Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Квітень 2018 (3)
Березень 2018 (2)
Лютий 2018 (3)
Січень 2018 (7)
Грудень 2017 (4)
Листопад 2017 (3)
Жовтень 2017 (1)
Вересень 2017 (4)
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 



ВЕЛЕСОВА КНИГА

 

І. Хто ми и куди йдемо

Дощечка 1

Даремно згадали доблесні наші старі часи, бо йдемо куди – невідомо. А так оглядаємось і говоримо, що соромимося Наву, Праву і Яву знати й обаполи тирла відати і думати. Се бо Дажбо створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була. Так се душі пращурів суть. І ті світять зорями нам од Іру...

...Однак греки напали на Русь, чинячи злеє в ім’я богів. Ми ж не знали вже, куди тікати і що творити...

Права бо є таємно уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та створила життя наше. А тоді, коли одійде, смерть наступає. Ява тече і твориться в Праві. Нава бо є після них. Доти є Нава і по тому є Нава, а в Праві ж є Ява.

Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше, яко се бо вже найшло на коло нам. Творящу богом силу узріли в собі, бо то дано дар богів, і не потребуємо бо се напраснити.

Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас і там з жалю плачуть і виказують нам, що не берегли ми Праву, Наву і Яву, не берегли того, а ще й глузували. Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.

Отож, молячись богам, матимемо чисті душі і тіла наші, матимемо життя з праотцями нашими, які з богами злились воєдино. Правда така, що ми Дажбожі внуки ко уму, а ум великий божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з богами воєдино. Бренне бо є наше життя і ми самі також, де князям нашим працювати, живучи в землі з тілом овна, і худоба наша од ворогів утікає на Свередзь.

 

Дощечка 2а

Муж, ідучи додому, не правий, якщо лише заявляє про права; і правий, якщо слова його з ділами збігаються. Тому сказано здавна, аби ми творили були добро. Як і діди наші казали: тут є і буду так же. За часів злославних і бусих русь була потята рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані. А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча, і на те, що речено вічем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнугі і в неволю взяті. І коди речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так. До південних країв ходили, щоб узяти землю нам і дітям нашим. А там греки напали на нас, бо ми всілися на їхню землю. І була січа велика і багато місяців. Стократ починала русь і стократ розбита була од півночі до півдня...

Отож худобу повели праотці наші, і були отцем Орієм до краю руського ведені, тому що завжди там перебували. Багато злигоднів приніс ранній холод. Отак відійшли сюди й оселились огнищанами на землі руській. І все те сталося за дві теми до суть. А по тих двох темах варяги прийшли і землю забрали од хозарів до рук своїх. Тим бо відробляли в неволі. Був народ родичем з ільмерцями, з єдиного кореня постали роди наші.

Хто прийшов пізніше на Руську землю, то і селився серед ільмерців, бо суть братчики наші і подібні до нас, і в небезпеці обороняли нас од зла. Віче мали: що віче вирішить, то так і є; а що не рішено – не повинно бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми ж їм допомогу давали, і так було. Зілля бо знали робити, посуд, печений у вогнищах, – і суть бо гончарі умілі. Землю орати чи худобу доглядати ті бо розуміли. Такі й наші отці суть. А прийшов рід злий на нас, напав. І тому змушені були відійти в ліси.

 

Дощечка 2б

Так і живемо, навчившися, звіра; ловити і рибалити, од страху уклонившись. Так пробули: одну тему і; почали: городи: ставити, вогнища. повсюди розкладати. На другу тему був холод великий, і потяглися ми до півдня там бо суть місця злачні. А там: іронці зайняли: худоби нашої десятину. І прийшли б до згоди, якби ті могли слово тримати...

І потяглися ми до; полуденного зеленотрав’я, і було в нас худоби: багато...

