Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



ВЕЛЕСОВА КНИГА

XVII. Славимо богів

Дощечка 31

Поречемо тобі, боже, яко се нам дієш суру пити смертну і на ворогів грядеш, і тих б’єш мечем твоїм мовленим згу, і світлом мружиш очі. А ніч на нас натікає, аби сяйво знищити. То ж Перуну мовимо, яко не збавилися ворожих грабунків. Хай іде той день, який хочеш ти! Й убоїмося розжарених печей і громів тих на нас. Хай сила твоя наші поля оплодотворить, грім і дощ хай поллються на них. І тому ми благі, яко йдемо по волі твоїй. Як ранкову славу тобі мовити маємо, то так і мовимо, яко благ є і основа благ наших, що упрошені вони суть, як вівці, нам течуть. Та матимеш нас в усі дні, та будемо тобі вірні і до кінця слави твоєї, отче наш, назавжди. І хай будеш так усі дні...

Жертву тобі правим – овсяне борошно і так співаємо славу і велич твою...

Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла заступником од Коляди до Коляди. Хай плодить на полях і дає трави для худоби, і дає нам в загонах скоту умножитися і зерна житнього багато, аби мед віщий заколотити і варити. Бога світла славимо Суронжа, аби минула зима і повернуло на літо. Тому-то співаємо славу, як отці в полях. Славимо огнебога Семаргла, який гризе дерево і солому і розвіває огнекуделицю вранці, вдень і ввечері. А тому вдячні за сутворені борошно і питво, що як єдине зберігаємо в попелі; того вздуймо, щоб горіло...

Прийдемо в домівки свої і дамо (в огень) сушняку. Хай святиться ім’я його Індра, бо то є наш бог серед богів і Веди знає, так оспівали були його. Од нього маємо отари худоби, яку бережемо од зла. Примножуються ті отари, що були збережені, так ми і його (зберегли). Дитиною прийшов він із землі оріїв до краю Ін(д)ського. Думали прийти до раю травного, а для худоби то були злі злаки. Так веселощі великі нас обуяли. І там наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм поділитися на три роди і йти на південь і на захід сонця. А то були Кий, Щек і Хорив. І так зробили, і пішли три роди, і сіли всі на землю свою. А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім’я дано Київ. Там прожили зиму і пішли по весні знов на південь і там худобу пасли до першого літа...

Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожія. І великі там бо суть луки Хорса, і там водимо худобу, аби проплодитися їй волею Дажбога, його ж славимо...

Якщо хтось знає це і не воздасть хвалу богам, триклятий буде. Слава Впаруні, богу нашому, який бо нас охороняє і здоров’я дає. Блага земні дає тому, хто палить вогонь віщий в граді Нові на Волхові, і на Горі в лісах, і в діброві берези або дуби. В тому наші боги, Бо Дажбо дає тому, хто просить, і за те хвалимо його.

 

XVIII. З минулого. І греки, і гуни, й обри

Дощечка 2

І се була розбита руськолань готами Германаріха. А той хотів жону з роду нашого і ту забив. Се отці наші пішли на них, і Германаріх розбив їх, і вбив руса Божа (Буса) і сімдесят інших християн. І тут смута велика була в русах. І повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них. І вщент розбив готів, і не було жалю ні до кого. Пішли вони на північ і там зимували, оплакуючи своїх. І раділи ми, і дід наш Дажбо веселився з тої перемоги, бо здобули отці наші багато коней швидких і добра багато. А також земля готська стала руською і до кінця пребуде. А митриди сказали русам, що ті можуть селитися біля них.

І коли згодилися, ті греки вели (русів) до битви, потім вдруге і без кінця. І там руси стратилися цілком, і многі воїни загинули. Пішли руси геть од греків і сіли на Дону і Донці, а пізніше пішли до Дніпра і Дунаю, і там мирно жили. І тоді ж вражі обри нападали на нас. І якби не втримали обрів, то бути нам рабами до кінця і працювати на них. І тяжко боролися руси і визволили їх, а самі згинули. Се старі родичі казали, що приймали клятву на вірність і тримали її аж до смерті; самі повинні були померти, а русь визволяти. Розказують, що якщо хтось не хотів іти до бою, а йшов до дому свого і його ловили там, то, піймавши, давали грекам, щоб там, як віл, працював. Кара буде його тяжка і рід викине його, і в жалю не оплаче його, ім’я його забуде. А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших. А ми з тими митридами поріднилися...

