Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Джерела з історії України 
Українська історіографія 
Українська археологія 
Українська етнографія 
Історія української філософської та суспільно-полі 
Історія України 
Історія української культури 
Таємниці української історії 
Спеціальні історичні дисципліни та історія України 
Історичні наукові і краєзнавчі конференції 



ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО
(1856 – 1916)
І. Я. Франко, письменник, учений і громадський діяч, революційний демократ, народився в с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області в сім’ї коваля. У 1857 р. закінчив гімназію в Дрогобичі і вступив на філософський факультет Львівського університету. У 1877 р. був заарештований за соціалістичну пропаганду.
При підтримці М. Драгоманова став одним з організаторів радикальної партії з демократичною програмою. У 1893 р. захистив докторську дисертацію у Віденському університеті. Наукова й літературна спадщина Франка величезна й різноманітна. У своїх працях він зосереджується на філософських роздумах над питаннями добра і зла, дружби, громадського обов’язку, сенсу людського життя. Велику увагу приділяв політико-філософським проблемам: герой і натовп, вождь і маса, особа і колектив.
Уривки з праць Франка подано за виданням: Франко І. Я. Зібр. творів: У 50 т. К., 1976 – 1984.


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 2963 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ ЛЕСЕВИЧ
(1837–1905)
В. В. Лесевич, один з найвизначніших позитивістів другої половини XIX – початку XX ст., народився на Полтавщині. Навчався в Петербурзькому інженерному училищі та в Академії генерального штабу, служив на Кавказі. Після виходу у відставку, в 1864 р. відкрив у себе на батьківщині школу для селян з українською мовою навчання. Мав тісні зв’язки з народницьким рухом, за що відбував заслання в Сибіру. У різний час співпрацював у журналах «Отечественные записки», «Русское богатство», «Русская мысль». Деякі свої публікації підписував псевдонімом «Украинец».
Основні праці: «Спроба критичного дослідження основоначал позитивної філософії», «На¬риси розвитку ідеї прогресу», «Позитивізм після Конта», «Від Конто до Авенаріуса», «Емпіріокритицизм як єдина наукова точка зору», «Філософія історії на науковому грунті (Нарис із історії культури XIX століття)».
Уривки подаються за виданням: Лесевич В. В. Собрание сочинений. М., 1915. Т. 1–2.


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 1690 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
(1814–1861)
Т. Г. Шевченко, геніальний український поет, мислитель, художник, народився в сім’ї селянина-кріпака. Рано залишився сиротою. Наймитував і вчився грамоти у дяка. У 1838 р. був викуплений з кріпацтва. Тоді ж його було прийнято до Академії мистецтв у Петербурзі. Після повернення в Україну у 1846 р. він вступив до Кирило-Мефодіївського товариства. Через рік його заарештували і заслали в солдати , в Оренбурзький окремий корпус, а згодом – у віддалене Новопетровське укріплення. Тільки в 1857 р. його звільнили з заслання. У 1859 р. Шевченко дістав дозвіл виїхати в Україну. У липні поета знову заарештували і після допиту в Києві хоча й звільнили, але зобов’язали негайно виїхати до Петербурга.
Особиста доля поета була трагічною, але в його велетенській постаті втілилася не лише трагедія, а й надія української нації, символом якої він став. Шевченко поставив у літературі кардинальні питання суспільного життя, зробив її знаряддям виховання національної свідомості. Глибоко національна творчість Шевченка за своїм значенням виходить далеко за межі національної культури і є надбанням культури всесвітньої.
Оскільки філософські погляди Шевченка потребують аналізу всієї його творчості під цим кутом зору, що неможливо в хрестоматійному виданні, вважаємо доцільним подати аналітичний матеріал Д. Чижевського за виданням: Чижевський Д. Нариси з історії філософи на Україні. Нью-Йорк, 1991.


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 2605 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ПЕТРО ДМИТРОВИЧ ЛОДІЙ
(1764 – 1829)
П. Д. Лодій, український і російський просвітитель, філософ і юрист, народився в с. Збой Земплинського Комітату (ЧСФР). Працював професором Львівського (1787 – 1802), Краківського (1802 – 1803) університетів, Петербурзького педагогічного інституту (1804 – 1819) й університету (1819 – 1829). У Львівському університеті на українському відділі викладав тогочасною українською книжною мовою логіку, метафізику та моральну філософію. Крім того, польською мовою викладав чисту і прикладну математику та нумізматику. У Краківському університеті за конкурсом посів кафедру логіки, метафізики та моральної філософії. У 1803 р. був запрошений до Петербурга, де завідував кафедрою логіки, метафізики і моральної філософії у Петербурзькому педагогічному інституті, який у 1819 р. перетворено в університет. В університеті Лодій обіймав посаду декана філософсько-юридичного факультету, завідував кафедрою теоретичної і практичної філософії (з 1819 до 1821 р. та природного права (з 1821 до 1829 p.).
Основними працями Лодія є «Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного» (СПб, 1815) і «Теория общих прав, содержащая в себе философское учение о естественном всеобщем государственном праве» (СПб, 1828). Крім того, він переклав ряд праць (Баумейстер Христиан. Наставления любомудрия правоучительного. Львов 1790; Цейлер Франц. Естественное частное право, СПб, 1809; Фейербах Пауль. Уголовное право, Ч. 1. СПб, 1810).
У Львівській науковій бібліотеці АН України зберігаються рукописні праці Лодія під шифром НД 348. Це тексти лекцій, які він читав у Львівському університеті. Найбільший інтерес становлять рукописи «Наставления логики» (50 арк.) та «Краткое введение в метафизику» (32 арк.).
Лодій був деїстом. Пропагував і водночас критикував учення Канта, просвітників. Його філософські погляди здалися адміністрації такими, що підривають основи держави і церкви. У 1821 р. «Логические наставления» були визнані політично шкідливими, тому книжку заборонили, а її автора усунули від викладання філософії та звільнили з посади декана. У зв’язку з цим великі рукописні праці Лодія «Полный курс философии» та «Естественное право народов» не були видані і до сьогодні не віднайдені.


