Х.). Проте в девтероканонічному (тобто визнаному з боку Церкви пізніше) доповненні до Книги пророка Даниїла згадується ще один пророк Авакум, якого Ангол, схопивши за волосся, переніс до Вавилона та змусив віддати свій сніданок зголоднілому Даниїлу, котрий сидів у ямі (Дан. 14.33–39). Щодо Пилипа, про якого згадує Сковорода, то Святе Письмо розповідає про кількох Пилипів, серед них – апостол Пилип з Віфсаїди (Мт.10.3; Ів.1.43,44; Ів.14.8,9; Дії.1.13) та благовісник Пилип з Кесарії, у якого перебував апостол Павло під час своїх мандрів (Дії.6.5; Дії.21.8). Про благовісника Пилипа розповідається, що після того як він христив ефіопського вельможу, Дух Господній забрав його та переніс до містечка Азота, де Пилип продовжив свої проповіді (Дії.8.26–40). Сковорода не розрізнює цих двох Пилипів.

82. Самсон – один з «суддів Ізраїльських», тобто тимчасових вождів народу в добу смут опісля смерті Ісуса Навина (приблизно 1400– 1100 pp. до Р.Х.). Самсон мав надзвичайну фізичну силу, таємниця якої була прихована в його волоссі. З ім’ям його пов’язано багато оповідань, які вміщені в так звану Книгу Суддів. У розділі 14 цієї книги розповідається, як Самсон убив молодого лева, а через декілька днів знайшов у тілі того лева рій бджіл та мед. З того випадку вийшла загадка, яку Самсон загадав филистимлянам: «З їдячого вийшло їстівне, а з сильного вийшло солодке» (Суд.14.5–19).

83. Коли Ізраїльський народ виходив з Єгипту, «гори скакали, немов баранці, а пагірки – немов ті ягнята!» (Псі 14.4). Подальша цитата з Ісаї приблизна: Іс.25.6.10.

84. Сіон (тобто «та, що на сонці») – одна з гір палестинського міста Єрусалима, сакральної столиці євреїв. У псалмах та книжках пророків Сіон – це улюблена назва Єрусалима (напр.: Пс.102.14). Сіоном зветься також і Єрусалим, що на небі, житло Боже (Євр.12.22; Об.14.1).

85. Галілея – маєтний та привабливий край у Палестині, де провів більшу частину свого життя Ісус Христос. Сковорода пише про «гору Галілею» алегорично, наслідуючи пророка Ісаю (Іс.9.1) та євангеліста Матвія (Мт.28.7). Той же Матвій оповідає про з’явлення Ісуса одинадцятьом учням на горі в ГалІлеї після Його Воскресіння (Мт. 28.16–20).

86. Йосип – син патріарха Якова (Ізраїля) і Рахілі. Через злість своїх братів його було продано у неволю до Єгипту. Йосипа купив царедворець Потіфар і призначив його над домом своїм. За наклепом жінки Потіфарової Йосипа кинули до в’язниці. Але згодом він досяг іще кращого становища, ставши особою, близькою до фараона. Потім Йосип примирився з братами. За його бажанням Йосипа було поховано в Краї, який обіцяв Бог Ізраїльському народові. Історію Йосипа див.: у розділах 37–50 Книги Буття.

87. Йдеться, мабуть, про благословення Яковом Йосипа та його братів, Яків вживає образа «небес, що на висоті», як символ тієї духовної висоти, на яку зійдуть його нащадки. Див.: 1 М.49.

88. Тут ідеться про Таємну Вечерю Христа з Його учнями вночі перед судом та розп’яттям (Мт.26.17–29; Мр. 14.12–25; Лк.22.7–30; Ів.13–17) та про епізод з апостолом Хомою, коли той, маючи скептичну вдачу, захотів перевірити, чи справді воскреслий Христос з’явився їм «у плоті» (Ів. 20.24–29).

