Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



ВЕЛЕСОВА КНИГА

Дощечка 23

Се бо Новояр іде від старого, так було і з русичами. Пішли на південь і там лишалися в степах десять віків. Так ото руси вибирали князів своїх. І ті од родів своїх, і роди дбали про плем’я: кожному князі свої. А із князів вибирали князя старшого, і той вів до битви. І так жили на землі тій. Далі варяги прийшли на нас і розбили їх. І се грецьколані пішли на землю ту, й осіли на ній, і не зважили на русь. І тоді руси взяли мечі і напали на тих, і відігнали їх до їхнього берега морського. А ті грецьколані повели раті свої, в залізну броню заковані. І була січа там велика. І каркали ворони над їжею мужеською, що кинута на полі, і пили очі їхні, каркали ворони, беручи те, дуже каркали і пили там бо очі грецькі, й очі руські не чіпали. Там бо знак мали, яко боги не давали русі погибнути. І там сонце з місяцем стояли за ту землю, і небо стояло за кмить (угіддя?), аби земля тая не підкорилася руці еланській і лишалася руською.

І там плаче мати за дитиною своєю, що пролила кров за кмить тую; і та кмите стала руською. Новаяр був там до днесь. І земля та пробуде нашою, бо пролили кров за неї. Отож елани сказали князеві старшому нашому і повідали йому, що не хочуть до землі неровь ходити, ані рабів брати, але лишаться на березі морському своєму. То мали указицю на день наш, коли праотці померли за кмить. І не взяли вороги землю нашу. Отак і днесь маємо указицю, що ніхто не візьме її.

А це Германаріх іде з півночі на нас, і мали боронити землі свої і йти на них. Се бо Готська земля є наша. А ті Білогори всіяли кістками своїми і кров’ю своєю полили, і та для нас. Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас і славу рече нам. І брали ми за тим мечі наші і йшли до світа в поле. Відбили ворогів північних, і відкидали ворогів південних, і пішли на ворогів східних. І повели русів Громовиці, як синів отця нашого Перуна і Дажбога внуків. І Сварець укаже нам, куди йти...

І Германаріх відійшов до півночі, а елани – до півдня. Отак зібрали землю нашу докупи і не дали посіви чужим, а лиш синам своїм. І йде до степу нашого багато родів іних, і не були з ними мирні і не чекали допомоги; та бо є у помсті нашій і на кінці меча; і тими січемо ворогів. Се мовить Птиця-Мати до нас, аби ми підняли мечі на захист свій і її. Се б’є крилами о землю і порох підіймає до небес. А се бо впала на землю і се б’є о неї, ніби страшиться за нас. І тут осміліли, крикнули, яко кречет, і той крик до серця нам. І те повинні знати, яку суру пили. До січі йшли і там одержали напій інший, богами скріплений; і той буде нам, як вода жива опісля, в час тризни великої, яка є о всіх померлих за землю свою. Се бо Сварожець дивився на нас із небес своїх чудових і, дивлячись на раті наші, рахував їх на пальцях, і не мав їх достатньо; рахує їх на пальцях ніг своїх і говорить пращурам нашим, що ми – велика сила і не зможуть подолати нас вороги наші.

І се пішли проти них і гнали їх, доки не поглинула їх земля, і здохли в Марі, і Мор їх узяв. Се бо говорили в серці нашім, що не повернемось до вогнищ своїх, доки вороги нишпорять, не вержемося тілами своїми, доки вороги беруть землю нашу. І говорили про те, як боги наші збавилися їх. Се їм (богам) б’ємо чолом ради синів своїх і брали молодих до війська, яке повернуло спини свої до ворогів. Се бо лядви свої відкрили і натовкли землю нашу до них, аби втримати її аж до смертного часу і Марі показати. Се бо Мора одступиться од нас, скаже, що нема тієї сили, яка могла б протистояти витязям руським. Отак слава потече до небес, і там боги скажуть: «Хоробрі ви, руси, і маємо місця для вас біля бога прі Перуна і Дажба, отців ваших».

 

XIII. Пожертви укрів і дари богів

Дощечка 24а

І се гряде Дажбо з силами многими на поміч людям своїм, і тому не маємо страху, оскільки як раніше, так і зараз, про нас дбає той; і говорили про нього, як він хоче; і се чекаємо свого дня, на те, що маємо...

Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися готи, а се руси биті. І той град був малий, а після битви тієї спалений був, і прах, і попіл його вітрами був розвіяний по обидві сторони. І місто сеє залишено, і земля тая руська є. І се не оглядалися на неї, але і не забули її. Там бо кров отців наших лилася, і тому ми вправі нагрянути на Воронзенець. Слава тече по русах, і ті сурми свої візьмуть, щоб проголосити о сім і сили збирати для князів своїх на захист Русі, бо це як руга, і ругу повинні дати князям своїм і огненним слугам. Тим маємо тримати се ще ругу особливу: хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і служитимуть нам. Се бо многі поклали кістки свої на полі, як і за часів Мезенмира. Тако анти ми, маємо честь і славу співаємо богам! І хоч славії названі, ніколи не просили славу, І славу говорили, як молитву творили. Омиймо тіла наші і кажемо славу також.

 

Дощечка 24б

Пиймо суру питну за славу ту п’ять разів на день. І вогнища розпалюємо біля дубів; і тако снопа тягнемо і скажемо хвалу йому, Ми Дажбожі внуки і не смієм нехтувати славу нашу за віки. Се бо антами були по руськолані, а раніше були русами і лишились ними. Се про Волинь ідеться перше, яка била ворогів, бо хоробра є. І та Волинь є першим родом, будучи їх початком. І анти Мезенмира здобули перемогу над готами і розтрощили їх надвоє. І се по них прийшли гуни, крові славних жадаючи. І та боротьба люта була. І се готи зібралися з гунами і з ними на отців наших напали, І були розбиті і знищені, А тут пішли обри на князя і забили його. Отож синє море одійшло од Русі...

Се боги русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди, ніколи не живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани богам дають жертву іну і страшну чоловічну. І те ми не повинні діяти, яко ми Дажбожі внуки, і не маємо йти за іними стопами чужими.

 

Дощечка 24в

Се жертва наша є мед, сура о дев’ясилі і щавлі удіяна і на сонці настояна три дні, а потім крізь вовну ціджена. І то буде наша жертва богам правим, які суть наші праотці: бо се походимо од Дажбога і стали славні, славлячи богів наших. Ніколи не просили, не молили блага для себе. Се бо боги казали нам ходити до Русі і ніколи не з ворогами. Мати-Слава обрала нас співати про перемогу над ворогами, і тому віримо, бо те слово про Птицю Вишню, що в небесну порость летіла од нас. Се бо князів наших вибирали, аби влада їхня про нас піклувалася. І як прийде ворог на кордони наші, то через кордон не перейде, бо поверне його сам Перунько. І те сніп знає, що ми молимо Славу і ніколи не просимо іншого, ніколи не вимагали життя безпохибного.

Ось що бачив отець наш Ор, як до хмар ходив, узятий будучи і взятий силою до Перунькової кузні. А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів і куючи казав тому: «Се стріли і мечі маєте на воїв тих і не смійте боятись їх, бо знищу їх до поду, і кмота їх буде вмішана до гною ближче, як земля звірам у багні.

І будуть вони, як поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми, і всюди буде сказано про них, як про смердючих поросят і свиней».

Се бо говорив Перунько і кував мечі й Ору казав, і те Ор повідав отцям нашим. І така була наша боротьба за житву і звитязтва многі і віки назад, і зараз віримо в те, що так було.

 

Дощечка 24г

Ішов од тих верхів і до синього моря і Сурожа до вас і казав вам, як відали самі, про ту зі старих часів землю нашу союзу антів, яка через кров, щедро пролиту на ній, русою зветься, бо руду лили, і тако в спрагу її до кінця. І буде та земля наша, славних племен і родів. Се бо славимо богів, ніколи не просячи, бо славимося силою їх. І так величаємо пращура нашого Сварога, який був, є і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця.

 

Дощечка 25

А це про покарання. Був град малий на берегах морських руських. І там був князь, який згаданих еланів бив і відігнав од русів. І той зібрав рать, кінноту і пішов на них і переміг їх. А елани плакали в тузі своїй і просили, щоб данину платити. І та данина вдіяна була з овець, хорязі і вина. І те елани знали, що руси п’ють багато; і якщо (тоді) напасти на них, то можна подолати їх. І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословень, і так сказали русам: не творіться на дар той. І се руси не слухали й упилися. І тими ж днями елани напали на них і розтрощили їх. І се, погибель ту бачачи, руси відійшли в степи і там, як казали, зібравшися з силами, повернули на них і повергли їх. Се боги надихнули їх і руки їхні зміцнили; і ті здобули перемогу.