 

Дощечка 3а

Молили Велеса, отця нашого, хай потягне в небі комонь Суражіїв, хай зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи. То бо сонце наше, яке освітлює домове наші, І перед його лицем блідне лице вогнищ домашніх. Цьому богу вогнику Семурглю речемо показатися і встати на небі і так бути до блакитного світа. Наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися, як і всяк день, молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій.

Дажбожі внуки ви, улюбленці божеські, і боги мало не десниці тримають на ралах ваших. Заспіваймо славу Суражію, і так мислимо до вечора, і п’ятикратне славимо богів на день. Пиймо сурицю на знак благості і спільності з богами, які є в небі, так бо п’ють за щастя наше. Заспіваймо славу Суражію, і ось комонь злат Суражіщіїв скаче в небесах. Додому йшли, потрудившись. Там огінь розкладали і їли покорм наш. Речемо, яка то є ласка божеська до нас, і одійдемо ко сну. А день прийде – і тьмі безкормиця. Так ось давали десятину отцям нашим, а соту – на власове. І так пробували славні, яко же славимо богів наших і молимося про тіла, омиті водою чистою...

 

Дощечка 3б

Інша бо кров є , свята кров наша. Про те мовилося, як обирали князів старотці наші. І так правили п’ятнадцять віків через віче. А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося вночі...

І так правили наші отці. Всяк міг слово сказати – і те було благом. Захищалися од хозарів... по вікові Трояню, які перш осіли з синами своїми і внуками наперекір рішенню віча, бо у русів не було іншої ради, крім віча. Хозари пішли на них війною, а в них не було воїв...

І тривала та розторгавиця п’ятсот літ. І не закінчилася скоро, й обернулася нам тяглом хозарським. Бо поки боруси билися, на нас наповзли вороги численні. А внук троянен був самотен при багатьох друзях і був (у полон) уведений...

 

Дощечка 4а

Почалося життя важке... А був тут у степах боярин Скотень, що не піддався хозарам. Сам будучи іронцем, од Іроні допомоги просив, а ті прислали кінноту, і хозари були відігнані. Інше боярство лишилося під хозарами, які дійшли до града Київського і там осіли. Ті ж русичі, які не захотіли бути під хозарами, пішли до Скотеня; там поблизу й отаборилася русь. Іронці не чіпали звичаїв наших, ні рабів не брали, отож лишили русам життя русів.

А хозари брали до своєї роботи людей і велике зло чинили дітям і жонам. А тоді і готи-грабіжники напали на русь, що осіла коло Скотеня, а тії взялися за мечі, і пращурове наші виступили проти них. Тут кіннота іронців вступила в бій і розбила готів. Розтрощені були готи, втекли з поля. То бо кров боруська лилася, і чермна земля була. Перунами розтрощила русь землю готську і мечами знищила всякого, а землю їхню, як відомо, до своєї приєднала.

А тут і хозари в наш час ратний пішли на нас. І тут бо руси кинулися до битви, як леви, і сказали: «Пропадемо, якщо Перун про нас не подбає». І той їм допоміг готи були розбиті, а хозари перші спробували праху, вперше були розтрощені. А русь звернулася до них і сказала: «А що ще буде?» Хозари тікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи, розбіглися вої їхні, покидали на землю мечі свої, тікаючи вже вкотре перед очима нашими.

Готи змістились і відійшли на північ, і там зникли, йдучи далі. Русь же ввійшла до цієї землі, взятої до Русі до рук, утерла руки свої і сказала: «Прийшла ж милість божа! Хвалімо Дажбога нашого і Перуна-златоуса, які були з нами». І так уперше заспівали славу богам на землі чужинській. І сказала руськолунь: «Та є земля, і треба немало старатися, щоб утворилася земля наша». А хозари, в бою дощенту порубані, шукаючи інших земель, остерігаючись руськолуні біля Києва і в Лузі, утвердилися на Дону після готів.

