Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



ВЕЛЕСОВА КНИГА

IV. Мусимо дбати про вічне

Дощечка 7а

Слава богам нашим! Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви. А тая се діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і тому приносили жертву. Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших – просо, молоко, а також тук. То бо покропимо ягням на коляди і на русалії в день весняний і на честь Красної Гори. Ту бо даємо на спомин про гори Карпатські; в той час називався рід наш карпини. А стали жити в лісах, то мали назву древичі, а в полі були, то й звалися полянами. Ото греки всяке наговорюють на нас, що приносимо в жертву людей. А то брехлива річ, бо не відповідає істині; у нас інший звичай. І той, хто хоче іншого вразити, рече зле, а нерозумний не бореться проти цього; а й так є, що інший говорить так само.

Довго се правили родами. А старі отці венедського роду йшли судити родичів біля Перунового дерева. В той день мали також ігрища перед лицем старотців і силу юну показували. Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь. В той день огнищани ходили на полювання і приносили дичину старотцям, які ділили тую решті людей. І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу. Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги вибирали наших отців князями, і ті вели юнаків до січі лютої. А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас. І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули на нас. І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.

 

Дощечка 7б

І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, полишили нас. Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна, і билися ми проти рабства нашого. І була та боротьба і битва велика тридцять літ; і ті лишили нас у спокої. І тоді греки пішли на торги наші і казали нам обміняти корови наші на масть і срібло, бо ті потрібні жонам і дітям. Отож і торгуємо так до цього часу, хоч і пізніше греки шукали в нас слабинку, шукали можливості в неволю взяти. А тому не послабляймося і не дамо землі нашої, як і землі Трояні не дали римлянам.

І хай не встане Обідоносиця Дажбожим внукам, які в яругах про ворогів дбали, та й ми зараз не по хулі, як і отці наші. Це ж у синє море скинули з берега готів тих і проспівали над ними переможну пісню хвали. І Мати співала, тая красная птиця, яка несла пращурам нашим огінь для домівок їхніх. І ягницю надивимось ми до того, і одержали ми сили; і мали ми ворогів порубати і залишити їм ганьбу псину. То глянь, народе мій, який ти захищений і численний, і не збочив через втрати свої, і не спустився до ряду. Аби ми ворогами погонили, щоб біди позбавитись і життя інакше мати. Бо ми стали гордими і не уникали ворогів. І ще тяжчою буде їхня поразка. І так усі тисячу п’ятсот літ, як ведемо численні війни і битви, і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій.

 

Дощечка 7в

Тоді нам не було інакше, і зараз пробудемо достойні. Ми могли одбитися од ворогів, і зробімо так – одбиймося! І брали всіх своїх і звали до стягів отців наших, які ще не збабнені і горді. Приходили се на площі свої і казали, що інак не буде те, а маємо йти на греків, про яких уже говорили. А Ясна й Інтра йдуть за нами, як ходили за отцями нашими на римлян до Трояні землі. І з нами були, коли варяги вели наших воїнів; і самі це робили. Тисячу літ відбивались ми від римлян і готів, і сурянта була з нами. Не забудьмо також, як готи об’єдналися з гунами проти нас. І Галаріх ішов з півночі, а гуни – з півдня.

І тут плакала русколунь і боруси, як гуни роїлися навколо готів. Тут русь зібрала свої сили і розбила гунів, утворивши край антів, а скуфь – Києву. А сьогодні запеклося серце наше кров’ю. Од ранку до вечора ходимо і зроняємо сльози осуду свого. Жили німими в час той, але знали, що час прийде, коли в січі підемо на ворогів – чи то греків, чи гунів, тих бо маємо захомутати і стриножити. І не стане нам ворога, як мерзості перед очима нашими. Галаріх бо заплатив за те, і маємо примусити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уведених і синів, у рабство взятих. Плата бо та не срібна і не золота, бо одсічені голови їхні на чіпи тут настромимо.

 

Дощечка 7г

Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться, бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його. Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського Аскольд злий прийшов на нас. То стрепенися, народе мій, од сплячки і в злагоді йди до стягів наших. А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, не інші боги. А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть. Але й та не страшна, коли Щеком названі. Се небо кличе нас, і йдемо до нього. Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну, і мусимо стати послухати її, аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати. Бо ті нам каміння в їжу гризти дають, тому бо зуби маємо тверді і гострі. Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі, наводячи страх на людей, тобто греків...