89. Параклит, або Параклет (грец. «помічник», «утішник») – тобто Дух Святий, Дух Божий, який зійшов на апостолів у день П’ятидесятниці {на п’ятдесятий день по воскресінні Ісуса Христа, під час гебрейського свята Жнив і Перших Фруктів). «І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірзалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі вони ж сповнились Духом Святим...» (Дії. 2.1–4). У цей день апостол Петро закликав до хрищення в ім’я Ісуса Христа   (Дії. 2.38), що дає людям змогу прийняти дар Духа Святого.

90. Степан – диякон у єрусалимській громаді. Його християнська проповідь викликала ненависть багатьох євреїв, які притягли його до суду та звинуватили в богохульних словах, а потім побили камінням (Дії.6.5,6; Дії.6.8–15; Дії.7.51–60). Під час катування Степан молився за вбивць. Його погляд був спрямований до Ісуса, котрий немовби підвівся зі свого небесного престолу, підтримуючи мученика (Дії.7.55,56).

91. «Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!» (Дії.7.56).

92. Місцем служіння пророка Даниїла був Вавилон, куди його було забрано з Єрусалима як полоненого під час вавилоно-юдейської війни VII–VI ст. до Р.Х. (хоча є серйозні підстави вважати, що саму Книгу пророка Даниїла було написано через кілька століть після описуваних у ній подій). Даниїла було призначено на службу при дворі вавилонського царя. Бог дав Даниїлу розуміння не тільки книг, але й видінь та снів (Дан.1.17). Одне з таких видінь Даниїла (так зване «видіння над річкою Хіддекел) і має на увазі Сковорода. «І звів я свої очі та й побачив, аж ось один чоловік, одягнений у льняну одіж, а стегна його оперезані золотом з Уфазу. А тіло його – як топаз...» (Дан.10.5,6). (В інших перекладах – «немов камінь з Таршішу».) Таршіш (Фарсіс) – країна, яка досить часто згадується у Святому Письмі. Вважають, це могла бути Іспанія (грец. – Тартеосіс).

93. «Я знаю чоловіка в Христі...» (2 Кор.12.2). «Думайте про те, і вгорі, а не про те, що на землі» (Кол.3.2).

94. Мабуть, Сковорода неточно цитує Пс.8.1. слов’янської Біблії. В сучасному перекладі: «Господи, Владико наш, – яке то величне цілій землі Твоє ймення, – Слава Твоя понад небесами!».

95. Книга Буття оповідає, як Ной випустив з ковчега голубку, щоб побачити, чи не спала вода. Голубка повернулася до нього з листом оливковим у дзьобі (1 М.8.8–12).

96. Понт – грецькою мовою означає «море».

97. Широковідомий сюжет гріхопадіння: Єва за порадою змія їсть плід з райського дерева добра й зла (1 М.3.1–7).

98. Сковорода згадує тут Божу обітницю Авраамові: «Всю цю землю, яку бачиш, Я її Дам навіки тобі та потомству твоєму» (1 М.13.14, І 15). «Спадкоємець» обітниці – це Ісус Христос, якого в Мт.1.1 названої Сином Давидовим та Сином Авраамовим.

99. Змій – універсальний міфологічний символ сили, мудрості, землі, часу. В багатьох культурах він пов’язаний з космогонією (напр., світовий змій Шеша в Стародавній Індії). Лише на пізніших етапах розвитку людської культури змій набуває негативних рис як чинник світового зла.

100. Епізод з драконом міститься в девтероканонічному розділі 14 Книги пророка Даниїла, але про сім голів тут не згадано. Кажуть, що Даниїлове видіння чотирьох звірів (крилатого лева, ведмедя, чотириголової пантери і страшної тварини з десятьма рогами) є основою зображення семиголової звірини в Об’явленні св. Івана Богослова (Об.13.1–3). Як би то не було, але тлумачення Сковородою біблійного образу дракона (або змія) принципово відрізняється від традиційних історичних зіставлень (дракон як Римська або Вавилонська імперія).!

101. Євангеліст Лука оповідає, що до діви Марії, яка жила в галілейському місті Назарет, був від Бога посланий Ангол Гавриїл, котрий промовляв: «Радій благодатная, Господь із тобоюі Ти благословенна між жонами! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий... І царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1.26–38). Цю подію звуть «благовіщенням».