 

Дощечка 4б

Багатьох захопили в поході з собою, отож і терпіли ті од них, бо були вони вільні і ворожі до пращурів. Велес бо навчив тих землю орати і зерно сіяти. Так захотіли ті пращури огнищанами стати і бути землетрудичами. Говоримо бо, як се мовиться в нашій землі, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати, болгарам підкорити і примусити свою худобу водити в полях злачних. І вибирали тих (князів) із своїх старійшин, од роду до роду так се правили. За десяток віків забули своє родство, і так роди жили окремими племенами. Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни: тут бо всі руські, од руськолунян походячи.

Окремими є сумь, весь і чудь – і звідти прийшла на Русь усобиця. За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності, і почали на чужих у неволі працювати – спочатку на готів, які міцно їх тримали, а потім – на хозаринів, як ті з’явилися з каганом...

А той був приятелем нашим і спершу були купцями на Русі. Спочатку були велеречиві, а потім стали злі і русів гнітити стали...

Сказали ті: «Куди підемо від них? Де життя вільне знайдемо? Ми великі сироти, божеська рука од нас одвернулась». І так на двадцять тисяч літ не могли сутворитися до Русі, а там прийшли варяги і взяли ту...

Були ті синове влці: русь же повернулась од півночі, Знову не мала можливості...

В лісах ільмерських зібралась і там є. Києву ж дана частина мала, там бо всілися варяги, які захопили владу після венеда Святояра... Так узріємо навіч того боярина, героя нашого, який розбив готів із Скотичем. І була славна подія од приходу слов’янського люду на Русь тисяча третього року, як нагле грабіжники напали на нас. Тоді Святояр був єдиним князем, якого боруси вибрали на руськолуні. А той взяв руськолунь і борусів, озброїв їх і пішов на готів од Воронженця. Було там десять тем відібраних боянів кінних, не піших. І так напав на них. Січа була зла і коротка, і та буйствувала була до вечора. І були по готах.

 

Дощечка 4в

Русі бо приглянулася земля та і досі. А в той час ішли до Києва варяги з купцями і побили хозарів. А каган хозарський звернувся до Скотеня, просячи допомоги. Відкинув ту просьбу Скотень і сказав: «Допоможете самі собі». Віче руськолуні веліло готувати оборону, бо ворожа сила насувалася до землі Воронженця. Воронженець був давній, за багато віків оснований далеко од нападників. А та ворожина дійшла до Воронженця і взяла його, і там осіла. Се Русь була відрізана від заходу сонця, а інші пішли до сури на південь і заснували Сурожград біля моря, що належало грекам. Там кріпив град Сурож Білояр. Криворіг, був тоді князь русів, пускав білого голуба: Куди той полетить, туди і йти. А той полетів на греків. Криворіг пішов на них війною і розбив їх. Тут бо греки, як лиси хвостом вертячи, дали Криворогові золоте руно і комонце стребні. І Криворіг утримався на Сурожі. А вони, греки, були на Голуні. Криворіг догодився, аби руси одкрилися там. А потім греки напустили на них боянів у залізах і побили їх. Багато крові руської пролилося на тій землі. І ні стягу не лишилося русичам. Іллірійці сказали, що ми нерозумні, і прийдуть нам помагати...

Пом’янемо тих, що свою землю руську удобили, і наших старійшин, які бо стратили сили, русь, на тих бойовищах з ворогами нашими. А кров їхня удобила землю нашу. Сущі бо боги, які, з Перуном ділячись, накували мечі свої до ворогів іних. Ми ж їм помолилися нам у поміч...

 

Дощечка 4г

Сурожу бо святому бути над нами. А йдемо куди – знаємо: по землі на гори і в луку моря. А і то всякий день звертаємо погляд свій на богів, які є світ, його ж звемо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та іншими іменами. Так співаємо славу богам і живемо милістю божою, допоки й життя. Се лишилися Сурожа – там вороги наші, які у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами, Маром-Марою і кінцем життя всім. Явитися богові сильному і бити пітьму мечем-блискавкою. Хай та здохне, хай сяйво світить на нас і до нас і видно всім. Перша слава Сурію стлудіду є, той прогонить зло. Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле плем’я дасуво. А те зле племено на пращурів наших набігло, напало . І багато людей було забраних і померлих.