Питають нас народи, хто ми. А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю, і правлять нами греки і варяги. Та й що скажемо дітям нашим? Як нам буде казати, коли навіч полон, коли й самі узнають про нього? Отож збираймо дружину до стягів наших. І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва, будемо все на полі брати. Що візьмемо від греків, те й будемо їсти; а не візьмемо – не будемо їсти. Бо Мати наша співає над нами. І мусимо стяги наші дати вітрам тріпати. І кіннота, степами скачучи, нехай порох підіймає воєнь за нами, і ворогам дамо дихати ним. У той день була наша перша битва, і двісті (воїнів) загинуло за Русь. Вічна їм слава! І йшов до нас народ, хоч і не було в нас бояр. Але хай приходять до нас.

 

Дощечка 7д

То й справимо тризну славну по ворогах і налетімо соколами на Корсунь. І братимемо їжу, і добро, і худобу, ще й полонених греків. Ті знають нас, як злих, а самі добрі на русь. Але тьма не буде з нами, а з тими, які, чуже беручи, кажуть, що добро діють. Отож не будемо такими, як вони, Єдиний воєвода наш Ясун, а тому надихаймося на труд наш, щоб перемогти ворогів до єдиного. Як соколи, нападемо на них і кинемося до битви сильної. То бо Мати наша співає в небі про подвиги ратні. Отож одійдемо од домів своїх і підемо на ворогів, аби дати відчути їм, як січе руський меч. Ясун рече, що не повинні діяти інакше, як іти вперед, а назад не повинні. Каже, що не знаймо назад чи вперед, а швидко йдемо. А хто швидко йде, швидко і знайде славу. А хто тихо йде, то се ворони на нього крячуть і курове кленчуть. Не худоба ми, а русичі, і то є іншим навчення, аби знали, що Права з нами. А Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас. Тому ми повинні молити богів про поміч у ділах ратних і старатися. То Мати б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, що іспили води живої од Перунця в січі укрутній. І тая Перуниця летить до нас. І тая ріг давала, наповнений води живої для життя вічного герою нашому, що меча ворожого дістав і голову одрубану втратив. Тако смерті не маємо від того, але життя вічне, і завжди брат за брата стоїть.

 

Дощечка 7е

А як умре, то до луки Сварогової йде. А там Перуниця каже: то є ні хто інший, як рус-герой, ані грек, ані варяг; це слов’янин роду славного, і той іде по співах Материних. А Мати кличе до лук твоїх, Свароже великий. І говорить йому Сварог: «Іди, сине мій, до тієї краси вічної. І дивись, що діди і баби твої в радощах і веселощах, хоч досі гірко плакали.

А зараз возрадувалися з життя твого вічного до кінця кінців, що продовжилося там». Ми знаємо, як воїни Ясуна, що маємо іншу ознаку, аніж греки, і маємо славу іншу. І тако дозріємо до раю нашого і узріємо квіти красиві, і дерева, і луки. І станемо в’яну в’янити од полів тих, і житву трудити, і ячмінь полоти, і пшоно-просо збирати до закутів Сварожих. А ті багатства інші, аніж земні в прахові, болячках і стражданнях. І хай будуть мирні дні його вічні. І станемо на місце загиблого і будемо битися люто. А буде так, що впадемо зі славою, то підемо туди, де той. А Мати наша била крилами о боки свої; з обох сторін її огінь сяє світлом до нас. І всяке перо інше, красиве – червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле. І та сяє, як сонце саруме, і колами йде по сонцю. Та світилася сімома красотами, як заповідано од богів наших. А Перун, дивлячись на неї, гримить у небі яснім, То все наша гордість, і маємо свої сили оддати, то й узріємо також. І одсічемо старе життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих. Мати-Слава б’є крилами о боки. І йдемо до стягів наших; а ті стяги Ясуна.

 

Дощечка 7є

То Перун іде і главою золотою трясе, блискавками посіваючи до неба синього, і те твердіє од них. А Мати-Слава співала про труди наші ратні, і маємо послухати і прагнути до битви лютої за Русь нашу і святих праотців наших. Мати-Слава сяє до хмар, як сонце, і віщує нам побіди й загибель. А й того не боїмося, бо то є життя земне, а вище є життя вічне. І мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього ніщо. І ми на землі, як згі, зникнемо в пітьмі, як ніби ніколи не існували на ній. Тако слава наша отече до Матері-Слави і пробуде в ній до кінця кінців земних і інших життів. То чи нам боятися смерті, коли ми нащадки славних!

