Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Січень 2018 (1)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Джерела з історії України 
Українська історіографія 
Українська археологія 
Українська етнографія 
Історія української філософської та суспільно-полі 
Історія України 
Історія української культури 
Таємниці української історії 
Спеціальні історичні дисципліни та історія України 
Історичні наукові і краєзнавчі конференції 



ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ

(близько 1538 – 1550 – після 1620)

Іван Вишенський найвизначніший український письменник-полеміст кінця XVI – початку XVII ст. Біографічних відомостей про нього мало. Народився між 1538 – 1550 р. у містечку Судова Вишня на Львівщині, де здобув початкову освіту. Жив у Луцьку та Острозі. В 70-80-х роках XVI ст. переселився на Афон (Греція), що став тоді найбільшим духовним центром православ’я. У монастирях Афона Вишенський був послушником, ченцем, а під кінець життя аскетом-пустельником в одній із келій над Егейським морем. Загалом на Афоні він прожив близько 40 років аж до своєї смерті у 20-х роках XVI ст. У 1604 – 1606 р. Іван Вишенський перебував в Україні, був гостем львівського братства та свого приятеля Іова Княгиницького.

До нас дійшло 16 творів Івана Вишенського в різних рукописних списках. Ще у 1599 – 1600 pp. Іван Вишенський частину своїх творів переписав у спеціальну “Книжкуˮ, яку він готував до друку в Острозькій друкарні. “Книжкаˮ складалася з передмов и десятьох послань; сюди, зокрема, ввійшли: “Оглавление писанного в книжце...ˮ, “О чину пропитания сего писанияˮ, “Ко прочитателю наедині сего писаняˮ і десять “главˮ, що є, власне, окремими творами – “Обличение диявола-миродержца...ˮ (1599 – 1600), “Послання князю Василю Острозькому...ˮ (1599 – 1600), “Порадаˮ (1599 – 1600), “Писание до всіх обще, в Лядской земли живущихˮ (1588), “Писание к утекшим от православной віри єпископамˮ (1598), “Извіщение краткое о латинских прелестях...ˮ (1588 – 1589), “O єретикахˮ (1599 – 1600), “Загадка философам латинским...ˮ (1599 – 1600), “Слід к постижению и изучению художества...ˮ (“Слід краткийˮ) (1599 – 1600) і “Новина, или Вість...ˮ, яку не вважають оригінальним твором Вишенського. Після 1600 р. полеміст написав ще кілька творів: “Краткословный отвіт Феодула... Петру Скаргеˮ (1601), “Послання Домнікіїˮ (1605), “Зачапка мудрого латынника з глупым русиномˮ (1608 – 1609), “Послання львівському братствуˮ (1610), “Послання Іову Княгиницькомуˮ (1610), “Позорище мысленноеˮ (1615 – 1616).

Спадщину полеміста прийнято поділяти на твори, написані до Брестської унії 1596 р., та твори, написані після неї, хоч усі вони мають багато спільного. Через те, що свої твори Іван Вишенський писав за межами батьківщини, вони мають здебільшого форму “посланьˮ чи “писаньˮ, адресованих або всьому народу, або певним особам, що видно із самих назв. Письменник неодноразово звертався до земляків і просив, щоб його “посланняˮ читали “совокупноˮ, тобто громадою, переписували, а оригінали повертали назад. Про те, що твори полеміста розповсюджувалися в рукописах, свідчить кілька списків, які дійшли до нас, зокрема найбільш повний так званий Підгорецький рукопис XVII ст. Поширювалися в рукописах твори Івана Вишенського і в Росії. Один із списків, що зберігається в Саратовському університеті, датується 1682 р.

Хоч Іван Вишенський і готував свої твори до друку, однак за його життя було опубліковано анонімно 1598 р. в Острозькій “Книжиціˮ тільки послання “От святой Афонской горы скитствующихˮ, що, як гадають дослідники, є першим варіантом “Писання к утекшим от православной веры епископамˮ. А потім ім’я Івана Вишенського майже на 250 років забулося, і тільки 1865 р. М. Костомаров у “Актах, относящихся к истории Южной и Западной Россииˮ опублікував чотири твори письменника. Це дало поштовх С. Голубєву, І. Франкові, Г. Митецькому до дальших розшуків і публікацій його послань.

Уривки з “Книжкиˮ Івана Вишенського, а також словник до неї та біографічна довідка подаються за виданням: Українська література XIV – XVI ст. К, 1988. С 343 – 344, 348, 354, 357, 359 – 360, 368.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1733 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КАСІЯН САКОВИЧ

(близько (1578 – 1647)

Касіян (Калліст) Сакович народився у м. Потеличі на Галичині в родині священика. По закінченні студій у Замойській та Краківській академіях був домашнім учителем (зокрема, навчав Адама Киселя, що згодом став Київським воєводою), дяком у Перемишлі. Починаючи з 1620 р. впродовж чотирьох років очолював школу Київського Богоявленського братства. У 1624 р. здійснював проповідницьку діяльність у Люблінському братстві, а 1625 р. перейшов до унії і до 1639 р. завідував Дубенською архімандрією. У 1641 р. перейшов до католицизму.

Касіян Сакович написав декілька полемічних творів, у тому числі Перспектива ˮ , 1622 р. видав Вірші на жалісний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного... ˮ , є автором філософських творів Арістотелівські проблеми, або питання про природу людини ˮ (1620) І Трактат про душу... ˮ (1625), виданих у Кракові. Касіян Сакович писав польською та давньоукраїнською мовами. Помер 1647 р. у Кракові, де він був католицьким священиком.