А той Ор-старотець казав: «Ідімо од землі цієї, де хуни братів наших убивають. Тоті бо криваві хвостаті звірі нашу худобу крадуть і дітей убивають». То бо той старотець сказав: «А підемо до іншої землі, в якій течуть меди і молоко, і та земля є». І рушили всі і троє синів Орієвих – Кий, Пащек і Горовато, звідки і три славні племена виникли. Сини були хоробрі, вожді дружинам. Отак сіли на коней і рушили. За ними їхали молодші дружини; йшла худоба – корови, пов’язані бики, вівці; їхали діти, старотці і матері, жінки, як марні люди. І так просувалися до півдня, до моря, мечами разячи ворогів, ішли до Гори великої, до долини травної, багатої злаками. Там і оселився Кий, що був засновником Києва.

Та то був престол руський. Багато крові коштував той похід слов’янам. Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував. Бо кров є свята. А кров наша про те каже, що ми русичі всі. Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті. Од отця Орія походимо, і той час од часу народжується серед нас; і пов’язано се сяк бо є до самої смерті...

Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли. Були не окремі, а з нами злилися і кров свою давали і за нас. Давно були на Русі хозари, зараз варяги; ми ж русичі, аж ніяк не варяги...

Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч, додамо до нього щавлю й іних трав, як говорили прастаротці, і даймо се суритися. І пиймо тричі на славу богам і п’ять разів щодня. То бо наше старе почитання богам повинні потребити, і треба та буде пов’язом поміж нами. Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то диви є нашим нещастям...

Наші діди в небесах...

 

ІІ. На Прип’яти і біля гори Карпатської

Дощечка 5а

З підкорення се починали ми те заселення. Мовимо, що так літ за тисячу п’ятсот до Діра пішли прадіди до гори Карпатської і там оселилися і жили ладно. То бо родами правили отці-родичі, а старійшиною роду був Щек, од оріян той був. Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно. І таким було життя п’ятсот літ, а потім подалися на схід сонця і пішли до Дніпра. Та бо ріка є, що до моря тече. І там на півночі оселилися на ній. І називали Дніпро Прип’яттю, як і отці називали Дніпро Прип’яттю. І там жили п’ятсот літ. І віче правило, і боги оберігали од багатьох ворогів, які звалися язиги. Іллірійців там багато осіло і стало огнищанами. І там худоба водилася в степах, і там тільки богами оберігатись могла. І так, як говорили, відпочили, і наскладали немало золота, і жили заможно.

 

Дощечка 5б

Так се язиги розвернулися на південь, залишивши нас. І так ми йшли, ведучи худобу – корів своїх і биків. І тут побачили багато птахів, які летіли до нас. А ті галки і ворони від покорму летіли – була покормка велика у степах. То ж бо ті племена костобоків напали і багато було втрат. І кров лилася тут, коли враз сікли голови ворогам своїм, а ті вороння поїдало. І там Стрибог свистів у степах, а Борей гундів до полуночі, тривожачи нас. Тут була січа велика – язиги і костобоки билися із злими втікачами і крадіями худоби нашої...

І була та убориця за двісті літ (до нашого часу). І наші родичі відійшли до лісів і там оселилися. А за сто літ з’явилися там готи Германаріха, злоблячись на нас. І тут була убориця велика: готи були потіснені і відтручені до Дінця і Дону. А Германаріх пив вино, що буде любим братом поза воєводами нашими. І так все владналося, почалося нове життя.

