Uahistory.info

Наш форум
Написати нам
Зробити стартовою
Додати до обраного
Про нас
Контакти
  Категорії
  Архів новин
Травень 2017 (13)
Лютий 2017 (40)
Січень 2017 (81)
Грудень 2016 (44)
Листопад 2016 (23)
Жовтень 2016 (6)
Вересень 2016 (53)
Серпень 2016 (18)
Липень 2016 (23)
Червень 2016 (100)
Травень 2016 (142)
Квітень 2016 (37)
Березень 2016 (70)
Лютий 2016 (54)
Січень 2016 (10)
Грудень 2015 (110)
Листопад 2015 (20)
Червень 2013 (1)
Травень 2013 (2)
Квітень 2013 (48)
Березень 2013 (81)
Лютий 2013 (6)
Січень 2013 (79)
Грудень 2012 (1)
Листопад 2012 (2)
Жовтень 2012 (1)
Вересень 2012 (94)
Серпень 2012 (160)
Квітень 2012 (13)
Березень 2012 (24)
Лютий 2012 (46)
Січень 2012 (20)
Грудень 2011 (43)
Листопад 2011 (8)
Липень 2011 (2)
Червень 2011 (30)
Травень 2011 (28)
Листопад 2009 (1)
Січень 2008 (1)
Грудень 2007 (13)
Листопад 2007 (2)
Жовтень 2007 (2)
Вересень 2007 (5)
Серпень 2007 (10)
Липень 2007 (1)
 
Джерела з історії України 
Українська історіографія 
Українська археологія 
Українська етнографія 
Історія української філософської та суспільно-полі 
Історія України 
Історія української культури 
Таємниці української історії 
Спеціальні історичні дисципліни та історія України 
Історичні наукові і краєзнавчі конференції 



РОЗВИТОК ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XVI — першої половини XVIII ст.

Уривки з творів Станіслава Оріховського-Роксолана, Івана Вишєнського, Христофора Філалета дають змогу хоча б контурно представити специфіку формування політико-правових ідей в Україні XVI – першої половини XVII ст. У цей період до національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Україна входила до складу польсько-литовської феодальної держави – Речі Посполитої і була втягнута в загальноєвропейський соціально-політичний процес, а згодом сама стала його активною учасницею. Формування політико-правових ідей в Україні відбувалося в тісній взаємодії з розвитком польської політичної думки. Чимало мислителів, суспільних та культурних діячів, приміром С. Оріховський-Роксолан, належать одночасно до двох культур – польської та української.

Як типовий представник європейської політико-правової думки С. Оріховський розробляв концепцію природного права та суспільно-договірного походження держави, обстоював ідею держави як аристократичної республіки з освіченим, підпорядкованим закону монархом на чолі. Водночас наприкінці XVI ст. на ґрунті формування в Україні реформаційних ідей у середовищі книжників братств та Острозького культурно-освітнього центру, зокрема у творах І. Вишенського та X. Філалета, обґрунтовуються ідеї всесвященства, контролю та виборності ієрархів, відкритого обговорення питань віри й участі всіх у їх вирішенні. Тобто з ідеї демократизації церкви поступово починають викристалізовуватися ранньобуржуазні політичні принципи, а з проголоше­ної ними свободи сумління виникає принцип інтелектуальної та моральної автономії   особистості, усвідомлюються такі її ознаки, як вроджена рівність, свобода вираження своєї волі, висловлювань, свобода боротьби за свої пере­конання, обстоюються гідність, права, звичаї, культура, віра і мова українського народу. Кульмінацією розвитку політико-правової думки тогочасної України була “Конституціяˮ і “Вивід прав Україниˮ гетьмана Пилипа Орлика. Останній документ був написаний з метою захисту національно-державних прав українського народу перед європейськими урядовими колами та тогочасною міжнародною громадськістю. Політико-правові ідеї плідно розвивали також Петро Могила, Феофан Прокопович та інші діячі української культури.

 

Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C .   108-109.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 2042 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КИРИЛО ФІЛОСОФ

(827 – ?)