І Дажбо нас народив од корови Замунь, і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці. І тако стали діди русове. А із Пендеба йдемо досі до неба синього. У старі часи риб’яни не захотіли лишитись (у своїх краях). Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті. І так загинули – не народжувались і вимерли, як безплідні. І нічого від них не лишилось. Та нічого не знаємо і про тих, що костобоці звуться. Вони чекали допомоги від неба. І самі не стали трудитися, і так чекали. Та інакше сталося: од іллірійців були поглинені. Тут бо скажемо, що було в ту добу насправді, – іллірійці були поглинені од нас. І не було в нас тоді нікого, к рім дубілів, які були повернені на берусь. Мало лишилось іллірійців, або так званих ільмерців; і ті якраз сіли біля озера. А далі оселилися венеди; й ільмерці залишилися там, і було їх мало, і мову свою лишили, і так були. Б’є крилами Мати-Птиця і співає пісню до січі. А та птиця і не сонце, а од зорі, була нею.

 

Дощечка 7ж

І тут’маємо знати, що збирається рід руський до десятків, а десятки – до сотень. Та нападуть вони на ворогів і візьмуть їхні голови одрубані, і там злих полишать – хай звірі-хижаки, те з’ївши, поздихають. Течуть ріки великі на Русі. І журчать вони, повноводні, співи стародавні про тих бояр, що не боялись до полів проти готів виходити і багато літ битися за вольність руську. Ті, славні, нічого на берегли, ані життя свого. Так сказала їм Берегиня. І б’є крилами Мати-Слава наша і говорить нащадкам про тих, що ні грекам, ні варягам не піддавалися. Говорить тая птиця про героїв боруських, які од рук римлян упали коло Дунаю біля Троянь-валу. І ті без тризни полягли, і Стрібове лише танцювали над ними, оплакуючи їх восени, а в зими студені гурлихав же над ними рев степовий. А й голубки-дівоньки також розповідали, як загинули ті у славі і не залишили землі своєї ворогам. То хіба ми не синове їхні, не нащадки?

Не залишимо також землю нашу ні варягам, ані грекам. Тут зоря красна іде до нас, як жона блага, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу. Та бо зоря сонце провіщає. А вже чуємо, як вісники на конях скачуть до заходу сонця, аби управити його човен золотий до ночі, аби віз із волами сумирними привезти по степу синьому. Там бо ляже сонце спати в ніч. Отож коли день прийде до вечора, вдруге скаче у Яві перед вечором і так говорить сонцю, що віз і воли вже там і ждуть його на Молочній стезі. Як тільки зоря проллється в степи, покличе нас Мати, аби ми поспішили.

 

Дощечка 7з

Тако речемо, що маємо красне вінце віри нашої і не мусимо чужої добиратися. Тут князь наш говорив, що повинні ми йти до бояр-ясунів, аби могли захиститися від ворогів якомога раніш і, бо пізніше справді вже буде пізно. А маємо силу нашу в степах, що вишикувана Матір’ю – сонцем нашим; крила обаполи розпростерті і тіло в середині, а голова ясуна на рамена його. Там воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї ясуні. Вони вберігають її до того дня, коли і Щех іде до заходу сонця зі своїми воями, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами, і так на тій землі утворила з ними руськолань. Кий бо усівся в Києві, і йому підкорились, і з ним до цього часу будуємо Русь. І навіть якщо буде нам інша сила, не йдемо з нею, а з Руссю, оскільки тая є мати наша, а ми діти її, і будемо до кінця з нею.

 

V. Наші невзгоди

Дощечка 8

А відтак почалися межи русами незгоди і відособлення, і жаль став між ними. І почали плакати і вирікати їм: не йдемо за ними, бо там буде погибель наша; і допечемося до тієї пори, коли не збуде од нас нічого. Згадаймо про отця Ора і єдиний рід слов’янський; а по отцю Ору сини його розділилися на трійцю, і так стало; про руськолань і венедів, що розділилися надвоє; та про борусів, які були розторгнуті на дві частини. І тоді скоро мали і десять (частин).