 

III. Війни з готами і гунами

Дощечка 6а

Од Ора були наші отці спільно з борусами до приходу на Рай-ріку, на Дніпро і до Карпатської держави. По родах ті правили від імені родичів і віча. І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили, і звідки прийшли до Гори також. А князі і воєводи-отці вели людей битися з ворогами во славу Перунову. І се Дажбожа допомога наверталася на нас; і була держава та Руська од русів. А борусичі билися, і безперервна війна йшла всяк час і многі січі-битви, що вороги починали, і жодна не була пережита до кінця, як з римлянами, так і з готами. Тут Германаріх прийшов до нас і напав на нас. Отож розбиті ми були римлянами і настигнуті готами і (лишились) між двома огнищами тліти і згорати. А тут настала велика біда: жнива наші спалені, і нічого не лишилося, крім диму і попелищ. Тут бо прилетіла до нас птиця божеська і. сказала: «Відійдіть на північ і нападете на ворогів, коли вони підуть на села наші». Опісля так і було. Зробили вигляд, що йдемо на північ, а (потім) напали на них і розбили їх. Подолавши їх, пішли до них і стали станами по Дунаю.

І римляни напали на нас, і побили багатьох. Хоч спішили вони нас обезглавити, а тако ми обезглавили їх. І тьма воїнів була обезглавлена...

Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей. Лише стаючи втікачами і лишаючись безо всього, вони немало натерпілися, бо незалеглести мали і ту творили...

 

Дощечка 6б

А по ста двадцяти роках брані готи, тиснені гунами і берендеями, відійшли на північ, поміж Рай-рікою і Двіною, і там осіли. Германаріх і Гуларіх привели їх н а нові землі. Се бо гуни з берендеями і своїми отарами стали в тому краї. Там було багато коней, худоби, трава злачна і вода жива. Тут бо Гуларіх привів нові сили і відбив гунів з великими втратами, і пішов на нас. Тут і наші родичі зібралися на конях і кинулися на них. Зла січа тривала там тридцять днів. І руси пустили готів до землі своєї, бо ці обіцяли бути з нами.

Важкі часи настали. Напали на нас римляни од Дунаю, греки з півдня, а готи з півночі і півдня. Та бо війна зла не ділила, а римляни сиділи в городах дунайських, на нас позирали і чекали. Та боротьба була тривала і нітрохи не угодна ж бо ні богам, ні людям. Але не мали іншого виходу, крім неї. Й обирали князів із отців, і ті були од осені до осені, і їм платили данину з полюддя, й остерігалися, коли водили отари свої, й обробляли землю для життя. Так жили і п’ятдесят літ вели боротьбу велику, щоденну проти гунів і готів, але не проти берендеїв. Коли став у них князем Саха, той, мудрий, почав миру шукати з русами і був наш друг. Беренда ходили тихо. Се гуни були крадіями, і боротьба з ними була важка. Вона тривала сто років. І гуни лишились на готській землі.

 

Дощечка 6в

Та се заявилися із Замор’я і почали городи будувати – Хорсун та інші поставили. Руськолані, яких роздирали смути, порядкували на півдні, а боруси – на півночі. І багато прийшлось пережити. Ті бо родаки не хотіли, щоб руські роди об’єдналися з руськоланню. Дві гілки роду звалися велика і мала борусь, а сурожці звалися Сурозькою руссю. І вели війну боруси. Тако була там не війна, а тривала ворожнеча між родами роздирала борусів на частини.

Тому боруси не могли стати проти греків і наступу скіфів. Ті були жовтими, а руси були русими й блакитноокими. Сильна й неугавна війна продовжувалась, аж поки у сурожців не стало князів сильних, і греки дали вищтче ворогам, як і нам. Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ. Перси знали наші мідні мечі, так отож майстри їм сказали зробити залізні і брати коней, які нам сходять од богів. І була русколунь сильна і міцна, бо те від Перуна одержали ми. Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх теренів отці од роду Орового, славного і сильного, який і Сірію воював, і Єгипет.

