Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Січень 2018 (1)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



ВЕЛЕСОВА КНИГА

Дощечка 10

Бугомирові боги давали блага земні, а ми тих не мали, бо нам випало інше. У роді старших обирали як князів, якими од старих часів були все наші отці. І ті князі були тривалий час, і греків не питали, і стояли до кінця, як люди обов’язку. Тому од родини мали давати нащадків, і ті (князі) правили ними. А по Богумиру був Ор з синами своїми. А коли гуни почали велику війну, прагнучи до утворення великої землі своєї, то ми пішли геть, туди, до Русі.

Нині інші часи, а тому мусимо братися за узду і тягнути допереду. І хай не буде сказано, що ми залишили землю свою і захопили інші. А хай скажуть, як ми билися вперто за себе. Боруси не залишили греків на землі вашій, билися за неї. А в ті часи Ра-ріка відокремлювала нас від інших земель. А нині зажадали вороги наші (йти) на нас, і мусимо битися за внуків наших, і утримаємо степ наш, і не дамо землю іншим. Отож мусимо інакше робити: не паліть дубів на полях своїх, не сійте на них, не жніте жатву в попелі, бо маємо степи травні. І ведіть туди худобу оберігаючи. Оберігаючи її від ворогів.

 

IX. Наші боги

Дощечка 11а

Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо і йому велику славу співаємо. Хвалимо і Сварога, діда божого, який тому роду божеську є началом і всенькому роду криниця віща, яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не замерзає. А тієї води живущої п’ючи, живемо, допоки не прийдемо до нього, як свої, прибудемо до лук його райських. І богові Перуну, громовержцю і богові прі і боріння скажемо не переставати живих явищ кола крутити. Це він нас веде стезею правою до брані. І до Тризни великої о всіх полеглих, які йдуть у життя вічне до полку Перунового.

І богові Світовиду славу проголошуємо – се бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є. І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути. І той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо. Співаємо і танцюємо йому. І звертаємося до бога нашого, який ті землю і сонце, суне наше, і зірки тримає. І світ міцний творить славу Світовидієву велику. Слава богові нашому! То бо скорбить серце наше. І се одречемось од злих діянь наших І прилучимося до добра. Се бо рабів відпустимо, обнімемося. І скажемо, се зробивши, – се бо нас знаєте: як розумом усвідомили, так і подбали, як уміємо. А се таємниця велика, як і Сварог. Перун і Світовид – ті обоє удержані в небі. А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б’ються – і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому. А за тими обома – Хорс, Велес, Стрибог держать, а поза ними – Вишень, Лело, Літиць.

 

Дощечка 11б

Радогощ, Календо, Кришень. І се тих удержують – Сивий Яр і Дажбо. І се інші є – Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць, Вінич, Зернич, Овсянич, Студеч, Ледич і Лютич, а по тих – пташич, звіринич, милич, дощиць, плодець, ягодець, бджолич, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць, соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць, страниць, святиць, родиць, світиць, кровиць, красиць, травиць, стеблиць. А також суть – родиць, маслиць, живиць, відиць, листвиць, квітиць, бодищ, звіздиць, громець, сімищ, липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць, спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць, чурць, родиць. А тут бо наш огнебог Семарг, і овча яре швидко роздане частинами. І ті суть Триглавові вівці, – і нам од нього.

Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них. То красен рай слов’янський; і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо од Яви. І Числобог рахує дні наші і говорить богові числа свої, чи бути дню небесному, чи бути ночі. І засинають ті, бо се всякий живий во дні божім, а вночі хтось інший – бог дід, дуб, сніп наш. Слава богові Перунові огнекудру, який стріли на ворогів пускає і вірно проведе во стезі, адже він є воїнам честь і суд і, як златорун, милостивий і всеправеден є.

 

X. Що укріпляє хоробрих

Дощечка 12

Поки зорі сяють, співаємо хвалу богам і вогнищу Перуна, який, як сказано, йде на ворогів. І проголошуєм велику славу отцям нашим і дідам, які суть у небі. Скажемо так тричі і йдемо і отари наші ведемо на трави. А коли їх вести в інші степи, – ідемо. І знову богам хвалу возносимо, славу співаємо, і так до полудня. Проголошуємо славу велику Хорсові, що крутить златорунні кола. І суряну п’ємо так до вечора. А коли прийде вечір і вогнища вже розкладені, запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому, який, кажемо, був нашим прадідам, чим вуха й очі мають бути. І, сотворивши молитву, йдемо ко сну. А за тим – велика таємниця.