А нащо гради городити і гряди влаштовувати, коли маємо боярина Оглендю? А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо ділитися до нескінченності? Та борусь єдина може бути, а не десять». А родці і родичі ділилися і розходилися. І багато разів ворог нападав на нас. Маємо битися за своє, а не говорити, які у нас батьки. Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога, то мала од того учта. А пробудеш у роді до кінця свого, то з десятка може утворитися тисяча, як тоді, коли той Оглендя водив корів по степах. І ті, що говорять слова многі про родичів своїх і самі себе возносять вище пращурів і Ора-отця, то шкоду творять. Не будемо їм наслідувати бо по шляху своєму не підемо.

По Гараріху пішли готи на північ і там зникли. І Детеріх повів їх, і опісля не знаємо про них нічого. А берендеї прийшли до нас і сказали нам, що вельми великі утиски терпіли од ягів, що стали на слід гунів. А тако Болояр сказав їм: почекайте. І ходив до них, і прийшов до них з п’ятьма тьмами несподівано, і побив ягів, розтрощив по всій країні. Як волів, гнав їх і взяв корів їхніх, і худобу, і дочок, і юнаків, а старших зовсім побив.

Ми – русичі і маємо гордитися походом нашим і триматися один одного, битися до смерті правої. На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов і побив нас через наші роз’єднаність і усобиці. А ось і варяги Рюрик і Аскольд усілися на межі нашій, і паскудять нам на кордоні. А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки і оселився з готами і тут був тисячу літ. Пішли на нас колтове із залізом своїм і, зустрівши нас, повернули до заходу Сонця. І всі, чия тверда рука тримала нас, змушені були відірватись од ріллі і взятися за мечі. То страхи їм найшли на чресла їхні й одірвали од землі нашої. А ільмерці, дивлячись на те, не билися зовсім і загинули.

І нічого ми не могли зробити іншого, бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і боронитися од ворогів. Такі роди краще ізсохнути мають, аніж будуть їм інші наслідувати. Грім гримить у небі синьому. І маємо летіти на ворогів, як ластівки швидкі і легкі. А та швидкість – це ознака нова, руська. І мету зараз маємо іншу, аби степ скіфський був за нами, і всі бродяги в ньому щезли. І тільки наші корови там ходитимуть і наші родичі житимуть. Бо колтове вчорашні – це сьогоднішні варяги і греки (так звані елани); І ті, хто не домислює до того, суть їхні майбутні раби і піддані.

Борися, земле Руська, і борони себе, щоб не була на тому корчі, щоб ворогами не була захомутана і до воза прив’язана, аби тягла його туди, куди захоче володар чужий, а не ти хочеш іти сама. Жаль великий із плачем тому, хто не дорозуміє слів цих, і грім йому небесний, аби повергся додолу і не піднявся вище. Володарі наші єдино є Хорс і Перун, Яр, Купало, Лад і Дажбо.

А коли Купало прийде у вінку, що покладений на голові його, сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів, той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати. Про смерть нашу не думаймо, і життя наше на полі (бою) прекрасне. Б’є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі, і маємо йти. І нам ні до банкету, ні до їства борошняного, ні до м’яса смачного, і маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вільна і сильна...

За той час, коли готи йшли на нас із півночі, Германаріх домовився про союз із гунами і підтримав їх...

Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої. А той Болорев, хоч і мав досвід великий, завагався. І тут Мати прилетіла і сказала йому, щоб перш за все йшов на гунів і розтрощив їх, а тоді б повернувся на готів. І той так і зробив: розбив гунів, а се повернув на готів. Там і вразив сина Германаріха і вбив його.

 

VI. Відносини з греками

Дощечка 8(2)

Се прилетіла до нас і сіла на дереві і заспівала птиця. І всяке перо є іне, сяє кольорами різними; стало і вночі, як удень. І співає пісню до борні і битви, то й билися були з ворогами. Згадаймо про те, що отці наші днесь у небі синьому і дивляться на нас. І се гарно усміхаються до цих. І так ми з отцями нашими, не самотні ми. І мислили про поміч Перунову. І бачили, як скакав у небі вісник на коні білому. І той меча здвинув до небес і розрубав хмари і громи. І тече вода жива до нас, і пиймо тую, бо все од Сварга до нас життям тече. І ту пиймо, як стікання життя божого на землі. Тут бо корова Замунь іде до поля синього і почина їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів, і світить уночі звіздами над нами. І тут молоко (те) бачимо, що сяє нам. Той бо путень правий, і іних не повинні мати. Отож почуй, нащадку, славу тую і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля. І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї, як день помирає без суне суране. Потім настає темінь на ім’я вечір, а вмирає вечір – і настає ніч.