102. Апостол Павло в одному з послань наводить такий вірш: «Крітяни завжди брехливі, люті звірі, черевані ліниві!» (Тит.1.12). Автором цього вірша вважають крітянина Епименіда (VI ст. до Р.Х.), котрий такими словами про своїх земляків підтверджував вислів про три народи на літеру «К», яких треба було остерігатися: кілікійців, каппадокійців та крітян. Очевидно, це і є витоками виразу Сковороди «критская ложь». «Сиканская» – можливо, від назви корінних жителів Сицилії – іберійців-сікан.

103. Голіаф (Голіят) – велетень-филистимлянин, якого вбив молодий Давид (1 Сам.17).

104. Думки про вічність матерії, які висловлює Сковорода, спричинили багато непорозумінь у дослідників його творчості. Одні вбачали тут початки матеріалізму (Д. Багалій, М. Сумцов), Інші – вплив гностицизму (В. Ерн). Оригінальне пояснення цього парадоксального для християнина погляду пропонує Д. Чижевський, який звертає увагу на те, що час теж є продуктом створіння. Проте думка Сковороди набагато радикальніша: він заперечує не тимчасовість світу, а саму можливість Його небуття. У зв’язку з цим видається справедливою думка В. Ерна про те, що образ «яблуні на тіні», який уживає Сковорода, не зовсім збігається з християнським типом мислення.

105. В Об’явленні св. Івана Богослова йдеться про те, що Анґол зв’язав змія (диявола, сатану) на тисячу років. «А по цьому він розв’язаний буде на короткий час» (Об.20.1–3). Тож деякі прихильники буквального тлумачення Святого Письма очікували кінця світу на початку XI ст.

106. «І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив» (1 М.2.2). Сковорода критикує буквальне тлумачення Біблії.

107. Sp it zbube – з німецької: «шахрай».

108. Пророк Єлисей – учень і наступник Іллі (1 Цар.19.16–21). Жив в Ізраїлі у IX ст. до Р.Х. Єлисей почав своє служіння чудами. Серед них – чудесне добуття сокири з води (2 Цар.6.1–7).

109. Сковорода іронізує над романтичними мріями середньовічних алхіміків – «вічним двигуном» та «філософським каменем».

110. В сучасному перекладі: «І вийшов Яків із Беер-Шеви...» (1 М. 28.10). Беер-Шева (Вирсавія), тобто «сім колодязів» – містечко на півдні Ханаана. Харан – місто на північному заході Месопотамії.

111. Каїн – первородний син Адама і Єви (1 М.4.1).

112. «І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок» (1 М.3.8).

113. Слова Ісуса до апостолів під час Таємної Вечері: «А взявши чашу... Він подав їм і сказав: «Пийте з неї всі, Бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення   гріхів!» (Мт.26.27,28). Це був прообраз християнського обряду «євхаристії» (грец. – «подяки», «благодарения»), або «причастя».

114. Закон вимагав використовувати сіль під час жертвування (3 М.2.13; Мр.9,49). Див. також: 3 М.2.2,9 слов’янської   Біблії.

115. Цими прикладами Сковорода доводить безглуздість спроб читати Біблію, не враховуючи її алегоричного та символічного значення.

116. В сучасному перекладі: «Жінка ж богобоязна – вона буде хвалена! Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчинки її вихваляють при брамах!» (Пр.31.31). У слов’янській Біблії це місце малозрозуміле.

117. Небіж Авраама Лот спочатку жив із своїм дядьком у Ханаані, а потім через сварки пастухів мусив оселитися в долині поблизу містечка Содом. Під час знищення Содому та інших міст загинула родина Лота, окрім двох його дочок. Оці дочки вирішили відновити плем’я від свого батька, тож напоївши його вином, спали з ним (1М.19.30– 38).

118. «Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього..? Ти його вчинив мало меншим від Анголів і честю й величністю Ти вінчаєш його, …усе піддав Ти під ноги йому!» (Євр.2.6–8).

119. За Сковородою, хибне розуміння Біблії може призвести до марновірного зречення світу, до фанатичного аскетизму.