 

Дощечка 13

Се бо розумних проявить і хоробрих укріпить. І ті йдуть до сонця восходящого, вдивляючись у береги ріки, щоб там оселитись, де наша Мати-Слава скаже. А та обома крилами освятить її. І так узяли землю тую і бороніть її од ясів і гунів, як і проти готів повертайте стріли свої і мечі одточені.

 

Дощечка 14

Позаяк се йде ворог на нас, то ми взяли мечі. І, натхнені сказаними Матір’ю словами, що майбутнє наше славне, пішли на смерть, як на свято. Сказано вам про старі часи, коли мали храми карпатські. І там були купці, старі верманове і рабове й іні. Се бо ті купці радогощі почестені. І так брали од кожного з нас гостиці, сорочки честені. Їх бо честять боги і нам повеліли. І честимо їх. Се бо мали вказівку на часи наші, аби не діяли хибно й отцям почесті укладали – не персти бездіяльні товкли о дерево, а щоб руки наші утрудились о рала наші і мечами добували нелегность нашу. І тая нам повеліла йти на кордони наші і закрити їх од ворогів.

Се дими, піднявшись, течуть до небес, і те означає тугу велику для отців, дітей, матерів наших. І то час боротьби прийшов. І не сміли говорити про інші справи, лише про ці. Се бо прийшли варягове до Дніпра і там взяли землю нашу. І ті то стали людей і землю під себе чільно брати. І не могли те погодити інакше, як мечем нашим. І Рюрика відігнали від земель наших, і турнули його назад, звідки прийшов. Се бо кордони наші ворогами скорочені, і земля наша чинить опір. І то є обов’язок наш, іншої жертви не хотіли. Се інший ворог Германаріх іде на нас із півночі; він же внук внучатий Оторіху. І сей верг на нас воїв своїх з рогами на чолі.

Варяги кажуть нам іти з ними; і не могли воювати на обидва боки, хоч вони вороги, як і перші, і нема різниці між ними. Се бо яси йдуть на нас від Танаїсу і Таматархи могутнього кіннотою і раттю незчисленною. І тьма за тьмою текла і так тече на нас. І се не маємо іншої допомоги, лиш те, що боги веліли нам: удесятерили сили свої і виступили проти них. Се Білобог веде наші раті і кінноту. І знали, що чарівниці, які в лісах були, взяли мечі і пішли з раттю. І побачили кудесниць, які чудеса великі творили. І з праху, кинутого до небес, раті встають небесні, і ті течуть на ворогів і могилюють їх. І тамо бачимо птахів великих, що летіли до нас, і кинулися на ворогів. Б’є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого; се... бо суть русичі.

Ідіть, брати наші, плем’я за племенем, рід за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Там помрете, але не повернете спини свої, І ніщо вам не втратиться, нічого не станеться, бо ви в руках Сварожих, а той веде вас у всі дні до звитяги і геройства многого.

 

XI. З минулого. На морських берегах

Дощечка 15а

Се Старград покинули і пішли до Ільмер-озера і там заснували город інший, новий, і там лишились. І тут Сварога, першого пращура молили: для роду рожениць джерело їх препросили, а в дуба – мірку хліба нашого. Сварог, що створив світло, – це бог світла і бог Прави, Яви і Нави, се маємо їх во істину. І ця істина наша переборює сили темряви і до блага веде. Як і праотці колись, знаючи про це, принесли в жертву коня білого і вийшли з краю Семиріччя, що біля гори Ірштії і в Загогрії, хоч були там вік. І так покинули той край і пішли в Дворіччя, і розбили тих з допомогою кінноти своєї, і пішли до землі Сірійської, і там зупинились. А пізніше пішли горами високими; і була зима, і льоди. І спустилися в степи і там були з отарами своїми і худобою.

Се перша Права, заповідана отцям нашим праотцями, допомагала у прі великій і сили давала відбити ворогів. З боями прийшли до гори Карпатської і там упорядкували на чолі з п’ятьма князями і городи, і села, вогнища і торги великі. І потіснені були

 

Дощечка 15б

готами, які були на заході; і звідти пішли до Сонця, до Дніпра-ріки, і возрадувалися там. Кий заснував град, який населили і славні роди інші. Там оселилися і вогнище творили дубу і снопу, який є Сварог, пращур наш. І се невдовзі напав на нас ворог новий осзесче, який кров славних пив. І Кий пішов на них раттю. І дивились на небі на воїв тих, Перунових воїв, які пішли на ворогів і потрощили їх, до нога розтрощили. І показали спини вороги. І се інше племено онезьва пішло на нас. І січа була велика, за вкрадене ними до останнього а наші раті дивились на те і мовили: «І боги наші женуть ворогів наших».