Се бо б’ють ворогів і так мовлять: «Як овець, розтрощимо їх і будемо самі тими краями володіти, яко красиві вони суть. І ті не віддамо». Се Триглава молимо, великі й малі, і се бо Триглав наш збирає нас, і швидко скачемо на конях, ворогам поразку творячи. І те бачимо, як боги оволодівають ними. І се бачимо, як мертві є й убиті богами. А ми по них продовжили. І бачимо мертві тіла многі, бо велика рать Перунова на них се поверглась і розтрощила ту...

І се сварожиці ошую тих течуть, і Дажбо принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, славу отців держащому і донині на полі перемагати ворогів своїх здатному. І се Жаль жаліє над ворогами, і Горинь горює в смерті їхній, що од рук божих се вержуть. Се Карна плачеться о мертвих тих, що стали на тропу божеську і померли. І поля ті наповнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. Сморід іде од полів тих, і ворони летять до них видовбувати мертві очі і їсти мужеські м’яса многі понищені. Се мовив Ору Сварог наш: «Як мої творіння створив вас од перст моїх.

І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш. Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти; і як мовить, так і творіть. І народ великий звитязив по світу і потоптав роди інші, істягнувши сили із каменя, чудесне творячи, без коней повізши, і всяке діючи дивне, без чарівників, бо всякий гряде, як чарівник. І ругу творили, клятви чинячи на кметі, і кметь підкорили...

І так словами многими і многими і тими словами одурманюєте ви, приневолюєте рабів в обмін на золото. І те міно продавали ви ворогам, які хотіли того. І те боги вам мовлять і дали Орієві завіти: любіть світ зелений і життєдайний! Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами! А по тій добі були сімдесят князів наших, як Мезислав, Боруслав, Комонебранич і Горислав; і тако вибрані на вічі й одлучені на вічі, коли люди не хотіли їх. Се бо князі ті великі трудилися, і се Кішек був великий і мудрий. І помер, а по ньому були іні. Кожний зробив якесь благо для русів. Пам’ять наша те вдержить, бо мусимо їх славити всякої тризни тривіди і зберігати пам’ять про них у синів наших. І ніхто не сміє про те забути, бо проклятий буде богами нашими і людьми. І люди ім’я його схибнуть на віки».

 

XIV. Умиємо душі свої

Дощечка  26

І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був. І боги давали йому овець багато і худоби на пасовищах у степах. І се була вона при травах многих, і боги давали йому приплоди худоби і примножували її. І тако з’явився перед очима їхніми мандрівник і сказав йому: «Нехай підуть сини твої до землі тієї, до краю чудового, що є на заході сонця і де сонце спить на своєму одрі. І се вершник скаче до нього і рече сонцю, що гряде сонце до лук своїх синіх. То повинен скакати до повозу твого і дивитись од сходу. І як сказано було, поскакав той до іншого краю. І ввечері прискакав поблизу їх інший вершник і сказав, що сонце зайшло за гори свої і візок свій золотий залишило; і той вороги хотіли вкрасти. І ті ближні вершники скачуть до іншого краю І ось зоря йде і веде зги свої й одягом Дажбовим трясе, і зги течуть до краю небесного». І се сказав.

Тоді два сини пішли до заходу сонця і побачили там багато див і трави злачні. І прийшли до батька і сказали йому, що красен край той. І се многі племена і роди висловили бажання стати на тропу ту і піти за Оседнем.

І тут сказав Орео-отець синам своїм очолити всі роди. І не захотіли вони, поділившись на тих і інших. Отож князі одні повели людей своїх на полудень, і Ор повів до краю морського. І тут була засуха велика і піску багато. І пішли до гори і там осіли на піввіку. І як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі. І там воїни ставали на тропі їхній, примушували битися і були розтрощені. І так ішли далі і бачили землі теплі і не берегли їх, бо багато чужих племен там осіли; і йшли далі. Се бо боги вели їх, як людей своїх. І прийшли до гори великої і билися там з ворогами; і йшли далі.

