Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Джерела з історії України 
Українська історіографія 
Українська археологія 
Українська етнографія 
Історія української філософської та суспільно-полі 
Історія України 
Історія української культури 
Таємниці української історії 
Спеціальні історичні дисципліни та історія України 
Історичні наукові і краєзнавчі конференції 



ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

(1677 чи 1681 – 1736)

Дата народження Ф. Прокоповича точно невідома. На думку Т. З. Байера, він народився 17 червня 1677 p., за Д. Руднєвим – 9 червня 1681 р. Через втрату батьків у малолітньому віці його вихованням займається дядько по матері професор і ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович 1, який віддав хлопця спочатку до трирічної школи, а згодом до Києво-Могилянської академії. Не прослухавши до кінця курсу теології, Ф. Прокопович з освітньою метою розпочинає звичну для тогочасних українських інтелектуалів подорож до Європи. Він відвідує Польщу, Німеччину, вивчає філософію у колегії св. Афанасія у Римі. Повернувшись 1702 р. в Україну, Прокопович викладає в Київській академії поетику, риторику, філософію, теологію. Після Прутського походу 1711 р. Петро І забирає його спочатку до Москви, а згодом до Петербурга. Там він разом з Я. Брюсом, В. Татищевим, А. Кантемиром, А. Волинським та іншими засновує літературно-філософський гурток – «вчену дружину», допомагає в організації наукових і навчальних закладів, чим значною мірою сприяє піднесенню і розвитку духовної культури тодішньої Росії. Політик і історик, філософ і математик, поет і публіцист, Ф. Прокопович зробив значний внесок у розвиток різних галузей знання, насамперед філософії, поетики, риторики, історії, у своїх працях обгрунтував теорію освіченого абсолютизму, був автором низки поетичних творів, трагікомедії «Володимир». Помер Ф. Прокопович 8 вересня 1736 p., похований у Новгороді в Софійському соборі.

Філософський курс Ф. Прокоповича відображає тенденцію переходу тогочасних українських мислителів від схоластичної парадигми філософування до системи координат, у яких розвивалися філософія і наука нового часу, радше визрівання в межах схоластики ідей, суголосних філософії Відродження і Просвітництва. Це спостерігається, зокрема, на прикладі очищення ідей Бога від особистісної форми і перетворення його у філософський надчуттєвий абсолют, на тенденції до визнання непорушності законів природи, до утвердження сили людського розуму, до критики авторитаризму і догматизму, на усвідомленні корисності і необхідності практичного застосування знання.

Нижче подаємо в перекладі з латинської мови частину курсу лекцій з логіки та натурфілософії, або фізики за виданням: Прокопович Феофан. Твори: У З т. К., 1980. Т. 2.



Розмістив: Admin 12 грудня 2011 | Переглядів: 1593 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ІНОКЕНТІИ ГІЗЕЛЬ

(близько 1600−1683)

I. Гізєль − видатний культурний і суспільний діяч України. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, по закінченні якої продовжив навчання за кордоном, імовірно, в Англії. З 1645 р.− професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії. Брав активну участь у створенні “Києво-Печерського патерикаˮ (1661), першого підручника вітчизняної історії “Синопсисаˮ (1674), відомий як автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. До нас дійшли три філософські праці І. Гізеля: “Твір про всю філософіюˮ (1645 1646), “Філософські аксіомиˮ (1646), “Мир з богом людиніˮ (1669).

“Твір про всю філософіюˮ, уривки з якого публікуються нижче, подано за виданням: Філософська думка. 1970. № 1.

 



Розмістив: Admin 7 грудня 2011 | Переглядів: 1880 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ІНОКЕНТІИ ГІЗЕЛЬ

(близько 1600−1683)

I. Гізєль − видатний культурний і суспільний діяч України. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, по закінченні якої продовжив навчання за кордоном, імовірно, в Англії. З 1645 р.− професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії. Брав активну участь у створенні “Києво-Печерського патерикаˮ (1661), першого підручника вітчизняної історії “Синопсисаˮ (1674), відомий як автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. До нас дійшли три філософські праці І. Гізеля: “Твір про всю філософіюˮ (1645 1646), “Філософські аксіомиˮ (1646), “Мир з богом людиніˮ (1669).

“Твір про всю філософіюˮ, уривки з якого публікуються нижче, подано за виданням: Філософська думка. 1970. № 1.