Се бо Вишень іде на хмарах до нас і каже: «Діти, городіть град ваш і кріпіть його, бо будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба буде ваша люта і кріпка. Оце Сварог послав мене до вас, сказавши, що будете мати сили небесні ошую й одесную ваших і також казав, що ви недбало ставитесь до богів, а так бо є самі перед ворогами».

 

Дощечка 16

Велесу книгу цю почестимо, богу нашому, в якому бо є пристанища сила. У давні часи був муж, який був благ і доблесний, і, як кажуть, у пошані в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони худобу – корови і багато овець; і були ті в степах. І не було чоловіків для їхніх дочок. Так молив богів, аби згасання роду присікли. І Дажбо почув мольбу ту і по мольбі дав йому прошене, як було провіщано те. Се бо гряде межи нас і маємо бути готові. Се бо Ясна йде до нього. Тут бо Велес отроча несе йому. Грядемось і прийдемо до бога нашого і тому речемо хвалу. Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку. Сказано се про чарівників, і те пройдешнє не вернеться.

 

Дощечка 17а

І се були князь Славен із братом Сківом. І вели війни великі на сході. І сказали ті: «Йдемо до землі Ільмерської на Дунаї і пошукаємо Бастара, сина свого, що залишили там на сторожі». А ільмерці пішли на північ і там град свій Славен заснували. А брат Скіф біля моря був і сина свого Бастара привів. А після них був онук Кісек, який був володарем степу південного і багатьох корів. І там була велика війна люта за посіви по обох берегах Дунаю до гори Руської і до схилів Карпатських. І там прижились, утворили коло і були за ним.

Се укріпили землю і розширювали її, воюючи з ворогами, розбили їх і відкинули від себе. І звернулися до всіх родів, і віче скликали єдине, утворивши землю нашу, і стояла та земля п’ятсот літ. І знову виникла між русичами усобиця, і ворогували вони, і силу стратили, маючи сутички і безладдя. Отож прийшли вороги на отців наших на півдні, і втратили (отці) Скіфську землю на побережжі морському і степи, і потяглися ті на північ, і зустрілися з фрягами, які надали свою поміч на ворогів. І се скити-отці повернулись і вступили в битву з ворожою силою, і потоптали її. А ті вороги були гуни, які вперше вступили на Русь і були відбиті. То маємо за знак, як повинні і нині творити.

 

Дощечка 17б

І маємо повернути оті степові хорпи й оберігати, як отці наші і праотці, які турбуватися мали про свої степи, і трави свої, і квіти оберігати уміли, як і кров свою лили за себе. Колуне нашу залишили ворогам. І та Голуне, колом будучи, тяжко дісталася ворогам. Отож наші міста колом ставити маємо, як і отці наші, які хоробро билися за цю землю на кожному кроці і падали на неї, бо любили її і мали вмерти на ній і назад не йшли ніколи.

Куди пішли ті дні, коли не мали де притулитися? І се мовимо про те, як і отці наші. І се боролись, відколи народжені були. Се Перунець прийшов до нас і те повідав нам: «Ото стільки праху на землі, скільки і воїв небесних. То вони будуть у поміч. Раті йдуть од хмар до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І коли їх не проженете такими (силами), що ми несемо, то й зовсім не зможете бути».

І се мовимо молитву до богів наших, аби вони поспішили на допомогу нам і дали можливість нам перемогти ворогів. І ще (мовимо) про те, що земля наша потоптана мерзенними ногами ворожими. І так дивилися на тих, що навколо нас, і не йшли на них і не йдемо, а кинули (землі) до пащі їхньої; і не прокручували їм у ранах ворожих, і не вбивали їх, коли на нас нападали. Про те мовимо вам,

 

Дощечка 17в

як і Кісек казав людям своїм за тих часів, коли нападали на них. Тоді ті розсердилися на ворогів і пішли на них, і потоптали їх. Се знак могутності тієї і не можемо се до Яви дати, як слабість. Се маємо силу, і було нас багато, і вороги не були такими численними, як ми. І ми – русичі, а вороги не є ними. І де пролита кров наша, там є земля наша. І се вороги знають. І се вони стараються. І се старання марне.

Буде так, як у старі часи отців наших. Кажемо ж ті слова для пам’яті, аби жодне з тих слів не загубилося. І говоримо братам нашим таке: се сила Божа буде на вас, і тут переможете ворогів ваших до кінця. А тому, хто захотів би землі вашої, то киньте йому до уст уповні. Хай покладе до паші своєї і не каже ні слова. Будете синами своїх богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця. Не можемо ані черев-і наші наситити хлібом, бо той спалений вогнем ворожим. І корови наші так терплять тугу, як і ми. І се як іне наше харалужне одержимо од півдня швидко, то будемо сильні, вищі ворогів наших.