Слов’янський першовчитель Костянтин (у чернецтві Кирило) народився у 827 р. у м. Фесалоніки (Солунь). З дитинства він виявляв значні розумові здібності, навчався у Солінській школі. У Константинополі при дворі візантійського імператора обіймав посаду бібліотекаря і професора філософії. Після прийняття сану священика разом з братом Мефодієм їх було направлено у Моравію та Панонію, де брати розвинули активну релігійно-освітню діяльність. Костянтин склав слов’янську абетку та розпочав переклад Євангелія на слов’янську мову. Писемну спадщину братів-просвітників Київська Русь одержала з приходом християнства.

Пам’ятки болгарської агіографії “Житія” Кирила та Мефодія широко використовувалися впродовж усього вітчизняного середньовіччя. Житіє Кирила Філософа цікаве передусім наявним тут визначенням філософії та відомостями про наукові дисципліни, що викладались у тогочасних навчальних закладах.

Фрагменти Житія подаються за виданням: Лавров П. А. Материалы по истории древнейшей славянской письменности. Л., 1930.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1444 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

КИРИК НОВГОРОДЕЦЬ

Кирик, вчений і письменник, був дияконом та доместиком (уставщиком, регентом хору) Антонійового монастиря у Новгороді. Він був наближеним до двору колишнього інока Києво-Печерського монастиря (а з 1130 р. новгородського єпископа) Нифонта, брав участь у написанні Новгородського літопису та творів, що тлумачили різні питання церковного життя. Трактати Кирик писав як відповіді на запитання Нифонта, що був, вірогідно, духовним учителем мислителя. Кирик один з перших відомих нам мудреців, математиків і астрономів. Його наукові трактати не мають аналогів ні в києворуській, ні у візантійській, ні в південнослов’янській писемній культурі. Вони свідчать про надзвичайно високий рівень наукової думки, демонструють теоретичні та практичні здобутки культури мислення наших предків. На календарні обчислення Кирика, безперечно, вплинули античні уявлення про космос та час, космогонічні догмати християнства та побудови візантійських хроністів. Тут яскраво висвітлено тогочасні уявлення про світ, його стихії, час, циклічність, поновлення тощо. Спадщина Кирика поширювалась і використовувалася аж до XVII ст.

Переклад Вчення дається за виданням: Обнорский С. П., Бархударов С. Г. Хрестоматия по истории русского языка. Л.; М., 1938. Ч. 1. С. 186 - 193 та фотокопією цього ж тексту, який опубліковано у виданні: И сторико-математические исследования. М., 1953, вып. VI. С. 174 - 190.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1491 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
ІЗБОРНИК 1073 РОКУ

Ізборник 1073 р. найдавніша датована давньоукраїнська збірка енциклопедичного характеру, що містить близько 380 статей щонайменше 40 авторів. Він подає відомості з філософії, історії, медицини, біології, географи, богослов’я та інших галузей знання. Нині існує кілька версій щодо того, як потрапила на Русь ця рукописна книга, складена у Візантії в XI ст. високоосвіченим і талановитим, невідомим нам представником грецької культури. Більшість учених вважає, що збірку було перекладено у X ст. для болгарського царя Сіменона, однак існує версія (і є багато підстав підтримувати її), за якою збірку було перекладено з грецької безпосередньо в Києві київськими книжниками. У будь-якому разі Ізборник , де б його не перекладали, був переписаний у Києві і подарований князю Святославу. Сьогодні у різних книгосховищах Східної Європи зберігається близько 24 списків Ізборника 1073 року , переписаних у XIII XVII ст. Таким чином, ця перекладна пам’ятка культури функціонувала на території Київської Русі, і її можна безперечно залучати до корпусу писемної спадщини українського народу.

Серед статей цього манускрипту знаходиться так званий “Філософський трактат”, в основу якого покладено положення Арістотелевої “Метафізики” і коментар Порфирія Тірського (“Ісагоге”) до “Категорій” Аристотеля, адаптований останнім для потреб християнської релігійно-філософської думки. Це виклад низки логічних категорій, що використовувалися для боротьби з античними філософськими вченнями, різними релігійними течіями та єретичними рухами всередині самого православ’я. Не виключено, що Трактат , як і весь Ізборник , правив за на­вчальний посібник для княжих дітей або для навчальних закладів. “Трактат” складається з окремих статей (“Про різницю між сутністю і єством”, “Про випадкове”, “Про індивідуальне”, “Про кількість і якість” та ін.), що дають достатнє уявлення про рівень філософсько-логічних знань вітчизняної культури XI ст.

Фрагмент зі статті Про лице перекладено за виданням: Изборник Святослава 1073 года: факсимильное издание. М., 1983. Арк. 226.