Розмістив: Admin 7 грудня 2011 | Переглядів: 4945 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

СТАНІСЛАВ ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН

(1513 – 1566)

Народився в с. Оріховці Перемишлянської округи Руського воєводства у Польщі. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Потім навчався в університетах: Краківському (від 1526 p.), Віденському (з 1527 p.), Віттенберзькому (від 1529 p.), Падуанському (1532), Болонському (1540), а також вдосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцігу. 1543 р. після 17-річного перебування за кордоном повернувся на батьківщину, де займався суспільно-політичною діяльністю.

Свій багатогранний талант оратора, публіциста, філософа, історика Оріховський виявив у багатьох сферах духовної культури, у найрізнома­нітніших жанрах. У галузі філософії його найбільше цікавили питання, пов’язані з етикою і політикою. Він є, власне, і першим з українців високоерудованим полемістом, який розпочав наукову та публіцистичну діяльність з відповіді католицькому теологові Яну Сакрану з Освенціма, котрий паплюжив православну віру.

Оріховський був найвизначнішою постаттю в східнослов’янській культурі доби Відродження, якого в Західній Європі називали українським ˮ (рутенським) Демосфеном ˮ та сучасним Ціцероном ˮ . Його праці ще за життя автора друкувалися в багатьох країнах.




Розмістив: Admin 7 грудня 2011 | Переглядів: 2208 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ВІТАЛІЙ З ДУБНА

Про життя автора Діоптри... ˮ ми знаємо дуже мало. Відомо, що певний час Віталій був ченцем і ієродіаконом Віденського монастиря Св. Духа, але під кінець життя став ігуменом монастиря У Дубні.

“Діоптра...ˮ Віталія належить до релігійно-філософських творів, які спрямовані на розвиток людського духа. У своєму творі Віталій висловлює багато цікавих думок щодо сутності людини, місця людини у світі, шляхів її самовдосконалення. І хоча назва твору Віталія подібна до назви перекладеного з грецької мови ще в часи Київської Русі твору Пилипа Пустельника, що був написаний у 1097 p., з останнім вона не має нічого спільного. Оскільки Віталій поклав в основу свого твору християнські догмати, думки отців і вчителів православної церкви, вважалося, що автор більшість думок запозичив, а-то й просто переклав значні частини праць богословів (до того ж, Віталій у назві скромно зазначав, що твір перекладено з грецької мови на слов’янську). Але в нас немає підстав стверджувати, що твір чи окремі частини його є перекладом. Твір не є компіляцією передусім тому, що в ньому відчутна власна концепція автора щодо шляху удоскона­лення людського духа, співвідношення ролі розуму, почуттів і волі, розуміння свободної волі людини, концепції “внутрішньої людиниˮ, не враховуючи великої кількості морально-етичних проблем, що проаналізовані у творі. Що ж до того, що “Діоптра...ˮ продовжує традиції візантійського богослов’я, то, звичайно, багато міркувань автора ґрунтується на догматах православ’я й на висловлюваннях отців і вчителів церкви. Але, безумовно, в межах будь-якої філософської школи, наприклад у кантіанстві чи феноменології, філософ так чи інакше спирається на прийняту в цій школі систему понять. Отже, навіть філософи XX ст., що орієнтувалися на систему православ’я (С. Булгаков, М. Бердяев, М. Лосський), не в меншій мірі, ніж Віталій, ставили в основу своїх творів догми християнства, роздуми отців і вчителів церкви. Що ж до праці Віталія, то ми не можемо визначити, які саме твори й у якій мірі вплинули на автора “Діоптри...ˮ, – коло цих творів, напевне, досить широке, але навряд чи автор “Діоптри...ˮ переписував ідеї чи докази. Про глибоку ерудицію Віталія свідчить використання у творі французьких приповідок, оповідань з Талмуда, утворення слів з латинських коренів, що не вживаються в українській нові, тощо. На деяких точках зору Віталія відчутний вплив західноєвропейських філософів середньовіччя та Реформації.

Повна назва твору Віталія – “Діоптра, себто дзеркало або зображення людського життя на світі, складеного з багатьох святих Божих писань і догм отців, з грецької на слов’янську мову гідний вічної пам’яті отцем Віталієм, ігуменом у Дубні, перекладена й написанаˮ. (“Діоптра сирьч зерцало или изображение известное живота человеческого в мире от многих святых божественных писании и отеческих догматов составленная, с греческого на словинский язык вечная памяти годным отцем Віталием, ігуменом в Дубне, переложена и написанаˮ) (Уперше твір був виданий у Єв’ю 1612 p., уривки подаються за цим виданням.).