 

Дощечка 18а

Ось подивіться навколо і побачите птицю тую на чолі вас. А та поведе вас до перемоги над ворогами. Се бо брала своїх і там одержувала. І тут красується попереду і манить світами до синяви. Так було і в іні часи, коли руси йшли з венедами; і ті захотіли забрати богів своїх до моря і там угніздилися. І немало градів і храмів там побудували, бо були багаті. І ті храми прикрашені золотом і сріблом, і багатьом дерев’яним богам віддавали честь десятиною. І те було відомо іншим, і вони дивилися на все те і заздрили, і воювали з ними. І там покояться збіднілі наші родичі, а доти ходили на грабежі і торгували на торжищах задля багатства, та там і залишилися, віддаючи своїх рабів у підданство. І та земля йовідає ще про мерзенні прі і злі вчинки.

А ми відійшли від гір Карпатських до Кия і там зустріли ворожість злих народів. І співаємо – адже ми руси – про славні дні ці, і маємо співи ті од отців наших про красне життя в степах і про славу отців, Се бо воєвода Бобрець, що вів русь до Голуні, по смерті одержав чин Перунь. І хоробрих героїв тих не забудемо ніколи. А позаяк ми сини отців наших, то маємо любов до пам’яті їхньої і кажемо про них, що вони були силою нашою. А сила та йде од їхніх жнив; чи вініємо, а чи віно тягнемо.

 

Дощечка 18б

Мовимо про тих, хто збагачував нас. А зараз ми не маємо молілень і молимось біля криниць і джерел, де вода жива тече і вольба є, і вовки хижі не ходять. І про часи Альдоріха згадаємо; той звався жервець. Його не любили, бо нечесний був і слова не тримав, і красунь наших брав нагло, крав їх. І те спричинило чвари між нами: чи битися за готів? І те пережили, як і готів. А в ті віки правили в родах князі. І се князь Боревен, який подолав еланів на березі морському. По битві пішли ми на пасовища ті і там розводили і пасли худобу в степах. Та греки сіли там знову і заснували міста. Й озлобилися на нас.

О тім часі ми знову пішли на північ і там буди двісті літ. І там з того часу до нинішнього. І сьогодні маємо іншого князя, Боревлана, правнука по діду своєму. І той сказав: «Ідімо до полудня на греків». Греки поміж еланамй плем’я окреме і торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати його задарма. І тому мусимо знову відкинути їх до моря і гнати до їхнього краю, тому що (це) Руська земля, і руська кров лилася на ту землю, і та (земля) пила кров нашу. На нас надія була, і ми боронили її всі дні, відколи тримаємо.

 

Дощечка 19

Се бо видів сон у Наві. І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і охопив землю. І тече кров з неї, і той лизав її. І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє – і стало два змії. І розтрощив ще – і стало чотири. І тоді заволав муж до богів за поміччю. І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили. Се бо та сила не людська, бо чорна є, і сей змій – то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору. Збиті й відкинуті ратями дідів наших, хочуть греки оточити землю нашу. Але не дамо, бо пожнив’я ті наші, і не попустимо.

А створіння те, змій, є погибель на нас. Мусимо битися і життя покласти за землю нашу. А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів; і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного, і се руси. І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки. Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь, який Мати-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим. І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх. І повідаємо старі слова слави нашої про святе Семиріччя наше, де наші отці гради мали були, І віддали ту землю, до землі іншої одійшли. І мали в часи ті державу, і в давнину мали Голунь нашу, і гради, і села, і вогнища, що утворювали землю. Тож умиємо тіла і душі наші, бо мали уділ русів Голунь, яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити. Се бо з часів Кисеня ходили вівці там, і та земля по днях тих була украдена од нас...

Вони ж (греки) творять інше, аби нас од стародавностей одвернути. І те бачимо і руку тримаємо на вас, аби знали, що лютий день іде і крові хоче. І ту проллємо на землю свою русу...

Се Руса града каміння волають до нас. І се ми маємо йти і дивитись у вічі смерті...

Піде син мій і умре за них...

 

Дощечка 20

Д. 20 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв’язний текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці…

 

XII. Київ, Голунь, Сурож

Дощечка  21

Се бо Хорбер поборов тую силу злую, що нависла (над вами) й опоясувала вас. Се бо ми ті урви мали берегти і храми богам ставити і споруджувати стіну із дубів, а за тим і другу стіну; і там зберігали богів наших образи. Мали многі храми в Нові граді на Волхові-ріці, мали в Києграді по боголісах. І се мали на Волині дулібській храми, і о Суренжі на морі сурськім і синім. І се велика втрата для нас, бо храми суренські побиті ворогами, і боги наші, зневажені, в поросі валяються. Мають (храми) русичі, та не мають сили здобути над ворогами перемогу.