Отак багато разів мусимо згадати про те і тягнемо за своїх. Як отці наші, маємо очиститися мольбою в омовінні і митися, мольби творячи за чисті душі свої і тіла, яко Сварог уставив ті омовіння і купалища і те вказав; і не сміємо те покинути. І миємо тіла й умиємо душі свої в чистих водах живих і підемо трудитися, всяк день мольби творячи і суру п’ючи, як і раніше робили.

І ту п’ять разів пиймо на день і хвалімо богів наших за радощі ті, що осуриться молоко наше на пропиття наше, і корм іде для корів до нас. І тим живемо, і трави злачні уварюємо до молока; і так приймаємо кожен частину свою; і живемо. І кажу те, сину мій, що час не страчено і є вічний перед нами. І там побачимо пращурів своїх і матерів, які порядкують на небі й отари свої пасуть, і віни свої вінуть і життя мають, як і наше...

Там немає ні гунів, ні еланів, і Права княжить над ними. І та Права істинна, як Наві скинута чи Яві дана, і пребуде віки вічні біля Світовида. І се Заребог іде краєм тим і говорить для пращурів наших, як живемо на землі, і як страждаємо, і як багато зла. А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх і зустрічають шелестом своїм про волю божу і щастя людей тих.

І маємо глядати степи райські на небі, яке є синім, і та синь іде од бога Сварога. І Велес іде править отарами їхніми; і йдуть на злаки і води живі, і ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там, і жертви іншої, як хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молитов тих. І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і ми сини їхні, і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті тілес наших.

А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити, і, попивши її, йде (той) до неба на коні білому. І тамо Перунько їх зустрічає і веде до благ своїх, до палат своїх, і там пробудуть (якийсь) час вони і дістануть тіло нове. І так жити мають і радіти прісно і до віку віків, за нас молитву творячи.

 

Дощечка 27

Д. 27 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв’язний текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці.

 

ХV. Всякому належить захищатися самому

Дощечка 8(27)

Наступний текст, який подаємо, має у Ю. П. Миролюбова одвійну нумерацію - 8(27). Справді, існує певний зв’язок між д. 27 д. 8(27): текст д. 27 обривається словами «іако ста глут...», – а текст д. 8(27) починається зі слів «яко ста глутве а тедо бяхом сірі а ньіще...»

Як стали голотою, то були сірі й убогі тоді. І якби прийшли в залізах (вороги), то випустили б нам нутро. Се бо Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили і людей наших зазивали до борні. А тому, що мали війни між собою, тако і не могли йти до них. Ото хай буде наукою, щоб зрозуміли нашу помилку, чому мусимо знову бути в неволі. Се бо Аскольд узяв воїв своїх, посадив їх на лодії і йшов пограбувати інших, так ніби йшов на греків нищити міста їхні і принести жертву богам в землі їхній. Але то все була неправда. Бо Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету. Той гмоть руську попирає іншими, і злі діяння погубили імена їхні. Ні Рюрик не русич. Той бо лис іде хитрувати до степу і б’є купців іних, які йому довіряються. На старе кладовище ходили і там помислили, як дихають пращурове наші під травою зеленою; і там узнали, якими бути і за що йти. І тут наші родичі почали були ділитися, кому старшим пребути, хто похопить віл отців і праотців маріченських, який од них іде, а який був присгець.

І та велика свара одоліла русів і привела до розладу і розторгнення. Тако греки від своєї землі прогнали їх, оскільки не мали сили, зчепленої до кругу і до крил. Усякий поглядав на сусіду свого і од цього віри не мав, яка веде мужів до січі. Тако, прийшовши назад, починали сваритися про похід, хто був кращий, а хто ж чорний. Давно були інші оповіді про витязів, і тоді чули про походи від отців своїх...

Отак бо русколань занепала од готського та гунського звірства. І тоді Кийська Русь утворилась. І відтоді й готи устрашилися і пішли геть до Сверензе. Як відомо, Сверензе суть дві: одна – венедська, а друга – готська. І тут готи прибули до неї і посилилися там, а венеди ослабли з того часу. Окремо жмудь була коло тієї і та була литовська; і се називались ільми од нас, або інакше ільмери.

 

Дощечка 28

Се болить нам те, що не могли повернутися назад і повернути гради наші, щоб тяготи наші присікти. І те сказав їм князь Бравелен: «Подайте допомогу град градові і тримайте воїв своїх. Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам і так се». Нам жмудь розповіла про готів, які з Детеріхом пішли на північ і там у жмудів повернули на південь. І се пішли на римлян, і там билися з легіонами, і брали ругу велику од них. І се вторглися до землі їхньої. Ї се Детеріх убитий був од укрів. І се готи тії богам противні, і ті ізпололи їх. Се міста наші суть сірі...