А в ті давні часи у нас не було єдності, і лишились ми без Велеса, як віск. Той бо говорив нам, що повинні ходити прямо, а не криво. А того не слухалися. То перси забрали велику частину русів і загнали до Набсура. Не встереглися бо ті від ворогів, які напали на них – Адомор звався той. І пішли, похиливши голови свої під ворожі бичі, – то бо сильні загони напали з трьох сторін. А інші пішли з отарами до заходу Сонця і там пропали. Наші ж люди пішли на долини Набсурсара, потім на Сірію і Єгипет.

 

Дощечка 6г

Довго тривали літа рабства. І прийшов день, коли руси пішли від Набусарсара. Перси не гналися за ними, а прийшли до країв наших і там почули пісні наші до Інтри і заявили, що якби стали вірувати, то були б з нашими богами, а до своїх богів не неволили б. Наші отці одні хомути носили і ніяк не звалися інакше, як язичники. Коли вавілонське рабство терпіли, то князем їхнім тут був Набсурсар, який повелівав ними. А ті свою юнь давали до війська і тягло до чурси і чресел на лани, і зазнавали утисків. Їх били киями, і не могли терпіти того; і не витерпіли і сказали їм, що це нам не до серця. І в той день стався великий струс і землеворот аж до небес. Там коні і воли металися і крутилися. А ми забрали своє стадо і кинулися на північ і спасли свої душі. І так богами будемо збережені, щоб не рахувати втрати синів своїх, і дочок своїх, і жінок. І будемо простими, ставши собою.

Не були ми тими, що йшли на чолі раті. І повернемось до того в собі, бо ходили гірше, як пси. Ми нащадки Славуни і можемо бути горді і не шкодуємо життя. Та бо Магура співає пісню свою, кличе до січі; а та птиця од Інтри; а Інтра був і пребуде до віку. Інтра віддав Паруні всю зброю, аби той верг її, щоб настав яровень і йшов на луки. І краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві і поклонятись богам їхнім.

 

Дощечка 6д

Наші жерці знання збагачувати закликають, а вкрали їх від нас. І ми нині так, як без бороди, і боїмося, що так і лишимося невігласами до кінця, не знаючи, звідки ми. А був же у нас боярин-герой, який розбив готів у літо тисяча третє від Карпатського Ісходу. І той, як Дарій Третій, ішов без страху на них. І боярин Сегеня, який убив сина Германаріха і відігнав Гуларіха од Вороненця. Там лишилися русь, боруси і руськолані. Так невже маємо соромитися слів ворогів наших!

Про все те маємо віщати і не вірити до січі кожному хвалькуватому слову, сказаному нам. А ось зоря світить нам, і ранок іде до нас – то вже вісник скаче в небі; і проголошуємо хвалу і славу богам. Та бо Сурож погречена і не буде вже руська; і там боги грецькі. А тому відкинемо скорботу нашу і зважимося на інше. Хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми, маємо вишнього захисника нашого. А старі часи – то наше благо. Дістанемо від них твердості і кріпості, аби ворогам відповідали, як належить...

А Гуларіх повів їх (готів) на інші землі.

 

Дощечка 6е

Ті часи були вельми важкими, бо дні були ясними, І настала жорстока засуха. Тож зерно не вродило, і ми пішли на землю іншу і там утримались. А (згодом) переможена була русь греками і римлянами, і пішли по морських берегах до Сурожа і там утворили Сурож; край той був сонячний і підлягав Києву. Та з того нічого не добилися, зло все зіпсувало. Тут бо вперше варяги прийшли на Русь. І Аскольд силою погримів князеві нашому і розбив того...