Вночі Велес іде в небесах по молоці небесному. І йде до палат своїх і на зорі се дає нам до воріт. Там свої співи нам зачинати і Велеса славити од віку до віку, і храмину ту, яка блищить огнями многими, як ягниця чиста. То Велес учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних, і ставити снопа до огнища, і честити його, як отця божого.

Отцям нашим і матерям слава, бо нас учили до богів наших і водили за руку до стезі правої. Так ішли, і не були ми лише хлібожерцями, бо ми слов’яни, руси, які богам славу співають; і тако суть слов’яни. Ото од морського берега Готского моря йшли до Дніпра й інде не шукали іних бродичів, яко русь. А ті то гуни і яги суть одбиті, бо мали боярина Оглендю, який нами гордився і бере нас до частки.

Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі, і чекаємо, що поверне до добра. І то не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо і не візьмемо мету одну до мислі нашої. То бо глаголить вам глас праотців, а до того дослухайтесь, бо інакше не можна діяти. Ідімо до степу нашого і борімося за життя наше, як герої, не як худоба безсловесна, що не відає. Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на прикраси свої, І ту вітаємо од серця, як русичі, а не греки, які не відають про богів наших і наговорюють, злі невігласи.

Але ми називаємося слави і ту славу показали їм, коли йшли на заліза їхні і на мечі. Тут лише ведмеді лишилися слухати славу тую, й олені скачучи лишились і розкажуть іншим про русів тих, Отож не уб’ють її (славу) в злиднях чи в нужді. Греки бо ворожі на втіху собі, русове ж горді суть і по хлібові дякують, також і грекам, які беруть і злобляться на того, хто дав. Ту бо славу орли клекочуть там і тут, що русичі вільні і сильні по степах.

 

Дощечка 8(3)

Коли наші пращури Сурож творити починали, греки приходили купцями до торжищ наших, прибутки шукали, і, землю нашу розглядаючи, посилали до нас багато своїх юнаків і будинки будували, і гради для обміну та торгівлі. Ї ось одного разу побачили воїнів їхніх при мечах, озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх і утворили ігрища інші, які й зараз бачимо. Греки суть празні, а слов’яни працювали рабами на них. Отак наша земля, яка чотири віки була наша, стала грецька. А ми самі, як пси; і поженуть нас скоро каміннями геть звідти; і тая земля огречена є.

Тако днесь маємо дістати її і кров’ю нашою полляти, аби була родючою і жирною. Летить у небі Перуниця і несе ріг слави нам, ож іспиймо його до кута і кмито (угіддя) наше повинні забрати од ворогів наших. І та Перуниця рекла, що русичі, проснувшись, орю свою боронити повинні в той день. А ще та Суря рекла, щоб русовичі йшли і діяли так. А куди будете йти од краю свого, то наткнетеся на стіну. Й утворите діру для нас і для наших, і відтоді будемо у себе. А кому присудить Перун, ті будуть їсти в раю їжу вічну, в небі воскреснуть, бо загинуть днесь. І нема вороття, аби лишилися живими. Краще мертвими бути, бо живі працюють на чужих, а те ніяким чином. Живий раб кращий для деспота, ніж поколотий.

Маємо наших князів слухати і воювати за землю нашу, як ті говорять нам. Й ось Інтра прийде до нас, аби ми зберігали силу до трави і стали твердо за угіддя наші. Оточить бо сила божеська нашу, і будемо непереможні в полі стояти. Принесемо жертви богам своїм на руки їхні і зрушимо. І ті, хто ще стане чаклувати, повинні бути додолу вергнуті до праху в крові їх, коли ми кельще бути посміли. Отож греки стали тими, що не мають сили і збабнилися, швидко звикли до мечів тонких і щитів легких і землю кидали ту через слабкість свою. Бо не було їм допомоги від імператорів і повинні були самі стати на захист свій. І тут Сурож буде іним і буде нашим. І ніскільки не повинні дослухатися до їхніх розмов. Вони дали бо нам письмено своє, аби взяли його і розгубили свою пам’ять.