120. Тіт Флавій Веспасіян (39–81 p.) – син імператора Веспасіяна, римський воєначальник. Під час Юдейської війни захопив та зруйнував Єрусалим. З 79 р.– римський Імператор.

121. Звертаючись до народу, священиків і царів Юдеї, Єремія закликав до відречення від марновірства. Інакше, казав він, Бог Ізраїлю знищить єрусалимські стіни. Але даремно, бо мало хто слухав пророка... Халдейське військо царя Навуходоносора зруйнувало Єрусалим у 587 д. до Р.Х. (див. 2 Цар.25.1–12).

122. Йдеться про з’явлення Господа Аврааму у вигляді трьох Мужів (1М.18.1–8). Після провіщення про народження сина в Сари, старої жінки Авраама, оті три Мужі попрямували до Содому. Проте наступний розділ починається так: «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір...» (1М.19.1). На такі «розбіжності» і звертає увагу Сковорода.

123. 1M.18.3,4. Плутанина в кількості осіб.

124. Химера (хімера) – за грецьким міфом – чудовисько з трьома головами: лева, кози та змія. Сковорода етимологічно пов’язує це слово з українським «мара».

125. Можливо, тут натяк на епізод з Вавилонською вежею. Біблія містять загальновідому приповістку про те, як Господь розпорошив по землі будівельників величезної вежі «до неба» і змішав їхні мови (1М.1 1 .1–9).

126 . «Мусікійскій» – тобто музичний. (Слово «мусикіа» ужито в Об.18.22 слов’янської Біблії.) Музи, або муси – за давньогрецькою міфологією – покровительки мистецтв. За даними біографів Сковороди, він був неабияким композитором. Сковорода досить часто використовуе у своїх філософських працях музичні терміни та аналогії.

127. Бог Яковів (Іяковлев) – один з широковживаних у Святому Письмі епітетів Господа (напр.: Пс.20.2). Йде від Божої обітниці Якову.

128. Початок ірмосу (церковного гімну) на зшестя Святого Духа, автором якого вважають св. Івана Дамаскіна (VII – VIII ст.): «Согласная возшумє органская песнь, почитати златосотворенный бездушный истукан...».

129. Мається на увазі біснуватість, яка може трапитися опівдні від сонячної жари. Цей образ використаний у псалмах Давидових.

130. Девір (Давір), або «святилище» – столиця хананеїв, яка була підкорена Ісусом Навнном (Єг.10.38,39; Єг.11,21). Місто, яке вважали центром книгарства, було віддане священикам (Єг.21.15). Давіром (або Двіром) у євреїв також звалося Найсвятіше (Святеє Святих) місце в скінії або храмі (див.: 3 Цар.6.5 слов’янської Біблії), – де перебувала Слава Господня. Але Біблія твердить, що існує також небесне святилище, куди увійшов Христос (Євр. 9.24). Сковорода оповідає про «град Давір» саме в духовному смислі.

131. Йдеться про Новий (або «небесний») Єрусалим – символ преображенної землі, який докладно описано в Об. 21. «Підвалини муру міського прикрашені були всяким дорогоцінним камінням» (Об.21.19). Тому в Сковороди – «град драгоценнокаменный».

133. Ахса (Асхань) – дочка Калева (Халеба); була віддана батьком заміж за Отніїла (Гофониила) в нагороду за те, що той здобув місто Девір. У передмові до свого діалогу «Асхань» Сковорода подає тлумачення цього епізоду з Святого Письма: місто Девір – це символ Премудрості Божої, що прихована в глибинах Біблії. Асхань, за Сковородою, – це духовна краса, яку надбає той, хто відшукає цю приховану Премудрість.

133. Цей образ запозичено з девтероканонічної Книги мудрості (або «премудрості Соломонової»).

134. За грецьким міфом, герой Ясон убив дракона, який стеріг золоте руно.

135. «Їж, сину мій, мед, бо він добрий, а мед щільниковий – солодкий він на піднебінні твоїм, – отак мудрість пізнай для своєї душі: якщо знайдеш її, то ти маєш майбутність» (Пр.24.13,14).

