Uahistory.info

Український народний одяг

Народний костюм вказує на належність людини до певної нації. Крім того він відображає широкий спектр духовних традицій народу, його світоглядних уявлень та норм обрядової поведінки.

Україна – достатньо велика країна, тому український народний костюм відрізняється багатством регіональних різновидів... Загальнохарактерною рисою традиційного українського одягу та численних доповнень до нього є декоративна мальовничість (матеріали, які використовувались для одягу, різноманітні форми, багато різних технік опорядження та оздоблення). Водночас народному одягу притаманна значна варіативність.

Український національний одяг класифікують за регіональними відмінностями. Енциклопедія України визнає п'ять таких регіональних груп. Книга "Український Народний Костюм" поділяє країну на 17 етнографічних регіони. Класифікація костюмів за регіонами - важка справа, тому що розбіжності походять від села до села. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння і об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання.

Костюм відрізняється відповідно до статі, жіночий одяг більш складний, ніж чоловічий.

В українців не було дитячого одягу як такого: він відрізнявся від дорослого лише розмірами і використанням своєрідних символів дівоцтва (вінків, червоних стрічок, аплікацій та нашивок, різноманітних прикрас, яскравих кольорів, особливістю зачіски – коси, відкрите волосся) або парубоцтва (колористика одягу - яскраві тони та контрастні поєднання, окремі елементи костюма (поясом, шапкою), особливостями зачіски). Елементи українського народного одягу: Сорочка (і в жіночому і в чоловічому одязі, обов’язково прикрашена вишивкою, яка різниться в залежності від регіону, зверніть увагу на малюнок в Букварі, біля кожного регіону окремо є типовий візерунок для вишивки).  Кептар (хутряна безрукавка населення Карпат та Прикарпаття) , керсетка (на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, частково на Півдні України жіноча безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато місцевих варіантів довжини, пропорцій, декорування).

Спідниця (андарак, літник, димка, фартух, шорц) зшита форма стегнового жіночого одягу, шилася у 3-4 пілки з саморобних вовняних, наніввовняних та полотняних тканин, мали місцеві колористичні та орнаментальні особливості, а також різні назви), запаска (найдавніший загальнослов'янський варіант незшитої спідниці, відома майже на всій території України і мала локальні варіанти оформлення, переважно складалася з двох вузьких пілок вовняної саморобної тканини, спочатку на талії пов'язували задню частину, ширшу й довшу, а спереду закріплювали другу, вужчу й коротшу), фартух (біла передня частина запаски, яка прикрашалася по низу вишивкою), плахта (частково зшита розпашна спідниця, невід'ємна частина центральноукраїнського жіночого національного костюма).

Штани (основний чоловічий стегновий одяг, різноманітної форми та крою, грубого саморобного полотна в основному білого кольору, іноді з малюнком у вигляді вузьких смуг, зимові штани робили з білої вовняної тканини, а в західних областях — із валяного сукна білого, коричневого або червоного кольорів), шаровари.

Верхній одяг був надзвичайно різноманітним – кожух (зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину), жупан (з дорогих тканин — штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору, він був досить довгий, приталений).

Доповнення костюма: пояси, убір голови, взуття, прикраси.
Дівочі зачіски: дівчата носили розпущене волосся, розділене посередині, під час праці волосся підв'язували або заплітали в одну чи дві коси; дрібненько сплетені косички (дрібниці) були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та Полтавщини; на Волині та й на тому ж Поділлі дівчата заплітали коси учетверо (батіжок); у деяких місцевостях Прикарпаття зберігався старовинний звичай подовжувати природне волосся штучними косами з червоної бавовняної волічки; на Гуцульщині дівчата вплітали в косу нитку (шварку), на яку нанизували ґудзики, зачіску оздоблювали живими квітами; на Покутті дівчата розділяли волосся на тім'ї на дві половини і заплітали над вухами коси (китки), які укладали на зразок вінка; для дівчат Лівобережжя у святкові дні було типовим заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала за спину, а в будень — у дві, що закладалися вінком; на Правобережжі і в свято і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві коси, які в свято вільно спадали на спину, а в будень закріплювалися навколо голови; на Полтавщині дівчата інколи заплітали волосся в одну велику і кілька маленьких кіс.

Звичай прикрашати голову квітами (квітчатися) був дуже поширений. Заплітаючи волосся у дві коси, дівчата обвивали їх навколо голови та закріплювали за ними квіти, що створювало враження одягнутого на голову вінка. Вінкоподібні головні убори поділяються на вінки-шнури, вінки площинні та вінки звиті. Матеріали, конструкція, форми й техніки їх виготовлення були найрізноманітнішими.

Дівочі головні убори суттєво відрізнялися від жіночих. Їм притаманна велика різнобарвність і пишність кольорів. Серед іншого використовували і хустку — широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови.

Чоловічі зачіски: підворота (повсюдно поширена на Україні зачіска, коли волосся підрізалося навколо голови, а на потилиці залишалося дещо довшим. Гуцули залишали волосся ззаду досить довгим, іноді заплітаючи його в одну чи дві коси), "під макітру" ("в кружок") (спосіб підстригання, відомий з XVII ст., коли за краєм накладеної на голову макітри відтинали волосся рівно довкола голови).

Чоловічі головні убори: бриль (солом’яний головний убір), шапка (капелюх, головний убір з овечого хутра або з сукна).

Взуття: личаки (взуття, плетене з кори дерев), постоли (робили з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри), черевики (жіночі шкіряні туфлі на невисокому підборі, могли бути відкритими або з халявкою, що мала шнуровку чи ґудзики, прикрашалися багатим орнаментом, виконаним різноманітною технікою), чоботи (зшите шкіряне взуття).

Жіночі прикраси в Україні здавна були різноманітні (вушні, шийні та на грудні прикраси). До складу шийних та нагрудних прикрас входили різне за матеріалом намисто (найбільше цінилося з дорогих природних матеріалів — коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти), вироби з бісеру (ґердани, силянки), а також прикраси з металу (ланцюжки, хрестик, згарди, монети-дукачі). Хрестики —були срібні, часом прикрашалися емаллю, у заможнішого населення іноді й золоті.

Сережки (з ними було пов'язано чимало народних повір'їв: вони могли знімати головний біль, загубити ж їх вважалося нещастям): майже з дворічного віку українським дівчаткам проколювали вуха. Діти носили мідні, а дівчата й жінки — срібні, позолочені, зрідка золоті сережки, їхня форма була дуже різноманітною (великі дуті каблучки або площинні у формі папівмісяця калачики з нескладною різьбленою орнаментацією, у вигляді кільця, уточки (кільце з зображенням качки), метелики, ягідки (з тонкого обідка з великим червоним камінцем — вічком), маківки (у вигляді квітки з голубим або червоним камінцем посередині), грушоподібної форми у гуцулів, часом сережки були з привісками. »

http://ukrainoznavstvo.livejournal.com/8773.html