І ми, руськолуні, не берегли і тут раптом побачили перед собою гунів. Ті, як вовки, ходили вночі, отроків (рабів) крадучи. І з тими ми билися і розбили їх, хоч і зазнали багато зла. І се по гунах найшла на нас велика біда, себто обри, ніби пісок морський. І дали се в неволю Русь цілу і там обрам лишили. Хоч билися, та не було ладу в русів, і обри силою здобули перемогу над нами. І се отець Діес примучен був од обрів дати... воїв своїх; і пішли на греків. І се знали, та не було іншого виходу; і так віче рішило вслід за отцями...

І вої пішли до Дунаю і далі і звідти вже не повернулись. А в той час волиняни заговорили про єдність нашу; і рід з родом догодився, і мали силу велику воїнів. А в зручний час отці пішли на них і були по обрах. Так і днесь маємо стати до смерті і битися за землю до кінця. Бо вже греки йдуть на нас і силою гримлять. Але Перун нам отець, і се тих греків розтрощимо. Дивіться, ворон летить – і там буде смерть; а летить той до греків, і те буде.

 

Дощечка 33

У той давній час багато родів зібрали отці. А ті роди мали старших і віча, іні бо мали князів, яких обирали по сьомому колод Коляди до Коляди. І се рід усякий правився чаклуном, що жертви прі носив. І всякий рід мав старого чаклуна, який іншим радогощі діяв. І се перший серед них Дажбо, по ньому ж і твори. Се бо про главу мовимо, що став праворуч нас. І буде се початком. І як він став, то й радіємо тому. Самі під чарами і пиймо суру, вона ж бо прийшла од них. Се бо силою укріпить і мудрістю огорне. І се брали інше до думки – йдемо на ворогів отців наших і розіб’ємо їх. А ся треба наша по Седеню, отцю нашому, що на Понтійському березі у Росії-граді був. І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Дніпровські землі.

І там Кий заснував град Київ. І се (поселились) поляни, деревляни, кривичі, ляхове на кущу руському. І всі стали русичами.

 

Дощечка 34

Се бо князеві Кию на ум спаде йти на болгар і ту рать пожене на північ і аж до Вороненця. І десь там були свої вої поляни, і їх повернули, бо в них був голод. Отож Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою, від іншої землі. Також той край відібрали і русичі населили його. Лебедень бо сидів у граді Києві, бідний, бо вражений у розумі і правити не міг. Се бо торжищами еланським і арабським правив, зважаючи на те, що мав чин. І се Кий одвів полки свої од ворогів. І поки болгари не принесли од своєї землі, брали данину од родів. Се бо слава ходила всюди. А там почали з готами воювати, і сила людська погнала тих опріч. І так се земля наша простяглась од краю до краю, як Руськолань, заселена, і данину богам відвойовували од ворогів; і так ту держали собі.

А Голинь град був великий і багатий. І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували той і стіни спалили. І се мусили боронити нашу фортецю й утримати в Русі; до неї включились і землі, що обаполи Ра-ріки суть; то бо була своя, то земля отців наших, і ту мали за ці літа, зберегли. Тамо бо преземлили і руду кров улили до неї, яко та буде для нас і воєвод наших з рани серця. І кров істече на землю, і то руська кров і земля, яку взяли. І побачили тако знак у дні наші і повинні йти до степу, то не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами. І готує Перун нам стрілу свою, аби силу його на везіння мали і ворогів одбивали.

І пройшов так цілий вік, а та пря не стихала; тако йшла боротьба. Й узнавали на ній силу свою, і пішли -до Голуні і до Суренце землі, до того моря дулібського. І зліва були готи, а прямо на півдні – елани. Се бо з ними торги вели, підтримуючи життя своє. Й об’єднали сили свої докупи. За те проголошуємо гучну славу богам; і тому зробимо суру і пиймо її во славу божу. І надбали добра, і тут поділили степ той між родами своїми; і завели отари великі овець і корів, що дали нам сили жити серед трав; і ті (отари) водили, зберігаючи протягом двох віків. Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить. І йдемо на південь на зеленицю і на покорм злачний од еланів. А ті відігнали нас силою до землі стуленої; і були при загибелі, і не могли лишатись на зелениці через ворожість еланську, і ту зеленицю не брали. А ті дуже злі суть і не хотіли допомогти нам. І те (ми) говорили, щоб відомстити за ті діяння й оплатити їм у час їхній, як казали були отці наші, оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря. І стали грудьми проти них, і вразили передніх, і вчинили прю велику. І грецьколань миру запросила; і закінчили війну нашу. Отак дістали зеленицю на зиму, і годували худобу нашу, і проголошували славу богам.