136. У гебрейському тексті Старого Заповіту найчастіше зустрічаються два найменування Всевишнього: Єгова (Ягве), тобто «Сутній», та Елогім, що являє собою множину від Ел, або Елоах (арабською Аллах), тобто «Могутній». Якщо Елогім перекладати як «Боги», тоді початок Книги Буття буде таким: «Напочатку Боги (множина!) сотворив (однина!)...». Богослови обминають це утруднення, пояснюючи, що множина тут означає «повноту Божої сутності», або ж «триєдність Лиць» Бога. Цю антиномію Сковорода аналізує, використовуючи аналогію з трикутником Піфагора.

137. Мова йде про знищення Содома.

138. Піфагор – легендарний давньогрецький мудрець з острова Самос (VI – V ст. до Р.Х.), який вважав, що гармонія космосу базується на числових закономірностях. Міра усяких співвідношень у природі – це основні числа: Одиниця (все походить з єдиного, все в ньому міститься), Двійка (початок розділення), Трійка (початок, середина та кінець усього) тощо. «...Як стверджують пїфагорейці, «ціле» та «усі речі» визначені трьома: початок, середина та кінець водночас містять число цілого, і при цьому трійцю» (Арістотель. «Про небо»).

139. Агар – невільниця-египтянка, яка, за провіщенням Ангола, народила патріарху Авраму сина Ізмаїла (1М. 16), «Як вона ж побачила, що зачала, то стала легковажити господиню свою» (тобто Сару – законну дружину Аврама (1М. 16.4). Для Сковороди це алегорично відображує відношення «плоті» до «вищої натури».

140. «Євангелія від св. Луки» розповідає про випадок з жінкою Мартою, яка, замість того щоб слухати повчання Ісуса, «великою послугою клопоталась», турбуючись про пригощання. Ісус же докорив їй: «Марто, Марто, – турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне» (Лк.10.38-42).

141. Йдеться про обряд «проскомідії», який є частиною Літургії. Особливим ножем, який зроблено у вигляді списа, священик вирізає з просфорного хліба прямокутну частину (Агнця), промовляючи при цьому слова пророка Ісаї про Отрока Божого, який «як ягня був проваджений на заколення» (Іс.53.7). Вирізана частина кладеться на блюдо («дискос») на спомин про Таємну Вечерю.

142. Застереження пророка Амоса (VII ст. до Р.Х.): «І будуть ходити від моря до моря, і з півночі до сходу блукатимуть, щоб знайти слово Господа, – та не знайдуть його! Того дня будуть мліти від спраги вродливі дівчата...» (Ам.8.12,13).

143. Мойсей – великий пророк та законодавець ізраїльтян (XVI – XV ст. до Р.Х.). Мова йде про те, що Господь заборонив народу наближатися до гори Сінай, оповитої громами небесними, та намагатися побачити Його під час об’явлення закону (2М.19.21). Ця «прихованість» Бога (його трансцендентність, сказали б ми зараз) – характерна риса старозаповітної теофанії. Варто порівняти це з повним боговтіленням у часи Нового Заповіту, коли Сина Божого теж не побачили і не впізнали, але вже тому, що Він з’явився без грому й блискавок і тихо промовляв до чистих людських сердець.

144. «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір... Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому – від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім. І вони закричали: «Де ті мужі, що ночі цієї... прийшли? Виведи їх до нас, – щоб нам їх пізнати!» (1 М.19.1–11).

145. «...І буде лежати разом телятко й левчук... а дитина мала їх водитиме» (Іс.11.6 і пор.: Іc.65.25).

146. «Тож Ісус їм сказав: «Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив» (Ів.8.28).

147. «А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у ім’я і Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, – не буде їм шкодити» (Мр. 16.17, 18).

148. З пророцтва Ісаї: «Вовк та вівця будуть пастися рядом, і лев буде їсти солому, немов та худоба, а гадові хлібом його буде порох!.. Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь» (Іc.65.25).

149. За розповіддю євангеліста Івана, під час останньої Таємної вечері з Своїми учнями Христос обмив їм ноги, подавши символічний приклад справжнього служіння (Ів.13.1–17).

150. «Сім раз денно я славлю Тебе через присуди правди Твоєї» (Пс. 119.164).

15