Розмістив: Admin 30 листопада 2011 | Переглядів: 1412 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

БДЖОЛА

Складені у Візантії збірки, афоризмів, настанов, приказок та історичних анекдотів, перекладені у XII – XIIІ ст. на території Київської або Галицької земель, користувалися надзвичайною популярністю. Існує дуже багато списків таких збірок під назвою “Бджолаˮ. Ця пам’ятка писемної та філософської культури складалася більш як із 60 статей, або розділів та близько 2,5 тисячі висловів на різноманітні теми багатьох авторів: античних письменників та філософів, отців християнської церкви, фрагментів з Біблії і Євангелія, історичних діячів та анонімних авторів. Збірки відповідали на конче актуальне питання, як жити у світі, формували у читача філософсько-етичну свідомість, розширювали світоглядний обрій, навчали афористичному мисленню, лаконічності думки. Значною мірою вплинула “Бджолаˮ на ментальність домонгольського та наступних періодів (збереглася велика кількість списків XVI – XVII ст.). Значна кількість висловів з “Бджолиˮ використовувалась і цитувалася мислителями, релігійними й світськими діячами.

Переклад вибраних фрагментів “Бджолиˮ здійснено за виданням: Семенов В. Древняя русская Пчела по пергаментному списку // Сборник отделения русского языка и словесности. СПб., Т. 54, № 1. С. 1 - 444.




Розмістив: Admin 28 листопада 2011 | Переглядів: 2139 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ІСАЙЯ КОПИНСЬКИЙ

(? – 1640)

За одними відомостями Ісайя Копинський був вихованцем Острозьких училищ, за іншими він навчався у Ставропігійській братській школі м. Львова. У ранньому віці Копинський став ченцем Києво - Печерського монастиря, де пробув щонайменше 16 років, був настоятелем Антонієвої печери. У 1615 р. перейшов до нещодавно відкритого Братського Богоявленського монастиря. У 1616 р. він став настоятелем Межигірського монастиря. Копинський брав на себе турботу про влаштування нового Густинського монастиря та Мгарського Лубенського монастиря.

З ігуменів Межигірського монастиря Копинський був висвячений єрусалимським патріархом на єпископа Перемишльського, але змушений був залишити місто через утиски з боку єзуїтів та уніатів. Після цього він перебуває спочатку в Межигір’ї, потім у Густинському монастирі, Ладинському скиті. У 1628 р. став архієпископом Смоленським і Чернігівським, але не був визнаний польським урядом.

По смерті Йова Борецького в 1631 р. Копинського було вибрано митрополитом Київським. Але завдяки підтримці православної шляхти після смерті польського короля Сигизмунда III, відомого захисника уніатства, було призначено митрополитом Київським Петра Могилу. Ісайя Копинський вважав незаконним призначення Могили й не хотів віддавати йому своїх прав. Цей конфлікт між ними закінчився тим, що, як писав С. Голубєв, за розпорядженням Могили старого й хворого Копинського вночі схопили в Києво - Михайлівському монастирі, де він був настоятелем, і перевезли до Лаври. В ув’язненні Копинський перебував недовго, у кінці 1633 чи на початку 1634 р. він знову повертається настоятелем до Києво-Михайлівського монастиря. У цьому конфлікті на боці Копинського був простий люд, особливо найбідніші прошарки. Кілька разів за Копинського вступалося козацтво війська Запорозького. Але біди, що виникли для Копинського через конфлікт з Петром Могилою, на цьому не скінчилися.

Молодий князь Єремія Вишневецький віддав свої монастирі в Лівобережній Україні, що були підпорядковані Копинському, який багато зробив для їхнього улаштування, під безпосереднє керівництво родича Петра Могили. Потім Копинський залишив Михайлівський монастирі розпочав процес за повернення під своє керівництво монастирів у Лівобережній Україні (за іншими відомостями – намісництва в Києво-Михайлівському монастирі). І хоча в 1637 р. польський король призначив спеціальну судову комісію для розгляду справи Ісайї Копинського вона була вирішена не на користь останнього. Місце його перебування в останні роки життя та місце смерті невідомі. Помер Ісайя Копинський 5 жовтня 1640 р.

Уривки дані за виданням “Алфавіта духовногоˮ 1877 р. Більшість цитат із твору Копинського наводиться українською мовою; якщо окремі слова церковнослов’янської мови не мають аналогів у сучасній українській, вони даються без перекладу.