 

Дощечка 35а

Се ж особиця наша була причиною того, про що маємо слова викривальні сказати. І тут мовимо воістину благе про роди наші і не брешемо про них, а правду мовимо про них. Про першого бана нашого повідаємо і про князя вибраного. Іменувався бо той Киська; а той повів родичів по степу з худобою своєю на південь; і там, де сяє сонце, жили. І прийшов до них отець Єрей і те до них мовив: «Обоє маємо дітей, і мужів, і жінок, і старих, маємо боронити їх од ворогів. І так мовимо, що племено є, і даємо вівці свої і худобу до нього і будемо племено єдино. Се боги сприяють нам, і маємо шукати доблесті на віки вічні».

Коли об’єднались, почали говорити: «Хиба також спільна»; й інше говорили. Отож отець Ор одвів отари свої і людей своїх од них, повів їх подалі і сказав там: «Закладаймо град». І то Голинь був у голому степу і лісі. І Кисько пішов геть; той повів люд свій до іншого місця, щоб не змішувати їх з людьми отця Ора, Се той (Ор) є старший. І так поставив у землі той город і поселення. І так Кисько одійшов з людьми й утворив землю іншу і там оселився. І так од цілого одійшли ті окремо і, так скажемо, що (ніби) були чужі одне одному. Всі ті пожитки і сили мав кожен інші. І був Киська той славен, і люди отця Ора славні, бо слава зросла їхня, і поле знає їх, як стріли і мечі знає.

 

Дощечка 35б

А се прийшли язиги до краю його і почали худобу завертати. Тоді Кисько напав на них; спочатку відігнав, а далі і його самого відігнали. І люди повинні були стати покормом для граків, які виїдали многі очі, і люди були повержені од мечів. І мовив Ор-отець, що мертві вчорнені граками, і ті кричать од радощів, що їжу отримують. І від того сповнилося прикрістю серце Орієве, і сказав родичам: «Підтримайте Киська і люд його».

І ті коней сідлати взялися і налетіли на ясів, і гнали їх, доки не розтрощили зовсім. І те маємо знати: доки сили наші об’єднані, ніхто не зможе подолати нас, Ті бо степи ні від кого не відібрані, бо руські суть, і собі славу маємо, ворогами визнану, які приходять до нас і, бачачи життя наше; спокусити беруться братів наших сріблом міченим і од гончарства горшками, з яких їли сини їхні. Життя наше в степах є до кінця нашим; а й потребуємо свого.

Там не повинні нам говорити про інше життя. Се бо слова наші істинні, а їхні брехливі. Се бо неправду говорять, її й мають.

 

Дощечка 36а

Предречено од старих часів, що мусимо в спілці з іними створити державу велику, відродити маємо Руськень нашу з Голуном і трьома стами городів і сіл. Вогнищ дубових дим там, і Перун наш є, і земля. Се бо Мати-Птиця співає про дні ті і чекаємо на часи ці, в які крутиться стануть кола Сварожі до нас, і часи ті настануть для нас. Мовили матері своїй, що будемо боронити землю нашу краще венедів, які пішли на захід сонця і там перед ворогами землю упорядковують і хибну віру взяли, тримаються її. Боровин бо мовить, яко сильний, і люд той віру має до слів тих. А ми не дурні, не безумці, і вірити не мусимо, доки не побачимо, що венеди повернуться до земель наших, до степів давніх, щоб глядати ватри іні, як у дні виходу од П’ятиріччя і Семиріччя, коли на сході відійшли од нас.

І та птиця мовила, яко огень смар понесла на нас і гьлу доручила, щоб горіння було (Семарглу?), і богам купалити, і дощу дощити. Се бо наша земля була розверзена і коні поглинені, бо присвятили синове тих коней в жертву богам, що боги те від степу того давали сонцю по сівбі їхній. За цим маємо жалкувати, та не за часами антів, бо ті анти завоювали мечем багато, але ж і погубили дім твій, бо домове ніхто в чужині не будує. Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем’я своє, а Хорев хорватів своїх. І Земебог радіє з того, які-то ми внуки божі.