Аскольд і пізніше Дір усілися на наших землях, як непрошені князі, і почали князювати. А над ними досі були отці і зберігали вогнище, огнебога дому того. Та відвернув (бог) своє лице од них, бо були у греків хрещені. Аскольд – темний воїн, а днесь од греків освічений, що ніяких русів нема, а суть ворове. А з того можемо сміятися, бо були кіморії, також отці наші, а ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят устрашених.

 

Дощечка 6є

Те отці робили кожного разу, як виникала потреба. А тут була інша суть і інші обставини. Той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим. Такими були наші отці, і нам не бути іншими. А греки хотіли нас хрестити, щоб ми забули богів наших і так обернулися (в їхню віру) і стали їм служити. Постережемося того, як пастухи, що оберігають своє стадо, і не дають вовкам хижачити на ягнят, які бо є дітьми Сонця. Тому трава зелена – це знак божий, і її треба брати до глеків і настоювати на сонці нашому, щоб пити на честь богів, які на небі синьому. А отці наші приносили жертву Дажбогові, і та на небі також святилася многократно.

 

IV. Мусимо дбати про вічне

Дощечка 7а

Слава богам нашим! Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви. А тая се діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і тому приносили жертву. Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших – просо, молоко, а також тук. То бо покропимо ягням на коляди і на русалії в день весняний і на честь Красної Гори. Ту бо даємо на спомин про гори Карпатські; в той час називався рід наш карпини. А стали жити в лісах, то мали назву древичі, а в полі були, то й звалися полянами. Ото греки всяке наговорюють на нас, що приносимо в жертву людей. А то брехлива річ, бо не відповідає істині; у нас інший звичай. І той, хто хоче іншого вразити, рече зле, а нерозумний не бореться проти цього; а й так є, що інший говорить так само.

Довго се правили родами. А старі отці венедського роду йшли судити родичів біля Перунового дерева. В той день мали також ігрища перед лицем старотців і силу юну показували. Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь. В той день огнищани ходили на полювання і приносили дичину старотцям, які ділили тую решті людей. І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу. Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги вибирали наших отців князями, і ті вели юнаків до січі лютої. А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас. І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули на нас. І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.

 

Дощечка 7б

І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, полишили нас. Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна, і билися ми проти рабства нашого. І була та боротьба і битва велика тридцять літ; і ті лишили нас у спокої. І тоді греки пішли на торги наші і казали нам обміняти корови наші на масть і срібло, бо ті потрібні жонам і дітям. Отож і торгуємо так до цього часу, хоч і пізніше греки шукали в нас слабинку, шукали можливості в неволю взяти. А тому не послабляймося і не дамо землі нашої, як і землі Трояні не дали римлянам.

І хай не встане Обідоносиця Дажбожим внукам, які в яругах про ворогів дбали, та й ми зараз не по хулі, як і отці наші. Це ж у синє море скинули з берега готів тих і проспівали над ними переможну пісню хвали. І Мати співала, тая красная птиця, яка несла пращурам нашим огінь для домівок їхніх. І ягницю надивимось ми до того, і одержали ми сили; і мали ми ворогів порубати і залишити їм ганьбу псину. То глянь, народе мій, який ти захищений і численний, і не збочив через втрати свої, і не спустився до ряду. Аби ми ворогами погонили, щоб біди позбавитись і життя інакше мати. Бо ми стали гордими і не уникали ворогів. І ще тяжчою буде їхня поразка. І так усі тисячу п’ятсот літ, як ведемо численні війни і битви, і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій.

 

Дощечка 7в

Тоді нам не було інакше, і зараз пробудемо достойні. Ми могли одбитися од ворогів, і зробімо так – одбиймося! І брали всіх своїх і звали до стягів отців наших, які ще не збабнені і горді. Приходили се на площі свої і казали, що інак не буде те, а маємо йти на греків, про яких уже говорили. А Ясна й Інтра йдуть за нами, як ходили за отцями нашими на римлян до Трояні землі. І з нами були, коли варяги вели наших воїнів; і самі це робили. Тисячу літ відбивались ми від римлян і готів, і сурянта була з нами. Не забудьмо також, як готи об’єдналися з гунами проти нас. І Галаріх ішов з півночі, а гуни – з півдня.