І той ілар, який хотів учити дитя наше, повинен був ховатися по домівках тих, аби його, невченого, повернути на наше письмо і нашим богам правити треби. А те повів вам, що повоюєте греків, бо знав те ясно: і знав, як отці наші те говорили мені, що знищимо їх, зруйнуємо Хорсинь і Амастриду мерзенну. І будемо великою державою з князями своїми, городами великими і безліччю зброї залізної. І буде безліч нащадків наших. А греків зменшиться, і будуть минулим своїм дивуватися і похитувати головами.

Дійте так, бо буде на нас велика гроза і громи гримітимуть і лиш одна перестане, інша почне. Отож переможемо до кінця і продовжимося до віків множеських завдяки богам, і ніщо нас не знищить. Станьте як леви один за одного, і тримайтеся князів своїх. І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам. Слава богам нашим до кінець кінця віку землі тієї і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої. І так буде, бо ті слова маємо од богів.

 

VII. Дума про Богумира

Дощечка 9а

У давні часи жив Богумир, муж слави, і мав трьох дочок і двох синів. Ті бо водили худобу до степів і там жили в травах; батькові підкорялись і боялись, богів слухались, і так розуму набирались. Аж тут мати їхня, яку звали Славуна, дбаючи про їхні потреби, сказала Богумирові, що так зробімо і мусимо дочок своїх віддати і внучат доглядати. А (той) повози упріг і поїхав куди очі дивляться. І приїхав до дуба, що стояв у полі, і лишився вночі біля вогнища свого. І побачив увечері мужів трьох на конях, що наближалися до нього. І сказали ті: «Здоров будь! І що шукаєш?» .

Оповів їм Богумир про тугу свою. А вони відповіли, що самі в поході, щоб знайти жінок. Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів дочкам. Од них три роди пішли, що були слов’янами. Од них походять деревляни, кривичі і поляни. Бо перша дочка Богумирова мала ім’я Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумирові мали свої імена Сієва і молодший Рус. Звідси походять сіверяни і руси.

Три ж мужі були три вісники про ранок, полудень і вечір. Утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали за морем, у краю зеленому, куди худобу водили раніше ісходу до Карпатських гір. То було за тисячу триста років до Германаріха...

А в ті часи була битва велика на берегах моря Готського. Отам праотці накидали кургани із каміння білого, під яким погребли бояр і отців своїх, що в січі полягли.

 

VIII. На берегах Ра-ріки

Дощечка 9б

Прийшли вони із краю зеленого до моря Готського, а там наштовхнулися на готів, які нам шлях перетнули. І там бились ми за землю тую, за життя наше. До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці і з великими труднощами по ній перевезли людей і худобу на інший берег, пішли по Дону. А там готів побачили, що йшли на південь. І Готське море побачили, і готів, що стояли озброєні напроти, побачили. І так змушені битися за житво і життя своє. А гуни йшли по сліду отців і нападали на нас, людей убивали і худобу забирали. Отож рід слов’ян пішов до землі, де сонце вночі спить і де трав багато в луках жирних, і ріки рибою наповнені, і де ніхто не помирає.

Готи були ще в зеленому краї і помалу перед отцями йшли. Ра-ріка – велика і відокремлює нас від інших людей і тече в море Каспійське (Фасісте). Тут муж роду Білояра пішов на той бік Рая-ріки і попередив там китайців (сіньсте), які йшли до фрягів, що гуни на острові своєму очікують купців, щоб обібрати. Було те за пятдесят літ до Алдоріха, і ще раніше був рід Білоярів сильніший від гунів. Купці одяглись, ніби вони мужі Білояра, і, кажуть, дали йому срібло за те і двох коней золотих. Пішли іншим шляхом і уникли грози гунської. І так пройшли мимо готів, які також охочі на бійку, а на Дніпрі воїни їхні та князі нечесно двічі данину брали, Отож купці ті кунещани повернулися до землі китайської і не приходили вже ніколи.



Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н. д. Упорядкування Б.І. Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с.

 

velesova_knyga.rar [158.77 Kb] (викачувань: 17)

 


 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2011 | Переглянуто: 1618 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