 

Дощечка 36б

Одійшли Хорев і Щек од інших і переселилися до Карпатських гір, і там інші городи заснували і торгували з племенами іншими, і багатства мали великі. Се бо вороги напали на нас і тому відійшли до Києграда і до Голуні і там оселилися, вогні свої палячи до неба і жертви приносили, дякували богам, і такі (жертви) за нас. І се Кий помер, будучи нашим володарем тридцять літ. І по ньому був син Лебедян, який звався Славер, і той був двадцять літ. А по тому був Верен з Великограддя також двадцять літ І по тому Сережень – десять. І вони здобули перемоги над ворогами...

І тьму лиха принесла осінь. І се нагрянули на нас інші, і то готи приїхали до степів наших, зло творячи. Се доблесні часи мали праотці наші, воюючи за життя своє. Се ми слов’яни, бо славимо богів, і се ми внуки богів наших Сварога і Дажбога. І тако терпимо злі наїзди, силу маючи велику, і боремося сильно од нападів готів швидких протягом десяти літ.

І тут ільмерці підтримали (нас), і так здобули перемоги над ворогами. Се бо тії десять князів мали, і ті великі були, досвідчені в боях і воїни хоробрі. Оце пішли на нас по часі і зло творили, і не було в нас іншої зброї, як мечі фрязькі, обміняні на баранів та овець, а ті майстрам створені на небі самому.

 

ХІХ. З минулого. Після Кия

Дощечка 37а

Се б’є крилами Мати-Птиця, що браманове йдуть на нас. І ті роги на чоло натягають і так посуваючись напали на нас. А се тече туга велика в краю нашім, яко димове степи наповнили до неба, і жаль плаче за нами, і Мати кличе до Вишнього, що дав їй вогонь до вогнищ наших, і той прибув з допомогою.

І се міць свою кинув на ворогів. І се Гематьріх відступив, і се готи всілися на Калицю Малу і рушили до берегів морських, і ті землі взяли до Дону. І по тому Дону є Калка Велика, що є межею між нами й іншими племенами. І там готи се билися чотири сотні літ зі своїми ворогами. І тому зайняли се ми землю нашу і порядкуємо на ній спокійно. І з еланами торгували, обмінюючи худобу, шкури і жир на срібні і золоті кільця, і питво, і їжу. Була шкура – і життя наше о тій порі було спокійне і мирне. І се готи напали на нас ще, і була війна десять літ, і се втримали землю нашу. Отож маємо боронитись од ворогів, які йдуть із трьох кінців світу, тоді, коли свята наближаються до нас.

І ті свята: перше – Коляда, а друге – Яр і Красна гора осіння, велика і мала. Йдуть ті свята, як муж іде з города до села огнищанського. І тими землями мир гряде од нас до інших і од інших до нас.

 

Дощечка 37б

Рушайте, браття наші, племено за племенем, рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Се бо ми, русичі, славимо богів наших співами нашими і танцями, й ігрищами, і видовищами на славу їм. Се бо сядьмо на землю і візьмемо її до рани своєї, і натовчем (землю) до неї.

А як по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, та щоб сказала (та): «Не можу винити того, яко наповнений землею, і не можу його одділити од неї». І боги, що там є, скажуть тоді: «Се русич і залишиться ним, бо взяв землю до рани своєї і несе її до Нави».

В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців а князі окремі і всякі після князювання ставали на вічі простими мужами. І так ставала земля розквітлою, і вибрані князі дбали про людей і хляби, одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх. Нині маємо інше: і князі полюддя беруть, і синам владу передають – од отця до сина і аж до правнука.

 

Дощечка 38а

(Писано се рукою). І паки настала велика холоднеча. Родичі бо се воювали за волості, і багато хто казав: «Не йдемо до роду, оскільки нема спокою огнищанам, і будемо ліпше самі в лісі або в горах тирлувати». Се бо тими словами родичі відокремилися (від інших) і воліли дуже сердитися і жалітись. Се бог Сварог, караючи, велике сум’яття горам зробив. А слов’яни вночі проснулися од великого грому і землетрусу. І чули, як угорі коні кричали, і сповнилися страхом, і зібрались і пішли з села, а овець лишили. А вранці побачили хати зруйновані – одна вгорі, інша – внизу, а ще в дірі великій земній, і більше ніяких слідів не лишилось. Були ті слов’яни у великій скруті, не могли нічим прогодуватись.