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 1885 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ПАМФІЛ ДАНИЛОВИЧ ЮРКЕВИЧ
(1827 – 1874)
П. Д. Юркевич, найвизначніший український філософ XIX ст., народився на Полтавщині в сім’ї священика. Навчався в Полтавській семінарії, а потім и Київській духовній академії (1847 – 1851), після закінчення якої продовжив наукову діяльність у її стінах. У 1858 р. стає екстраординарним професором. З 1861 р. – професор, а з 1869 р.– виконуючий обов’язки декана історико-філологічного факультету Московського університету.
Основні праці: «Ідея», «Серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого», «Із науки про людський дух», «Матеріалізм і завдання філософії», «З приводу статей богословського змісту, вміщених в «Філософському лексиконі» (Критично-філософські уривки)», «Мова фізіологів і психологів», «Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта», «Читання про виховання», «Курс загальної педагогіки».
Всі уривки даються за виданням: Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990.


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 3916 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ПАМФІЛ ДАНИЛОВИЧ ЮРКЕВИЧ
(1827 – 1874)
П. Д. Юркевич, найвизначніший український філософ XIX ст., народився на Полтавщині в сім’ї священика. Навчався в Полтавській семінарії, а потім и Київській духовній академії (1847 – 1851), після закінчення якої продовжив наукову діяльність у її стінах. У 1858 р. стає екстраординарним професором. З 1861 р. – професор, а з 1869 р.– виконуючий обов’язки декана історико-філологічного факультету Московського університету.
Основні праці: «Ідея», «Серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого», «Із науки про людський дух», «Матеріалізм і завдання філософії», «З приводу статей богословського змісту, вміщених в «Філософському лексиконі» (Критично-філософські уривки)», «Мова фізіологів і психологів», «Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта», «Читання про виховання», «Курс загальної педагогіки».
Всі уривки даються за виданням: Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990.


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 2062 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ ДРАГОМАНОВ
(1841 – 1895)
М. П. Драгоманов, видатний український вчений: історик, літературознавець, фольклорист, публіцист, соціолог, філософ, народився в 1841 р. в м. Гадячі в небагатій дворянській сім’ї. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, в Полтавській гімназії, закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Вчителюючи в 2-ій Київській гімназії, він написав і захистив дисертацію на тему «Імператор Тіберій» у 1864 р. для права викладання. З 1864 р. працює доцентом у Київському університеті, викладає всесвітню історію. З 1870 до 1873 р. перебував на стажуванні у Львові, Празі, Гейдельберзі, Цюріху, Відні, Флоренції.
Співробітництво в російській періодиці, в «Санкт-Петербургских ведомостях», де він фактично стає оглядачем слов’янських проблем, ознайомлення за кордоном з історичними концепціями державних та недержавних націй, політичними програмами різних партій, зі специфікою вирішення соціальних і національних питань приводять його до необхідності наукового дослідження всіх цих питань. Починаючи з 1869 p., коли він захистив магістерську дисертацію на тему «Питання про історичне значення римської історії і Таціт», Драгоманов розробляє певну систему філософсько-історичних програм. В цілому стоячи на позиціях позитивізму, він обґрунтовує ідею прогресу, пов’язаного не лише з розвитком продуктивних сил, засобів виробництва, виробничих відносин, але й з виявленням цінності людської особистості, міри її свободи.
Значну увагу вчений приділяє аналізу «українського питання», яке з 60-х років у працях російських і польських шовіністів трактувалося як несамостійне. Разом з членами Київської громади П. Чубинським, В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком, М. Старицьким Драгоманов веде активну наукову та культурно-просвітнщьку діяльність, займається етнографічними та фольклористичними дослідженнями. Він пише ряд наукових праць, серед яких особливе місце належить двотомному виданню спільної з Антоновичем праці «Исторические песни малорусского народа» (1874–1875).
За пропаганду соціалізму його звільняють з Київського університету. Оселившись у Женеві, Драгоманов впродовж 15-ти років працює над науковим і публіцистичним поширенням знань про Україну серед громадськості Західної Європи. Разом з С. Подолинським та М. Павликом він налагодив видання спочатку альманаху «Громада» (1878 – 1880), а пізніше й однойменного безцензурного журналу. Саме в цей період діяльності його цікавлять проблеми виведення української нації на європейський рівень культури та способу життя; критики російського царизму, його репресивної політики щодо інших народів; популяризації ідей соціалізму, так званого громадівського.
З 1889 р. і до кінця життя (1895 р.) Драгоманов обіймає посаду професора Вищої школи (пізніше університету в Софії). Продовжуючи розроблення позитивної програми, вчений висуває ідею спільної боротьби росіян і українців проти політично-адміністративної системи, за децентралізацію та свободу, ідею поступу. Драгоманов пропонує вирішення проблеми становлення України як самостійної національної спільності на рівні західноєвропейської суспільної думки. При цьому національне питання він розчиняє в загальносуспільних вимогах і тим самим практично проголошує космополітизм. Це стало причиною численних виступів проти нього з боку української національної інтелігенції і пізніших часів.
Уривки з творів М. Драгоманова подані за: Драгоманов М. П. Вибране ...мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні. К-, 1991.




Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 2441 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ
(1819 – 1897)
П. Куліш, український письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач, народився в дрібнопоміщицькій родині. У 1837 – 1839 pp. навчався в Київському університеті як вільний слухач. Літературну діяльність розпочав оповіданнями російською мовою.
З 1840 р. учителював у Луцьку, Києві, Рівному, викладав у Петербурзькому університеті. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, в якому займав ліберальні позиції, в 1847 р. був заарештований і засланий до Вологди (замінено службою в Тулі). Покаявшись, дістав дозвіл (1850) переїхати до Петербурга. Після придушення польського повстання (1863) був на державній службі у Варшаві. Останні роки життя провів в Україні. Світогляд, літературна і наукова діяльність Куліша надзвичайно суперечливі.
У зв’язку з тим, що в творчій спадщині Куліша немає текстів суто філософського характеру, нижче подаємо критичний матеріал про нього Д. Чижевського за виданням: Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Нью-Йорк, 1991.


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 1632 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
МИКОЛА ІВАНОВИЧ КОСТОМАРОВ
(1817 – 1885)
М. І. Костомаров – історик, публіцист і письменник, син дідича-росіянина і української селянки-кріпачки, народився на Воронежчині. Вчився у Воронезькій гімназії і Харківському університеті.
1846 р. разом з В. Білозерським, М. Гулаком, Т. Шевченком та ін. заснував у Києві Кирило-Мефодіївське товариство. Костомаров був автором програмових творів товариства, де висловлено ідеї українського національного відродження, демократії, месіанізму та панславізму. Після розгрому Товариства російським урядом 1847 р. Костомаров був засуджений на рік ув’язнення в Петропавловській фортеці в Петербурзі й заслання до Саратова. 1859 р. переїхав до Петербурга, де був обраний професором університету по кафедрі російської історії. 1862 р. вийшов з університету й відтоді присвятив себе виключно науковій діяльності.
Костомаров – основоположник народницького напряму в українській історіографії. Вважаючи метою історичної науки дослідження минулого людської громади, народу, Костомаров у своїх історичних монографіях, історіософічних розвідках і публіцистичних статтях обстоював самостійність української нації й окремішність українського історичного процесу, який, на його думку, є втіленням вільнолюбного демократичного руху українського народу.
Нижче подано уривки з праць Костомарова «Книги буття українського народу» за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. К., 1990, а також «Дві руські народності» за однойменним виданням у перекладі О. Кониського (Київ; Ляйпціг, Б. p.).


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 5802 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ
(1809 – 1852)
М. В. Гоголь народився 20 березня 1809 р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Навчався у Полтавському повітовому училищі, згодом – у Ніжинській гімназії вищих наук. У 1828 р. переїхав до Петербурга. З 1834 р.– ад’ютант-професор по кафедрі загальної історії при Петербурзькому університеті.
Вже з початку своєї творчої діяльності Гоголь ввійшов у річище російської демократичної літератури, що розвивалася в напрямі народності й гуманізму, широко використовував українську літературну й фольклорну традиції. Романтичне відображення далекого минулого, овіяного повір’ями та легендами, сприяли розробці української теми в російській літературі, вивченню історії та етнографії України. Останні роки життя письменника були затьмарені духовною кризою.
Про Гоголя як мислителя написано дуже мало. З найвідоміших праць слід мати на увазі такі: Зеньковський В. В. Н. В. Гоголь (Париж, 1991), Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні (Мюнхен, 1983), Мережковський Д. С. В тихом омуте («Гоголь и черт»). У нас використано уривки з зазначеної праці Д. С Мережковського.


Розмістив: Admin 22 січня 2012 | Переглядів: 1535 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
[1] 2
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