І се бо маєм урви, як отой мандрівник, що йде вночі по лісах і се урве одяг свій на шматки. Так і русичі мали урви на тілі русів. І не зважили на те, намагалися в храмах славити богів, які не приймали жертви нашої. Се бо уражені нашими лінощами. І хоч Птиця-Мати славу рече на нас і молить нас про те, щоб отцівську славу зберегли, все ж не мали сміливості стати на рать і мечами брати землю нашу, од ворогів одбиту. Се бо тисячу триста літ зберігаємо святощі наші. І днесь жони наші кажуть, що ми сумирні і втратили розум наш, і самі зараз, як овча мале перед ними (ворогами), і не сміємо вступити до брані і мечем вразити ворогів наших. Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам, що повинні стати горді і чисті тілами і душами нашими. І впали до ніг його, аби він приходив до нас і нас охороняв, ведучи до раті жорстокої, і щоб там повернули до небес обличчя. І се, до січі йдучи, хвалили богів наших у брані, як у мирні дні. І се бо купалиця рече нам, що відзначалися досі і будемо по славі своїй ушановані, до якої також з отцями причетні.

 

Дощечка 22

І ще хай буде сказано про те, як Квасур одержав од богів тайну й утвердив сурину. А то бо є спраги вгамування, і ту мали до радогощі, щоб богам радіти і танцювати, віни кидаючи до неба і співами славу богам творячи. Квасур був сміливим мужем і сильним і з богами розумівся. А тому Ладо, до нього прийшовши, сказав йому залити меди водою й усуріти їх на сонці, себто суру утворити. А як вони бродитимуть, то перетворяться в сурицю. І ту пиймо во славу божу. І то була найвища нагорода, якою муж був коли-небудь відзначений; як і згаданий отець Благомир, той одержав небес повчання, що створене Квасуром слід називати суринією. І те є в радогощі наші...

Се повинні мати на всі дні після того, як жнива проведем, і возрадуємся тому. Се не може бути в інший час, коли б хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший, теж у радого щах, – про Білобога...

Так же повинні шукати ворогів і друзів...

Кувати бо мечі наші на ствердження сили, і силою божеською вразимо ворогів наших обаполи. Той бо Богумир названий майстром (твастирем), яко же тому сказано про слов’ян, аби вони були такими, як боги казали їм, се їхнє. Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам. І йшли за родами тими роди також. І Сварог – Отець, а інші суть сини. І мусимо коритися йому також і ми, як корилися родичі, бо є отець роду. А ті роди існували за Кия до князя Кісте...

По готській війні все порушилося і, руськолань покинувши, одійшли (ми) до Кия й оселились на землі тій. Там же, дочекавшися приступу варязького, себе боронили од них. І так було се через років тисячу триста по Кию-отцю, триста років по Карпатському життю. Через тисячу літ Києграда одна частина йде до Голуні і там залишилась, а інша – біля Києграда. і перша є руськолані, а друга – Кия, що сурень шанує, по худобі ходячи і отари водячи десять віків по землі нашій. Голунь був славний і (мав) три сотні градів сильних. Києград мав менше на півдні десяток градів, і поселень, і сіл зовсім небагато лишилось. На півдні в степах усілякі роди житво міняють і грекам роблять обмін на золоті ланцюжки і кола, і намисто, які на шиях своїх носили; вимінювали за пиво венедське для греків; і розводили овець своїх і міняли тих. І ті руси на півдні створили град сильний Суренж, який не створити грекам; і греки його розтрощили і русів побити хотіли. І тому йдемо до них і розтрощимо поселення грецькі.

Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги богам нашим. Грецьколані суть; і не богів почитають, і не людей. Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів. А наші боги суть образи...

І як відбивалися від готів, то ті натягали на голови свої роги од волів і корів. І шкури натягали на чересла свої і думали так налякати руських. А ті знімали сорочки свої й, оголивши чересла, йшли до битви і перемагали. І багато разів ішли оголені до битви і перемагали їх, як і грецьколань. Багаті зніжили мечі свої, тому швидко переходили у Наву од Ями, який чекає жертву свою до землі, аби випити кров її і життя її умертвити, і тим самому жити отам.


Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н. д. Упорядкування Б.І. Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с.

velesova_knyga.rar [158.77 Kb] (викачувань: 14)

 


 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2011 | Переглянуто: 1480 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