І сказали Іру-отцю: «Веди нас геть». І сказав Їрій: «Се я на вас із синами своїми». І відповіли ті: «Подлегнеме». І пішли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими, іншу землю глядати. І з того почався рід слов’ян аж до днесь. Не дав Богдаждь знати будучину смертним. Так возхвалимо мудрість його і старе згадаємо, і те, що знаємо, скажемо. Давно був рід слов’ян у горах великих-високих. Тамо (знали) землю орати, овець і ягнят доглядати і пасти в травах.

Якось люди пробудились, а коні під хмарами од страху кричать. Чуючи це, (люди), обійняті страхом, остерігалися, боялися, не лягали вже. І був по цьому мор і холод великий. І пішли з краю Індського світ за очі. Пройшли по землі Перській і пішли далі, яко не годилася земля тая для овець. Пішли горами і бачили каміння, і ті проса не сіяли – також пройшли мимо. І знайшли степ квітучий і зелений.

Там стояли літа два, а по тому пішли далі, оскільки хисниці з’явилися. Пройшли мимо Каяли і прийшли до Дніпра, яко той всякій прі граничити має і бути перепоною для ворогів. На тому Дніпрі мав осісти рід слов’ян. А ті були огнищанами, і кожний мав діру земну й огнище. Нам Сварогу славу співати і Дажбогу, які же суть у небі пречистім; Перуну і Стрибогу, які громами і блискавками повелівають. А Стрибог вітри ярити на землю візьметься. І тому – Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі; і Купалбогу, який до митнищ правитиме і всяке омовіння і Ярбогу, який править весняним цвітінням і русаліями, водяними, і лісовиками, і домовими.

А і Сварог тими править. Усяк рід мав щурів і пращурів, які померли віки тому назад. Тим богам почитання маємо дати і од них радощі маємо. І поставив перше рід слов’ян молебище в граді Індікиєві, який названий Київ. І в ньому стали селитися. А в лісах дубових лісовики в гілках колисатися почали і бороди хмелем утичені, і волосся в травах, тії суть листя зелене. А мокошани, які внизу сплять, того (листя мають) до бороди затиченого.

 

ХХ. Молитва: Дажбог нас струзі своєму

Дощечка 38б

Дажбог на струзі своєму був на небі премудрім, яке синє. А струг той сяє і виглядає, як золото, Огнебогом розпалене. Його подих – це життя кожної істоти і притулок. Усяк муж благо того знати може або зло. І хто богом не сподоблений, той пребуде, як сліпий, і не матиме з ним частки, яко же всяке, що до злого йде, з ним до кінця пребуде.

 

Фрагменти

Переклад фрагментів дощечок 20, 27 зроблений нами за публікацією «Календаря канадійського фармера» (1970).

 

Дощечка 20

... по-своєму також, як птицю, кінноту поставили, і та ворога тими крилами прикрила, а головою била ...

... щастя було тій кінноті і ум істягнувши (прийнявши рішення?) обрізали ряди січі і повели її колом ...

... мали так діяти, якщо хотіли здобути перемоги ...

... зніжились вони і в ті дні ми їх мали і в жертву приносили, як вівцю, що втікала перед нами ...

... родичи десять сот літ худобу випасали на угіддях, а римляни і греки нашу житву брали і міняли на добро благодатне ...

... Бо Велес навчив землю орати пращурів, так і діємо ...

... тому кинемо до вогню трави і клечви Велеса славити ...

... три рази русь погибша вставала ...

... гуни зовсім посікли наших і од інших відірвали і нині ...

... встати їм ще раз ...

... тако стара пря виникне і тако має тривати ...

... багато племен ішли до степів наших ...

... од стріл не бачили сонця ...

... русь – єдина ...

... волали до неба про поміч божу ...

... гриміли мечі і не чути голосів ...

... а не стане один день ...

... напружили отці сили ... той Щек ...

... казали вони дітям бігти до кущів і ті ...

... як буде злий час ...

... перше почали ставити на кордонах міста, бо тих не мали ...

... з того не візьмемо ...

... а тут Впаруна прийшов і сей кинув на них ...