Трактат про душу... ˮ К. Саковича є продовженням його твору “Арістотелівські проблеми, або питання про природу людиниˮ і, ймовірно, становить другу частину лекційного курсу, прочитаного К . Саковичем студентам Київської братської школи. Якщо у першій частині при розгляді людини і співвідношення її тіла й душі йшлося переважно про тіло і природні закономірності його діяльності, то у другій спеціально розглядається душа та матеріальний субстрат психічних явищ. У центрі обох творів − людина, проблеми її самопізнання, щоб, вивчивши себе, людина змогла краще керувати “домом свого тілаˮ: відчуттями, розумом, волею, вчинками.

Видання складається з 1 стор. вірша на герб Ієремії Чарторийського, 7 стор. передмови-присвяти цьому ж меценатові й 167 стор. основного тексту, всього 175 стор. Твір зберігся повністю, однак інколи нумерація сторінок порушена. “Трактат про душу...ˮ, як і “Арістотелівські проблеми...ˮ, зберігається в бібліотеці ім. Оссолінських у Вроцлаві (Польща) в єдиному нині відомому примірникові.

Ще більше, ніж “Арістотелівські проблеми...ˮ, цей твір свідчить про відхід ідеологів братських шкіл від давньоруського розуміння філософії як мудрості і життя в істині, що ґрунтувалося на духовно-практичному способі освоєння світу і зародження у їхнім колі теоретичного способу вивчення явищ дійсності, в тому числі й людини та її діяльності.

Автор твору при розгляді душі намагається керуватися природничо-науковими даними. Більший успіх йому випадає при викладі проблем, пов’язаних з відчуттями: тут він часто підходить до натурфілософського сенсуалізму. При розгляді проблем розумної душі, де тогочасна наука була ще безсилою, автор часто змушений опиратися на теологію, хоч і в цих випадках він проголошує пріоритет науки й освіченості перед побожністю.

У “Трактаті про душу...ˮ висвітлюються проблеми, які були в центрі тогочасної науки: про сутність душі, її роди, здатності, локалізацію, місцеперебування після смерті тіла. При визначенні сутності душі автор намагається опертися на природознавство й арістотелізм. Але, говорячи про розумну душу, він відходить від її розуміння як форми органічного тіла і схиляється до платонівського визначення душі як самосутної сутності, що є безсмертною і може існувати без тіла.

Йдучи за Арістотелем, К. Сакович розрізняє три роди душі − вегетативну, чуттєву і розумну. Проте на відміну від Стагірита він вважає, що людина має не три, а одну душу, в якій те, що у Арістотеля називається родами душі, виступає як її здатності.

Основною у “Трактаті про душу...ˮ є категорія вчинку. Всі інші категорії: відчуття, пам’яті, фантазії, уявлення, розуму, волі, мотивації, вибору фіксують підготовчі щаблі до здійснення вчинку. Останній етично забарвлений: від того, добрі чи погані вчинки здійснювала людина протягом життя, залежить майбутнє її душі − вічне блаженство чи вічні муки.

Автор “Трактату про душу...ˮ, не пориваючи з християнством, поєднує свідчення християнських письменників з думками античних філософів, широко звертається до іноконфесійних учених, високо цінить людський розум і освіченість, ставить на перше місце земне життя особистості − все це зближує його з представниками гуманістичної думки доби Відродження.

 



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 4756 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Добре

КЛИМ СМОЛЯТИЧ

Цей мислитель, про якого літописець писав: “І був книжник і філософ, яких в Руській землі не бувало , народився на Смоленщині. Свій релігійний шлях починав схимником, а у 1147 1155 pp. був Київським митрополитом, поставленим князем Ізяславом Мстиславовичем без згоди на це константинопольського патріарха. По смерті Ізяслава Клима змусили залишити митрополичу кафедру.

До нас дійшов лише один твір, що безперечно належить його перу. Це – “Післання, написане Климом митрополитом руським Хомі Пресвітеру, витлумачено Афанасіем монахом”, яке віддзеркалює ситуацію, що її було створено навколо відставки Клима. На митрополичу кафедру Візантія посадила грека Костянтина, а Клима звинуватили у чванливості та марнолюбстві. Заголовок твору свідчить про те, що його було перероблено якимось монахом Афанасієм. Сама ж полемічна спрямованість “Післання...”, де поставлено питання про те, якою мірою можна інтерпретувати Святе Письмо, про його символічну природу, про сенс історії, Божий Промисл, свободу волі, сутність людини, матеріальне та духовне, свідчить про надзвичайну обізнаність автора, глибоке розуміння ним духу Біблії і Євангелія, його талант і неабияку філософську культуру. У своїх роздумах Клим спирається на Біблію, вчення отців церкви, візантійських богословів, Теодорита Кірського та Микити Гераклійського, християнських мислителів.

Витвір Клима Смолятича – непересічний взірець середньовічної філософсько-теологічної екзегези. З точки зору політичної філософії тут розвинуто ідею цілковитої незалежності Русі, започатковану Іларіоном та іншими ідеологами Київської держави.

Переклад Післання... подається скорочено за виданням: Никольский Н. К. О литературных трудах митрополита Климента Смолятича, писателя XII века. СПб., 1892. С. 103 - 136.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1253 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
1 2 3 4 [5]
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