Розмістив: Admin 5 грудня 2011 | Переглядів: 2388 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ПИЛИП ОРЛИК

(? – 1742)

Пилип Орлик був вихованцем Києво - Могилянської академії. Завдяки незвичайним здібностям і освіті зробив блискучу кар’єру, ставши генеральним писарем і сподвижником Мазепи. Після смерті Мазепи продовжив його справу. Перебуваючи в еміграції (Швеція, Німеччина, Туреччина), він продовжував служити українській державній ідеї, дбав про те, щоб Європа отримувала правдиву інформацію про Україну. Помер у Яссах 1742 р.

Орлик − автор “Конституції Україниˮ 1710 p. та “Виводу прав Україниˮ. Оригінал останнього твору був знайдений 1922 р. професором Ільком Бор щ аком в архівах замку Дентевіль і ним же перекладений на українську мову. Впорядкування і довідки Богдана Кравціва (Нью-Йорк, 1964).



Розмістив: Admin 5 грудня 2011 | Переглядів: 1616 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КИРИЛО ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ

(? – 1646)

 

Це – один із найбільш визначних і талановитих українських книжників кінця XVI – початку XVII ст. Він був викладачем у Львівській братській школі, займався проповідницькою діяльністю. Із 1626 р. внаслідок конфлікту з деякими вищими православними ієрархами перейшов в унію і став архімандритом у Чернігівському Єлецькому монастирі. Йому належать такі відомі твори, як “Зерцало богословиˮ, “Євангеліє учительноеˮ і “Перло многоцінноєˮ.

У розвитку тогочасної духовної культури України Транквіліон представляв напрямок, характерною особливістю якого був відхід від притаманного тоді українським мислителям різко негативного ставлення до західноєвропейської вченості. Відштовхуючись передусім від вітчизняної культурної спадщини, а також переосмислюючи в її контексті деякі здобутки західноєвропейського Відродження, він прокладав шлях для формування ренесансно-гуманістичних ідей в Україні. До розроблюваних ним ідей ренесансного гуманізму можна віднести ідею самопізнання, усвідомлення важливості людяності, людської гідності і морального оновлення; необхідності активної діяльності передусім на благо свого народу; високу оцінку своєї праці як наслідок уявлення про сенс життя як здійснення людиною свого земного призначення, а не тільки служіння Богові; сам факт виявлення інтересу до пояснення природи, хоча останню він розглядав скоріше як корисний засіб умоглядного проникнення у божественну сутність (більшість тогочасних українських книжників проблемами природи взагалі не займалась), і, нарешті близьке до неоплатонізму Відродження розуміння Бога як невимовного безмежного неосяжного буття, що проймає видимий світ і забезпечує його життєдіяльність.

Уривки з книги Кирила Транквіліона-Ставровецького Зерцало богослови ˮ подаються за виданнями: Кирило Транквіліон-Ставровецький. Зерцало богослови. Пам’ятки братських шкіл на Україні. К., 1988. С 226 - 239.

 



Розмістив: Admin 5 грудня 2011 | Переглядів: 2006 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ФІЛОСОФІЯ

У КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІИ АКАДЕМІЇ

 

Києво-Могилянська академія − одне з найяскравіших явищ української духовної культури XVII − XVIII ст. Заснована 1632 р. майбутнім митрополитом Київським Петром Могилою, вона започаткувала наукову, інтелектуальну Україну, в її сучасному розумінні національну вищу школу, стала виразником специфічних рис духовності українського народу, сприяла формуванню його самосвідомості. Києво-Могилянська академія такою ж мірою є національною святинею для українців, як, приміром, Оксфорд − для англійців, Сорбонна − для французів або ж Ягеллонський університет − для поляків. До визначних діячів Академії належали Йосип Кононович-Горбацький, Інокентій Гізєль, Йоасаф Кроковський, Стефан Яворський, Георгій Кониський, Амвросій Дубневич, Георгій Щербацький, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович та багато інших.

Філософія Києво-Могилянської академії відзначалася сполученням, радше синтезуванням запозичених із прастарої традиції ідей, що складали підґрунтя духовної творчості України попередніх епох, із філософськими надбаннями латинського Заходу, своєрідним співіснуванням ретроспективності й традиціоналізму з підходами до ідеї наукового знання. Ця філософія спричинилася до значного поступу в усіх галузях знання: в натурфілософії, гносеології, психології, в державно-правових ідеях. Спрямовуючи тогочасного вченого-книжника до інтелектуального пізнання істин віри, утверджуючи високий статус раціонального знання, вона сприяла подоланню стійкої в українській культурі традиції пошуку істини виключно на шляху містичного єднання з Богом, через “життя в істиніˮ, вказала іншу дорогу до богопізнання, а саме − через пізнавальну діяльність розуму. Цим вона утвердила високий престиж розуму, який, щоправда, поки що розглядався як помічник у справах віри, відіграла величезну роль у становленні теоретичного мислення в Україні.