... тут бо слава велика, і ту провіщає Мати, крилами б’ючи ...

... тако вороги втікали від нас ... ті мужі суть прості ...

і у славі не шануються ...

 

Дощечка 27

... інші на північ ... готів ... житва інша ... до Алдоріха ніхто не йшов ...

... про наступника їх Конеріха ... внук є Буріху ...

... маємо сказати ... про тих бояр, які на готів виходили ...

... і боярин Сегеня, що убив сина Германаріха і раба Гуларіхового поранив ...

... Алдоріху данину давали ... а мали давати двісті то ...

... в часи Германаріха йшли готи на північ і прийшли на нас і підкорили ...

... і не брали і рабів мали тяжити, то бо зло творили, і та Русь упала, і вороги стали над нами володарями і те тривало сто ... років і піднялися і часи рабства минули ...

... і стали руси вільними і живемо так ... бо руси піднялись і скинули готів тих ...

... се бо ті огородили землю Руськолань ... пішли отці в ліси біля Воронзенця і кинули на готів усі сили і розтрощили їх ...

‘‘... це справді було в часи Коноріха, од якого обидва походять Алдоріх і прапрадід Готоріх, що був прадідом Германаріху ... як ...

... ті літа були там готи Германаріха і се злобилися на нас, і тут була битва велика, і готи були відтиснені і відкинуті до Донця і Дону. І Германаріх пив вино, що буде любим братом поза воєводами нашими. І так владналося; стало життя нове ...

... той час, коли готи йшли на нас, се Германаріх з гунами домовились, і мали ми двох ворогів на два кінці землі нашої. І був Болорев у затрудненні щодо того. І тут Мати-птиця прилетіла і сказала йому, що спочатку має напасти на гунів і розбити їх, а потім повернутися на готів. Там бо вразив сина Германаріха і вбив його. А тут Гураїк, друг наш, тако пив кров і вино і опісля за одне літо йшов на нас. І то не раз Болорев говорив про вигнання готів і тако удіяв сказане. Маємо стояти чесно, урочисто і добровільно за главу свого, який бореться за життя наше залізами отців наших, бо коло і коні – то сила наша, яку даємо й іншим ...

 

Уривки д. 33 з рукописного тексту Ю. П. Миролюбова (ТОДРЛ. – Т. 43. – С. 183) і д. 386 (Там же. - С. 224) перекладені вперше для цього видання.

 

Дощечка 33

... воїни-волохи пішли на нас ... не могли ... стати твердо ...

... не почнемо ... як се згадаємо Моуху, що слов’ян до куща і всі землі до єдності зібрав ...

... якщо в розумі ходять, то візьмуть своє ...

... що се радіють, а потім ідуть дорогою своєю ...

... деякі бо суть одеще (?) тих ...

... Боги наші суть великі родичі ...

... згадаймо частку малу, яка була єдина, і ми також єдині були ...

... «Волох бо велик і тому йдемо і, як браття, вино п’ємо» ...

... «се бо не смієте назад дивитися, лише вперед» ...

... «і се пішли на Дунай» ...

... «римлянам же погано є» ...

... «і Халабуті був» ... ... «і се воїни римські суть, коли ... одержали славу на полі» ...

... «і се римлянам одплачено за зло іхнє» ...

I. ... і се кров проливали за зв’язки братні до смерті, аби не щезнути.

II. Волос бо наш ...

III. Ми є ...

IV. ...

V. ... раділи з того ...

VI. ... як би світло ...

VІІ-ІХ ... маємо тих, назад не повинні вертатися.

X. ... се в узді ...

... окремо удіяти ... і сю страву їмо о тіх, хто приходив до Русі і визволяв русів ...

... і се фряги йдуть вперед ...

... історгнуть мечі свої на вас і ... та пря пребуде до кінця днів ваших ...

 

Дощечка 38б

№1 ... наші праотці пішли до землі сухої знайшли вящень (?) і так посіяли інде і не мали краю того на землі нашій. І хрещена русь того дня

№6 ... (Біля) Дніпра племена суть рускі ... і костобоці руськолань творили ...

1. (з) мормарою не сміємо частки мати, бо будемо одлучені

2. од роду нашого і буде те недобре всім борусам ...

 

Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н. д. Упорядкування Б.І. Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с.

velesova_knyga.rar [158.77 Kb] (викачувань: 12)


 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2011 | Переглянуто: 1671 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