Розмістив: Admin 28 листопада 2011 | Переглядів: 2192 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
Філософські ідеї у братських школах

Наприкінці XVI у першій третині XVII ст. визначну роль у суспільному та культурному житті України відігравали братства національно-релігійні організації православного населення міст. Цей період характеризувався помітною інтенсифікацією процесу переходу від грекофільської орієнтації до ментальності нового часу, що не в останню чергу стимулювалося доволі агресивним наступом польського католицизму і поширенням реформаційних, а також ренесансно-гуманістичних ідей, щоправда вже в бароковому забарвленні. Приблизно до 1615 р. ще простежується значна стійкість традицій Київського візантінізму ˮ . Переважають містико-аскетичні ідеї, підживлені рецепцією ісіхазму Тирновської школи з часів другого південнослов’янського впливу.

Філософія розуміється як мудрість, що вчить осягати істину виключно через містичне єднання з Богом. Чимало зусиль покладається для обґрунтування необхідності збереження і розвитку старослов’янської мови, обстоюється її чудодійна сила і сакральний сенс. Проникнення у приховану духовну сутність священних текстів, викладених старослов’янською мовою, уявлялося обов’язковою умовою становлення людини , як особистості. У цьому зв’язку особливо загострюється увага до проблеми внутрішньої ˮ людини і пов’язаної з нею проблеми самопізнання. Адже, на думку діячів братських шкіл, людський розум лише тоді осягається небесним світлом і проникає у приховану сутність повчального слова Біблії, коли сама людина з “ветхоїˮ, пов’язаної земними бажаннями та пристрастями, перетворюється на “новуˮ духовну людину. Останнє ж здійснюється лише завдяки самопізнанню, що уможливлює розумові смертної людини вихід на контакт із вищим буттям – Богом і таким чином гарантує людині істинність її пізнання.

Чимало місця у творах братчиків відводиться нищівній критиці Ватикану та власного православного єпископату, обстоюється життєздатність духовних цінностей княжої доби і демонструється вкрай негативне ставлення до культурних здобутків латинського Заходу, а сформовані ними ж на православному ґрунті реформаційні ідеї всесвященства і спасіння особистою вірою витлумачуються як одвічно притаманні ранньохристиянській і руській традиції княжої доби. Про це свідчать, зокрема, твори Герасима Смотрицького, Клірика Острозького, Йова Княгиницького, Івана Вишенського, Святого Фікари, Ісайї Копинського, Віталія з Дубна, зміст полемічного твору “Пересторогаˮ тощо.

Ситуація змінюється із заснуванням 1615 р. Київського братства, членами якого стають чимало випускників західноєвропейських університетів і колегій, що прагнуть підняти рівень Київської школи до загальноєвропейського. Це приводить до розвитку гуманістичних ідей, до виникнення інтересу до натурфілософської проблематики, логіки, до надання проблемі людини не лише морального, а й гносеологічно-природознавчого звучання, підноситься значення людського розуму, освіченості надається перевага над побожністю, змінюється ставлення до античної спадщини та духовних здобутків Заходу, починає усвідомлюватися необхідність розвитку української культури на основі синтезу досягнень вітчизняної та європейської думки. У цей же час як посібник для братських шкіл створюється славнозвісна Граматика ˮ Мелетія Смотрицького. До нової плеяди діячів культури, пов’язаних із тяжіючим до гуманізму етапом розвитку братських шкіл, належать Мелетій Смотрицький, Йов Борецький, Касіян Сакович, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Хома Євлевич.

 

Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упорядники М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993. – C .  69 - 70 .

 



Розмістив: Admin 28 листопада 2011 | Переглядів: 6333 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно

ДАНИЛО ЗАТОЧЕНИК

Вчені не дійшли згоди у питанні особи Данила. Зараховують його і до дворян, і до дружинників, і до холопів, і до ремісників. Висловлено різні припущення з приводу того, ким і коли, де і чому Данила було заточено. “Заточеник” може витлумачуватись як прізвисько, що фіксує соціальний стан, як ув’язнений, вигнанець, як людина, що згодилася на підневільні роботи, і т. ін. Можливо, що реального Данила не існувало, що це суто літературний образ. Адресатами Слова вважають і Юрія Довгорукого, і Андрія Володимировича Доброго, сина Володимира Мономаха, і сина Всеволода Велике (Большое) Гніздо Ярослава Всеволодовича тощо.