Водночас вона поступово витворила те інтелектуальне тло, на якому започаткувався пошук базових понять новітньої філософії і науки. Засвоєння в Україні тієї істини, що була відкрита західною схоластикою, модифікація ідей європейської філософії Нового часу на українському ґрунті, схоластична система освіти загалом спричинилися до прискореного національно-культурного та соціально-політичного розвитку.

Києво-Могилянська академія зробила вагомий внесок у збереження історичної пам’яті українського народу, у розвиток державно-правових ідей (досить згадати хоча б “Конституціюˮ вихованця Академії Пилипа Орлика), мистецтва тощо. Проте несприятливі історичні обставини, внаслідок яких Україна опинилася в колоніальній залежності від Росії, призвели до закриття 1817 р. Києво-Могилянської академії. її кращі інтелектуальні сили починаючи з XVII ст. були використані для організації освіти і науки в Росії, що стало потужним стимулом для майбутнього розквіту російської культури.

 

Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C .   154-155 .

 

 



Розмістив: Admin 5 грудня 2011 | Переглядів: 1333 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ХРИСТОФОР ФІЛАЛЕТ

“Апокрисисˮ − один з найвидатніших творів української літератури кінця XVI ст., є першим полемічним трактатом, спрямованим проти Брестської унії 1596 р. Для обґрунтування унії Петро Скарга видав 1596 р. у Кракові книжку “Synod Brzeski і jego obronaˮ. її переклав українською мовою митрополит Іпатій Потій, назвавши “Описанье и оборона собору руского берестейскогоˮ (Вільно, 1597). 1597 р. у Кракові вийшла анонімна брошура “Ектезісˮ, яка висвітлює хід і зміст православного Брестського собору, викриваючи єпископів, що прийняли унію. Наприкінці 1597 – на початку 1598 р. публікується польською мовою фундаментальний “Апокрисиаˮ. Майте одночасно в Острозькій друкарні виходить він й українською мовою у перекладі, як вважається, Клірика Острозького чи Гаврила Дорофейовича.

Автор “Апокрисисуˮ назвав себе вигаданим ім’ям – Христофор Філалет, що в перекладі з грецької означає Христоносець Правдолюб. Дослідники сходяться на тому, що псевдонім належить прибічнику князя Острозького протестанту Мартину Броневському. Найвірогідніше, “Апокрисисˮ написано на замовлення князя Острозького. Провідні ідеї твору визрівали у гуманістично-ренесансному середовищі тодішньої українсько-білоруської інтелігенції, що склалося при дворі князя.

Наведений текст з уривками з “Апокрисисуˮ Христофора Філалета, а також словник до них і відомості про твір та його автора подаються за виданням: Українська література XIV-XVI ст. К., 1988. С 289-305.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1637 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ХРИСТОФОР ФІЛАЛЕТ

“Апокрисисˮ − один з найвидатніших творів української літератури кінця XVI ст., є першим полемічним трактатом, спрямованим проти Брестської унії 1596 р. Для обґрунтування унії Петро Скарга видав 1596 р. у Кракові книжку “Synod Brzeski і jego obronaˮ. її переклав українською мовою митрополит Іпатій Потій, назвавши “Описанье и оборона собору руского берестейскогоˮ (Вільно, 1597). 1597 р. у Кракові вийшла анонімна брошура “Ектезісˮ, яка висвітлює хід і зміст православного Брестського собору, викриваючи єпископів, що прийняли унію. Наприкінці 1597 – на початку 1598 р. публікується польською мовою фундаментальний “Апокрисиаˮ. Майте одночасно в Острозькій друкарні виходить він й українською мовою у перекладі, як вважається, Клірика Острозького чи Гаврила Дорофейовича.

Автор “Апокрисисуˮ назвав себе вигаданим ім’ям – Христофор Філалет, що в перекладі з грецької означає Христоносець Правдолюб. Дослідники сходяться на тому, що псевдонім належить прибічнику князя Острозького протестанту Мартину Броневському. Найвірогідніше, “Апокрисисˮ написано на замовлення князя Острозького. Провідні ідеї твору визрівали у гуманістично-ренесансному середовищі тодішньої українсько-білоруської інтелігенції, що склалося при дворі князя.

Наведений текст з уривками з “Апокрисисуˮ Христофора Філалета, а також словник до них і відомості про твір та його автора подаються за виданням: Українська література XIV-XVI ст. К., 1988. С 289-305.



Розмістив: Admin 1 грудня 2011 | Переглядів: 1394 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
1 2 3 [4] 5
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