А старші родичі наші не вибирали іних для себе, аби ними правили, а самі йшли до інших. І варто розповісти про те і потручати на несподівану тружду. І се страждали за тими і сльози лили за ними. Б’є крилами Мати наша Слава і говорить нам о труднім часі засухи і мору худоби. І се знаємо, як сказано од праотців, що кієльци допомогли їм. І се бо пішли до них, і так були сто років при їхній допомозі; те ж знаємо і про ілмів, тобто іллерів; ми ж родичі.

І се роду рожениць імена до серця ввійдуть і захистять нас од ворогів. Се бо впали нині (на коліна) і молили богів про заступництво наше; і те було. Тако бо Ясна є за нас. І се повели отців наших крізь гори і степи мимо готів. І се Дону пили; мали ту ріку як нашу, бо пролили кров нашу на землю. І та є руська земля і буде руська. Се бо русичі, маємо згідно з промислом небесним про нас. І се творимо труд наш о житьбі. І се жмудь каже нам, що прийде до нас і підтримає нас проти ворогів наших; коритися бо не повинні нікому. То було сказано вам, і те я казав, що помогли у боротьбі руській проти ворогів моїх і ваших. І се в трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати за рід наш. І се огидний Яма жре убитих. І се ворони виїдають очі їхні, І се трава росте крізь щелепи їхні.

І те бачити не могли, бо билися до гори і землі і силою нашою, аби не бути в неволі біля рала їхнього, щоб, як коні, тягнути на оранці їхній і жнива їхні вінити; щоб хліб наш їли, а ми їли землю. І шиї наші не повинні долі схиляти до землі. І се боги наші долають ворогів наших і зламають хребти їхні, щоб не могли посягати на зв’язки наші, тягти жінок і дітей наших на торги і там лишати еланам і грекам за прикраси срібні і золоті. Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю. І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець. І багато разів тремтіли, і небесних воїв убоялися. І се б то є знаменним, що біля Дніпра проквітла лоза взимку. І се Купало покаже для нас знамення на перемогу над ворогами, і те маємо творити. Се б то Мар іде на них і Мор. Се двоє тих візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші. І се сила меча розмежує її. Се межа розділить нас, і межа та повна крові; і ту переступити належить не їм, а нам. І се Боровлень сказав, що повинні йти на них; і те знамення нам сказало, що перемогти повинні, яко ми венеди. І се венеди осіли на землі, де суне сурь спить вночі на златім ложі.

І там їхня земля. Се Сварог отцям казав про них, що то також брати наші суть у тім краї. І казали про них, що прийдуть до нас у час зимовий і підтримають нас. І се сила божеська прийде до нас, і та втримає до кінця. А се венеди, і до них ходили допомоги молити, і не одержали. Бо всякому люду належить захищатися самому.

 

Дощечка 29

Отож не сподівались уже на них (венедів) ніколи...

Хай іде слово наше о правді, і так знайшли правду. І се мовимо од старих словес, що йдуть од отців наших, які бо були сильні. І то маємо повернутися до борозни їхньої і тако потрапити до неї. Се бо Аскольд іде з варягами своїми до нас. І сей Аскольд – то ворог наш. Се мовить нам, що йде для захисту нашого і бреше, бо такий же ворог, як грек. І се Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти еланських купців, що ходили до Дніпра-ріки. І се Аскольд прийшов до нас із Кнудієм через двісті років після Алдоріха і хотів правити нами.

І се Дірос еланський, кажуть, присмирив наших і був на престолі цьому раніше його. І се Аскольд забив Діроса, і є він один на місце те; і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога. Старі перекази повідають нам, що приходив на Русь інший Аскольд і що було три Аскольди-варяги. І ті варяги приносили свої жертви, і не наші, та й не чужі князі, бо вони зовсім не князі, а вої прості, і силою захоплювали владу. І се Рюрик іде...