 

“Слово” Данила Заточеника – один з найдавніших, найцікавіших і найзагадковіших світських літературно-публіцистичних і суспільно-політичних творів давньої української писемності. За своїм значенням воно не поступається таким пам’яткам красномовства, як “Слово про закон і благодать” Іларіона Київського, “Слово о полку Ігоревім”, “Повчання” Володимира Мономаха та багатьом іншим перлинам української культури епохи Київської Русі. “Слово” – видатна пам’ятка світової культурної спадщини.

Вже близько 150 років численні вітчизняні й зарубіжні дослідники сперечаються з приводу жанрової природи цього рукопису, його авторства, точного часу й місця написання, адресату, ідеологічної та політичної спрямованості.

Слово , або ж Моління Данила Заточеника виявлено і вперше частково опубліковано М. М. Карамзіним у примітках до його Истории государства Российского . Існує два близьких один до одного за текстом твори: «Слово» Данила Заточеника і «Моління» Данила Заточеника. Один з текстів є переробкою іншого або обидва вони походять з якогось третього джерела. Текст дійшов до нас у списках XVI XVII ст. Нині опубліковано 19 списків пам’ятки, що являють собою дві основні редакції. Першу редакцію називають “Словом”, другу – “Молінням”. Словниковий матеріал пам’ятки, особливості її змісту та багато інших ознак дають можливість припустити, що батьківщина твору знаходилася в межах Південної Русі. Найвірогідніше, це м. Переяслав (Руський або Київський, нині м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.), що має стосунок до Києво-Галицької книжної культури.

Витвір Данила Заточеника несе у собі глибокий філософський і суспільно-політичний смисл. На відміну від панівної києворуської літературної традиції, де автори принципово дотримувалися середньовічних християнських засад анонімності й самоприниженості, “Слово” знаменує собою якісно нове явище суспільної свідомості, а також появу світської національної інтелігенції. Тут виразно звучить голос особистості, індивіда, духовно розкутої людини. Данило сміливо проголошує абсолютний пріоритет розуму над фізичною силою, знання над хоробрістю, мудрості над військовою вдачею. Він звеличує духовність, стверджує самоцінність мислячої людини. Передчасна людина, людина зайва, дисидент, що була заточена у світі корисливості й утилітарної моралі, автор завдяки природженому розумові та ґрунтовній освіті, мабуть, незатишно почувався у середовищі, де вклонялися багатству й славі, авторитету і владі. Справжня інтелігентність його проявилася насамперед у щирому вболіванні за долю свого народу, в бажанні прислужитися йому умом і серцем, милосердям і добром. Мудрість і розважливість є основним чинником розквіту суспільства – це головна думка, що її заповідає нащадкам наш предтеча і сучасник Данило Заточеник.

“Слово” рясніє цитатами й афоризмами, запозиченими з Біблійних книг, Бджоли, Фізіолога, Повісті про Акіра Премудрого, літописів, Ізборників, а також мирськими приказками. Воно справило величезний вплив на українську книжність XV—XVII ст.

Переклад основної й найдавнішої редакції Слова здійснено за виданням: Зарубин Н. Н. Слово Данила Заточника по редакциям XII и XIII веков и их переделкам. Л., 1932. С. 4 - 35.



Розмістив: Admin 15 листопада 2011 | Переглядів: 1865 | Коментарі: 0 | детальніше
Рейтинг статті: Відмінно
  Популярні
  Опитування
Чому українці часто соромляться визнавати себе українцями?
Бо не знають своєї історії
Тому що українці це виключно злочинці, повії та інші маргінали
Бути росіянином, поляком чи американцем більш престижно
Loading
  Вхід на сайт
ПЕРЕКЛАДАЧ ОНЛАЙН
Copyright © 2005-2017 by Mykola Vitenko Яндекс.Метрика
Прикарпатський порталНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100ЩоденникиПрограмиУкраїнський проектПрикарпатська ледіУкраїнський жіночий порталНерухомість ПрикарпаттяПортал українських колекціонерів УКРАЇНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ ПОРТАЛКОМПЮТЕРНА УКРАЇНАMAN.IF.UAУкраїнська хатаТУРИСТИЧНИЙ ПОРТАЛ