І тут плакала русколунь і боруси, як гуни роїлися навколо готів. Тут русь зібрала свої сили і розбила гунів, утворивши край антів, а скуфь – Києву. А сьогодні запеклося серце наше кров’ю. Од ранку до вечора ходимо і зроняємо сльози осуду свого. Жили німими в час той, але знали, що час прийде, коли в січі підемо на ворогів – чи то греків, чи гунів, тих бо маємо захомутати і стриножити. І не стане нам ворога, як мерзості перед очима нашими. Галаріх бо заплатив за те, і маємо примусити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уведених і синів, у рабство взятих. Плата бо та не срібна і не золота, бо одсічені голови їхні на чіпи тут настромимо.

 

Дощечка 7г

Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться, бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його. Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського Аскольд злий прийшов на нас. То стрепенися, народе мій, од сплячки і в злагоді йди до стягів наших. А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, не інші боги. А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть. Але й та не страшна, коли Щеком названі. Се небо кличе нас, і йдемо до нього. Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну, і мусимо стати послухати її, аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати. Бо ті нам каміння в їжу гризти дають, тому бо зуби маємо тверді і гострі. Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі, наводячи страх на людей, тобто греків...

Питають нас народи, хто ми. А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю, і правлять нами греки і варяги. Та й що скажемо дітям нашим? Як нам буде казати, коли навіч полон, коли й самі узнають про нього? Отож збираймо дружину до стягів наших. І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва, будемо все на полі брати. Що візьмемо від греків, те й будемо їсти; а не візьмемо – не будемо їсти. Бо Мати наша співає над нами. І мусимо стяги наші дати вітрам тріпати. І кіннота, степами скачучи, нехай порох підіймає воєнь за нами, і ворогам дамо дихати ним. У той день була наша перша битва, і двісті (воїнів) загинуло за Русь. Вічна їм слава! І йшов до нас народ, хоч і не було в нас бояр. Але хай приходять до нас.

 

Дощечка 7д

То й справимо тризну славну по ворогах і налетімо соколами на Корсунь. І братимемо їжу, і добро, і худобу, ще й полонених греків. Ті знають нас, як злих, а самі добрі на русь. Але тьма не буде з нами, а з тими, які, чуже беручи, кажуть, що добро діють. Отож не будемо такими, як вони, Єдиний воєвода наш Ясун, а тому надихаймося на труд наш, щоб перемогти ворогів до єдиного. Як соколи, нападемо на них і кинемося до битви сильної. То бо Мати наша співає в небі про подвиги ратні. Отож одійдемо од домів своїх і підемо на ворогів, аби дати відчути їм, як січе руський меч. Ясун рече, що не повинні діяти інакше, як іти вперед, а назад не повинні. Каже, що не знаймо назад чи вперед, а швидко йдемо. А хто швидко йде, швидко і знайде славу. А хто тихо йде, то се ворони на нього крячуть і курове кленчуть. Не худоба ми, а русичі, і то є іншим навчення, аби знали, що Права з нами. А Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас. Тому ми повинні молити богів про поміч у ділах ратних і старатися. То Мати б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, що іспили води живої од Перунця в січі укрутній. І тая Перуниця летить до нас. І тая ріг давала, наповнений води живої для життя вічного герою нашому, що меча ворожого дістав і голову одрубану втратив. Тако смерті не маємо від того, але життя вічне, і завжди брат за брата стоїть.


Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н. д. Упорядкування Б.І. Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с.

velesova_knyga.rar [158.77 Kb] (викачувань: 15)

 


 (голосів: 1)

Автор: Admin 31 грудня 2011 | Переглянуто: 1643 | Коментарів: 0 | Друкувати
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