А згадаймо, як римські орли зазнали поразки від дідів наших у гирлі Дунаю. Тоді Траян напав на дулібів. І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх. І те було за триста літ до нашого часу. І сеє маємо тримати в пам’яті. І се не піддамося Рюрику, як не піддавалися й раніше іншим. Маємо князів своїх і ругу їм даємо і даватимемо до кінця. Ні римляни, ні елани не мали влади над нами; і так пробудемо. І се дуліби кажуть про нас, що ми брати з ними. І те істинна правда, бо походять вони з того ж кореня, що й ми. І се згадаємо, як Траян був дідами нашими розтрощений, і легіони полону брали були до полів наших, і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас. І се римляни кажуть, що ми ворове. І се греки кажуть, обаполи, що ми ворове. А мають свої інтереси, й обоє зазіхають на наші землі. І се земля є, взята мечем і кров’ю; така є земля. І се Траян був за п’ять сотень літ до готів, але і нині мовимо, що війна наша не перестане до кінця життя нашого.

І се годиться битися за життя наше мечами. Се мовить вам Хоругин син од отця Хориги, і се є прохач ваш перед богами, оскільки дають вам силу і владу на землю вашу, оточену ворогами і воюємо. Се була Воронзенець-ріка, і град був, і там отці наші розтрощили готів. Так ми розтрощимо й інших ворогів. Се повернемо свою гідність і мовимо, що буде інший час для нас. І там Мати-Слава перед нами йде, що огень дала пращурам нашим. І се щури наші радіють на небі за нас. Се бо пітере Діяіе молять за нас; і се Ор дивиться на свій люд; і се не можемо повернути тили свої ворогам. Се був у час минулий Дірос, і се був греколанець, і той зник. І прийшли на нас Аскольд і Рюрик. І ось молимо богів позбавити русів од зла того.

 

 

XVI. Маємо їсти хліб свій

Дощечка 30

Се бо ми зберігали пытаре Діяіе, бо той окремо є, став перед Матір’ю. Се бо те було за приходу до джерел. І та йшла, піднявши руки до хляб. І дала дощ, що пішов і наситив (землю). І тому маємо житень нашу і жнива вінимо у славу їх. Се бо перед нами земля наша і ту захищаємо, як і отці наші. І се повінчаємо Небо і Землю, і справимо весілля їм, де чоловік є Сварежь і навпроти нього – жона його. І се свято мали робити, як для мужа і жони, і ми діти їхні. І тако бажали тим здоровими і щасливими бути і мати дітей багато, і собою хвалитися, і дивитися до вод, щоб були велеплодні; і се давати мужам своїм пітаре. І хай обітницею твоєю буде повнити плоди, і овочі, і зерно. І се радіємо тому, і гаразд буде в тому. І так буде до конечного дня.

Се бо вірники твої молять про блага і про часи, коли життя їхнє буде усічене за потребою і в жертву для цього. І хай це буде у владності твоїй вергунь бо може о хлябі давати, коли в тому буде потреба наша. І молимо про те. Се бо Ондере маємо, який є інший Перунець. І се верже ворогів на спину і так одірве голови їхні; і мовить до неба і кине (їх) біля моря і в пущі. І ся засуха йде швидко по краю чужому, і там є до часу, аж поки пьітаре не одведе. Можновладця йде назад і накинувся на неї і зім’яв її. І то молились богам у тому жалю і горюванні тому. І стали ці боги на межі тій. Попереду Сварог, і той одняв руки од бороди і повелів дощу текти до гоміте тієї. І се грунт усохлий насититися міг по волі божій, і злаки могли вирости до тверді, щоб бачити сонце. І се бо сонце живить їх і повнить силою зелене хкріа і злаки. І се сеє поле оживало і зілля принесло, і віна зростали, і збирали їх до житниць наших. І се віну покладемо до них і скажемо, що вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки. І се маємо справді їсти хліб свій...

А се бо гадали о Індру; брали колоду, очищену від гілок, і казали: яке вдіє? А потім палили огень сильний і кидали до нього колоду ту, так щоб огень був до небес, і там язень її терзав і ділив надвоє і натроє. І то є знак од богів, що любиться жертва тая їм і хочуть її. Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би порахувати богів, поділити в небі, то вигнаний буде з роду, бо не мали богів, лише Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо бог є єдин і множествен. І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що мали богів многих. Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо гідні того.


Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н. д. Упорядкування Б.І. Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с.

 

velesova_knyga.rar [158.77 Kb] (викачувань: 14)

 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2011 | Переглянуто: 1580 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